Справа № 553/3317/17 Номер провадження 11-кп/814/631/19Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Доповідач ап. інст. ОСОБА_2
Категорія: ч.2 ст.307 КК - Т.З.
23 травня 2019 року м. Полтава
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Полтавського апеляційного суду в складі:
головуючого - суддіОСОБА_2 ,
суддівОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з секретарем з участю прокурора захисникаОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
виправданогоОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Полтава кримінальне провадження № 42017171010000164 за апеляційною скаргою прокурора Полтавської місцевої прокуратури Полтавської області ОСОБА_6 , який брав участь у даному провадженні, на вирок Ленінського районного суду м. Полтава від 22 січня 2019 року,
Цим вироком ОСОБА_8 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець с. Дубове Тячівського району Закарпатської області, мешканець АДРЕСА_1 , громадянин України, з середньою освітою, неодружений, непрацюючий, судимий:
12 грудня 2008 року Апеляційним судом Полтавської області за пунктами 6, 12, ч. 2 ст. 115, ч.4 ст.187 КК України на 12 років позбавлення волі з конфіскацією майна,
виправданий за ч.2 ст.307 КК України, оскільки не встановлені достатні докази для доведення його винуватості в суді і вичерпані можливості їх отримати.
Постановлено віднести за рахунок Державного бюджету України судові витрати.
Вирішене питання про речові докази.
Згідно з вироком, органом досудового розслідування ОСОБА_8 обвинувачувався у вчинені злочину за таких обставин.
ОСОБА_8 з 28 липня 2009 року відбував покарання у виді позбавлення волі, призначене вироком Апеляційного суду Полтавської області від 12 грудня 2008 року, в Державній установі "Полтавська виправна колонія № 64" Північно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції, розташованій за адресою: м. Полтава, вул. Старокотелевська, 6.
Під час перебування у виправній колонії ОСОБА_8 у невстановлений час, спосіб та при невстановлених обставинах придбав особливо небезпечний наркотичний засіб канабіс з метою його збуту наркозалежним особам із числа засуджених, які також відбувають покарання.
З цією метою, на час підшукування покупців, ОСОБА_8 , маючи доступ до місць загального користування установи, приховав раніше придбаний особливо небезпечний наркотичний засіб, де зберігав його з метою збуту.
23 серпня 2017 року близько 15 год. 40 хв. ОСОБА_8 без передбаченого законом дозволу, перебуваючи в загальнодоступному для засуджених приміщенні - на території локальної дільниці № 3 Полтавської виправної колонії № 64, незаконно збув залегендованій особі ОСОБА_9 за 500 гривень особливо небезпечний наркотичний засіб - канабіс в трьох паперових згортках масою в перерахунку на суху речовину, відповідно 1,797 г, 2,015 г та 1,828 г.
Такі дії ОСОБА_8 органом досудового розслідування кваліфіковані за ч. 2 ст. 307 КК України як незаконне придбання, зберігання з метою збуту та незаконний збут особливо небезпечного наркотичного засобу.
Виправдовуючи ОСОБА_8 , суд у вироку зазначив про недоведеність його винуватості у вчиненні інкримінованого злочину, визнав недопустимими ряд доказів, а також вказав, що обвинувачений діяв не за власним волевиявленням, а в результаті провокації з боку співробітників правоохоронних органів.
В апеляційній скарзі прокурор просить скасувати вирок місцевого суду через невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону і ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_8 засудити за ч.2 ст.307 КК України на 6 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна.
Вважає, що виправдовуючи ОСОБА_8 суд залишив поза увагою ступінь тяжкості інкримінованого злочину, спосіб, місце та характер його вчинення, корисливий мотив і відсутність обставин, які пом'якшують покарання.
Також прокурор вважає помилковим рішення суду про визнання недопустимими доказами результатів проведення НСРД.
Звертає увагу, що ухвала слідчого судді апеляційного суду про надання дозволу на проведення негласної слідчої (розшукової) дії не є доказом у кримінальному провадженні, а лише процесуальним документом, яким надається право на проведення певної слідчої дії.
Зазначає про наявність відповіді з Апеляційного суду Полтавської області, згідно з якою у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_8 надавався дозвіл на проведення НСРД.
Стверджує про дотримання прокурором вимог закону при ухваленні рішення про проведення контролю за вчиненням злочину.
Відсутність конкретних даних у рапорті оперативного працівника щодо особи, яка підозрюється у вчиненні злочину, пояснює здобуттям таких відомостей уже під час ведення оперативно-розшукової справи.
Наголошує на неможливості розсекречування даних щодо особи ОСОБА_10 , який придбавав наркотичні засоби, і відповідно перевірки законності його залучення до проведення оперативної закупівлі.
Зазначає про безпідставність висновків суду щодо відсутності даних про походження грошових коштів для проведення НСРД.
Таким чином, на думку прокурора, всі докази обвинувачення є належними та допустимими і доводять вину ОСОБА_8 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України.
Наголошує про відсутність даних, які б свідчили про наявність провокації.
Звертає увагу на показання свідків ОСОБА_11 і ОСОБА_12 , які підтверджують законність проведення НСРД.
Вважає, що суд безпідставно залишив поза увагою показання працівників виправної колонії ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , а також свідків ОСОБА_15 і ОСОБА_16 , які також доводять винуватість ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого злочину.
Інші учасники провадження вирок не оскаржили.
Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який підтримав доводи апеляційної скарги і вважав за недоцільне повторно досліджувати докази, оскільки вони досліджені судом першої інстанції повністю та без порушень, міркування виправданого та його захисника про законність і обґрунтованість судового рішення, перевіривши матеріали провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до такого.
Відповідно до вимог ст.370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу.
Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Статтею 373 КПК України встановлено, що виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: вчинене кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Виправдувальний вирок також ухвалюється при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених пунктами 1 та 2 ч.1 ст.284 цього Кодексу.
Згідно з п.1 ч.3 ст.374 КПК України у разі визнання особи виправданою у мотивувальній частині вироку зазначаються формулювання обвинувачення, яке пред'явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення; мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку, та положення закону, якими керувався суд.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, всупереч твердженням прокурора, місцевий суд, виправдовуючи ОСОБА_8 за ч.2 ст.307 КК України за недоведеністю вчинення кримінального правопорушення, дотримався вищезазначених вимог закону.
За змістом ч.3 ст.62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях.
Суд першої інстанції, ухвалюючи виправдувальний вирок, зробив ґрунтовний аналіз усіх доказів, що були надані як стороною обвинувачення так і стороною захисту, та дійшов правомірного висновку про те, що вони не підтверджують винуватості ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого злочину.
Доводи прокурора про залишення судом поза увагою при ухваленні виправдувального вироку ступеню тяжкості інкримінованого злочину, способу, місця та характеру його вчинення, а також корисливого мотиву суперечать вимогам кримінального процесуального закону, оскільки ці дані не спростовують як висновків суду про недопустимість відповідних доказів так і рішення про недоведеність вини ОСОБА_8 у вчиненні злочину.
Так, ОСОБА_8 в судовому засіданні не заперечував фактичні обставини передачі на території виправної колонії 23 серпня 2017 року засудженому ОСОБА_15 паперових згортків і отримання від нього грошових коштів в сумі 500 грн., але наполягав, що в згортках був тютюн, а вчинив він так внаслідок тривалих (більше чотирьох годин) провокативних дій ОСОБА_15 , який наполегливо просив продати йому канабіс.
Після цього його ( ОСОБА_8 ) викликав до оперативної частини оперуповноважений ОСОБА_14 та запропонував повернути гроші, які він вже віддав іншому засудженому.
Коли засуджений ОСОБА_17 (на час розгляду справи місцевим судом помер) приніс гроші, був проведений обшук, під час якого спочатку ОСОБА_14 сказав ( ОСОБА_8 ) взяти купюри в руки і його сфотографували, а вже після цього до приміщення зайшли поняті, слідчий та експерт.
В цей же день його помістили в ДІЗО, де він утримувався до 03 січня 2018 року.
Всі докази винуватості ОСОБА_8 , на які посилалась сторона обвинувачення, перевірені судом та, згідно зі статтями 85, 86, 87, 94 КПК України, оцінені з точки зору їх допустимості, належності, достовірності та достатності.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, обвинувачення ОСОБА_8 переважно ґрунтується на доказах, отриманих у результаті проведених негласних слідчих (розшукових) дій.
Доводи прокурора про допустимість цих доказів суперечать вимогам кримінального процесуального закону з огляду на таке.
Відповідно до ч.2 ст.290 КПК України прокурор або слідчий за його дорученням зобов'язаний надати доступ до матеріалів досудового розслідування, які є в його розпорядженні, у тому числі будь-які докази, які самі по собі або в сукупності з іншими доказами можуть бути використані для доведення невинуватості або меншого ступеня винуватості обвинуваченого, або сприяти пом'якшенню покарання.
Таким чином, законодавець встановив процедуру, яка забезпечує реалізацію права на справедливий суд у його процесуальному аспекті, тобто надає можливість сторонам майбутнього судового розгляду ознайомитися із доказами кожної із них і підготувати правову позицію, що буде ними обстоюватись у змагальній процедурі судового розгляду.
Для доведення допустимості результатів НСРД мають бути відкриті не тільки результати цих дій, а й документи, які стали правовою підставою їх проведення (клопотання слідчого, прокурора, їх постанови, доручення, ухвала слідчого судді), оскільки змістом цих документів сторони можуть перевірити дотримання вимог кримінального процесуального закону стосовно негласних слідчих (розшукових) дій.
Згідно з ч.1 ст.86 КПК України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Обов'язковим елементом порядку отримання доказів в результаті НСРД є попередній дозвіл уповноважених суб'єктів (слідчого судді, прокурора, слідчого) на їх проведення. Сторона захисту вправі мати інформацію про всі елементи процесуального порядку отримання стороною обвинувачення доказів, які остання має намір використати проти неї в суді. Інакше від самого початку судового розгляду сторона захисту перебуватиме зі стороною обвинувачення в нерівних умовах.
Документи, які стали правовою підставою проведення НСРД (зокрема, не розсекречені на момент звернення до суду з обвинувальним актом), не можуть вважатися додатковими матеріалами до результатів проведених негласних слідчих (розшукових) дій, отриманими до або під час судового розгляду, оскільки є їх частиною.
Ці процесуальні рішення виступають правовою підставою проведення НСРД, з огляду на їх функціональне призначення щодо підтвердження допустимості доказової інформації, отриманої за результатами проведення таких дій, і повинні перевірятися та враховуватися судом під час оцінки доказів.
З огляду на те, що сторона обвинувачення не відкривала та не надала ухвал слідчого судді щодо дозволу на проведення НСРД, суд обґрунтовано визнав протоколи за результатами проведення негласних слідчих дій недопустимими доказами.
При цьому наявний в матеріалах провадження лист за підписом голови апеляційного суду №01-54/39/18 від 23 серпня 2018 року не є процесуальним рішенням, а тому не може підтвердити наявність правових підстав проведення НСРД.
Більше того, навіть цей лист був відкритий стороні захисту лише під час судового розгляду справи. Хоча за змістом статей 85, 92, 290 КПК України прокурор - процесуальний керівник зобов'язаний під час досудового розслідування заздалегідь ініціювати процедуру розсекречення процесуальних документів, які мають гриф секретності, одночасно з результатами НСРД і забезпечити відкриття цих документів на етапі закінчення досудового розслідування.
Належним чином місцевий суд мотивував свої висновки і про визнання недопустимим доказом постанови прокурора про проведення негласної слідчої (розшукової) дії - контроль за вчиненням злочину від 17 серпня 2017 року.
При цьому суд правильно звернув увагу на недотримання прокурором вимог пункту 6 ч. 2 ст. 251 КПК України, яким передбачено, що постанова прокурора про проведення негласної слідчої дії повинна містити обґрунтування її прийняття та неможливості отримання відомостей про злочин та особу, яка його вчинила, в інший спосіб.
Так, в постанові прокурора, всупереч наведеним вимогам закону, без наведення будь-яких мотивів лише зазначено, що ОСОБА_8 свою злочинну діяльність вчиняє без провокування з будь-якої сторони, схиляння чи спонукання його у прямій чи непрямій формі, з використанням засобів конспірації, одноосібно, без свідків, із ретельним вибором місця, часу та способу її вчинення.
Крім того, в порушення п. 1 ч. 7 ст. 271 КПК України у цій постанові не викладені обставини, які свідчать про відсутність під час негласної слідчої (розшукової) дії провокування особи на вчинення злочину.
Водночас, матеріали, які стали приводом для внесення до ЄРДР відомостей про злочин, передбачений ч. 2 ст. 307 КК України, та, відповідно, для прийняття рішення прокурором про проведення негласної слідчої (розшукової) дії, не містять жодного документу, крім рапорту оперативного працівника ОСОБА_14 , про наявність об'єктивних даних про причетність ОСОБА_8 до готування чи вчинення кримінального правопорушення.
При цьому, сам ОСОБА_14 під час допиту в якості свідка вказував у судовому засіданні, що в його провадженні оперативно-розшукова справа по даному факту не перебувала і доступу до її матеріалів та оперативних даних він не мав.
Будь-які інші докази причетності ОСОБА_8 до злочинної діяльності, пов'язаної із збутом наркотичних засобів, які стали підставою для прийняття рішення про проведення НСРД, стороною обвинувачення не надавалися.
Не містить таких даних і апеляційна скарга прокурора.
За таких обставин, місцевий суд обґрунтовано зазначив про недоведеність достатніх підстав для проведення оперативної закупівлі в тому числі і з огляду на те, що обвинувачений відбував покарання у виді позбавлення волі, а місцем вчинення злочину є режимний об'єкт з обмеженим доступом сторонніх осіб.
Також колегія суддів враховує, що крім допитаного в якості свідка залегендованої особи ОСОБА_10 , лише свідок ОСОБА_15 в судовому засіданні підтвердив, що володіє достовірними даними про збут ОСОБА_8 на території установи наркотичного засобу.
Разом з тим, обвинувачений ОСОБА_8 в судовому засіданні стверджував, що особою, яка 23 серпня 2017 року тривалий час переслідувала його з вимогою продати йому коноплю, був засуджений ОСОБА_15 , тобто Волик і Верба - одна й та ж особа, і такі показання обвинуваченого не спростовані стороною обвинувачення.
Відсутні також докази про підшукування ОСОБА_8 покупців наркотичних засобів, залучення інших осіб для їх приховування чи зберігання.
Не встановлено органом досудового розслідування часу, місця, шляхів придбання, перенесення та зберігання наркотичних засобів, тобто відсутні докази на підтвердження умислу обвинуваченого на вчинення протиправних дій, пов'язаних з їх збутом.
Більше того, з матеріалів провадження вбачається, що внаслідок проведення обшуку спального місця ОСОБА_8 , крім мобільного телефону жодних інших заборонених предметів виявлено не було.
В той же час сам телефон речовим доказом не визнаний, зміст наявної у ньому інформації не досліджувався.
Крім того, на підставі постанови прокурора про проведення контролю за вчиненням злочину прийняте рішення, зокрема, про необхідність отримання коштів для проведення оперативної закупки та використання для цього 750 грн.
Водночас, стороною обвинувачення не надано доказів правомірності залучення для проведення оперативної закупки коштів та виконання в цій частині постанови прокурора.
В матеріалах справи відсутні будь-які документи, які підтверджують факт виділення коштів в сумі 750, 00 грн. для проведення НСРД у цьому кримінальному провадженні.
Більше того, як правильно встановив суд, грошові купюри, які використовувались при проведенні оперативної закупки та досліджувались експертом, речовими доказами не визнавались, стороні захисту не відкривались і судом не досліджувалися.
Стороною обвинувачення не надано суду також доказів визнання речовими доказами марлевих тампонів зі змивами з рук ОСОБА_8 , контрольних зразків хімічної речовини, якою помічались грошові купюри, що були використані 23 серпня 2017 року під час проведення оперативної закупки, що позбавило суд можливості оцінити ці речі як докази у справі.
Також колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду про наявність в матеріалах кримінального провадження ознак, притаманних провокації злочину правоохоронними органами, а саме спонукання ОСОБА_8 до вчинення злочину з огляду на таке.
Для відмежування провокації від допустимої поведінки правоохоронних органів є низка критеріїв, тобто під змістовним критерієм розуміється наявність/відсутність суттєвих змістовних ознак, притаманних провокації правоохоронних органів, а під процесуальним критерієм - наявність у суду можливостей перевірити відомості про ймовірну провокацію під час судового засідання з дотриманням змагальності та рівності сторін.
Підбурювання з боку поліції має місце тоді, коли відповідні працівники правоохоронних органів або особи, які діють за їхніми вказівками, не обмежуються пасивним розслідуванням, а з метою встановлення злочину, тобто отримання доказів і порушення кримінальної справи, впливають на суб'єкта, схиляючи його до вчинення злочину, який в іншому випадку не був би вчинений (п.38 рішення ЄСПЛ у справі «Тейксейра де Кастро проти Португалії»).
Місцевий суд дійшов правильного висновку, що працівники правоохоронних органів через особу, яка діяла за їхніми вказівками, вплинули на обвинуваченого, підбуривши до вчинення злочину, оскільки не було підстав вважати, що його було б вчинено без їхнього втручання.
Про це свідчить поведінка залегендованої особи ОСОБА_10 , який на території виправної колонії, діючи під контролем правоохоронних органів, протягом чотирьох годин неодноразово наполегливо пропонував ОСОБА_8 гроші та просив продати йому канабіс, незважаючи на відмову останнього це робити.
Наведе підтверджує наявність ознак, притаманних провокації злочину правоохоронними органами, які явно схиляли обвинуваченого до протиправних дій, хоча не було об'єктивних доказів для припущення, що він займається незаконною діяльністю.
З огляду на правомірне визнання судом недопустимими доказів, отриманих при проведенні негласних слідчих розшукових дій, враховуючи наявність ознак, притаманних провокації злочину, показання працівників виправної колонії ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , а також свідків ОСОБА_15 і ОСОБА_16 не спростовують висновків суду про недоведеність винуватості ОСОБА_8 .
Більше того, свідок ОСОБА_16 , який відбуває покарання у цій виправній колонії, повідомив суду про відсутність конкретних фактів щодо збуту обвинуваченим наркотичних засобів.
Крім того, колегія суддів враховує таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 216 КПК України, слідчі органів Національної поліції здійснюють досудове розслідування кримінальних правопорушень, передбачених законом України про кримінальну відповідальність, крім тих, які віднесені до підслідності інших органів досудового розслідування.
Приписами частини 6 цієї статті Кодексу встановлено, що слідчі органів Державної кримінально-виконавчої служби України здійснюють досудове розслідування злочинів, вчинених на території або в приміщеннях Державної кримінально-виконавчої служби України.
Відповідно до матеріалів провадження, 17 липня 2017 року після внесення відповідних відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР за № 42017171010000164, перший заступник керівника Полтавської місцевої прокуратури доручив здійснення досудового розслідування слідчим ВП № 2 Полтавського ВП ГУ НП в Полтавській області.
Хоча, як вбачається з витягу з ЄРДР та доручення про проведення слідчих (розшукових) дій, наявна інформація свідчила про те, що засуджений, який відбуває покарання, саме на території виправної колонії збуває наркотичні засоби.
Тобто, в даному випадку досудове розслідування кримінального провадження повинні були здійснювати слідчі органів Державної кримінально-виконавчої служби України.
Проте, лише 06 жовтня 2017 року прокурор змінив підслідність та визначив її за слідчими СВ Управління ДКВС України Північно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції та доручив їм здійснення досудового розслідування.
При цьому, в обвинувальному акті, у відповідності з вимогами ч.2 ст.291 КПК України, зазначено прізвище, ім'я, по батькові та займана посада слідчого Управління ДКВС України ОСОБА_18 , як слідчого в даному кримінальному провадженні, та відсутні відомості про інших слідчих, які здійснювали досудове розслідування.
Водночас, постанови про призначення хімічних експертиз речовини, виданої ОСОБА_10 , змивів з рук обвинуваченого, а також грошових купюр (т.1 а.с.165, 180) виносив слідчий поліції ОСОБА_19 в той час, як відповідно до витягів з ЄРДР слідчими у кримінальному провадженні були лише слідчий поліції ОСОБА_20 , а потім слідчий ОСОБА_18 ( т.2 а.с.6, 7).
Приписами п. 6 ч.5 ст.214 КПК України та п.1 розділу 2 Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затвердженого наказом Генеральної прокуратури України 06 квітня 2016 року № 139 до Реєстру вносяться відомості про прізвище, ім'я, по батькові слідчого, прокурора, який розпочав досудове розслідування та/або здійснює досудове розслідування.
При цьому, згідно з п.1 розділу 3 Положення унесення відомостей до Реєстру здійснюється з дотриманням строків, визначених КПК України та цим Положенням, а саме про призначення слідчого, процесуального керівника, прийняття до провадження - невідкладно.
З огляду на наведені порушення кримінального процесуального закону місцевий суд прийшов до обґрунтованого висновку про незаконність відповідних процесуальних дій під час розслідування кримінального провадження, що згідно з приписами ст. 86 КПК України є підставою для визнання висновків судових експертиз недопустимими доказами.
Інших доказів вини ОСОБА_8 суду першої та апеляційної інстанції не надавалося.
Отже, за наслідками судового розгляду стороною обвинувачення не було доведено належними та допустимими доказами поза розумним сумнівом вчинення ОСОБА_8 інкримінованого злочину, у зв'язку із чим на підставі ч.1 ст.373 КПК України суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про ухвалення виправдувального вироку.
У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що вирок суду першої інстанції відповідає вимогам статей 368, 370, 374 КПК України.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, в тому числі й тих, на які вказував прокурор у своїй апеляційній скарзі, колегією суддів не встановлено.
Тому апеляційна скарга прокурора не підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 404, 405, 407, 418 та 419 КПК України, колегія суддів,
Вирок Ленінського районного суду м. Полтава від 22 січня 2019 року щодо ОСОБА_8 залишити без змін, а апеляційну скаргу прокурора Полтавської місцевої прокуратури Полтавської області ОСОБА_6 , - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Касаційна скарга на судове рішення може бути подана протягом трьох місяців з дня проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4