Справа № 2-156-2008 Головуючий у 1 інстанції: Ковальчук В. Д.
Провадження № 22-ц/802/561/19 Категорія: 39 Доповідач: Федонюк С. Ю.
20 травня 2019 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Федонюк С. Ю.,
суддів - Данилюк В.А., Матвійчук Л.В.,
з участю:
секретаря судового засідання - Лимаря Р.С.,
представника позивача - ОСОБА_6,
представника особи, яка не брала участі у справі, - Бохонковича В. Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , правонаступником якого є ОСОБА_2 , до Скобелківської сільської ради Горохівського району Волинської області про визнання права власності на спадкове майно, за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, ОСОБА_3 на рішення Горохівського районного суду Волинської області від 11 березня 2008 року,
У лютому 2008 року ОСОБА_1 звернувся до суду із даним позовом, мотивуючи вимоги тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року в селі Скобелка Горохівського району Волинської області помер його батько ОСОБА_4 . На випадок своєї смерті ОСОБА_4 склав заповіт, відповідно до якого все своє майно, що належало йому на день смерті, де б воно не заходилось і з чого б не складалось, він заповів сину ОСОБА_1
ОСОБА_4 на праві власності належало певне майно, і в тому числі грошові вклади в Горохівському відділенні ощадбанку на рахунку НОМЕР_1 та на рахунку НОМЕР_2 , а також 0,26 га земельної ділянки, відповідно до Державного акту ВЛ № 074742.
Позивач вважав, що він прийняв спадщину за заповітом після смерті батька, однак нотаріально не переоформив на себе право власності на земельну ділянку площею 2,90 га та на грошові вклади, а тому на даний час не може одержати частину вкладу, яка повертається державою вкладникам, у зв'язку з чим просив суд визнати за ним право власності на грошовий вклад в Горохівському відділенні Ощадбанку на рахунку № НОМЕР_1 та НОМЕР_2 та на Державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_3 .
Рішенням Горохівського районного суду Волинської області від 11 березня 2008 року позов у даній справі задоволено.
Ухвалено визнати за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку площею 2,90 га на підставі державного акта на право приватної власності на землю серія НОМЕР_3 .
Визнано за ОСОБА_1 право власності на майновий пай в сумі 18625 грн на підставі свідоцтва про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства серія НОМЕР_4 .
Визнано за ОСОБА_1 право власності на грошові кошти, які знаходяться на рахунках № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 Горохівської філії Ощадного банку України.
08 червня 2018 року особою, яка не брала участі у справі, ОСОБА_3 подано апеляційну скаргу на вказане судове рішення. Скарга мотивована неповним з'ясуванням всіх обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи та порушенням норм матеріального та процесуального права та тим, що до участі у розгляді справи не було залучено інших спадкоємців за законом: ОСОБА_3 - сина спадкодавця та ОСОБА_5 - дружину, які проживали на день відкриття спадщини із спадкодавцем, та чиї спадкові права прямо порушені вказаним рішенням. Просив рішення скасувати і в позові відмовити.
Постановою Апеляційного суду Волинської області від 16 липня 2018 року рішення Горохівського районного суду Волинської області від 11 березня 2008 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 як правонаступника ОСОБА_1 відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 27 березня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_2 як правонаступника ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Апеляційного суду Волинської області від 16 липня 2018 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Згідно з ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно зі ст. 417 ЦПК України вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників учасників справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що позивач належним чином прийняв спадщину, яка відкрилась після смерті його батька ОСОБА_4 , а тому наявні правові підстави для визнання за ним права власності на спадкове майно.
Проте погодитись із даним висновком суду колегія суддів не може з огляду на наступне.
Спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) ( ст.1216 ЦК України).
Відповідно до норм ст. ст. 1217, 1218, 1220, 1221, 1222 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця. Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.
Судом встановлено, що ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що стверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_5 , виданим Скобелківською сільською радою Горохівського району Волинської області ( а.с. 11).
На випадок своєї смерті спадкодавець ОСОБА_4 склав заповіт від 05 липня 2005 року, відповідно до якого все своє майно, що буде належати йому на день смерті, де б воно не знаходилось, в тому числі житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_1 і грошові заощадження з відповідними до них процентами, що знаходяться в Ощадбанку №6304 в місті Горохів Волинської області на рахунку НОМЕР_1 , а також все те, на що буде мати право, заповів сину ОСОБА_1 . Даний заповіт посвідчений нотаріусом Горохівського районного нотаріального округу Волинської області Павлюк І.І. та зареєстрований в реєстрі за №913 ( а.с. 5).
15 лютого 2008 року ОСОБА_1 звернувся із даним позовом до суду, оскільки не реалізував свої спадкові права та не оформив належним чином право власності на спадкове майно за заповітом у визначений законом строк.
У позовній заяві відповідачем ОСОБА_1 вказав Скобелківську сільську раду Горохівського району Волинської області.
До позову було додано копію паспорта позивача із зазначенням його місця реєстрації з 22 лютого 1990 року за адресою: АДРЕСА_2 ), яка ним і вказана у позовній заяві.
ІНФОРМАЦІЯ_2 позивач ОСОБА_1 помер, а відтак його правонаступником у даній справі є син ОСОБА_2 .
Із документів, доданих до апеляційної скарги особою, яка не брала участі у справі, ОСОБА_3 , вбачається, що на час смерті спадкодавця ОСОБА_4 з ним разом проживали його син - апелянт ОСОБА_3 та дружина ОСОБА_5 ,1930 року народження.
Відповідно до довідки Скобелківської сільської ради Горохівського району Волинської області спадкодавець ОСОБА_4 до дня своєї смерті проживав разом з дружиною ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , та сином ОСОБА_3 , який і в даний час продовжує проживати у вищезазначеному будинку.
Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі визнання заповіту недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцем за заповітом право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 ЦК України ( стаття 1223 ЦК України).
Відповідно до ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Згідно із ч. 1 ст. 1241 ЦК України малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка).
Тобто, на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_4 право на обов'язкову частку у спадщині мала його дружина ОСОБА_5 , яка пережила свого чоловіка та померла ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.50).
Відповідно до ч.1, 3, 4 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою - четвертою статті 1273 цього Кодексу.
Згідно з ч. 1 ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.
Частиною першою статті 1272 ЦК України передбачено, що якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.
Отже, судом не було враховано, що позивач у справі, в користь якого було складено заповіт та який не проживав разом із спадкодавцем, протягом встановленого законом шестимісячного строку не звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, не звернувся також із позовом про надання додаткового строку для прийняття спадщини, фактично вважається таким, що не прийняв спадщину.
В матеріалах справи відсутні будь-які докази тверджень позивача про належне прийняття ним спадщини. Разом з тим, відсутня і постанова нотаріуса про відмову у видачі йому свідоцтва про право на спадщину за заповітом.
При цьому судом не взято до уваги, що при задоволенні вимог ОСОБА_1 , який звернувся з цим позовом до суду через один рік і п'ять місяців від дня смерті батька, порушено спадкові майнові права інших спадкоємців ОСОБА_4 - його дружини ОСОБА_5 , яка мала право на обов'язкову частку, та відповідно і сина ОСОБА_3 , які прийняли спадщину в порядку, визначеному ч. 3 ст. 1268 ЦК України, тобто шляхом спільного проживання разом із спадкодавцем до дня його смерті, оскільки у встановлений законом строк особа, в користь якої вчинено заповіт, не прийняла спадщину, та син ОСОБА_3 прийняв спадщину вже після своєї матері .
Дана обставина підтверджена довідкою Скобелківської сільської ради Горохівського району Волинської області №39 від 05.04.2018 р.(а.с.37).
Разом з тим, апеляційний суд звертає увагу на те, що позивач ОСОБА_1 до подачі позову не вчинив жодних дій, які би свідчили про прийняття ним у визначеному законом порядку спадщини після смерті батька.
Як вбачається з матеріалів справи, в ході розгляду справи судом першої інстанції не було витребувано у нотаріуса спадкової справи, не було встановлено наявність інших спадкоємців.
Таким чином, встановлено, що спадкоємець за заповітом ОСОБА_1 у визначеному законом порядку спадщину не прийняв, а інші спадкоємці за законом не відмовилися від її прийняття у встановлений строк, тобто позивач є таким, що не прийняв спадщину.
В пункті 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» роз'яснено, що за наявності заповіту на все майно правило частини 2 статті 1223 ЦК України застосовується у разі неприйняття спадщини або відмови від спадщини усіма спадкоємцями за заповітом.
Отже, за змістом абзацу першого пункту 5 постанови посилання у ч. 2 ст. 1223 ЦК України на те, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування у разі неприйняття спадщини або відмови від прийняття спадщини спадкоємцями за заповітом слід розуміти як таке, що це право належить даним особам у разі неприйняття спадщини або відмови від її прийняття усіма спадкоємцями за заповітом і за умови, що заповіт складено на усе майно та у разі неприйняття спадщини спадкоємцем за заповітом. Такий же висновок вбачається і з аналізу абзацу третього пункту 20 цієї постанови, яким роз'яснено, що за відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття всіма спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують спадкоємці відповідної черги. Зокрема, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
При цьому слід зауважити, що днем неприйняття спадщини є останній день строку для прийняття спадщини (для подання до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини).
Дослідивши належним чином усі докази, подані у справі, апеляційний суд доходить висновку про відмову в задоволенні позову, оскільки ОСОБА_1 не було вчинено жодних дій, які б свідчили про прийняття ним спадщини за заповітом у встановлений законом шестимісячний строк, та доказів протилежного правонаступником ОСОБА_1 суду не надано. Прийняття спадщини як за заповітом, так і за законом, є правом спадкоємця й залежить виключно від його власного волевиявлення. Для прийняття спадщини необхідне волевиявлення спадкоємця і здійснення ним певних дій. І лише для тих спадкоємців, які проживають разом із спадкодавцем, діє правило, що вони у разі небажання приймати спадщину, мають право у шестимісячний строк подати письмову заву до нотаріуса про відмову від спадщини.
Доводи ж представника правонаступника позивача про те, що своїм заповітом у користь позивача ОСОБА_1 спадкодавець позбавив права на спадкування інших спадкоємців за законом, не заслуговують на увагу, оскільки не відповідають нормам ст. 1235 та 1241 ЦК України, де вказано, що заповідач може без зазначення причин позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом. У цьому разі ця особа не може одержати право на спадкування. Однак заповідач не може позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині.
Проте, як видно зі змісту заповіту, спадкодавець не заповідав щодо позбавлення будь-кого із спадкоємців права на спадщину.
Відповідно до ч. 1 ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Отже, з моменту неприйняття спадкоємцем за заповітом ОСОБА_1 спадщини у ОСОБА_3 та у його покійної матері ОСОБА_5 виникло право на спадкування за законом з огляду на наведені норми матеріального права, а після смерті матері ОСОБА_5 , проживаючи до даного часу разом з нею, прийняв спадщину і на частку у тому майні, яке вона успадкувала після смерті свого чоловіка ОСОБА_4 , тому наявні законні та обгрунтовані підстави стверджувати, що спадкові права апелянта порушені.
Разом з тим, суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення не звернув увагу на те, що у позові взагалі не ставилась вимога про визнання права власності на майновий пай в сумі 18625 грн, яку суд задовольнив.
Згідно із ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або ) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі.
Як визначено ст. 1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
З огляду на зазначені норми ст.1268 ЦК України апеляційний суд вважає, що оскаржуваним судовим рішенням про визнання права власності на частину спадкового майна за спадкоємцем за заповітом, який не прийняв спадщину у встановленому законом порядку, вирішено питання про майнові спадкові права ОСОБА_3 та ОСОБА_5 - спадкоємців за законом, які, проживаючи разом із спадкодавцем, в силу норм ч.1 ст.1272, 1241, 1269,1270 ЦК України, прийняли спадщину за законом.
Враховуючи викладене, колегія суддів доходить висновку про задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції і відмову в задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу особи, яка не брала участі у справі, ОСОБА_3 , задовольнити.
Рішення Горохівського районного суду Волинської області від 11 березня 2008 року в даній справі скасувати і ухвалити нове судове рішення.
В позові ОСОБА_1 , правонаступником якого є ОСОБА_2 , до Скобелківської сільської ради Горохівського району Волинської області про визнання права власності на спадкове майно відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий
Судді