23 травня 2019 року м. Житомир справа № 240/6778/19
категорія 112040201
Житомирський окружний адміністративний суд у складі:
судді Семенюка М.М.,
з участю секретаря судового засідання Лисайчука А.О.,
представника позивача Коцюка В.М., представника відповідача Куліди О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Житомирського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "Спарк Логістикс Україна" про стягнення 60744,65 грн.,
встановив:
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Спарк Логістикс Україна" на користь Житомирського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів суму адміністративно-господарських санкцій та пені у розмірі 60744,65 грн.,
В обґрунтування позову зазначає, що згідно звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів середньооблікова чисельність працюючих на відповідача у 2018 році складала 17 осіб, а тому відповідач мав працевлаштувати 1 інваліда, чого не зробив, тобто не виконав нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.
Ухвалою від 02.05.2019 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, яка призначена до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням учасників справи.
Відповідач подав письмовий відзив на позовну заяву (а.с.19-22), в якому просив відмовити в задоволенні позову з тих підстав, що відповідач систематично надавав державній службі зайнятості інформацію, необхідну для працевлаштування інвалідів, шляхом подання звітів (форма № 3-ПН), у яких зазначено вакансії для працевлаштування інвалідів, подавався звіт про наявність вакансій за 2018 рік (форма № 10-ПІ), проте інваліди на підприємство не направлялися.
В судовому засіданні:
- представник позивача просив позов задовольнити в повному обсязі;
- представник відповідача проти задоволення позову заперечував.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач подав до Житомирського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2018 рік (за формою № 10-ПІ), згідно якого середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу відповідача впродовж 2018 року становила 17 осіб, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 0 особа, а кількість інвалідів штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" - 1 особа. Середньорічна заробітна плата штатного працівника становить 60382,35 грн. (а.с.10).
Після чого, 29.03.2019 за вих. №04-50/291 Житомирським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів прийнято та направлено відповідачу претензію №14/19 за невиконання нормативу робочих місць по працевлаштуванню осіб з інвалідністю у 2018 році у сумі загальній сумі 60382,35 грн. (а.с. 12).
Згідно з розрахунком пені, сума пені, яку необхідно сплатити відповідачу складає 362,30 грн. (а.с.11).
08.04.2019 відповідач направив відповідь на претензію за вих. № 373 (а.с. 32-34), в якій зазначив, що відповідач систематично надавав державній службі зайнятості інформацію, необхідну для працевлаштування інвалідів, шляхом подання звітів (форма № 3-ПН), у яких зазначено вакансії для працевлаштування інвалідів, подавався звіт про наявність вакансій за 2018 рік (форма № 10-ПІ), проте інваліди на підприємство не направлялися.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 3 статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.1991 № 875-XIІ (далі - Закон №875-XIІ) підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно зі ст. 19 Закону №875-ХІІ для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог ст.18 цього Закону.
Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з ч. 1 цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним.
Статтею 20 Закону №875-ХІІ встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим ст.19 цього закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.
Згідно із ч. 2 та 3 статті 18-1 Закону №875-ХІІ рішення про визнання інваліда безробітним і взяття його на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання інваліда на підставі поданих ним рекомендації МСЕК та інших передбачених законодавством документів. Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.
Згідно із частиною 1 статті 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Частиною 2 цієї статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 31.05.2013 №316 "Про затвердження форми звітності №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" та Порядку її подання" затверджена форма звітності №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" та Порядок подання форми звітності №3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії)".
Згідно з п.п.3,5 розділу І названого Порядку форма № 3-ПН заповнюється роботодавцями та подається до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця. Форма № 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.
Таким чином, до обов'язків роботодавців стосовно забезпечення прав інвалідів на працевлаштування, крім створення відповідних робочих місць, відноситься також надання Державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації такого працевлаштування, і саме подання такої інформації (звітність форми №3-ПН) може свідчити про вчинення роботодавцем усіх дій, необхідних дій для працевлаштування інвалідів, і, відповідно, про наявність підстав для звільнення від відповідальності, передбаченої ст.20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні". Будь-які інші дії роботодавців не виправдовують та не звільняють від відповідальності за порушення правил господарської діяльності.
Такі вимоги закону реалізуються відповідно до ч.3 ст.50 Закону України "Про зайнятість населення", згідно якої роботодавці зобов'язані, зокрема, своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).
Відтак, у справах даної категорії визначальним є дослідження факту подання роботодавцями звітності форми №3-ПН протягом відповідного року.
Як зазначалось вище, середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу (осіб) за 2018 рік склала 17 особи і відповідно норматив робочих місць для інвалідів становить 1 особа, середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність 0 особи.
З матеріалів справи вбачається, що відповідачем з січня по жовтень 2018 року подавались до Житомирського міського центру зайнятості населення звіти форми 3-ПН щодо наявності вакантних місць для працевлаштування інвалідів (а.с.24-31), що є належним підтвердженням наявності на підприємстві створеного та введеного в дію місця для працевлаштування інваліда.
Варто зауважити, що Верховний Суд України у своєму рішенні від 20.06.2011р. №21-60а11 виклав правову позицію щодо застосування положень статей 18-20 Закону №875-ХІІ, відповідно до якої обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування. А оскільки відповідачем вжито усіх залежних від нього заходів щодо утворення робочих місць для працевлаштування інвалідів, на нього не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування, відсутність у населеному пункті за місцем знаходження відповідача інвалідів, які бажають працевлаштуватися.
Дану правову позицію підтримано Верховним Судом у постанові від 22.03.2018 по справі №807/545/17 (К/9901/37216/18), а відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду..
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що відповідачем було вжито всі заходи по створенню робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до встановленого нормативу про що він інформував центр зайнятості про наявність вільних робочих місць (вакантних посад), разом з тим, центром зайнятості інваліди до відповідача не спрямовувалися, безпосередньо до роботодавця з питань працевлаштування не зверталися, будь-яких зауважень до створеного робочого місця центром зайнятості не зазначалось. Отже, в діях відповідача відсутній склад правопорушення і на нього не може бути покладена відповідальність за недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, а тому позов не підлягає задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись статтями 242-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
В задоволенні позову Житомирського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (вул. Домбровського, 38, м. Житомир, 10003, код 20401066) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Спарк Логістикс Україна" (вул. Леха Качинського, 4, м. Житомир, 10014, код 40219445) відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя М.М. Семенюк
Повне судове рішення складене 24 травня 2019 року