Україна
Донецький окружний адміністративний суд
27 травня 2019 р. Справа№200/2183/19-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Загацька Т.В., розглянувши за правилами загального позовного в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області в особі Слов'янського відділення Фонду соціального страхування України в Донецькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача - Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області в особі Краматорського відділення Фонду соціального страхування України в Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області в особі Слов'янського відділення Фонду соціального страхування України в Донецькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача - Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області в особі Краматорського відділення Фонду соціального страхування України в Донецькій області в якому просить:
1) визнати бездіяльність Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області в особі Слов'янського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду в Донецькій області щодо відмови у нарахуванні та виплаті страхових виплат з 01.03.2017 року по 31.05.2018 року протиправною;
2) зобов'язати Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області в особі Слов'янського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду в Донецькій області нарахувати та виплатити страхові виплати за весь період з 01.03.2017 року по 31.05.2018 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що йому встановлена 3 група інвалідності. До березня 2017 року позивач отримував страхові виплати, однак у зв'язку з набранням чинності постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 року №595 виплати були зупинені. У січні 2019 року позивач звернувся до відповідача з питанням щодо сплати його страхових виплат за минулий час, на що отримав відповідь, що після оприлюднення окремого порядку визначеного Кабінетом Міністрів України відділенням буде винесено рішення щодо сплати заборгованості по страховим виплатам.
Позивач вважає, що відповідач протиправно відмовив у виплаті щомісячної страхової виплати у період з 01.03.2017 року по 31.05.2018 року, у зв'язку з чим просить суд визнати бездіяльність протиправною та зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити заборгованість за страховими виплатами за спірний період.
Представник відповідача до суду надав відзив на адміністративний позов. Відповідач вказує на те, що до 05.06.2018 року позивач перебував на обліку у Краматорському відділенні Фонду соціального страхування України в Донецькій області. Крім того, відповідач зазначив, що позивач у визначеному законодавством порядку не вживав заходів, спрямованих на отримання належної йому суми соціальних виплат та у зв'язку з цим не зміг отримати вказані виплати. На думку представника відповідача, позивачем не надано до суду доказів того, що він був позбавлений права і можливості реалізувати своє право на соціальне забезпечення, гарантоване Конституцією України в порядку, визначеному, зокрема Законом України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб". Відповідач вважає, що на сьогоднішній день не затверджений порядок сплати сум соціальних виплат, які не виплачені за минулий період внутрішньо переміщеним особам, тому відсутні законні підстави для сплати боргів позивачу. З урахуванням наведеного, представник відповідача вважає позовні вимоги необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню.
Ухвалою суду від 12.02.2019 року справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження (без повідомлення сторін).
Ухвалою суду від 14.03.2019 року замінено засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача - Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області в особі Краматорського відділення Фонду соціального страхування України в Донецькій області.
Ухвалою суду від 04.02.2019 року відкладено розгляд справи.
Ухвалою суду від 02.05.2019 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.
Сторони до судового засідання не з'явились, про час та місце судового розгляду повідомлені належним чином.
На підставі ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд дійшов висновку про можливість розгляду справи у письмовому провадженні.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд встановив наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, про що свідчить паспорт серії НОМЕР_1 .
Позивач є внутрішньо переміщеною особою з тимчасово окупованої території України (м. Кіровське Донецької області), що підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 15.05.2018 року № НОМЕР_2.
Згідно пенсійному посвідченню серії НОМЕР_3, позивач є пенсіонером по інвалідності 3 групи у зв'язку з професійним захворюванням.
Відповідно до довідки Міністерства охорони здоров'я України серії МСЕ № 140469 ОСОБА_1 встановлено третю групу інвалідності безстроково.
05.06.2018 року ОСОБА_1 звернувся з заявою до Слов'янського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Донецькій області щодо виплати раніше призначеної страхової виплати за період, в якому не проведено платежі відділенням виконавчої дирекції Фонду м.Кірове та продовження раніше призначеної страхової виплати.
Постановою Слов'янського ВУВД ФССУ в Донецькій області від 18.06.2018 року №0536/6760/6760.1/44 вирішено продовжити потерпілому ОСОБА_1 раніше призначену щомісячну грошову суму в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку в розмірі 1125,84 грн., виплати провадити з 01.06.2018 року, щомісячна страхова виплата виплачується щомісячно з наступного місяця після місяця, у якому вона призначена, але не пізніше 30 календарних днів з дня прийняття постанови.
Між іншим, у постанові зазначено, що за даними Централізованої інформаційно-аналітичної системи Фонду потерпілий ОСОБА_1 перебуває на обліку з 27.08.2003 року, має зареєстрований страховий випадок профзахворювання, що отримане 26.07.2006 року. За висновками МСЕК від 05.09.2006 року серія ДОН-04 № 040718 потерпілому встановлена стійка втрата професійної працездатності 20% та 3 група інвалідності безстроково.
Листом від 07.06.2018 року за №01-04.1/1992 Краматорське міське відділення Управління виконавчої дирекції Фонду в Донецькій області повідомило Слов'янське ВУВД ФССУ в Донецькій області, що ОСОБА_1 з вересня 2014 року перебував на обліку в управлінні та отримував страхові виплати, заборгованість за червень-серпень 2014 року була виплачена в липні 2015 роки. З 01.03.2017 року страхова виплата була припинена згідно протоколу засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам після перевірки фактичного місця перебування у м.Краматорську.
Краматорським міським відділенням Управління виконавчої дирекції Фонду в Донецькій області надано пояснення по справі та довідку про нараховані та сплачені страхові виплати ОСОБА_1 Управлінням, в яких зазначено, що останній отримав страхові виплати по лютий 2017 року включно.
Між тим, як вбачається з відзиву відповідача, позивачу відновлено виплату страхових виплат з 01.06.2018 року.
Отже, судом встановлено, що позивачу не нараховано та не виплачено заборгованість з щомісячної страхової виплати за період з 01.03.2017 року по 31.05.2018 року.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд керується такими вимогами чинного законодавства.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
Відповідно до вимог ст.173 Кодексу законів про працю України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
Правову основу, економічний механізм та організаційну структуру загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві, відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування станом на момент виникнення спірних правовідносин визначав Закон України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", який з 1 січня 2015 року діє в редакції Закону України від 28 грудня 2014 року та має назву "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон № 1105-XIV).
На час призначення позивачу страхових виплат у 2006 році ч. 1 ст. 21, ст. 28 Закону №1105-XIV передбачалось, що у разі настання страхового випадку Фонд зобов'язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я, виплачуючи йому, зокрема, одноразову допомогу в разі стійкої втрати професійної працездатності, а також щомісяця грошову суму в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого.
Відповідно до ст.16 ч.1 п.2 Закону №1105-XIV, застрахована особа має право на отримання у разі настання страхового випадку матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг, передбачених цим Законом.
Статтею 36 Закону №1105-XIV передбачено, що страховими виплатами є грошові суми, які Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.
Страхові виплати складаються в тому числі із: 1) страхової виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності (далі - щомісячна страхова виплата); 2) страхової виплати в установлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім'ї та особам, які перебували на утриманні померлого.
Згідно ч.1 ст.47 Закону №1105-XIV страхові виплати провадяться щомісячно в установлені Фондом дні на підставі постанови цього Фонду або рішення суду.
Частиною 4 ст.47 Закону №1105-XIV встановлено, що виплати, призначені, але не одержані своєчасно потерпілим або особою, яка має право на одержання виплат, провадяться за весь минулий час, але не більш як за три роки з дня звернення за їх одержанням.
За правилами ч.5 ст.47 Закону №1105-XIV страхові виплати провадяться протягом строку, на який встановлено втрату працездатності у зв'язку із страховим випадком, а фінансування додаткових витрат згідно з цим Законом - протягом строку, на який визначено потребу в них.
Відповідно до ч.1 ст.7 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20.10.2014 № 1706-VII (далі - Закон №1706-VII) для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.
Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам (ч.2 ст.7 Закону №1706-VII).
Згідно з п.2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1706-VII закони та інші нормативно-правові акти України діють в частині, що не суперечить цьому Закону.
Частиною 1 ст.46 Закону №1105-XIV визначено, що страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються: 1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого; 3) якщо з'ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку; 4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми; 5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов'язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню; 6) в інших випадках, передбачених законодавством.
Як встановлено судом, відповідачем невиплачено щомісячні страхові виплати позивачу на підставі постанови Кабінету Міністрів України №365 від 08.06.2016 року (в новій редакції). Водночас, Законом №1105-XIV такої підстави для припинення страхових виплат не передбачено.
Суд зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 року №335 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року № 365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", а саме, п.п. 15 і 18 доповнені реченням такого змісту: "Суми соціальних виплат, які невиплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України", враховуючи наведене позивачу не сплачено заборгованість за минулий період.
Суд вважає таку позицію неприйнятною, виходячи з наступного.
Так, за змістом конституційних норм (ст.ст.113, 116, 117 Конституції України), Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
Конституційний Суд України у своїх рішеннях №20-рп/2011 від 26 грудня 2011 року та №2-рп-99 від 02 березня 1999 року висловив позицію, згідно з якою Кабінет Міністрів України є органом, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту.
Конституційне поняття "Закон України", на відміну від поняття "законодавство України", не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
Судом встановлено, що жодних змін у вказаний Закон з приводу особливостей виплати заборгованості потерпілим, які є внутрішньо переміщеними особами, Верховною Радою України не приймались.
Статтею 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до ст.7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акту нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.
При цьому, суд ще раз акцентує свою увагу на тому, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації, а тому відповідач повинен всіляко сприяти відновленню виплат, гарантованих державою внутрішньо переміщеним особам.
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У рішенні "Суханов та Ільченко проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).
Суд зазначив, що ст.1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: "перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов'язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою" (параграф 30).
Щодо соціальних виплат, ст.1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).
Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом ст.1 Першого протоколу до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету "в інтересах суспільства". Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено "справедливий баланс" між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).
За рішенням Європейського суду з прав людини у справі "Щокін проти України": перша та найважливіша вимога ст.1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним.
Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки "на умовах, передбачених законом", а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення "законів". Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).
У справі "Рисовський проти України" Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Як вбачається з матеріалів справи, згідно постанови Краматорського відділення управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Донецькій області від 27.02.2017 року № 0536/6257/6257.1/41 ОСОБА_1 припинена виплата щомісячних страхових виплат з 01.03.2017 року.
Частиною 2 ст. 9 КАС України визначено, що суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Вказані норми узгоджуються з позицією Європейського суду з прав людини.
Як встановлено судом першої та апеляційної інстанції, підтверджено матеріалами справи і не спростовано відповідачем, позивач як потерпілий, який має зареєстрований страховий випадок - трудове каліцтво, мав право на отримання щомісячних страхових виплат, що передбачені Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування".
Спірні дії відповідача в даних правовідносинах (припинення виплати позивачу страхових виплат з 01.03.2017 року) не ґрунтуються на дискреційних повноваженнях суб'єкта владних повноважень, враховуючи, що саме рішення відповідача створює правові наслідки, суд дійшов висновку про необхідність (для повного відновлення прав позивача) визнання протиправними та скасування рішення суб'єкта владних повноважень від 27.02.2017 року № 0536/6257/6257.1/41 "Про припинення щомісячної страхової виплати".
Окрім того, суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з вимогами ст. 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, чи є підстави допустити негайне виконання рішення.
Нормами ст. 371 КАС України передбачено, що негайно виконуються рішення, зокрема, про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Таким чином, рішення суду підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.
Щодо вимоги позивача про встановлення судового контролю, суд зазначає наступне.
Встановлення судового контролю за виконанням судового рішення шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення (ч. 1 ст. 382 КАС України), про що також просив позивач, є правом суду, а не обов'язком, яке не виключає існування принципу обов'язковості судового рішення, згідно з яким судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України (ст. 1291 Конституції України, ч. 2 ст. 14 КАС України).
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Визначаючись щодо розподілу судових витрат суд виходив з такого.
Ухвалою суду від 12.02.2019 року задоволено клопотання позивача та відстрочено сплату судового збору до ухвалення рішення у справі.
Враховуючи, що позов підлягає задоволенню повністю, відповідно до вимог ч.2 ст.133, ч. 1 ст. 139 КАС України судовий збір в сумі 768,40 грн. належить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача в дохід державного бюджету України.
Керуючись ст. ст. 139, 244-250, 255, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_1 ) до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області в особі Слов'янського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Донецькій області (84122, Донецька область, м.Слов'янськ, вул.Свободи, 5, код ЄДРПОУ- 41325231), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області в особі Краматорського відділення (адреса: 84313, Донецька областьм. Краматорськ, бул. Машинобудівників, 37) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області в особі Краматорського відділення від 27.02.2017 року № 0536/6257/6257.1/41 "Про припинення щомісячної страхової виплати".
Визнати протиправною бездіяльність Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області в особі Слов'янського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Донецькій області (84122, Донецька область, м.Слов'янськ, вул.Свободи, 5, код ЄДРПОУ- 41325231) щодо невиплати ОСОБА_1 страхових виплат з 01.03.2017 року по 31.05.2018 року.
Зобов'язати Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області в особі Слов'янського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Донецькій області (84122, Донецька область, м.Слов'янськ, вул.Свободи, 5, код ЄДРПОУ- 41325231) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 заборгованість по страховим виплатам за період з 01.03.2017 року по 31.05.2018 року.
Звернути до негайного виконання рішення суду в частині присудження страхової виплати ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_1 ) в межах суми стягнення за один місяць.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області в особі Слов'янського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Донецькій області (84122, Донецька область, м.Слов'янськ, вул.Свободи, 5, код ЄДРПОУ- 41325231) на користь Державного бюджету України суму судового збору у розмірі 768,40 грн.
Повний текст рішення виготовлено та підписано 27.05.2019 року.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя Загацька Т. В.