ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
17.05.2019Справа № 910/1772/19
За позовомПублічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»
ДоАкціонерного товариства «Київенерго»
про стягнення 88 036 845, 64 грн.
Господарський суд міста Києва у складі судді Спичака О.М.
за участю секретаря судового засідання
Тарасюк І.М.
Представники сторін:
від позивача: Литвин П.В.
від відповідача: Жуков А.О.
Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» звернулося до Господарського суду м. Києва з позовною заявою до Акціонерного товариства «Київенерго» про стягнення 88 036 845,64 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем не виконанні свої зобов'язання щодо виконання умов договору в частині своєчасної оплати за поставлений природній газ. Враховуючи прострочені строки оплати, позивачем було подану зазначену позовну заяву про стягнення з відповідача 76 180 683,11 грн. інфляційних втрат та 11 856 162,53 грн. 3% річних.
Ухвалою від 18.02.2019р. відкрито провадження у справі; постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання на 15.03.2019р.
Відповідач у відзиві проти задоволення позовних вимог надав заперечення, посилаючись на те, що між сторонами на заборгованість за поставлений газ було укладено договір про реструктуризацію, який було достроково виконано боржником. Отже, на думку відповідача, стягнення з останнього інфляційних втрат та 3% річних є безпідставним, з огляду на приписи ст.ст.5, 7 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії».
15.03.2019р. судом було відкладено підготовче засідання на 03.04.2019р.
03.04.2019р. підготовче засідання було відкладено на 17.04.2019р.
17.04.2019р. судом було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 17.05.2019р.
Представником позивача було надано пояснення по суті справи, згідно змісту яких позовні вимоги підтримано в повному обсязі.
Представником відповідача проти задоволення позовних було надано заперечення та заявлено про застосування строків позовної давності.
В судовому засіданні 17.05.2019р. на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва,
09.12.2013р. між Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (продавец) та Публічним акціонерним товариством «Київенерго» (покупець) було укладено договір купівлі-продажу природного газу №1246/14-БО-41, відповідно до умов якого продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2014 році природний газ, ввезений на митну територію України Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей природний газ, на умовах цього договору.
Відповідно до п. 2.1 договору №1246/14-БО-41 від 09.12.2013р. продавець передає покупцеві для СВП «Київські теплові мережі» Публічного акціонерного товариства «Київенерго» з 01.01.2014р. по 31.12.2014р. газ обсягом до 197 360,00 тис. куб. м., у тому числі, по місяцях кварталів.
У відповідності до пунктів 5.1 та 5.2 договору №1246/14-БО-41 від 09.12.2013р. ціна (граничний рівень ціни) на газ і тарифи на його транспортування установлюються НКРЕ. Ціна за 1000 куб.м. природного газу становить 3 459,00 грн. без урахування податку на додану вартість, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання газу, крім того: збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ - 2%; податок на додану вартість за ставкою - 17%.
Крім того, тариф на транспортування природного газу магістральними та розподільними трубопроводами - 295,60 грн., крім того, податок на додану вартість - 17 % - 50,25 грн., всього з податком на додану вартість - 345,85 грн.
До сплати за 1000 куб.м. природного газу 3 823,78 грн., крім того, податок на додану вартість - 17% 650,04 грн., всього з податком на додану вартість 4 473,82 грн.
Згідно з п. 6.1 договору №1246/14-БО-41 від 09.12.2013р. оплата здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
31.01.2014р. сторонами було укладено додаткову угоду №1 до договору №1246/14-БО-41 від 09.12.2013р., відповідно до умов якої сторони дійшли згоди викласти п. 1.2 договору в наступній редакції « 1.2 Газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями.».
З умов зазначеної додаткової угоди до договору №1246/14-БО-41 від 09.12.2013р. вбачається, що сторони дійшли також згоди викласти з 01.01.2014р. п. 5.2 договору в наступній редакції: « 5.2 Ціна за 1000 куб.м. газу становить 2 448,00 грн. без урахування податку на додану вартість, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу, крім того: збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ - 2%; податок на додану вартість за ставкою - 20 %. Крім того, тариф на транспортування природного газу магістральними та розподільними трубопроводами - 287,00 грн., крім того, податок на додану вартість - 20% - 57,40 грн., всього з податком на додану вартість - 344,40 грн.
До сплати за 1000 куб.м. природного газу - 2 783,96 грн., крім того, податок на додану вартість - 20% - 556,79 грн., всього з податком на додану вартість 3 340,75 грн.».
18.04.2014р. між позивачем та відповідачем було укладено додаткову угоду №2 до договору, відповідно до умов якої сторони дійшли згоди викласти з 01.04.2014 п. 5.2 договору в наступній редакції « 5.2 Ціна за 1000 куб.м. газу становить 4 020,00 грн., без врахування податку на додану вартість, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування і постачання природного газу, крім того: збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ - 2 %; податок на додану вартість за ставкою - 20%. Крім того, тариф на транспортування природного газу магістральним та розподільними трубопроводами - 287,00 грн., крім того податок на додану вартість -20% - 57,40 грн, всього з податком на додану вартість - 344,40 грн.
До сплати за 1000 куб.м. природного газу - 4 387,40 грн., крім того, податок на додану вартість - 20% - 877,48 грн., всього з податком на додану вартість - 5 264,88 грн.».
22.05.2014р. сторонами було укладено додаткову угоду № 3 до договору, відповідно до умов якої сторони дійшли згоди викласти з 01.05.2014 п. 5.2 договору в наступній редакції: « 5.2 Ціна за 1000 куб.м. газу становить 4 724,00 грн., без врахування податку на додану вартість, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування і постачання природного газу, крім того: збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ - 2 %; податок на додану вартість за ставкою - 20%. Крім того, тариф на транспортування природного газу магістральним та розподільними трубопроводами - 355,00 грн., крім того податок на додану вартість -20% - 71,00 грн., всього з податком на додану вартість - 426,00 грн. До сплати за 1000 куб.м. природного газу - 5 173,48 грн., крім того податок на додану вартість - 20% - 1 034,70 грн., всього з податком на додану вартість - 6 208,18 грн.».
10.06.2014р. сторонами було укладено додаткову угоду № 4 до договору №1246/14-БО-41 від 09.12.2013р., відповідно до умов якої сторони дійшли згоди викласти з 01.06.2014 п. 5.2 договору в наступній редакції: « 5.2 Ціна за 1000 куб.м. газу становить 4 724,00 грн., без врахування податку на додану вартість, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування і постачання природного газу, крім того: збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ - 2 %; податок на додану вартість за ставкою - 20%. Крім того, тариф на транспортування природного газу магістральним та розподільними трубопроводами - 366,70 грн., крім того податок на додану вартість -20% - 73,34 грн., всього з податком на додану вартість - 440,04 грн.
До сплати за 1000 куб.м. природного газу - 5 185,18 грн., крім того податок на додану вартість - 20% - 1 037,04 грн., всього з податком на додану вартість - 6 222,22 грн.».
16.09.2014 сторонами було укладено додаткову угоду № 5 до договору №1246/14-БО-41 від 09.12.2013р., відповідно до умов якої сторони дійшли згоди викласти з 01.09.2014 п. 5.2 договору в наступній редакції: « 5.2 Ціна за 1000 куб.м. газу становить 4 874,00 грн., без врахування податку на додану вартість, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування і постачання природного газу, крім того: збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ - 2 %; податок на додану вартість за ставкою - 20%. Крім того, тариф на транспортування природного газу магістральним та розподільними трубопроводами - 366,70 грн., крім того податок на додану вартість -20% - 73,34 грн., всього з податком на додану вартість - 440,04 грн. До сплати за 1000 куб.м. природного газу - 5 338,18 грн., крім того податок на додану вартість - 20% - 1 067,64 грн., всього з податком на додану вартість - 6 405,82 грн.».
17.11.2014р. сторонами було укладено додаткову угоду № 6 до договору №1246/14-БО-41 від 09.12.2013р., відповідно до умов якої сторони дійшли згоди викласти з 01.11.2014 п. 5.2 договору в наступній редакції: « 5.2 Ціна за 1000 куб.м. газу становить 5 100,00 грн., без врахування податку на додану вартість, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування і постачання природного газу, крім того: збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ - 2 %; податок на додану вартість за ставкою - 20%. Крім того, тариф на транспортування природного газу магістральним та розподільними трубопроводами - 366,70 грн., крім того податок на додану вартість -20% - 73,34 грн., всього з податком на додану вартість - 440,04 грн.
До сплати за 1000 куб.м. природного газу - 5 568,70 грн., крім того, податок на додану вартість - 20% - 1 113,74 грн., всього з податком на додану вартість - 6 682,44 грн.».
16.12.2014р. сторонами було укладено додаткову угоду №7 до договору №1246/14-БО-41 від 09.12.2013р., відповідно до умов якої сторони дійшли згоди викласти з 01.09.2014 п. 5.2 договору в наступній редакції: « 5.2 Ціна за 1000 куб.м. газу становить 5 900,00 грн, без врахування податку на додану вартість, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування і постачання природного газу, крім того: збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ - 2 %; податок на додану вартість за ставкою - 20%. Крім того, тариф на транспортування природного газу магістральним та розподільними трубопроводами - 366,70 грн., крім того податок на додану вартість - 20% - 73,34 грн., всього з податком на додану вартість - 440,04 грн. До сплати за 1000 куб.м. природного газу - 6 384,70 грн., крім того податок на додану вартість - 20% - 1 276,94 грн., всього з податком на додану вартість - 7 661,64 грн.».
Як свідчать матеріали справи, в межах вказаного правочину у період з 31.01.2014р. по грудень 2014р. продавцем було поставлено протягом січня - грудня 2014 року, а покупцем прийнято природний газ на загальну суму 468 039 285,28 грн. На підтвердження вказаних обставин, позивачем було представлено суду акти приймання-передачі природного газу.
Проте, позивач зазначає про те, що відповідач своє грошове зобов'язання за договором за спожитий в період з січня 2014 року по грудень 2014 року виконував неналежним чином, з систематичним порушенням встановленого договором строку оплати спожитого газу, що і стало підставою для нарахування та заявлення до стягнення 3% річних та інфляційних втрат за період з 29.10.2015р. по 06.02.2018р. При цьому, позивачем наголошено, що означений період нарахувань визначено поза межами періоду стягнення, який був предметом спору у межах справи №910/31608/15, яка розглядалась Господарським судом міста Києва.
Заперечуючи проти задоволення позовних відповідач вказав на те, що між сторонами на частину заборгованості за поставлений газ, яку не було погашено до ухвалення судового рішення у справі №910/31608/15, було укладено договір про реструктуризацію, який було достроково виконано боржником. Отже, на думку відповідача, стягнення з останнього інфляційних втрат та 3% річних є безпідставним, з огляду на приписи ст.ст.5, 7 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії».
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно із статтею 526 Цивільного кодексу України , яка кореспондується з частиною першою статті 193 Господарського кодексу України , зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст.610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.
Відповідно до ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.
Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як свідчать матеріали справи, у провадженні Господарського суду міста Києва перебувала справа №910/31608/15 за позовом Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» до Публічного акціонерного товариства «Київенерго» (далі - відповідач) про стягнення заборгованості, пені, 3% річних та інфляційних втрат за спожитий природний газ в розмірі 340 292 025,81 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.04.2016р., залишеним в силі постановою Вищого господарського суду України від 29.11.2016, у справі № 910/31608/15 стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Київенерго» на користь Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» заборгованість в сумі 173586013,56 грн., інфляційні втрати в сумі 80277366,86 грн., 3% річних в сумі 6684175,69 грн. та пеню в сумі 30412575,61 грн.
На виконання вказаного судового рішення Господарським судом м. Києва 14.12.2016р. видано відповідний наказ.
Наразі, суд зазначає, що частиною 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч. 4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 23.05.2018р. по справі №910/9823/17.
Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.
Суд зазначає, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової визначеності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.
Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Христов проти України», no. 24465/04, від 19.02.2009р., «Пономарьов проти України», no. 3236/03, від 03.04.2008р.).
Даний принцип тісно пов'язаний з приписами ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.
Отже, виходячи з вищевикладеного, судове рішення по справі №910/31608/15, яке набрало законної сили, має преюдиціальне значення, а встановлені ним обставини повторного доведення не потребують.
В судовому рішенні по справі №910/31608/15 судом було встановлено, що станом на момент вирішення спору заборгованість покупця за договором №1246/14-БО-41 від 09.12.2013р. становила 173 586 013,56 грн.
Тобто, фактично судом було встановлено обставини порушення відповідачем своїх грошових зобов'язань за договором в частині своєчасної оплати спожитого природного газу, що є підставою для застосування до останнього заходів відповідачальності, що передбачені ст.625 Цивільного кодексу України.
Одночасно, комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення визначено Законом України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», який набрав чинності 30.11.2016р.
Відповідно до змісту ст.1 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» заборгованість, що підлягає врегулюванню відповідно до цього Закону (далі - заборгованість): кредиторська заборгованість перед постачальником природного газу теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води; кредиторська заборгованість перед постачальником електричної енергії підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за електричну енергію, спожиту для виробництва та надання послуг з централізованого водопостачання та водовідведення, з постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем); заборгованість з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого опалення, постачання гарячої води, водопостачання, водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, установам і організаціям, що фінансуються з державного та/або місцевих бюджетів, та/або іншим підприємствам теплопостачання, централізованого водопостачання та водовідведення, що постачають теплову енергію, надають послуги з централізованого опалення, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) населенню, а також організаціям та установам, що фінансуються з державного та/або місцевих бюджетів, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії, послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води, водопостачання, водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, та залишилася не погашеною станом на 1 січня 2016 року (далі - заборгованість з різниці в тарифах); постачальник природного газу - Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» та її дочірня компанія «Газ України»; процедура врегулювання заборгованості - заходи, спрямовані на зменшення, списання та/або реструктуризацію заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиту електричну енергію шляхом проведення взаєморозрахунків, реструктуризації та списання заборгованості; учасники процедури врегулювання заборгованості - підприємства та організації, включені до реєстру, постачальники природного газу та/або електричної енергії, оптовий постачальник електричної енергії, розпорядники коштів державного та місцевих бюджетів, органи, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.
Статтею 2 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» передбачено, що дія цього Закону поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії.
Постановою Кабінету Міністрів України №93 від 21.02.2017р. затверджено Порядок ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, та користування зазначеним реєстром який визначає механізм формування, ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, а також користування його даними.
Так, відповідно до пункту 14 вказаного Порядку у реєстрі відображаються дані про підприємства, зокрема, зазначаються дані про обсяг кредиторської заборгованості, що підлягає врегулюванню згідно з Законом № 1730-VIII; обсяг не відшкодованої станом на 01.01.2016р. заборгованості з різниці в тарифах, підтверджений протоколами територіальних комісій з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах; обсяг нарахувань із сплати неустойки (штрафу, пені), інших штрафних, фінансових санкцій, а також інфляційних нарахувань і процентів річних, що підлягають стягненню на підставі рішення суду, на заборгованість за спожитий природний газ, електричну енергію, теплову енергію, централізоване водопостачання і водовідведення, що утворилася в період до 01.07.2016р.
Водночас, частиною 3 статті 7 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» передбачено, що на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом (тобто до 30.11.2016р.), неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.
Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що частина третя статті 7 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» є нормою прямої дії. При цьому застосування приписів частини третьої статті 7 цього Закону не ставиться у залежність від виконання будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набранням чинності Законом.
Зокрема, застосування цієї норми не потребує включення підприємства до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, і застосування процедури, передбаченої статтями 1, 2, 3 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», за умови погашення заборгованості до набрання чинності цим Законом.
Якщо заборгованість погашено до набрання чинності Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», тоді положення статей 1, 2, 3 вказаного Закону не застосовуються. Відтак не потребує доведення факт включення підприємства до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, а неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних, нараховані на заборгованість, яка є предметом регулювання цим Законом, не нараховуються, а нараховані підлягають списанню, у зв'язку з припиненням зобов'язань щодо їх сплати, на підставі частини третьої статті 7 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії». Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 13.02.2019р. по справі №924/292/18.
Одночасно, згідно з частинами першою - четвертою ст.5 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» реструктуризації підлягає кредиторська заборгованість теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний станом на 1 липня 2016 року для виробництва теплової та електричної енергії, послуг з опалення та постачання гарячої води (без урахування суми неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за спожитий природний газ), не погашена станом на 31 грудня 2016 року.
Реструктуризація заборгованості за спожитий природний газ, що підлягає врегулюванню відповідно до цього Закону, здійснюється шляхом розстрочення на 60 календарних місяців рівними частинами з першого числа місяця укладення договору без відстрочення погашення заборгованості та з можливістю дострокового погашення.
На реструктуризовану заборгованість не нараховуються неустойка (штрафи, пені), проценти річних, інфляційні нарахування, крім випадків повного або часткового нездійснення платежів за договором про реструктуризацію заборгованості, укладеним відповідно до цього Закону.
Виконання зобов'язань теплопостачальної або теплогенеруючої організації за договором про реструктуризацію заборгованості забезпечується шляхом прийняття відповідного рішення органом місцевого самоврядування, що представляє відповідну територіальну громаду, до комунальної власності якої належить така теплопостачальна або теплогенеруюча організація, та який виступає гарантом виконання такого договору на суму реструктуризації (крім суми заборгованості з різниці в тарифах, погашення якої проводиться за рахунок видатків державного бюджету).
Для підприємств, що не належать до комунального сектору економіки, фінансові та/або інші гарантії на суму реструктуризації (крім суми заборгованості з різниці в тарифах, погашення якої проводиться за рахунок видатків державного бюджету) надає державний орган, підприємство, установа, організація, до сфери управління якого (якої) належить така теплопостачальна або теплогенеруюча організація, або будь-який вид забезпечення, передбачений законодавством України, на виконання договору реструктуризації надається суб'єктом господарювання, заборгованість якого підлягає реструктуризації, на суму реструктуризації (крім суми заборгованості з різниці в тарифах, погашення якої проводиться за рахунок видатків державного бюджету).
Як свідчать матеріали справи, Наказом №155 від 20.06.2017р. Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України «Про включення до Реєстру теплопостачальних та теплоенергетичних організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь в процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії суб'єктів господарювання» до вказаного Реєстру включено Акціонерне товариство «Київенерго».
25.09.2018р. між Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (кредитор) та Публічним акціонерним товариством «Київенерго» (боржник) було укладено договір про реструктуризацію заборгованості за спожитий природний газ №51/5/1730-РЗ, відповідно до умов п.1 якого кредитор та боржник домовились про реструктуризацію кредиторської заборгованості за спожитий природний газ, використаний боржником для виробництва теплової енергії, надання послуг з опалення та постачання гарячої води, що виникла у боржника перед кредитором станом на 01.07.2016р. та не погашена до 31.12.2016р. згідно з договором купівлі-продажу природного газу №1246/14-БО-41 від 09.12.2013р.
У п.2 вказаного правочину сторони погодили, що до складу заборгованості, реструктуризація якої здійснюється згідно з договором, не включаються суми неустойки (штрафів та пені), процентів річних, інфляційних нарахувань в обсязі 117 374 118,16 грн., нарахованих на заборгованість, в тому числі, 117 374 118,16 грн. підтверджені судовим рішенням.
Згідно п.3 договору №51/5/1730-РЗ від 25.09.2018р. сума заборгованості, що підлягає реструктуризації відповідно до п.п.1, 2 договору становить 173 586 013,74 грн., що підтверджується актом звіряння взаєморозрахунків, який в обов'язковому порядку додається до договору та є його невід'ємною частиною.
Пунктом 4 договору про реструктуризацію унормовано, що боржник зобов'язується виплатити в повному обсязі заборгованість, зазначену в п.3 договору, шляхом перерахування щомісяця коштів з поточного рахунка боржника на поточний рахунок кредитора рівними частинами починаючи з першого числа, в якому укладено договір відповідно до графіка погашення заборгованості згідно з додатком, який є його невід'ємною частиною, не пізніше останнього числа відповідного місяця.
У п. 7 договору №51/5/1730-РЗ від 25.09.2018р. передбачено право боржника на дострокове погашення заборгованості.
Пунктом 10.3 контрагенти погодили умови щодо заходів відповідальності до боржника у разі порушення угоди про реструктуризацію у формі пені та штрафу.
Договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін (п.19 договору №51/5/1730-РЗ від 25.09.2018р.).
У додатку до договору №51/5/1730-РЗ від 25.09.2018р. контрагентами було погоджено графік погашення заборгованості за спожитий природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з опалення та постачання гарячої води, що виникла станом на 01.07.2016р. та не погашена до 31.12.2016р.
Одночасно, як свідчать матеріали справи, боржником було достроково погашено заборгованість, що підтверджується платіжним дорученням №3 від 26.09.2018р. на суму 173 586 013,74 грн.
Таким чином, підписавши в силу вимог Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» договір про реструктуризацію, сторони фактично тим самим змінили порядок і строки проведення розрахунків між ними.
До того ж, суд звертає увагу те, що за приписами ч.3 ст.5 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» на реструктуризовану заборгованість не нараховуються неустойка (штрафи, пені), проценти річних, інфляційні нарахування, крім випадків повного або часткового нездійснення платежів за договором про реструктуризацію заборгованості, укладеним відповідно до цього Закону.
Вказана норма є нормою прямої дії відповідно до якої умова щодо ненарахування неустойки, інфляційних втрат, річних на реструктуризовану заборгованість не ставиться у залежність від будь-яких інших умов.
До того ж, суд звертає увагу позивача на те, що частиною 1 ст.7 вказаного нормавтино правового акту унормовано, що на реструктуризовану заборгованість за спожитий природний газ станом на 1 липня 2016 року неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню та не можуть бути предметом подальшого продажу, за умови повного виконання теплогенеруючими та теплопостачальними організаціями договору про реструктуризацію заборгованості.
Тобто, для застосування санкцій та наслідків порушення грошового зобов'язання, встановлених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, необхідно, щоб оплату було здійснено поза межами порядку і строків, визначених договором про реструктуризацію. Проте, судом було встановлено, що умови вказаного правочину було виконано боржником достроково та погашено заборгованість перед позивачем. Наведеної судом правової позиції щодо застосування норми ст.5 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» наведено у постанові від 11.09.2018р. Верховного Суду по справі №914/51/18.
За таких обставин, виходячи з всього вищевикладеного у сукупності, враховуючи приписи ст.ст.5, 7 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», суд дійшов висновку щодо відмови в задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» до Акціонерного товариства «Київенерго» про стягнення 88 036 845,64 грн.
Як вказувалось вище, відповідачем було заявлено про застосування строків позовної давності. З приводу вказаної заяви суд зазначає наступне.
За змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Отже, заява відповідача про застосування строків позовної давності залишена судом без задоволення, з огляду на наявність самостійних підстав для відмови в позові.
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того,
вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від
27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018р. Верховного Суду по справі №910/13407/17.
З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не змінюють висновків суду щодо відсутності підстав для задоволення позову.
За приписами ст.129 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на висновки суду щодо відмови в задоволенні позовних вимог, судовий збір залишається за позивачем.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,
1. Відмовити в задоволенні позовних вимог.
Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст.241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно ч.1 ст.256 та п.п.17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення.
Повний текст складено та підписано 27.05.2019р.
Суддя Спичак О.М.