27 травня 2019 року Справа № 160/2688/19
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого суддіОзерянської С.І.
за участі секретаря судового засіданняБаришнікової Д.Г.
за участі:
представника позивача представника відповідача Комлика О.М. Суріної О.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро адміністративну справу за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування постанови, -
25.03.2019 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою, у якій просить визнати протиправною та скасувати постанову № ДН731/1505/АВ/ІП-ФС/212 від 05.03.2019 року про накладення штрафу, якою накладено на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 штраф у розмірі 125190 грн. 00 коп.
Свої вимоги позивач обґрунтувала тим, що індексація заробітної плати та компенсація за невикористану частину відпустки не є мінімальними гарантіями, оскільки не передбачені ні переліком норм та гарантій оплати праці встановленого статтями 11 та 12 Закону України «Про оплату праці», ні положеннями глави VIII Кодексу законів про працю України. Зазначена обставина, на думку позивача, виключає можливість накладення на неї штрафу у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, щодо кожного працівника, відносно якого вчинено порушення. Також позивач зазначає, що оскаржувана постанова про накладення штрафу не містить посилань, який саме склад порушення законодавства є підставою для притягнення її до відповідальності, у постанові відсутній розрахунок суми штрафу.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 березня 2019 року було відкрито провадження та ухвалено справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
16.04.2019 року відповідачем подано до суду відзив на позов, у якому він проти позову заперечує. Зазначає, що індексація заробітної плати та виплата компенсації за невикористану відпустку при звільненні відноситься до мінімальних державних гарантій з оплати праці. Вважає, що розмір штрафу визначений правильно, виходячи із десятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на час виявлення порушення та кількості працівників щодо яких було вчинено порушення трудового законодавства. Щодо самостійного усунення позивачем частини виявлених порушень зазначає, що усунення порушень трудового законодавства не звільняє від відповідальності за порушення передбачені абзацом 4 частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України.
25.04.2019 року позивачем надано відповідь на відзив в якій зазначено, що відповідно інформації з офіційного сайту Міністерства фінансів України, величина індексу споживчих цін за листопад 2018 року склала 101,4%, що фактично не перевищує поріг індексації, визначений положеннями абзацу 2 пункту 1-1 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 року. Величина індексу споживчих цін за грудень 2018 року склала 100,8%, що також не перевищує поріг індексації. Враховуючи таку інформацію, отриману з офіційного джерела, позивач вважає протиправним і необґрунтованим висновок контролюючого органу, що величина індексу споживчих цін у листопаді 2018 року перевищила поріг індексації, який встановлено у розмірі 103%. Щодо інших встановлених перевіркою порушень підтвердив свою позицію.
07.05.2019 року представником відповідача надано заперечення на позов, в яких провив позовні вимоги залишити без задоволення.
20.05.2019 року позивачем надано пояснення по справі, в яких він підкреслив, що компенсація за невикористану відпустку не відноситься до мінімальних державних гарантій в оплаті праці, а виконання припису про усунення порушень звільняє позивача від притягнення до відповідальності.
22.05.2019 року відповідачем надані додаткові пояснення, в яких останній просив залишити позовні вимоги без задоволення.
Представник позивача у судовому засіданні вимоги позовної заяви підтримав повністю та просив їх задовольнити.
Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позову заперечував, просив в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується вимоги і заперечення, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Так, до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області надійшов лист від Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 28.12.2018 року № 31331/05-05/26 «Про надання інформації», у якому фізична особа-підприємець ОСОБА_1 зазначена у списку страхувальників, у яких протягом року показання кількості застрахованих осіб та загальної суми нарахованої заробітної плати не змінювались.
На підставі зазначеного листа Головним управлінням Держпраці у Дніпропетровській області було видано наказ від 06.02.2019 року № 153-І про призначення інспекційного відвідування та направлення на проведення інспекційного відвідування від 07.02.2019 року № 20/4-3-н.
У період з 07.02.2019 року по 08.02.2019 року інспектором праці Бакаловою Оксаною Володимирівною на підставі наказу від 06.02.2019 року № 153-І та направлення на проведення інспекційного відвідування від 07.02.2019 року № 20/4-3-н, було здійснено інспекційне відвідування фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 .
За результатами інспекційного відвідування складений акт від 08.02.2019 року № ДН731/1505/АВ, у якому зазначено про виявлення таких порушень:
- систематичне недотримання термінів та періодичності виплати заробітної плати, зокрема, заробітна плата за період січень-грудень 2018 виплачувалась два рази на місяць, але з порушенням термінів та періодичності виплати, що є порушенням частини 1-2 статті 115 Кодексу законів про працю України;
- у лютому 2018 року, надавалась щорічна відпустка водію ОСОБА_2 , проте заробітна плата за час щорічної відпустки, виплачена з порушенням вимог частини 4 статті 115 Кодексу законів про працю України та статті 21 Закону України «Про відпустки»;
- індексація заробітної плати за листопад-грудень 2018 водію ОСОБА_2 не проведена, чим порушено частину 6 статті 95 Кодексу законів про працю України, статтю 33 Закону України «Про оплату праці»;
- при звільненні працівників ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не нарахована та відповідно не виплачена грошова компенсація за всі не використані дні щорічної відпустки, чим порушено частину 1 статті 83 Кодексу законів про працю України;
- звільненим працівникам не проведено нарахування та виплату середнього заробітку за весь час затримки виплати розрахункових коштів по день фактичного розрахунку, чим порушено частину 1 статті 117 Кодексу законів про працю України.
На підставі акту інспекційного відвідування Головним управлінням Держпраці у Дніпропетровській області винесено припис про усунення виявлених порушень №ДН731/1505/АВ/П, яким зобов'язано фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 усунути виявлені порушення трудового законодавства.
15.02.2019 року за вих. №2 позивачем на адресу головного інспектора праці Бакалової Оксани Володимирівни направлено відповідь на припис про усунення виявлених порушень, в якій зазначено причини несвоєчасної виплати заробітної плати. Зокрема повідомлено про усунення порушень трудового законодавства щодо працівників ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , а саме щодо здійснення нарахувань сум компенсації за невикористані дні щорічної відпустки. Щодо індексації заробітної плати водію ОСОБА_2 позивач вказує на те, що підвищення окладів за 2018 рік відбувалось два рази - в квітні та липні 2018 року. Індексація заробітної плати за листопад 2018 року не нараховувалась, тому що в липні 2018 року було підвищення окладу, а за грудень 2018 року зроблені нарахування індексації у сумі 69, 16 грн. і виплачені.
На підставі акту Головним управлінням Держпраці у Дніпропетровській області винесено постанову про накладення штрафу уповноваженими особами від 05.03.2019 року № 731/1505/АВ/МГ/ІП-ФС/212, за порушення абзацу 4 частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України.
Зазначена постанова прийнята у зв'язку із тим, що перевіркою, проведеною шляхом співставлення штатних розкладів ФОП ОСОБА_1 на 2018, наказів про прийняття працівників, відомостей нарахування та виплати заробітної плати працівникам ФОП за 2018 встановлено, що для працівників ФОП ОСОБА_1 січень 2018 є базовим місяцем так, як посадові оклади протягом 2018 не змінювались. Величина індексу споживчих цін у листопаді 2018 року перевищила поріг індексації, який встановлено в розмірі 103 відсотки, тому відповідно до положень Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17.07.2003 р., заробітна плата за листопад та грудень 2018 року підлягає індексації на коефіцієнт 4%. Дослідженням розрахункових платіжних відомостей із заробітної плати за січень-грудень 2018 встановлено, що станом на день проведення перевірки індексація заробітної плати водію ОСОБА_2 за листопад та грудень 2018 року не нарахована та відповідно не виплачена, що є порушенням частини 6 статті 95 Кодексу законів про працю України, статті 33 Закону України «Про оплату праці».
Також, під час проведення інспекційного відвідування встановлено, що ФОП ОСОБА_1 не здійснено та не проведено розрахунок грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки двом працівникам, що є порушенням частини 1 статті 83 Кодексу законів про працю України, а саме:
- відповідно до наказу від 05.05.2018 року №18к «Про прийняття на роботу» прийнято водія ОСОБА_3 з 07.05.2018 року та відповідно до наказу від 15.06.2018 року №19к «Про припинення трудового договору» звільнено 16.06.2018 року, за відпрацьований період передбачена відпустка терміном 2 календарних дні, але при звільнені грошову компенсацію не проведено;
- відповідно до наказу від 20.09.2018 року №22к «Про прийняття на роботу» прийнято водія ОСОБА_4 з 21.09.2018 року та відповідно до наказу від 04.12.2018 року №23к «Про припинення трудового договору» звільнено 05.12.2018 року, за відпрацьований період передбачена відпустка терміном 4 календарних дні, але при звільнені грошову компенсацію не проведено.
Не погоджуючись з висновками Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області щодо того, що індексація заробітної плати та компенсація за невикористану частину відпустки при звільненні є мінімальними державними гарантіями в оплаті праці за які передбачена відповідальність на підставі абзацу 4 частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України, позивач звернувся до суду.
Надаючи оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Частиною 2 статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Згідно зі статтею 259 Кодексу законів про працю України, державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Процедуру проведення Управліннями Держпраці перевірки стану додержання законодавства про працю, визначено Законом України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" та Порядком здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України №295 від 26.04.2017 (чинного на час виникнення спірних правовідносин).
Абзацом 3 статті 1 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" встановлено, що заходи державного нагляду ( контролю) - планові та позапланові заходи, які здійснюються у формі перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та в інших формах, визначених законом.
Відповідно до частин 4, 5 статті 2 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" №877-V, заходи контролю здійснюються органами державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами.
Державний нагляд (контроль) здійснюється за принципами, зокрема, здійснення державного нагляду (контролю) лише за наявності підстав та в порядку, визначених законом (стаття 3 Закону №877-V).
Відповідно до пункту 2 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці, зокрема: Держпраці та її територіальних органів.
Підпунктом 6 пункту 5 Порядку передбачено, що здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю передбачено проведення інспекційних відвідувань за інформацією Пенсійного фонду України та його територіальних органів про роботодавців, у яких протягом року не проводилась індексація заробітної плати або сума підвищення заробітної плати становить менше суми нарахованої індексації.
Отже, у Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області були законні підстави для проведення інспекційного відвідування, оскільки від Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області надійшов лист від 28.12.2018 року № 31331/05-05/26 «Про надання інформації», у якому фізична особа-підприємець ОСОБА_1 зазначена у списку страхувальників, у яких протягом року показання кількості застрахованих осіб та загальної суми нарахованої заробітної плати не змінювались.
У відповідності до вимог статті 12 Закону України «Про оплату праці», норми оплати праці (за роботу в надурочний час; у святкові, неробочі та вихідні дні; у нічний час; за час простою, який мав місце не з вини працівника; при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника; працівників молодше вісімнадцяти років, при скороченій тривалості їх щоденної роботи тощо) і гарантії для працівників (оплата щорічних відпусток; за час виконання державних обов'язків; для тих, які направляються для підвищення кваліфікації, на обстеження в медичний заклад; для переведених за станом здоров'я на легшу нижчеоплачувану роботу; переведених тимчасово на іншу роботу у зв'язку з виробничою необхідністю; для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, переведених на легшу роботу; при різних формах виробничого навчання, перекваліфікації або навчання інших спеціальностей; для донорів тощо), а також гарантії та компенсації працівникам в разі переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень, роботи у польових умовах тощо встановлюються Кодексом законів про працю Українита іншими актами законодавства України.
Норми і гарантії в оплаті праці, передбачені частиною першою цієї статті та Кодексом законів про працю України, є мінімальними державними гарантіями.
Відповідно до статті 33 Закону України «Про оплату праці» в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством.
Частиною 6 статті 95 Кодексу законів про працю України визначено, що заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку.
Статтею 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» визначено, що індексацію доходів населення, яка встановлюється задля підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що, згідно зі статтею 19 цього Закону, є обов'язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Таким чином, індексація заробітної плати є компенсаційною виплатою, передбаченою статтею 33 Закону України «Про оплату праці», Законом України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», вона входить до структури заробітної плати, що також підтверджується підпунктом 2.2.7 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Держкомстату України від 13.01.2004 №5, відповідно до якого суми виплат, пов'язаних з індексацією заробітної плати працівників, входять до складу фонду додаткової заробітної плати, як складова належної працівникові заробітної плати індексація спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Отже, індексація заробітної плати передбачена Кодексом законів про працю України, тому вона є мінімальною державною гарантією.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників визначені Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17.07.2003 р. (далі Порядок).
Згідно пункту 1-1 вказаного Порядку, підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка.
Відповідно до пункту 2 Порядку, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема оплата праці, яка включає оплату праці за виконану роботу згідно з тарифними ставками (окладами) і відрядними розцінками, доплати, надбавки, премії, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені законодавством, а також інші компенсаційні виплати, що мають постійний характер.
За змістом пункту 5 Порядку, у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.
Згідно відомостей про нарахування заробітної плати за січень-грудень 2018 року доданих позивачем до позовної заяви (а.с. 19-41), «ставка» водія ОСОБА_2 становила 3723 грн. та протягом 2018 року не змінювалась.
Твердження позивача про те, що у квітні та липні відбулось підвищення окладів працівнику ОСОБА_2 за 2018 рік, суд вважає помилковим, оскільки розмір його окладу (ставки) не змінювався, а змінювався розмір заробітної плати.
Позивачем не надано доказів підвищення посадового окладу чи тарифної ставки зазначеного працівника.
Отже суд дійшов висновку, що у квітні та липні 2018 року відбулось збільшення заробітної плати не за рахунок збільшення окладу (ставки), а за рахунок інших складових, які не носять постійний характер та не відображені у відомостях, тому базовим місяцем для розрахунку права на індексацію є січень 2018 року.
Індекс споживчих цін у лютому 2018 року становив - 100,9%, у березні 2018 року - 101,1%, у квітні 2018 року - 100,8%, у травні 2018 року - 100,0 %, у червні 2018 року - 100,0 %, у липні 2018 року - 99,3%, у серпні 2018 року - 100,0%, у вересні 2018 року - 101,9%, у жовтні 2018 року - 101,7%, в листопаді 2018 року - 101,4%, таким чином, приріст перевищив поріг індексації (103%), а отже у листопаді 2018 року настає обов'язок позивача нараховувати зазначеним працівникам індексацію заробітної плати у листопаді та грудні 2018 року.
У відомостях за листопад та грудень 2018 року відсутня інформація про нарахування і виплату індексації працівнику ОСОБА_2
На підставі викладеного, суд вважає правомірним висновок Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про не нарахування та невиплату позивачем у перевіряємий період індексації заробітної плати водію ОСОБА_2
При цьому, судом не приймаються посилання позивача на відсутність приросту, який би перевищував поріг індексації у розмірі 103%, з огляду на наступне.
Відповідно абзацу 3 пункта 1-1 Порядку №1078, індекс споживчих цін обчислюється Держстатом не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (абзац 6 пункту 4 Порядку №1078).
Аналіз положень Порядку №1078 дає підстави стверджувати, що індекс споживчих цін для визначення наступного перевищення порогу індексації для проведення подальшої індексації обчислюється наростаючим підсумком.
Щодо ненарахування та невиплати працівникам ОСОБА_3 та ОСОБА_4 компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, суд встановив та зазначає наступне.
Також, згідно наказу від 05.05.2018 року №18к «Про прийняття на роботу» прийнято на роботу водія ОСОБА_3 з 07.05.2018 року та наказом від 15.06.2018 №19к « Про припинення трудового договору» його звільнено. За відпрацьований період передбачена відпустка терміном 2 календарних дні, що також підтверджується інформацією наданою позивачем.
Відповідно до наказу від 20.09.2018 року №22к «Про прийняття на роботу» прийнято водія ОСОБА_4 з 21.09.2018 року та відповідно до наказу від 04.12.2018 №23к «Про припинення трудового договору» його звільнено 05.12.2018 року. За відпрацьований період передбачена відпустка терміном 4 календарних дні, що також підтверджується інформацією наданою позивачем.
Згідно відомості від 15.02.2019 року про нарахування компенсації за невикористану відпустку 2018 року позивачем виплачено компенсацію колишнім працівникам ОСОБА_4 та ОСОБА_3
Таким чином при звільненні водіям ОСОБА_4 та ОСОБА_3 не було виплачено компенсації за невикористану відпустку, а виплата відбулась лише у лютому 2019 року, тобто після проведення перевірки.
Позивачем не заперечується несвоєчасна виплата компенсації за не використану відпустку. Вказане порушення усунено позивачем після проведення перевірки, що визнається сторонами. Разом з цим, позивач вважає, що компенсація за невикористану частину відпустки при звільненні не є мінімальною державною гарантією, оскільки така виплата не передбачена ні переліком норм та гарантій оплати праці встановленого статтями 11 та 12 Закону України «Про оплату праці», ні положеннями глави VIII Кодексу законів про працю України.
З цього приводу суд зазначає, що згідно частини 2 статті 12 Закону України «Про оплату праці», норми і гарантії в оплаті праці, передбачені частиною першою цієї статті та Кодексом законів про працю України, є мінімальними державними гарантіями.
Відповідно до частини 1 статті 83 Кодексу законів про працю України, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
З аналізу наведених норм слідує, що виплата грошової компенсації за невикористану відпустку, є мінімальною державною гарантією .
Правова позиція щодо віднесення індексації заробітної плати до мінімальних державних гарантів висловлена в постанові Верховного суду від 25 квітня 2018 року у справі №804/2806/17.
Абзацом 4 частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України передбачено, що юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.
Таким чином, порушення порядку проведення індексації заробітної плати одному працівнику та несвоєчасна виплата компенсації за невикористану відпустку при звільненні двом працівникам є порушенням приписів абзацу 4 частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України, а тому позивачем правомірно накладено на позивача штраф у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати за кожного працівника - 125 190 грн. (4173 грн.х10х3).
За таких обставин суд дійшов висновку, що прийнята на підставі цих висновків постанова про накладення штрафу уповноваженими особами № ДН731/1505/АВ/ІП-ФС/212 від 05.03.2019 року є обґрунтованою і такою, що прийнята з урахування всіх істотних обставин.
Відповідно до частини 1 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Згідно частини 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
За таких обставин, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування постанови.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
В задоволенні адміністративного позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області (вул. Казакова, 3, м. Дніпро, 49107, код ЄДРПОУ 39788766) про визнання протиправною та скасування постанови - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення суду складений 27 травня 2019 року.
Суддя С.І. Озерянська