Апеляційне провадження № 22-ц/824/7098/2019 Головуючий у 1 інстанції - Миколаєць І.Ю.
Унікальний номер справи № 759/15338/17 Доповідач - Андрієнко А.М.
23 травня 2019 року Київський апеляційний суд в складі:
Судді - доповідача: Андрієнко А.М.
Суддів: Соколової В.В.
Поліщук Н.В.
При секретарі Дроздовій Ж.В.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 15 березня 2019 року у справі за заявою ОСОБА_1 про відмову в ухваленні додаткового рішення у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Завод 410 ЦА», третя особа, що не заявляє самостійних вимог: Первина організація профспілки авіабудівників України на Державному підприємстві «Завод 410 ЦА», про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
У жовтні 2017 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача ДП «Завод 410 ЦА», третя особа, що не заявляє самостійних вимог: Первина організація профспілки авіабудівників України на ДП «Завод 410 ЦА», про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 05 квітня 2018 року позов ОСОБА_1 до Державного підприємства «Завод 410 ЦА», третя особа, що не заявляє самостійних вимог: Первина організація профспілки авіабудівників України на Державному підприємстві «Завод 410 ЦА», про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задоволено.
Визнано незаконним наказ Державного підприємства «Завод 410 ЦА» від 21.09.2017 № 208/о про звільнення ОСОБА_1 у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України.
Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу капітального будівництва управління з експлуатації будівель та споруд Державного підприємства «Завод 410 ЦА» із виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
17 серпня 2018 року ухвалою Святошинського районного суду м. Києва роз'яснено рішення Святошинського районного суду м. Києва від 05 квітня 2018 року, яким поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу капітального будівництва управління з експлуатації будівель та споруд Державного підприємства «Завод 410 ЦА» із виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 22.09.2017 по 05.04.2018, яка визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи по день винесення рішення, у межах заявлених позивачем вимог.
24 вересня 2018 року додатковим рішенням Святошинського районного суду м. Києва суд вирішив : «Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі ОСОБА_1 . В іншій частині заяви відмовити.».
Постановою Київського апеляційного суду 29 листопада 2018 року вищезазначене рішення Святошинського районного суду м. Києва залишене без змін.
19 лютого 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення, просила ухвалити додаткове рішення та зобов'язати ДП «Завод 410 ЦА» здійснити нарахування та виплату їй середнього заробітку за час вимушеного прогулу та затримки у поновленні на посаді за період з 22.09.2017 по 08.08.2018 в сумі 205 746,20 грн. без урахування податків та зборів.
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 15 березня 2019 року у задоволені заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Завод 410 ЦА», третя особа, що не заявляє самостійних вимог: первина організація профспілки авіабудівників України на Державному підприємстві «Завод 410 ЦА» про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - відмовлено.
Не погоджуючись із ухвалою суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду, посилаючись на те, що оскаржувана ухвала була винесена з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
На обґрунтування апеляційної скарги вказує, що в рішенні Святошинського районного суду м. Києва від 05.04.2018 не міститься точної грошової суми, що має бути присуджена до стягнення в якості оплати позивачу за вимушений прогул, що у відповідності до пункту 2 ст. 270 ЦПК України це є підставою для ухвалення додаткового рішення.
Окрім цього, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що в оскаржуваній ухвалі невірно зазначено дату винесення рішення. Рішення Святошинського районного суду м. Києва по вказаній справі винесено 05 квітня 2018 року, а не 14 березня 2017 року, як зазначено в ухвалі Святошинського районного суду м. Києва від 15 березня 2019 року.
В суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 та її представник підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити.
Представник відповідача просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленої ухвали, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не було заявлено вимоги про здійснення нарахувань та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу та затримки у поновленні на посаді за період з 22.09.2017 по 08.08.2018 в сумі 205 746, 20 грн. без урахування податків та зборів. А заявлена позивачем вимога щодо зобов'язання відповідача виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу з 22.09.2017 по день ухвалення рішення була вирішена рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 05.04.2018, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 29.11.2018.
Колегія суддів з таким висновком суду не погоджується, виходячи з наступного.
Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Право кожного на розгляд його справи судом передбачено також п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Як убачається із змісту позовних вимог, ОСОБА_1 звернулась до суду із зазначеним позовом та просила:
- Визнати незаконним наказ Державного підприємства «Завод 410 ЦА» від 21.09.2017 №208/о про звільнення ОСОБА_1 у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, на підставі пункту 1 ст. 40 КЗпП України;
- Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника відділу капітального будівництва управління з експлуатації будівель та споруд Державного підприємства «Завод 410 ЦА»;
- Державному підприємству «Завод 410 ЦА» сплатити на ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 22.09.2017 по час винесення рішення у даній справі.
У відповідності до положень ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 270 ЦПК України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо:
1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення;
2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати;
3) судом не вирішено питання про судові витрати;
4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу.
Отже, ст.270 ЦПК України, встановлює вичерпний перелік випадків, у яких може бути ухвалене додаткове рішення. При порушенні питання про ухвалення додаткового рішення з інших підстав суд має право відмовити в його ухваленні, постановивши відповідну ухвалу.
Як установлено судом першої інстанції в оскаржуваній ухвалі, позивачем у своєму позові було заявлено позовну вимогу - Державному підприємству «Завод 410 ЦА» сплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 22.09.2017 по час винесення рішення у даній справі.
Суд першої інстанції вважає, що вказана позовна вимога була розглянута та в повній мірі вирішена при постановленні рішення по справі, а тому підстави для ухвалення додаткового рішення за п. 1 ст. 270 ЦПК України відсутні.
У пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» роз'яснено, що додаткове рішення може бути ухвалено лише у випадках і за умов, передбачених статтею 220 ЦПК України в редакції Закону 2004 року (ст. 270 ЦПК України редакції Закону №2147-VIIIвід 03.10.2017), і не може змінити по суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов'язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні.
Однак, колегія суддів вважає, висновок суду першої інстанції про відмову у постановленні додаткового рішення в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є такою, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду в цій частині.
Відповідно до ч.2 ст.. 235 КзПП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Суд першої інстанції в рішенні від 5 квітня 2018 року вирішив поновити ОСОБА_1 на посаді начальника відділу капітального будівництва управління з експлуатації будівель та споруд ДП Завод 410 ЦА із виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Постановивши зазначене рішення, суд не зазначив точної суми середньоденного заробітку та суми, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за час вимушеного прогулу.
Тобто, відповідно до п.2 ст. 270 ЦПК України, суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати, що є підставою для ухвалення додаткового рішення.
В разі, якщо сторонами не були надані довідки та розрахунки для визначення середнього заробітку, Кодекс законів про працю України в ст.. 235 зобов'язує орган, який розглядає спір, в даному випадку суд, вирішити це питання з власної ініціативи, за умови , що такі позовні вимоги позивачем були заявлені( хоч і викладені не у формі «стягнути», а у формі «Сплатити»). Із позовної заяви ОСОБА_1 вбачається, що вона просила стягнути(сплатити) з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Крім того, колегія суддів вважає, що відмовляючи у постановленні додаткового рішення, суд першої інстанції позбавив ОСОБА_1 права на стягнення середнього заробітку за вимушений прогул, оскільки вона зверталася з позовом і суд визнав її право на отримання цих коштів, тому повторно за вирішенням такого питання вона звернутися не може, як і не може в примусовому порядку виконати рішення суду першої інстанції, так як суд формально поставився до захисту порушених прав позивача, не вказавши яку ж саме суму коштів відповідач зобов'язаний виплатити на користь позивача .
Щодо стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі, то такі вимоги в межах даної цивільної справи позивачем заявлені не були, а тому не підлягають вирішенню шляхом постановлення додаткового рішення, так як ці правовідносини не були предметом дослідження судом першої інстанції, а тому в цій частині суд правомірно відмовив у постановленні додаткового рішення.
Однак, ця обставина не позбавляє позивача ОСОБА_1 права звернутися до суду із окремим позовом щодо стягнення коштів за затримку виконання рішення суду.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 379 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Ухвалу Святошинського районного суду м.Києва від 15 березня 2019 року в частині відмови у постановленні додаткового рішення щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з ДП «Завод 410ЦА» на користь ОСОБА_1 скасувати з направленням справи в цій частині для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В решті ухвалу Святошинського районного суду м.Києва від 15 березня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 27 травня 2019 року.
Суддя - доповідач:
Судді :