ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
20.05.2019Справа № 43/75-15/7-б
За заявою закритого акціонерного товариства "Виробничо-торгова фірма
"РАДОСИНЬ" (код ЄДРПОУ 21538933)
про визнання банкрутом
Суддя Омельченко Л.В.
За участю секретаря судового засідання Терещенко Л.С.
від заявника (боржника) Ліквідатор банкрута Амірова Ю.В. - предст. за довір № б/н від 16.04.19 Арбітражний керуючий Ганюк Т.М .
від Головного управління ДФС у м. Києві АТ «Укрсоцбанк» від кредитора Гевелюк М.М. Шелест Ю.В. , за довіреністю № 2433/26-15-12-10-06 від 08.11.2018; Супряга С.О . - за довіреністю № 2825 від 12.12.18 Гевелюк В . М. - за довіреністю № 1157 від 20.04.15
У провадженні Господарського суду м. Києва знаходиться справа № 43/75-15/7-б про банкрутство Закритого акціонерного товариства "Виробничо-торгова фірма «Радосинь», провадження в якій порушено ухвалою від 16.01.2008 у порядку ст. 53 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
25.02.2013 Господарським судом м. Києва ухвалено припинити процедуру санації Закритого акціонерного товариства «Виробничо-торгова фірма «Радосинь» та постановлено визнати боржника банкрутом, відкрити щодо нього ліквідаційну процедуру, ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Сиротенка О.О. Публікація оголошення щодо цього відбулася 02.03.2013.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 15.04.2014 було припинено процедуру ліквідації у справі № 43/75-15/7-б та введено процедуру санації Закритого акціонерного товариства «Виробничо-торгова фірма «Радосинь», керуючим санацією призначено арбітражного керуючого Сиротенка О.О. Офіційне оприлюднення повідомлення про введення процедури санації відбулося на веб-сайті Вищого господарського суду України 18.04.2014.
21.05.2014 Господарським судом м. Києва припинено процедуру санації та винесено постанову про визнання банкрутом Закритого акціонерного товариства «Виробничо-торгова фірма «Радосинь» з відповідними процесуальними наслідками, ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Сиротенка О.О. Офіційне оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом відбулося 02.07.2014 на веб-сайті Вищого господарського суду України.
До Господарського суду м. Києва від Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі у тексті - Кредитор) надійшла заява про збільшення кредиторських вимог до боржника на суму 3 315 353, 33 грн.
Заявлені Кредитором вимоги складають консолідовану суму податкового бору з орендної плати з юридичних осіб у розмірі 3 149 293,80 грн, земельного податку з юридичних осіб у розмірі 2 720,64 грн, податку на додану вартість у розмірі 149 079,00 грн, а також збору за спеціальне користування водними ресурсами державного значення у розмірі 1 873,90 грн.
Ухвалою господарського суду м. Києва від 01.10.2018, яку залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.01.2019, частково задоволено заяву Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про збільшення кредиторських вимог до боржника на суму 3 315 353,33 грн і визнано поточні кредиторські вимоги Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві до Закритого акціонерного товариства «Виробничо-торгова фірма «Радосинь» на загальну суму 2 762 567,30 грн, зобов'язано ліквідатора банкрута арбітражного керуючого Ганюк Т.М. включити кредиторські вимоги Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на загальну суму 2 762 567,30 грн до шостої черги реєстру вимог кредиторів Закритого акціонерного товариства «Виробничо-торгова фірма «Радосинь».
Не погоджуючись із прийнятими рішеннями попередніх судових інстанцій, ліквідатор Закритого акціонерного товариства «Виробничо-торгова фірма «Радосинь» Ганюк Т.М. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просила скасувати ухвалу суду першої інстанції у частині визнання поточних кредиторських вимог Кредитора та скасувати повністю постанову суду апеляційної інстанції і ухвалити нове рішення, яким визнати поточні кредиторські вимоги Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві до Закритого акціонерного товариства «Виробничо-торгова фірма «Радосинь» на загальну суму 710 594,29 грн і зобов'язати ліквідатора банкрута включити зазначені кредиторські вимоги до шостої черги реєстру вимог кредиторів Закритого акціонерного товариства «Виробничо-торгова фірма «Радосинь».
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 17.04.2019 касаційну скаргу ліквідатора Закритого акціонерного товариства «Виробничо-торгова фірма «Радосинь» Ганюк Т.М. задоволено частково, ухвалу господарського суду міста Києва від 01.10.2018 та Постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.01.2019 у справі № 43/75-15/7-б у частині кредиторських вимог ДПІ у Деснянському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві скасовано, справу № 43/75-15/7-б у скасованій частині направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Господарського суду міста Києва, проведеного 08.05.2019, справу № 43/75-15/7-б розподілено на суддю Омельченка Л.В.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.05.2019 було прийнято справу № 43/75-15/7-б за заявою Закритого акціонерного товариства «Виробничо-торгова фірма «Радосинь» у частині кредиторських вимог ДПІ у Деснянському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві суддею Омельченко Л.В., розгляд справи призначено на 20.05.2019 о 12:40, здійснено виклик у судове засідання учасників справи та ліквідатора банкрута арбітражного керуючого Ганюк Т.М., встановлено учасникам справи та ліквідатору банкрута строк до 20.05.2019 для подачі письмових пояснень та обґрунтувань щодо заявлених до банкрута кредиторських вимог Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві з урахуванням положень Податкового кодексу України та висновків, викладених у Постанові Верховного Суду від 17.04.2019 по справі.
16.05.2019 через відділ діловодства суду від ліквідатора Закритого акціонерного товариства «Виробничо-торгова фірма «Радосинь» надійшли письмові пояснення щодо заявлених до банкрута кредиторських вимог Державної податкової інспекції у Десняньскому районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві з урахуванням висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 17.04.2019.
У судове засідання 20.05.2019 з'явились ліквідатор банкрута, представник банкрута, представник ДПІ у Деснянському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, представник АТ «Укрсоцбанк», представник кредитора фізичної особи Гевелюка Миколи Миколайовича .
Представник ДПІ у Деснянському районі ГУ ДФС у м. Києві свої вимоги підтримав повністю та просив їх задовольнити з мотивів, викладених у заяві з вимогами до банкрута та поданих письмових поясненнях.
Представник АТ «Укрсоцбанк» звернув увагу суду на те, що Податковий кодекс України набув чинності тільки 01.01.2011 року, а отже, до вимог кредитора, що виникли до набрання ним чинності, необхідно застосовувати чинне на той момент законодавство, а також наполягав на необхідності з'ясування правомірності нарахування відповідних податкових зобов'язань. Водночас кредитор не скористався своїм правом на подання суду письмових пояснень чи доказів. В обґрунтування своїх слів не навів жодних обставин, що могли би свідчити про неправомірність нарахування податкових зобов'язань.
Ліквідатор банкрута, представник банкрута та представник кредитора фізичної особи просили суд вимоги кредитора визнати частково в обсязі та з підстав, викладених у рішенні ліквідатора банкрута про результати розгляду вимог кредитора та поданих суду письмових поясненнях.
Дослідивши фактичні обставини справи, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, заслухавши доводи учасників справи, відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, суд встановив наступне.
Судом встановлено, що грошові вимоги ДПІ у Деснянському районі ГУ ДФС у м. Києві, заявлені до банкрута, становлять суму грошових зобов'язань Закритого акціонерного товариства «Виробничо-торгова фірма «Радосинь» з погашення перед бюджетом заборгованості з:
1) орендної плати у сумі 3 149 293, 80 грн, яка виникла у зв'язку з несплатою боржником самостійно визначених зобов'язань згідно податкових декларацій: № 9003393168 від 31.01.2013, відповідно до якої нараховано орендну плату за землю за 2013 рік - 634 615 грн 20 коп. (розмір щомісячного платежу становить 52 884 грн 60 коп.), № 9006214706 від 17.02.2012, відповідно до якої нараховано орендну плату за землю за 2012 рік - 634 617 грн 73 коп.; № 776 від 27.01.2011, відповідно до якої нараховано орендну плату за землю за 2011 рік - 529 259 грн 68 коп.; № 3884 від 01.02.2010, відповідно до якої нараховано орендну плату за землю за 2010 рік - 529 259 грн 68 коп.; № 3977 від 02.02.2009, відповідно до якої нараховано орендну плату за землю за 2009 рік - 499 766 грн 46 коп.; № 2933 від 30.01.08, відповідно до якої нараховано орендну плату за землю за 2008 - 433 825 грн 05 коп. Протягом 2008 року боржником було частково погашено заборгованість з орендної плати з юридичних осіб у розмірі 112 050 грн 00 коп.;
2) сплати земельного податку з юридичних осіб, заборгованість з якого виникла на підставі поданої останнім звітної податкової декларації з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2011 № 1892 від 30.01.2011 на суму 5 075 грн 61 коп. Упродовж 2011 року боржник частково сплатив цю заборгованість у розмірі 2 354 грн 97 коп., сума недоїмки складає 2 720, 64 грн;
3) сплати податку на додану вартість у сумі 149 079, 00 грн, яка виникла на підставі самостійно поданих боржником податкових декларацій з податку на додану вартість: № 9057302036 від 20.09.2012, де платником податку самостійно зазначено суму до сплати - 6 808 грн 00 коп. за 08 міс. 2012; № 9050324672 від 20.08.12, де платником податку самостійно зазначено суму до сплати 60 465 грн 00 коп. за 07 міс. 2012; № 9042777073 від 20.07.2012, де платником податку самостійно зазначено суму до сплати 7 889 грн 00 коп. за 06 міс. 2012; № 9034585085 від 19.06.2012, де платником податку самостійно зазначено суму до сплати 8 899 грн 00 коп. за 05 міс. 2012; № 909064572680 від 19.10.2012, де платником податку самостійно зазначено суму до сплати 9 995 грн 00 коп. за 09 міс. 2012; № 9072780867 від 19.11.2012, де платником податку самостійно зазначено суму до сплати 12 685 грн 00 коп. за 10 міс. 2012; № 9080000450 від 19.12.2012, де платником податку самостійно зазначено суму до сплати 13 606 грн 00 коп. за 11 міс. 2012; № 9085170046 від 18.01.2013, де платником податку самостійно зазначено суму до сплати 7 450 грн 00 коп. за 12міс. 2012; № 9008408177 від 20.02.2013, де платником податку самостійно зазначено суму до сплати 9 728 грн 00 коп. за 01 міс. 2013; № 9014748421 від 20.03.2013, де платником податку самостійно зазначено суму до сплати 11 554 грн 00 коп. за 02 міс. 2013.
4) сплати збору за спеціальне користування водними ресурсами державного значення у сумі 1 873, 90 грн, які виникли на підставі самостійно поданих боржником податкових декларацій зі сплати збору за спеціальне використання поверхневих та підземних вод № 182043 від 08.02.2012, де платником податку самостійно нараховано суму збору за попередній звітний період у розмірі 431 грн 34 коп.; № 185464 від 09.02.2012, де платником податку самостійно нараховано суму збору за попередній звітний період у розмірі 378 грн 40 коп.; № 9047249002 від 08.08.2012, де платником податку самостійно нараховано суму збору за попередній звітний період у розмірі 311 грн 33 коп.; № 9069462348 від 07.11.2012, де платником податку самостійно нараховано суму збору за попередній звітний період у розмірі 420 грн 56 коп.; № 908689150 від 07.02.2013, де платником податку самостійно нараховано суму збору за попередній звітний період» у розмірі 332 грн 27 коп.;
5) пені на суму 791, 46 грн.
Відповідно до пункту 101.1 статті 101 Податкового кодексу України списанню підлягає безнадійний податковий борг, яким серед іншого, є податковий борг платника податків, стосовно якого минув строк давності. При цьому, податковим боргом визнається сума узгодженого грошового зобов'язання не сплаченого платником податків у встановлений строк (пункт 14.1.175 статті 14 Податкового кодексу України), а строк давності податкового боргу є 1095 днів (п. 102.1 статті 102 Податкового кодексу України). Аналогічні за своїм змістом норми містились і у статтях 15, 18 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», який регулював порядок сплати та списання податкового боргу до набрання чинності Податковим кодексом України.
Отже, зміст ст.ст. 14, 101, 102 Податкового кодексу України свідчить про те, що податкове законодавство в імперативному порядку зобов'язує контролюючий орган списати будь-який податковий борг, якщо з моменту настання строку його сплати минув 1095 календарний день. При цьому, строк давності податкового боргу не можна ототожнювати із строком позовної давності, оскільки строк давності податкового боргу є строком існування відповідного податкового зобов'язання, а його збіг унеможливлює вжиття будь-яких заходів з його погашення та має своїм наслідком його списання. Натомість, строк позовної давності є строком, протягом якого особа може звернутись до суду за захистом свого порушеного права, і збіг цього строку не зумовлює припинення відповідного зобов'язання.
Скасовуючи судові рішення у цій справі, Верховний Суд вказав на необхідність надати оцінку заявленим кредиторським вимогам ДПІ у Деснянському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на відповідність їх вимогам ст. 102 Податкового кодексу України (п. 31 постанови Верховного Суду від 17.04.2019 року).
Відповідно до частини 1 статті 316 Господарського процесуального кодексу України вказівки, які містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.
Вимоги контролюючого органу у цій справі є консолідованими і складаються із податкового боргу боржника, що виник з орендної плати за землю, земельного податку з юридичних осіб, податку на додану вартість та збору за спеціальне користування водними ресурсами державного значення.
Заборгованість боржника із сплати орендної плати за землю у сумі 3 149 293, 80 грн виникла у зв'язку з несплатою боржником самостійно визначених зобов'язань згідно податкових декларацій, поданих у 2008 - 2013.
Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оренду землі» (у редакціях, чинних станом на 30.01.2008, 02.02.2009 та 01.02.2010) розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Закону України "Про плату за землю"). Зі вступом у дію Податкового кодексу України зазначена норма зазнала змін тільки у частині зміни посилання із Закону України "Про плату за землю" на Податковий кодекс України.
За змістом ст.13, 14, 17 Закону України «Про плату за землю» (у редакціях, чинних на момент подання податкових декларацій за 2008, 2009, 2010) підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру, а орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває у державній або комунальній власності, - договір оренди такої земельної ділянки. Платники земельного податку, а також орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності самостійно обчислюють суму земельного податку та орендної плати щороку за станом на 1 січня і до 1 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою центральним податковим органом, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями.
Відповідно до абзацу 1 пункту 5.1. статті 5 Закону "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000 р. (у редакціях, які діяли станом на дати подання боржником податкових декларацій за 2008-2010) податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації.
Податкове зобов'язання із земельного податку, а також з орендної плати за землі державної та комунальної власності, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за базовий податковий (звітний) період, який дорівнює календарному місяцю, щомісячно протягом 30-ти календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.
Аналогічні за своїм змістом норми містяться у ст. 287 Податкового кодексу України (у редакціях, чинних на момент подання податкових декларацій за 2011, 2012 та 2013 роки).
Матеріалами справи підтверджується, що боржником подавались річні декларації, а отже, сплата орендної плати ним мала відбуватись рівними частками за базовий податковий (звітний) період, який дорівнює календарному місяцю, щомісячно протягом 30-ти календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.
Отже, строк давності податкових зобов'язань з орендної плати за землю за 2008 рік за податковою декларацією № 2933 від 30.01.08 сплив 30-го січня 2012 року, за 2009 рік за податковою декларацією № 3977 від 02.02.2009 сплив 30-го січня 2013 року, за 2010 рік за податковою декларацією № 3884 від 01.02.2010 сплив 30-го січня 2014 року, за 2011 рік за податковою декларацією № 776 від 27.01.2011 сплив 30-го січня 2015 року, за 2012 рік за податковою декларацією № 9006214706 від 17.02.2012 спливав 30-го січня 2016 року, за 2013 рік за податковою декларацією № 9003393168 від 31.01.2013 спливав 30-го січня 2017 року.
Отже, не можуть бути визнані грошові вимоги контролюючого органу до банкрута з орендної плати за землю за 2008, 2009, 2010 та 2011 роки, оскільки на момент звернення ДПІ у Деснянському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві до суду зазначені податкові зобов'язання були припиненими у силу ст.ст.101, 102 Податкового кодексу України та ст.ст.15, 18 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».
Також не підлягають включенню до реєстру вимог кредиторів податкові зобов'язання, нараховані боржником у період з 02.03.2013 по 30.01.2014, у зв'язку з перебуванням його у процедурі ліквідації, під час якої згідно приписів ст. 38 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" не здійснюється нарахування податкових зобов'язань. Зважаючи на викладене, судом також не визнаються заявлені кредитором вимоги з орендної плати з юридичних осіб, нараховані згідно звітної податкової декларації з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2013 рік N 9003393168 від 31.01.2013.
За таких обставин суд визнає грошові вимоги ДПІ у Деснянському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві з орендної плати за землю, які виникли у зв'язку з несплатою боржником самостійно визначених зобов'язань згідно податкової декларації № 9006214706 від 17.02.2012 на суму 581 733,13 грн (період виникнення недоїмки - 30.03.2012 по 30.01.2013).
Оскільки податковим законодавством України визначено однаковий порядок сплати орендної плати за землю та сплати земельного податку з юридичних осіб, то суд відзначає, що строк давності податкових зобов'язань з податкової декларації № 1892 від 30.01.2011 сплив 30.01.2015 року.
Щодо податкових зобов'язань боржника з податку на додану вартість, суд зазначає, що відповідно до ст. 203 Податкового кодексу України податкова декларація з податку на додану вартість подається за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю, протягом 20-ти календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця. Сума податкового зобов'язання, зазначена платником податку у поданій ним податковій декларації, підлягає сплаті протягом 10-ти календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку для подання податкової декларації.
Отже, строк давності податкових зобов'язань зі сплати податку на додану вартість за декларацією № 9034585085 від 19.06.2012 (за 05 міс. 2012 року) спливав 30.06.2015 року; № 9042777073 від 20.07.2012 (за 06 міс. 2012 року) спливав 30.07.2015 року; № 9050324672 від 20.08.2012 (за 07 міс. 2012 року) спливав 30.08.2015 року; № 9057302036 від 20.09.2012 (за 08 міс. 2012 року) спливав 01.10.2015 року; № 909064572680 від 19.10.2012 (за 09 міс. 2012 року) спливав 30.10.2015 року; № 9072780867 від 19.11.2012 (за 10 міс. 2012 року) спливав 30.11.2015 року; № 9080000450 від 19.12.2012 (за 11 міс. 2012 року) спливав 30.12.2015 року; № 9085170046 від 18.01.2013 (за 12міс. 2012 року) спливав 30.01.2016 року; № 9008408177 від 20.02.2013 (за 01 міс. 2013 року) спливав 01.03.2016 року; № 9014748421 від 20.03.2013 (за 02 міс. 2013 року) спливав 30.03.2016 року.
Зважаючи на викладене, суд встановив, що строки давності зі сплати податку на додану вартість за поданими боржником деклараціями на момент звернення контролюючого органу з грошовими вимогами до боржника не сплив. Водночас відповідно до ст. 38 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури не здійснюється нарахування податкових зобов'язань. Відтак, судом відхиляються вимоги кредитора зі сплати податку на додану вартість, які виникли у зв'язку з несплатою боржником самостійно визначених зобов'язань згідно податкових декларацій № 9008408177 від 20.02.2013 та № 9014748421 від 20.03.2013.
Щодо податкових зобов'язань боржника, які виникли зі сплати збору за спеціальне користування водними ресурсами державного значення суд зазначає наступне. Відповідно до статті 257 Податкового кодексу України платники рентної плати самостійно обчислюють суму податкових зобов'язань з рентної плати, базовим податковий (звітний) період для рентної плати є календарний квартал, а строк її сплати 10-ть календарних днів після закінчення граничного строку подання податкової декларації. Статтею 49 Податкового кодексу України встановлено, що податкові декларації подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному кварталу або календарному півріччю (у тому числі в разі сплати квартальних або піврічних авансових внесків) - протягом 40-ка календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу (півріччя).
Отже, строк давності податкових зобов'язань зі сплати збору за спеціальне користування водними ресурсами державного значення за деклараціями № 182043 від 08.02.2012 сплив 20-го лютого 2015 року; № 185464 від 09.02.2012 сплив 20-го лютого 2015 року; № 9047249002 від 08.08.2012 спливав 20-го серпня 2015 року, № 9069462348 від 07.11.2012 спливав 19-го листопада 2015 року, № 908689150 від 07.02.2013 спливав 19-го лютого 2016 року.
Також суд погоджується з рішенням ліквідатора банкрута щодо відмови у визнанні заявлених кредитором вимог, які складають пеню у розмірі 791 грн 46 коп., оскільки згідно ч. 3 ст. 19 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів: не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань.
Зважаючи на це, суд визнає вимоги ДПІ у Деснянському районі ГУ ДФС у м. Києві до банкрута частково у сумі 710 594,29 (сімсот десять тисяч п'ятсот дев'яносто чотири) гривні 86 коп., що включають: заборгованість по податку на додану вартість у сумі 127 797,00 грн згідно поданих Декларацій № 9034585085 від 19.06.2012, № 9042777073 від 20.07.2012, № 9050324672 від 20.08.2012, № 9057302036 від 20.09.2012, № 9064572680 від 19.10.2012, № 9072780867 від 19.11.2012, № 9080000450 від 19.12.2012, № 9085170046 від 18.01.2013; заборгованість боржника з орендної плати з юридичних осіб у сумі 581 733,13 грн згідно поданих Декларацій № 9006214706 від 17.02.2012 (період виникнення недоїмки - 30.03.2012 по 30.01.2013); заборгованість боржника по збору за спеціальне використання води у сумі 1 064,16 грн згідно розрахунків № 9047249002 від 08.08.2012 р, № 9069462348 від 07.11.2012, № 9086899150 від 07.02.2013. Водночас, суд відхиляє вимоги ДПІ у Деснянському районі ГУ ДФС у м. Києві на суму 2 604 759,04 (два мільйони шістсот чотири тисячі сімсот п'ятдесят дев'ять) гривень, 04 коп. (у тому числі пеня - 791,46 грн) оскільки на момент звернення з відповідними вимогами до суду строк їх давності сплив, а також у зв'язку із тим, що частина податкових зобов'язань була нарахована у період дії судової процедури ліквідації банкрута, що у силу прямих вказівок статті 38 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» не допускається.
Щодо тверджень кредитора про необхідність врахування окремої думки судді Верховного Суду Катеренчук Л.Й. по справі № 910/14827/16 Суд відзначає наступне.
Статтею 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Так, у справі «Вільхо Ескелінен та інші проти Фінляндії» Європейський суд з прав людини відзначив, що інтересах правової визначеності, передбачуваності і рівності перед законом Суд не повинен, без поважних причин, відхилятися від своїх рішень у попередніх справах. Більш того, вислови "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom"). Суд також неодноразово відзначав, що національні суди зобов'язані розвіювати правотлумачні сумніви. Європейський суд з прав людини також наголошує на тому, що добре розвиненою правовою традицією держав - учасниць Конвенції є те, що судова практика, - будучи одним із джерел права, - неодмінно сприяє поступовому розвитку права. Конвенція не може бути прочитана як така, що позбавляє законної сили поступове прояснювання правил […] через відповідне судове тлумачення від справи до справи - за умови, що наслідки такого тлумачення відповідатимуть суті правопорушення та обґрунтовано можуть бути передбачені. Передбачуваність значною мірою залежить від змісту досліджуваного закону, сфери його поширення, кількості та статусу тих, кому він адресований. Закон може задовольняти, вимогу передбачуваності й тоді, коли певна особа повинна отримати відповідну правову пораду, оцінити - до рівня, що є можливим за відповідних обставин, - наслідки, до яких може призвести її поведінка. (рішення ЄСПЛ у справі "Скоппола проти Італії").
Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.(п.п. 30-32 постанови Верховного Суду від 31.01.2019 року по справі № 922/1336/17).
Зважаючи на вказане вище, суд першої інстанції у цій справі постає перед вибором у застосуванні окремої думки Судді Верховного Суду, яка хоч і може впливати на розвиток права загалом, але не є обов'язковою для судів першої та апеляційної інстанції, чи дотриматись вказівок Верховного Суду, наданих суду першої інстанції при скасуванні судових рішень у цій справі, які є обов'язковими для цього суду, та забезпечити єдність і передбачуваність судової практики, що була сформована Верховним Судом як судом касаційної інстанції.
На переконання суду, ігнорування прямих вказівок суду касаційної інстанції та усталеної практики Верховного Суду при розгляді цієї справи становить порушення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та вимог Господарського процесуального кодексу України, а тому суд відхиляє твердження контролюючого органу про необхідність врахування при розгляді цієї справи окремої думки судді Верховного Суду Катеринчук Л.Й ., висловленої нею при розгляді іншої справи, а саме справи № 910/14827/16.
Водночас, суд не погоджується із правовою позицією, висловленою у відповідній окремій думці про те, що положення частини 1 статті 38 Закону про банкрутство не можуть обмежувати сфери дії Податкового кодексу України на предмет виникнення податкових зобов'язань у ліквідаційній процедурі, а можуть змінювати тільки процедуру їх стягнення (шляхом формування відповідної черговості та пропорційності задоволення вимог кредиторів по податковому боргу у межах однієї черги) з огляду на наступне.
Відповідно до приписів ч. 1 ст. 38 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури: господарська діяльність банкрута завершується закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можливості її продажу за виключенням укладення та виконання договорів, що мають на меті захист майна банкрута або забезпечення його збереження (підтримання) у належному стані, договорів оренди майна, яке тимчасово не використовується, на період до його продажу в процедурі ліквідації тощо; строк виконання всіх грошових зобов'язань банкрута вважається таким, що настав; у банкрута не виникає жодних додаткових зобов'язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів)), крім витрат, безпосередньо пов'язаних із здійсненням ліквідаційної процедури.
Так, боржник у справі про банкрутство, щодо якого ухвалено рішення про визнання його банкрутом, на підставі положень ст. 38 Закону України "Про відновлення платоспроможності або визнання його банкрутом" має право на легітимне очікування щодо звільнення від податкового обов'язку щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін сплати яких настав у період після прийняття постанови про визнання боржника банкрутом. Такі легітимні очікувані обумовлені не тільки змістом конкретної статті 38 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», але й просякнуті змістом цього Закону загалом. Необхідно враховувати, що процедура ліквідації це особливий правовий режим боржника, що має його кінцевою метою припинення існування боржника, як юридичної особи, що у першу чергу зумовлено відсутністю активів боржника для погашення вимог кредиторів, а відтак, Закон передбачає рівний розподіл наявних активів боржника між його кредиторами з урахуванням черговості їх вимог. На переконання суду, ця норма набуде статусу ілюзорної, якщо один кредиторів набуде право постійного збільшення своїх грошових вимог до боржника, перебуваючи у третій черзі задоволення його вимог, у той час коли інші кредитори такої можливості будуть позбавлені, адже господарська діяльність боржника також припиняється з моменту порушення провадження у справі про банкрутство.
Крім того, як правильно зазначено Верховним Судом у справі в якій було висловлено окрему думку, легітимні очікування безпосередньо випливають із конституційної норми ч. 2 ст. 19 Конституції України про те, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Характеристика очікувань як легітимних поєднує в собі: 1) їх законність, яка зумовлена реалізацією особою належного їй суб'єктивного права, 2) їх обґрунтованість, тобто зумовлену законом раціональність сподівань учасників суспільних відносин.
Зважаючи на викладене, суд відхиляє твердження ДПІ у Деснянському районі ГУ ДФС у м. Києві про те, що стаття 38 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» застосовується тільки щодо додаткових податкових зобов'язань.
З огляду на викладене вище, розглянувши заяву Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про збільшення кредиторських вимог до боржника на суму 3 315 353 грн 33 коп., дослідивши матеріали справи та оцінивши додані до заяви докази, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених кредитором вимог частково, тому вважає за доцільне подану заяву задовольнити частково та визнати заявлені кредитором вимоги до банкрута у загальному розмірі 710 594 грн 29 коп.
Разом з тим, враховуючи, що заява з кредиторськими вимогами до Закритого акціонерного товариства "Виробничо-торгова фірма "РАДОСИНЬ" була подана до суду після спливу строку, встановленого ст. 38 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", вказані вимоги підлягають включенню до шостої черги реєстру вимог кредиторів банкрута.
Керуючись ст.ст. 3, 12, 232-235 Господарського процесуального кодексу України, Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", суд
1. Заяву Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про збільшення кредиторських вимог до боржника на суму 3 315 353, 33 грн задовольнити частково.
2. Визнати поточні кредиторські вимоги Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на загальну суму 710 594, 29 грн. (шоста черга реєстру вимог кредиторів).
3. У решті кредиторських вимог - відмовити.
4. Зобов'язати ліквідатора банкрута арбітражного керуючого Ганюк Т.М. внести зміни до реєстру вимог кредиторів Закритого акціонерного товариства «Виробничо-торгова фірма «Радосинь» відповідно до п.2 цієї ухвали, докази чого надати суду.
Ухвала набирає законної сили 20.05.2019 та може бути оскаржена у десятиденний строк в установленому законодавством порядку.
Повний текст складено 27.05.2019
Суддя Л.В. Омельченко