Житомирський апеляційний суд
Справа №278/138/18 Головуючий у 1-й інст. Грубіян Є. О.
Категорія 47 Доповідач Галацевич О. М.
22 травня 2019 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді Галацевич О.М.,
суддів: Григорусь Н.Й., Микитюк О.Ю.,
з участю секретаря судового засідання Гарбузюк Ю.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі справу №278/138/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - департамент реєстрації Житомирської міської ради, про визнання майна особистою приватною власністю та скасування рішення про реєстрацію прав власності,
за апеляційною скаргою ОСОБА_2 ,
на рішення Житомирського районного суду Житомирської області, ухвалене 08 січня 2019 року суддею Грубіяном Є.О. у м. Житомирі, повний текст рішення складено 11 січня 2019 року,
У січні 2018 року ОСОБА_1 подав до суду позовну заяву, у якій з урахуванням заяв від 10.05.2018, від 04.06.2018 (а.с. 206-207 т. 1, а.с. 7-11 т. 2) про збільшення позовних вимог просив визнати його особистою приватною власністю об'єкт незавершеного будівництва, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 142,9 кв. м. та земельну ділянку за вказаною адресою (кадастровий номер НОМЕР_1 ) площею 0,08 га; скасувати рішення державного реєстратора за індексним номером 40522972 від 06.04.2018 про державну реєстрацію спірного об'єкту незавершеного будівництва за ОСОБА_2
В обґрунтування позову зазначав, що з 08.09.2007 він перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2. Заочним рішенням Червоноармійського районного суду Житомирської області від 24.09.2015 шлюб між ними розірвано та встановлено, що з 2012 спільне господарство ними не ведеться, а відповідачка перебувала у цивільному шлюбі з іншим чоловіком. Натомість, у серпні 2012 року за позичені ним у ОСОБА_4 кошти, ОСОБА_2 придбала земельну ділянку у АДРЕСА_1 , де за його особисті кошти зароблені за кордоном, які він надсилав ОСОБА_2 , його братом ОСОБА_7 було організовано та здійснено будівництво жилого будинку на вказаній земельній ділянці. Враховуючи, зазначені обставини, вважає, що спірне майно є його особистою власністю, проте відповідачка безпідставно зареєструвала земельну ділянку та спірний об'єкт нерухомості як особисту приватну власність.
Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 08 січня 2019 року позов задоволено. Скасовано рішення державного реєстратора за індексним номером 40522972 від 06.06.2018 про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на незавершений будівництвом житловий будинок загальною площею 142,9кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 . Визнано особистою приватною власністю ОСОБА_1 незавершений будівництвом житловий будинок загальною площею 142,9кв.м. за адресою АДРЕСА_1 та земельну ділянку на якій розташований зазначений будинок площею 0,08 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд, кадастровий номер НОМЕР_1 . Вирішено питання розподілу судових витрат.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить скасувати вказане судове рішення, ухвалити нове - про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 , вирішити питання розподілу судових витрат.
На її думку, суд безпідставно поклав в основу свого рішення пояснення ОСОБА_1 про те, що шлюбні відносини між ним та нею припинились у 2010 році і це підтверджено рішенням Червоноармійського районного суду Житомирської області від 24.09.2015, оскільки таке судове рішення ухвалювалось у її відсутність, а зазначені обставини фактично не відповідають дійсності. Крім того, такі обставини спростовуються письмовими доказами, зокрема, договором купівлі-продажу спірної земельної ділянки від 14.08.2012 та іншими документами, пов'язаними з початком будівництва та будівництвом спірного будинку за 2012-2014 роки. Також, суд не врахував, що вона працювала, отримувала дохід і своєю працею та коштами брала участь у придбанні спірного майна, яке вважає спільним майном подружжя. Висновки суду також суперечать обставинам та висновкам, встановленим та наведеним у рішенні Апеляційного суду Житомирської області від 08.06.2016 у справі № 295/13097/15-ц. Суд не звернув уваги на те, що у момент начебто написання розписки позивачем 07.08.2012 у м. Житомирі, він у цей період перебував за межами України. Вважає не підтвердженими та голослівними показання свідка ОСОБА_7 про те, що саме він займався будівництвом спірного будинку і за її дорученням займався оформлення документації, а вона її лише підписувала. Зміст наданих позивачем розрахунково-касових документів не свідчить про те, за які саме кошти і ким саме купувались будівельні матеріали. Суд не дослідив її безпосередньої участі у придбанні і створенні спірного майна, її доходи, її особисту працю, що полягала у виборі земельної ділянки, оформленні необхідної документації, в той час як позивач перебував за кордоном і його доходи нічим не підтверджені. Суд також знівелював принцип презумпції спільної сумісної власності, порушив її гарантії майнових інтересів, як одного з подружжя. На її думку позивач не довів факт придбання спірного майна за особисті кошти.
Крім того, суд першої інстанції належним чином не перевірив повноваження представників сторін (під час судового засідання від 08.01.2019), зокрема, представника позивача ОСОБА_8 , адвокатська діяльність якої у період розгляду цієї справи була зупинена. Крім того, будучи посадовою особою державної установи, а саме завідувачем Житомирського обласного державного нотаріального архіву, ОСОБА_8 в порушення вимог ст. 3 Закону України «Про нотаріат» представляла інтереси ОСОБА_1 з 29.05.2018 в суді на підставі нотаріально посвідченої довіреності. Проте, судом безпідставно не вирішено її клопотання про постановлення окремої ухвали щодо ОСОБА_8 Крім того, зазначила, що нею подані документи на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, але суд не вирішив питання про їх розподіл.
В судовому засіданні представники ОСОБА_2 - ОСОБА_9 та ОСОБА_10 апеляційну скаргу підтримали, ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_8 . - не визнали, посилаючись на її безпідставність.
Заслухавши пояснення ОСОБА_1 , представників сторін, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 у суді довів наданими доказами факт придбання спірної земельної ділянки та будівництва незавершеного будівництвом об'єкту у період, коли шлюбні відносини з відповідачкою були припинені та за його особисті грошові кошти.
Суд апеляційної інстанції не погоджується із таким висновком суду першої інстанції, оскільки він не відповідає обставинам справи та не ґрунтується на чинному законодавстві.
Як вбачається із матеріалів справи, сторони з 08.09.2007 перебували у зареєстрованому шлюбі. Заочним рішенням Червоноармійського районного суду Житомирської області від 24.09.2015 шлюб між ними розірвано.
14.08.2012 ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу за ціною 49800 грн придбала земельну ділянку в АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (а.с.6-9 т. 1). Відповідно до п. 1.5 цього договору його укладання відбувалося за письмовою згодою чоловіка ОСОБА_1 , справжність підпису якого посвідчена приватним нотаріусом м. Чикаго Сполучених Штатів Америки.
Сторони не заперечували, що в період з 2010 по 2015 рік ОСОБА_1 перебував за межами України, а саме у Сполучених Штатах Америки.
27.09.2012 інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Житомирській області зареєстровано повідомлення ОСОБА_2 про початок виконання будівельних робіт за вищевказаною адресою згідно будівельного паспорта, виданого 19.09.2012. Повідомлення також зареєстровано у Єдиному державному реєстрі 02.10.2012 (а.с. 14-15 т. 1).
22.04.2013 ОСОБА_2 уклала договір з енергопостачальною компанією про приєднання до електричних мереж спірного жилого будинку. Остання також є замовником робочого проекту зовнішнього електропостачання будинку (а.с. 100-102 т.1).
24.09.2014 на ім'я ОСОБА_2 виготовлений технічний паспорт на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_1 ради, масив «Крок» з відсотком готовності 86% (а.с. 10-13 т.1).
25.08.2017 ОСОБА_2 зареєструвала шлюб із ОСОБА_12 Її прізвище після державної реєстрації шлюбу « ОСОБА_2 » (а.с. 98 т.1).
04.04.2018 ОСОБА_2 зареєструвала право власності на незавершене будівництво, об'єкт житлової нерухомості загальною площею 142,9 кв.м з відсотком готовності 86 % за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 12-13 т.2).
Вирішуючи спір, суд першої інстанції вважав встановленими обставини про припинення сторонами ведення спільного господарства протягом близько п'яти років, їх окремого проживання та проживання ОСОБА_2 протягом трьох останніх років у цивільному шлюбі з іншим чоловіком.
Як на доказ цього суд послався на заочне рішення Червоноармійського районного суду Житомирської області від 24.09.2015, яким розірвано шлюб між позивачем та відповідачкою.
Водночас, аналіз змісту зазначеного судового рішення свідчить про те, що суд першої інстанції помилково вважав такі обставини встановленими.
Зокрема, Червоноармійським районним судом Житомирської області у рішенні від 24.09.2015 встановлено, що сторони у справі протягом тривалого часу не проживають спільно, не підтримують будь-яких стосунків, спільних дітей не мають. Також суд зазначив, що позивач ОСОБА_1 не бажає примирення та збереження сім'ї з посиланням на те, що відповідачка фактично створила нову сім'ю (а.с. 68 т.1). В той же час з цього рішення вбачається, що вказані обставини встановлені у відсутність ОСОБА_2 та ґрунтуються на поясненнях позивача та його представника. При цьому, рішення суду не містить встановлених обставин конкретного періоду не проживання сторін та часу створення ОСОБА_2 нової сім'ї.
Крім того, як вбачається із матеріалів справи ОСОБА_1 протягом 2011-2014 років пересилав із США в Україну грошові кошти ОСОБА_2 , які, у тому числі, використовувались останньою і для будівництва спірного будинку (а.с. 97-98 т. 2).
Зазначене спростовує посилання позивача про припинення сімейних відносин з відповідачкою.
Також суд першої інстанції вважав, що доказом придбання спірного майна за особисті кошти ОСОБА_1 є встановлені рішенням Апеляційного суду Житомирської області від 08 червня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, обставини, які свідчать про те, що грошові кошти за договором позики від 07.08.2012 отримано ОСОБА_1 в особистих інтересах, а не в інтересах сім'ї. У зв'язку із цим за рішенням суду грошові кошти за цим договором були стягнуті не з подружжя, а з ОСОБА_1 (а.с. 70-72 т. 1).
Проте, як вбачається із змісту рішення Апеляційного суду Житомирської області від 08 червня 2016 року, обставини, що отримані у позику кошти використано ОСОБА_1 саме на придбання земельної ділянки та будівництво спірного жилого будинку, цим рішенням не встановлювались, а у даній справі позивачем не доведені належними, допустимими та достатніми доказами.
Натомість, вищевказаним судовим рішенням також встановлено, що копії розрахункових документів за придбання будівельних матеріалів не свідчать про те, що такі будівельні матеріали були придбані саме за позичені у ОСОБА_4 кошти і що саме ці будматеріали використовувались для будівництва спірного будинку. У більшості видаткових накладних та рахунках прізвище покупця відсутнє, у деяких зазначено прізвище ОСОБА_7 , у деяких - ОСОБА_16 та ОСОБА_15 .
Тому, надані до справи, що розглядається, аналогічні документи на придбання будівельних матеріалів не можна вважати такими, що підтверджують придбання цих матеріалів за особисті кошти ОСОБА_1 та використання їх у будівництві саме спірного будинку (а.с. 22-67, 159-164 т.1, а.с. 63-66 т. 2).
З огляду на те, що визначальними у справах даної категорії мають бути письмові докази, показання свідків які були допитані за клопотанням позивача про те, що спірне майно було придбане та побудоване за особисті кошти позивача, за відсутності письмових доказів, не можуть бути покладені в основу рішення про задоволення позову.
Крім того, як вже зазначалося, ОСОБА_1 протягом 2011-2014 років пересилав ОСОБА_2 із США в Україну кошти в загальному розмірі 50250 доларів США та 857,24 євро (а.с. 97-98 т. 2). Також він пересилав грошові кошти брату ОСОБА_7 (а.с. 58-61 т.2). Проте будь-яких доказів цільового призначення цих коштів та використання їх саме на придбання спірного майна матеріали справи не містять, а позивачем не надано.
Як зазначив позивач, грошові кошти, які він пересилав відповідачці, це кошти, отримані в якості оплати його праці, а тому вони відповідно до положень ст. 57 СК України, не є його особистою приватною власністю. ОСОБА_1 також не доведено, що отримане ним 15.07.2014 грошове відшкодування за договором страхування в розмірі 25000 доларів США (а.с. 56, 57, 69 т.2) було використано на будівництво спірного будинку.
В той же час матеріали справи свідчать, що позивачка з 2007 року була працевлаштованою (а.с. 99 т. 1), отримувала дохід, приймала участь у виготовленні дозвільної документації на будівництво, підключення будинку до інженерних мереж, тощо.
Відповідно до п.3 ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Згідно частини шостої статті 57 СК України суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин. Це пов'язано з тим, що для сімейних відносин важливе значення має не лише державна реєстрація шлюбу, а й дійсні відносини чоловіка та дружини. Якщо ж цього немає і чоловік та дружина фактично не складають однієї сім'ї, то на такі відносини не може поширюватися режим спільності майна подружжя. У разі спору заінтересована особа повинна довести в суді факт окремого проживання подружжя у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин до розірвання шлюбу.
Частиною першою статті 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Аналіз статті 60 СК України підтверджує встановлення законодавцем презумпції спільної сумісної власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, така презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
За змістом ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Достатніх доказів, які б свідчили про те, що спірна земельна ділянка та незавершений будівництвом будинок були набуті ОСОБА_1 у період окремого проживання з ОСОБА_2 у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин та за кошти, які належали йому особисто, що могло бути підставою для спростування презумпції спільності майна подружжя, останній не надав, а тому висновок суду про задоволення позову є безпідставним.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням судом апеляційної інстанції нового судового рішення про відмову у позові ОСОБА_1
З ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягають стягненню понесені нею судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 8295 грн (а.с. 230 т.2).
Крім того ОСОБА_2 надані документи, які підтверджують вартість та оплату витрат послуг адвоката, які надавалися як в суді першої та і апеляційної інстанцій на суму 21250 грн та 1300 грн відповідно, а також на суму 3300, яку має сплати у зв'язку із розглядом справи у суді апеляційної інстанції (а.с. 180-187 т.2, а.с. 50-61 т.3). Тому, згідно положень ст. ст. 137, 141 ЦПК України та, враховуючи критерій реальності адвокатських послуг, розумності їхньої вартості, конкретних обставин справи, суд апеляційної інстанції зменшує розмір витрат на професійну правничу допомогу та стягує з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 8000 грн понесених нею і документально підтверджених витрат.
Постановлення окремої ухвали є правом, а не обов'язком суду, тому доводи апеляційної скарги щодо постановлення окремої ухвали відносно ОСОБА_8 , суд апеляційної інстанції до уваги не приймає.
Посилання представника позивача ОСОБА_8 на ту обставину, що реєстрація права власності на незавершене будівництво відбулася після накладення судом арешту на спірне майно, що є самостійною підставою для скасування такої реєстрації, знаходяться поза межами доводів позову та не відповідають дійсності. Зокрема, державна реєстрація незавершеного будівництва відбулася 04.04.2018, а арешт на спірне майно накладено 13.06.2018 (а.с. 12-13, 72а-73, 77-78 т. 2).
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 08 січня 2019 року скасувати, ухваливши нове судове рішення про відмову у позові.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені нею судові витрати за подання апеляційної скарги до суду в сумі 8295 грн та на професійну правничу допомогу в сумі 8000 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий Судді
Повний текст постанови складений 27 травня 2019 року.