Справа № 540/381/18 Номер провадження 22-ц/814/1508/19Головуючий у 1-й інстанції Косик С. М. Доповідач ап. інст. Абрамов П. С.
23 травня 2019 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд в складі:
Головуючого судді: Абрамова П.С.,
Суддів: Бутенко С.Б., Хіль Л.М.,
За участю секретаря судового засідання: Дикань Д.І.,
Позивача: ОСОБА_1 , адвоката Плахути О.В.,
розглянувши в порядку спрощеного провадження у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Машівської селищної ради Полтавської області, з участю третіх осіб: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про визнання права власності на громадську будівлю (магазин) за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Машівського районного суду Полтавської області від 28 лютого 2019 року, ухвалене під головуванням судді Косик С.М. у період часу з 09:38:04 год. до 09:56:28 год.,-
16 травня 2018 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Машівської селищної ради Полтавської області, в якому просила визнати за нею право власності на громадську будівлю: літ. А-2 (магазин) загальною площею 126,9 кв. м., основною площею 61,6 кв.м., що складається з підвалу загальною площею54,9 кв.м., в тому числі: коридор №42 площею 3,5 кв.м., підвал №43 площею 6,9 кв.м., підвал №44 площею 6,2 кв.м., підвал №45 площею 38,3 кв.м. та приміщення по першому поверху загальною площею 72,0 кв.м., основною площею 61,6 кв.м., допоміжна 10,4 кв.м., в тому числі: кабінет №13 площею 13,2 кв.м., побутова кімната №14 площею 2,9 кв.м, підсобне приміщення №15 площею 3,6 кв.м., коридор №16 площею 3,9 кв.м., торгівельна зала №18 площею 48,4 кв.м., в всього загальна площа приміщень 126,9 кв.м., з яких: основна площа - 61,6 кв.м., допоміжна площа 65,3 кв.м., яка знаходиться по АДРЕСА_2 .
Підстави позову вмотивовував тим, що 07 вересня 2001 року вона придбала у власність 9/50 ідеальних долей нежитлової будівлі (магазину) по АДРЕСА_2 . У подальшому, 20 вересня 2001 року, вона продала 9/100 ідеальних долі вказаної нежитлової будівлі ОСОБА_5 і рішенням суду від 12 березня 2008 року дане приміщення було поділено між ними в натурі, кожному по 74,3 кв.м. Натомість, 03 грудня 2013 року їй відмовлено в реєстрації права власності на виділену в натурі частку вказаної вище нерухомості, що перешкоджає їй нею розпоряджатися.
Рішенням Машівського районного суду Полтавської області від 28 лютого 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Машівської селищної ради Полтавської області, з участю третіх осіб: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про визнання права власності на громадську будівлю (магазин) задоволено частково.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на громадську будівлю літ. А-2 (магазин), що складається з приміщення по першому поверху загальною площею 72,0 кв.м, основною площею 61,6 кв.м, допоміжна 10,4 кв.м, в тому числі: кабінет №13 площею 13,2 кв.м., побутова кімната №14 площею 2,9 кв.м, підсобне приміщення №15 площею 3,6 кв.м, коридор №16 площею 3,9 кв., торгівельна зала №18 площею 48,4 кв.м, та розташоване по АДРЕСА_2 .
В іншій частині позовних вимог - відмовлено.
З даним рішенням не погодилася позивач ОСОБА_1 та подала на нього апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо визнання права власності на підвал загальною площею 54,9 кв.м., та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Апелянт вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з неправильним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права, а викладені в ньому висновки такими, що не відповідають фактичним обставинам та матеріалам справи.
Вказує на те, що згідно з витягу ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців державно реєстрація спільного підприємства «Коопунівермаг» припинена за рішенням засновників 18 серпня 2006 року.
На час розгляду даної справи сторонами не надано будь-яких доказів у підтвердження того, що спірне приміщення підвалу належить на праві власності чи іншому речовому праві якій-небудь особі, а відтак зібрані докази свідчать, що на час ліквідації СП «Коопунівермаг» підвал залишався у його власності.
У рішенні Апеляційного суду Полтавської області від 17 липня 2014 року надано оцінку договору від 20 жовтня 2001 року, укладеного між Машівським СП «Коопунівермаг» та ОСОБА_1 , за яким останній передано підвальне приміщення та зазначено, що в ньому не вказана площа підвалу, яка передається позивачу, не вказана підстава: у власність, оренду тощо, чи значиться воно зареєстрованим як об'єкт нерухомості і хто є його власником.
Апелянт також вказує на те, що вона користується спірним підвалом з 20 жовтня 2001 року, виконала капітальний ремонт приміщення.
Третя особа ОСОБА_5 надала відзив на апеляційну скаргу, у якому просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення апеляційної скарги, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що 07 вересня 2001 року згідно договору купівлі-продажу №Н-170 позивач придбала у власність 9/50 ідеальних долей нежитлової будівлі (магазину), що розташовані по АДРЕСА_2 .
У подальшому, згідно договору купівлі-продажу №Н-179 від 20 вересня 2001 року позивач продала 9/100 ідеальних долей нежитлової будівлі (магазину), що в АДРЕСА_2 третій особі ОСОБА_5 (а.с.102).
В наступному між сторонами виник спір щодо порядку користування цим приміщенням і за рішенням Машівського районного суду від 12 березня 2008 року, нежитлове приміщення по АДРЕСА_2 . Машівка було поділено відповідно до часток між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 і виділено кожній частини приміщень в користування, зокрема ОСОБА_1 приміщення №19 площею 1,6 кв.м., частину приміщення №18 площею 48,9 кв.м., приміщення № 16 площею 2,8 кв.м., приміщення 15 площею 2,0 кв.м., приміщення №14 площею 5,4 кв.м., приміщення №13 площею 13,6 кв.м, всього загальною площею по внутрішньому обміру 74,3 кв.м. (а.с. 49, 50).
Встановлено, що у відповідності до договору від 20 жовтня 2001 р. укладеного між Машівським СП «Коопунівермаг» та ОСОБА_1 . Машівське СП «Коопунівермаг» передало позивачу підвальне приміщення, яке розташоване під магазином « ІНФОРМАЦІЯ_1 », що в АДРЕСА_2 , яке згідно акту купівлі-продажу зареєстрованого на Українській Універсальній біржі від 07.09.2001 р. №Н 170 позивач купила, але при здійсненні акту купівлі-продажу не було вказано підвальне приміщення, яке розташоване під ним (а.с.61).
Відповідно до рішення Машівського районного суду Полтавської області від 05 травня 2016 р., залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 20 липня 2016 р., у задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_1 про встановлення порядку користування допоміжним приміщенням-підвалом було відмовлено (а.с.6,7, 47).
На час звернення позивачки до суду питання щодо права власності позивачки на спірну частину - підвальне приміщення між співвласниками будівлі та попереднім власником належним чином врегульовано не було.
02 квітня 2018 року на замовлення позивача виготовлений технічний паспорт на громадську будівлю літ. «А-2», що по АДРЕСА_2 , за яким в користуванні позивача знаходиться приміщення по першому поверху загальною площею 72,0 кв.м, основною площею 61,6 кв.м, допоміжна 10,4 кв.м, в тому числі: кабінет №13 площею 13,2 кв.м., побутова кімната №14 площею 2,9 кв.м, підсобне приміщення №15 площею 3,6 кв.м, коридор №16 площею 3,9 кв., торгівельна зала №18 площею 48,4 кв.м, та підвальне приміщення загальною площею 54,9 кв. м., які розташоване по АДРЕСА_2 (а.с.12-16).
При цьому відповідності з технічним планом вищевказані приміщення зазначені як окремий об'єкт нерухомості.
Частково задовольняючи позовні вимоги, місцевий суд виходив з непорушності права власності особи та існування у позивача перешкод в реєстрації за нею права власності на окремі належні їй приміщення магазину, виділені в натурі.
Апеляційний суд вважає висновок суду першої інстанції невірним, виходячи з наступного.
Спірні правовідносини врегульовуються нормами Цивільного кодексу України та Закону України «Про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень».
Відповідно до статті 41 Конституції України, право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до ст.ст. 316-318 ЦК України право власності є право особи на річ ( майно ), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Усі суб'єкти права власності є рівними перед законом. Згідно із ч.ч. 1 і 2 ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно ст. 355 ЦК України, майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.
Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.
Статтею 356 ЦК України визначено, що власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Згідно ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.
Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Якщо договір між співвласниками про порядок володіння та користування спільним майном відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності посвідчений нотаріально, він є обов'язковим і для особи, яка придбає згодом частку в праві спільної часткової власності на це майно.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем в якості відповідача визначено Машівську селищну раду.
Матеріали справи не мітять жодних доказів, які б свідчили про те, що відповідач у справі є співвласником спірної будівлі та, що в компетенцію відповідача входить вирішення питання щодо визнання за позивачем права власності.
Місцевий суд на вказану обставину звернув увагу, однак, частково задовольняючи позовні вимоги не зробив вірних висновків в зазначеній частині.
Встановлено, що позивач вже зверталася до суду з аналогічним позовом (в даній справі предмет позову є дещо іншим - приміщення магазину як окремий об'єкт права власності, в зв'язку з чим відсутні підстави для закриття провадження у справі) до відповідача - Машівської селищної ради.
Рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 17 липня 2014р. (а. с. 51-53) у задоволенні позову відмовлено в т.ч. з підстав не зазначення відповідачами інших співвласників магазину та не вказано на підставі чого селищна рада є відповідачем у справі і в чому полягає порушення нею прав та обов'язків позивача.
Цим же рішенням суд апеляційної інстанції чітко вказав на те, що з матеріалів справи не вбачається на підставі чого селищна рада є відповідачем у справі, у чому полягає порушення прав чи інтересів позивача цим відповідачем (а. с. 100).
В свою чергу, ОСОБА_1 таких висновків суду при зверненні з цим позовом не врахувала, оновлені позовні вимоги знову сформувала до Машівської сільської ради.
У відповідності з вимогами ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до вимог п. 4 ч.3 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо: суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі.
З матеріалів справи вбачається, що інші співвласники будівлі до участі в справі в якості відповідачів залучені не були, чим порушені їхні права та обов'язки.
Так, двоє з співвласників будівлі - треті особи ОСОБА_5 та ОСОБА_2 ( а. с. 147) заперечували щодо задоволення даного позову вказуючи, що будуть порушені їх права як співвласників будівлі.
З врахуванням зазначених обставин та вимог ЦПК України, суд апеляційної інстанції має право вийти за межі доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно Витягу з ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 20 травня 2014 року, державна реєстрації спільного підприємства «Коопунівермаг» припинена за рішенням засновників 18 серпня 2006 року (а. с. 9).
Сторонами не надано будь-яких інших доказів про те, що спірне приміщення підвалу належить на праві власності чи іншому речовому праві якій-небудь особі, а відтак зібрані докази свідчать, що на час ліквідації СП «Коопунівермаг» підвал залишався у його власності.
Рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 17 липня 2014 року (а.с. 51-53), надано оцінку договору від 20 жовтня 2001 року, укладеного між Машівським СП «Коопунівермаг» та ОСОБА_1 , за яким останній передано підвальне приміщення та зазначено, що в ньому не вказана площа підвалу, яка передається позивачу, не вказана підстава: у власність, оренду тощо, чи значиться воно зареєстрованим як об'єкт нерухомості і хто є його власником.
Так само, позивач не врахувала і висновків місцевого суду в частині необхідності залучення відповідачами інших співвласників магазину та засновників Машівського СП «Коопунівермаг».
Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи (пункт 41 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц). Встановивши, що позов пред'явлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача.
Відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 12 ЦПК України суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.
Суд першої інстанції роз'яснив позивачу та його представнику право на залучення до участі у справі в якості співвідповідачів інших співвласників нежитлового приміщення. Однак позивач наполягала на задоволенні вимог, зазначених у позовній заяві, не залучивши співвласників до участі у справі співвідповідачами.
Не зважаючи на це, суд першої інстанції частково задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1 до Машівської сільської ради, яка не є належним позивачем за позовними вимогами.
Також з матеріалів справи вбачається, що рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 17 липня 2014 року скасовано рішення Машівського районного суду Полтавської області від 22 грудня 2011 року та відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до Машівської селищної ради про визнання права власності на нерухоме майно, а саме: належну їй частину приміщень, які знаходяться по АДРЕСА_2 і складаються з: приміщення №19 площею 1,6 кв.м., №19 «а» площею - 0,9 кв.м., приміщення №18 площею 45,5 кв.м., приміщення №16 площею 3,9 кв.м., приміщення № 15 площею 3,6 кв.м., приміщення №14 площею 2,9 кв.м, приміщення №13 площею 13,2 кв.м., всього загальною площею по внутрішньому обміру 71,5 кв.м.
У даній справі позивач просила суд визнати право власності на громадську будівлю літ. А-2 (магазин), що складається з приміщення по першому поверху загальною площею 72,0 кв.м, основною площею 61,6 кв.м, допоміжна 10,4 кв.м, в тому числі: кабінет №13 площею 13,2 кв.м., побутова кімната №14 площею 2,9 кв.м, підсобне приміщення №15 площею 3,6 кв.м, коридор №16 площею 3,9 кв., торгівельна зала №18 площею 48,4 кв.м, та розташоване по АДРЕСА_2 .
Окрім цього, ОСОБА_1 просила суд визнати за нею право власності на приміщення підвалу основною площею 61,6 кв.м., загальною площею 54,9 кв.м. в тому числі - коридор №42 площею 3,5 кв.м., підвал №43 площею 6,9 кв.м., підвал №44 площею 6,2 кв.м, підвал №45 площею 38,3 кв.м.
Таким чином, ОСОБА_1 заявила позовні вимоги про визнання права власності на фактично інше майно за його статусом, намагаючись виокремити його в самостійний об'єкт нерухомого майна (магазин).
У зв'язку з цим, суд першої інстанції не дослідив того факту чи порушуються цим рішення права та обов'язки Державної архітектурно-будівельної інспекції України та Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Полтавській області до повноважень яких входить надання висновків щодо введення в експлуатацію новоствореного майна, які до участі у справі також не були залучені.
Згідно з позовними вимогами ОСОБА_1 хоче визнати за собою право власності на будівлю, як окремий об'єкт права власності який входить і спірне підвальне приміщення.
Відповідно до положень статті 391, 396 ЦК України позов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстав, передбачених законом або договором, і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння порушується його право власності чи законного володіння.
Негаторний позов підлягає задоволенню і в тому разі, коли позивач доведе, що існує реальна небезпека порушення його права власності чи правомірного володіння зі сторони відповідача. При цьому суди повинні враховувати будь-які фактичні відомості (статті 57-59 ЦПК України 2004 року), на підставі яких за звичайних умов можна зробити висновок про наявність такої небезпеки.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що для задоволення негаторного позову необхідна одночасна наявність двох підстав: позивач повинен бути власником майна, щодо якого чиняться перешкоди; внаслідок дій відповідача порушується право власника на користування своїм майном.
Спір вирішено без залучення належних відповідачів, а саме: співвласників нерухомого майна, колишніх засновників підприємства продавця та державних органів, до повноважень яких належить введення в експлуатацію об'єктів нерухомості. При цьому позовні вимоги ОСОБА_1 частково задоволені за позовними вимогами до особи, яка не є належним позивачем у справі.
З урахуванням викладеного, апеляційний суд дійшов висновку про скасування рішення Машівського районного суду Полтавської області від 28 лютого 2019 року з ухваленням нового рішення, про відмову у їх задоволенні..
Підстави для зміни розподілу рішення суду в частині судових витрат судом апеляційної інстанції не встановлено. Оскільки у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 слід відмовити, судові витрати, пов'язані з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, не підлягають компенсації.
Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 374, ст. 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Машівського районного суду Полтавської області від 28 лютого 2019 року - скасувати.
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Машівської селищної ради Полтавської області, з участю третіх осіб: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про визнання права власності на громадську будівлю (магазин) - відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції, яким є Верховний Суд.
У разі оголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, строк на касаційне оскарження обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 27 травня 2019 року.
Головуючий суддя : П.С. Абрамов
Судді: С.Б. Бутенко Л.М. Хіль