27 травня 2019 р. Справа № 160/4657/19
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Ніколайчук С.В., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Державної служби України з безпеки на транспорті у Кіровоградській області (25031, вул. Автолюбителів, 2, м. Кропивницький, Кіровоградська область) про визнання протиправним та скасування розрахунку плати за проїзд,-
22.05.2019 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті у Кіровоградській області, в якому просить визнати протиправним та скасувати розрахунок плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування до акту № 025098 від 24.04.2019 року, складеного Управлінням Укртрансбезпеки у Кіровоградській області щодо ФОП Бендерський І.О.
Проаналізувавши зміст позовних вимог, викладених у позові, суд зробив висновок, що позовні вимоги щодо визнання протиправним та скасування розрахунку плати за проїзд не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства зважаючи на наступне.
Юрисдикцію та повноваження адміністративних судів, порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає та встановлює Кодекс адміністративного судочинства України.
Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (1950 року) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви №№ 29458/04, 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики Суду термін «встановленим законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, що «судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом» [див. рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria), заява № 7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. <…> фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, «встановленим законом», національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.
Отже, поняття «суд, встановлений законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Статтею 55 Конституції України проголошено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
У відповідності до ч. 5ст. 125 Конституції України, з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин діють адміністративні суди.
Згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
За змістом пункту 2 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України публічно-правовий спір - це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Згідно з пунктами 1, 5 частини 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом.
Ужитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС). Визначення та значення термінів, у яких вони вживаються в КАС України, наведено у статті 4 цього Кодексу.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні брати за основу суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
За своєю правовою природою плата за проїзд великоваговим транспортним засобом є не штрафною санкцією, а сумою відшкодування матеріальних збитків державі внаслідок руйнування автомобільних доріг загального користування.
За змістом частини 5 статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
Отже, адміністративні суди можуть розглядати вимоги про відшкодування шкоди лише за наявності таких умов: вимоги мають стосуватися шкоди, завданої лише суб'єктом владних повноважень; такі вимоги мають бути поєднані з вимогою про визнання протиправними рішення, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень. В іншому випадку спірні відносини з приводу відшкодування шкоди (стягнення збитків, у тому числі й на користь держави) мають приватноправовий характер та, як наслідок, не можуть бути предметом справи, віднесеної до адміністративної юрисдикції.
Індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк (пункт 19 частини 1 статті 4 КАС України).
Таким чином, адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин. При цьому позивач на власний розсуд визначає, чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень. Проте ці рішення, дія або бездіяльність повинні бути такими, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин.
Отже, ключовим моментом щодо підвідомчості спорів у сфері публічно - правових відносин адміністративним судам є виникнення правовідносин, що мають активний вплив на права і обов'язки фізичних та юридичних осіб - припиняють, змінюють чи породжують правові наслідки для цих осіб, оскільки саме у такому випадку реалізується компетенція видавця акта як суб'єкта владних повноважень, уповноваженого управляти поведінкою іншого суб'єкта, а, відповідно, інший суб'єкт зобов'язаний виконувати його вимоги.
Предметом оскарження в даній справі є розрахунок плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування до акту № 025098 від 24.04.2019 року, яким позивачу нараховано плату за проїзд за перевищення нормативних параметрів у розмірі 9535,20 євро.
При цьому слід урахувати, що в постановах Верховного Суду неодноразово був викладений висновок про те, що за своєю правовою природою плата за проїзд великоваговим транспортним засобом є не штрафною санкцією, а сумою відшкодування матеріальних збитків державі внаслідок руйнування автомобільних доріг загального користування (постанови Великої Палати Верховного Суду від 06.06.2018 в справі № 820/1203/17 та від 30.01.2019 в справі № 803/3/18, а також постанови Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 12.10.2018, 14.11.2018 та 20.02.2019).
Також, у пункті 34 постанови від 30.01.2019 в справі № 803/3/18 сформовано правову позицію Великої Палати Верховного Суду щодо позовних вимог про визнання протиправним та скасування розрахунку плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування та вказано, що оскаржуваний розрахунок не є рішенням суб'єкта владних повноважень у розумінні статті 19 КАС, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов'язків для позивача, тому він не може бути предметом спору. Відсутність спору, у свою чергу, виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту. При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначає, що поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити в більш широкому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, так і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду. З огляду на викладене такі вимоги не підлягають розгляду як в порядку адміністративного судочинства, так і взагалі не підлягають судовому розгляду.
Згідно з ч.ч. 5, 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Враховуючи вищевикладене, суд зробив висновок, що в межах реалізації повноважень Укртрансбезпеки щодо контролю за рухом транспортних засобів з перевищенням габаритно-вагових параметрів, Укртрансбезпеки може бути здійснено нарахування плати за проїзд великовагових транспортних засобів (суми відшкодування матеріальних збитків державі внаслідок руйнування автомобільних доріг загального користування) і складено відповідний розрахунок, який не має обов'язкового характеру та не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов'язків для позивача. Однак, відшкодування таких матеріальних збитків державі проводиться у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом. При цьому, правильність їх обчислення та нарахування належному платнику перевіряється судом, який розглядає такий позов, а не шляхом пред'явлення адміністративного позову до Укртрансбезпеки про визнання протиправним та скасування розрахунку плати за проїзд великовантажних та (або) великогабаритних засобів автомобільними дорогами загального користування.
Таким чином, суд вважає, що спір у даній справі не стосується захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно - правових відносин, оскільки розрахунок плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування до акту № 025098 від 24.04.2019 року не є тим рішенням суб'єкта владних повноважень, який би породжував певні правові наслідки для позивача, був спрямований на регулювання тих чи інших відносин і мав обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин, а тому не являється актом індивідуальної дії в розумінні ст.ст.4,19 КАС України та, відповідно, не може бути предметом розгляду судом за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 170 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Згідно з ч. ст. 170 Кодексу адміністративного судочинства України повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
За таких обставин, суд вважає, що у відкритті провадження за позовними вимогами ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті у Кіровоградській області про визнання протиправним та скасування розрахунку необхідно відмовити.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 5, 19, 170, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя,-
Відмовити у відкритті провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Державної служби України з безпеки на транспорті у Кіровоградській області (25031, вул. Автолюбителів, 2, м. Кропивницький, Кіровоградська область) про визнання протиправним та скасування розрахунку.
Роз'яснити позивачу, що повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Ухвала суду набирає законної сили відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені статтями 295 та 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи ухвала суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.В. Ніколайчук