ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
27.05.2019Справа № 910/3695/19
Господарський суд міста Києва у складі судді Пукшин Л.Г. розглянув у порядку письмового провадження матеріали господарської справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АТЗТ ТрансСервіс" (08300, Київська область, м. Бориспіль, вул. Київський шлях, 84)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Негабарит Транс-Логістик" (02139, м. Київ, вул. Курнатовського, 17-б, кв. 61)
про стягнення грошових коштів 66 083,82 грн
Представники сторін: не викликались
Товариство з обмеженою відповідальністю "АТЗТ ТрансСервіс" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Негабарит Транс-Логістик" про стягнення 66 083,82 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 10.08.2018 Товариством з обмеженою відповідальністю "АТЗТ ТрансСервіс" (надалі - позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Негабарит Транс-Логістик" (надалі - відповідач) укладено договір №10.08.18-1 на перевезення вантажів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні, відповідно до умов якого позивач зобов'язався на підставі транспортного замовлення або іншого подібного документу (доручення, заявки, листа, додаткової угоди та інше), оформленого відповідачем на підставі цього договору та який вказує на прохання/доручення відповідача позивачу здійснити перевезення ввіреного йому вантажу до пункту призначення і видати його уповноваженій на одержання вантажу особі, а відповідач зобов'язався прийняти належним чином надані послуги та сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. За доводами позивача, внаслідок неналежного виконання відповідачем умов договору №10.08.18-1 від 10.08.2018, а саме в частині здійснення оплати послуг, у останнього виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 66 083,82 грн., з яких: основна заборгованість у розмірі 60 555,73 грн., 3% річних від суми простроченої заборгованості у розмірі 975,53 грн., інфляційні втрати у розмірі 4 552,56 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.03.2019 суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі №910/3695/19 та постановив здійснювати розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Даною ухвалою, суд у відповідності до ст.ст. 165, 166 Господарського процесуального кодексу України встановив відповідачу строк для подання відзиву на позов та заперечень на відповідь на відзив, а позивачу строк для подання відповіді на відзив.
Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи та його право подати відзив на позовну заяву, на адресу останнього, яка зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань направлялась ухвала суду від 26.03.2019.
Станом на дату розгляду справи конверт з ухвалою про відкриття провадження у справі був повернутий до суду відділенням поштового зв'язку з відміткою "за закінченням встановленого строку зберігання".
За приписами пунктів 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітка про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відтак, в силу положення пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського суду міста Києва, день невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвали суду про відкриття провадження у справі.
У даному випаду судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою про відкриття провадження у справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Зважаючи на те, що неподання відзиву на позовну заяву не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.
10 серпня 2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "АТЗТ ТрансСервіс" (надалі - виконавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Негабарит Транс-Логістик" (надалі-замовник, відповідач) був укладений договір перевезення вантажів автомобільним транспортом у міжнародному сполучені №10.08.18-1 (надалі - договір).
Згідно п. 1.1. договору предметом цього договору є порядок взаємовідносин, що виникають між замовником та виконавцем при плануванні, здійсненні та оплаті послуг з перевезення вантажів у міжнародному автомобільному сполученні.
Відповідно до п. 1.2. договору виконавець зобов'язується на підставі транспортного замовлення або іншого подібного документу (доручення, заявки, листа, додаткової угоди та таке інше), оформленого замовником на підставі цього договору та який вказує на прохання/доручення замовника виконавцю здійснити перевезення ввіреного йому вантажу до пункту призначення і видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а замовник зобов'язується прийняти належним чином надані послуги та сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Пунктом 2.3. договору встановлено, що на кожне замовлення оформляється заявка, яка в разі підтвердження її обома сторонами визнається невід'ємною частиною цього договору.
Відповідно до п. 2.4. договору підтвердження факту надання послуги є оригінал товарно-транспортної накладної встановленого зразка (CMR) з відмітками вантажовідправника, перевізника (експедитора), вантажоодержувача і митних органів, а також Акт виконаних робіт.
За умовами п. 5.1. договору розрахунки за договором здійснюється виключно в національній валюті України шляхом безготівкового переказу коштів. У разі визначення сторонами зобов'язання сторонами у цьому договорі в грошовому еквіваленті в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривні, визначається за офіційним курсом відповідної валюти, встановленому Національним банком України на день платежу.
Вартість послуг виконавця узгоджується в заявці і включає в себе плату за перевезення та всі понесені виконавцем витрати по виконанню своїх зобов'язань відповідно до цього договору.
Згідно з умовами п. 5.5. договору замовник зобов'язаний оплатити послуги виконавця в строк, що не перевищує 30 календарних днів з моменту отримання замовником документів, зазначених у п. 5.4. цього договору, якщо інше не погоджено сторонами у заявці.
Цей договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31 грудня 2018 року включно. Якщо за один місяць до закінчення терміну дії цього договору жодна із сторін не виявить (письмово) бажання його розірвати, то договір вважається продовженим на кожний наступний період і на тих же умовах.
10 серпня 2018 року у відповідності до умов договору сторонами було складено і підписано транспортне замовлення № 07-08-А1, згідно якого було замовлено автомобільне перевезення вантажу за маршрутом м. Шведі (Німеччина) - м. Харків (Україна). Назва вантажу-папір в рулонах, до 21 тонн, а/м НОМЕР_2 , н/п НОМЕР_3 , 19746,00 кг., вартість перевезення складає суму в розмірі 1900 євро, оплата за надані послуги проводиться в гривнях по курсу НБУ на день розвантаження вантажу за оригіналами документів до 7 днів.
Отже, у вищевказаному транспортному замовленні сторонами було погоджено всі основні умови перевезення щодо маршруту, дати завантаження, виду та кількості вантажу, а також дані стосовно порядку та строку оплати за перевезення.
На виконання умов договору та вищевказаного замовлення позивачем було надано послуги по перевезенню вантажу, що підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною CMR №10107677-1, та виставлено рахунок-фактуру на оплату №СФ-0001262 від 22.08.2018 на загальну суму 60 555,73 грн.
З матеріалів справи вбачається, що внаслідок відсутності оплати за надані позивачем послуги, останній звернувся до відповідача з вимогою (претензією) № 169 від 14.11.2018, у якій просив ТОВ "Негабарит Транс-Логістик" сплатити існуючу заборгованості за договором №10.08.18-1 від 10.08.2018 у розмірі 60 555,73 грн, а також нараховану пеню, 3 % річних та інфляційні втрати. Крім того, у додатках до вимоги містився акт виконаних робіт у 2-х примірниках, які позивач просив підписати та повернути один акт на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "АТЗТ ТрансСервіс". Факт направлення відповідачу вимоги підтверджується фіскальним чеком № 2761 від 14.11.2018 року та описом вкладення №0318900903464 від 14.11.2018 року.
За доводами позивача, вищевказана вимога була залишена відповідачем без відповіді та задоволення, що стало підставою для звернення позивача з позовом до суду про стягнення 60 555,73 грн основного боргу, 975,53 грн 3% річних та 4 552,56 грн інфляційних втрат.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно п.1 ч.2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором перевезення вантажу, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 32 Господарського кодексу України та Глави 64 Цивільного кодексу України.
Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковими для виконання сторонами.
Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Частиною 2 ст. 307 Господарського кодексу України встановлено, що договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства.
Суд зазначає, що Закон України "Про автомобільний транспорт" та Правила перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені наказом Мінтрансу України від 14.10.1997 №363, що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за №128/2568, визначають товарно-транспорту накладну як обов'язковий документ, що має оформлюватись при перевезенні вантажів автомобільним транспортом.
Відповідно до пунктів 1, 11.1 даних Правил,товарно-транспортна накладна є основним документом на перевезення вантажів та єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.
Відповідно до ч.1 ст.9 Конвенції "Про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів", вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.
Матеріалами справи (міжнародна товарно-транспортна накладна CMR №10107677-1) підтверджується здійснення позивачем на підставі договору №10.08.18-1 від 10.08.2018 та транспортного замовлення №07-08-А1 від 10.08.2018 міжнародного перевезення вантажу за маршрутом м. Калло (Бельгія) - м. Біла Церква (Україна), м. Шведт (Німеччина) - м. Харків (Україна), а м НОМЕР_2 . н/п НОМЕР_3, 19746,00 кг.
Статтею 916 Цивільного кодексу України визначено, що за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.
Судом встановлено, що 22.08.2018 позивачем був виставлений на виконання умов договору рахунок-фактура № СФ - 0001262 на загальну суму 60 555 грн. 73 коп., на підставі якого відповідач повинен був здійснити оплату за надані послуги.
Згідно з п. 4.1.7. договору відповідач зобов'язаний прийняти та оплатити належним чином надані позивачем послуги.
Згідно із ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до умов укладеного між сторонами транспортного замовлення №07-08-А1 від 10.08.2018 вбачається, що умови і строк оплати передбачені в гривнях по курсу НБУ на день відвантаження по оригіналам документів до 7 днів.
Як встановлено судом, внаслідок відсутності оплати за договором №10.08.18-1 від 10.08.2018 відповідачу направлялась вимога (претензія) № 169 від 14.11.2018 про сплату існуючої заборгованості, яка була залишена останнім без відповіді та задоволення.
Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та погоджених сторонами строків розрахунків у замовленні, зобов'язання відповідача з оплати послуг перевезення станом на момент звернення позивача з позовом до суду настав.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
В силу ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин(фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Враховуючи, що факт наявності боргу у відповідача перед позивачем за договором №10.08.18-1 від 10.08.2018 належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, а строк оплати за договором є таким, що настав, суд приходить до висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог щодо стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 60 555,73 грн.
Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 975,53 грн та інфляційних втрат у розмірі 4 552,56 грн, що нараховані за загальний період прострочення з 31.08.2018 по 14.03.2019.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних в порядку статті 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Дії відповідача, які полягають в порушенні зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати наданих позивачем послуг з перевезення вантажу, є порушенням умов договору, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів позивача відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.
Здійснивши перевірку заявленої до стягнення з відповідача суми 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що розрахунок останніх є обґрунтованим, арифметично вірним та таким, що не суперечить нормам чинного законодавства, у зв'язку з чим вимоги в цій частині підлягаю задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідач не скористався своїм правом та не подав до суду відзив на позовну заяву чи докази, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили б про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість.
З огляду на вищезазначене, приймаючи до уваги встановлені судом обставини, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "АТЗТ ТрансСервіс".
Що стосується розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору у розмірі 1921,00 грн та витрати позивача на послуги письмового перекладу (Німецька-Українська) вантажної накладної, що підтверджуються актом №2/845-П від 11.03.2019 та платіжним дорученням №6713 від 11.03.2019, у розмірі 278,26 грн покладаються судом на відповідача.
Керуючись ст.ст. 129, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Негабарит Транс-Логістик" (02139, м. Київ, вул. Курнатовського, 17-б, кв. 61, ідентифікаційний номер НОМЕР_4 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АТЗТ ТрансСервіс" (08300, Київська область, м. Бориспіль, вул. Київський шлях, 84, ідентифікаційний код 20583021) основний борг у розмірі 60 555 (шістдесят тисяч п'ятсот п'ятдесяти п'ять) грн 73 коп., 3 % річних у розмірі 975 (дев'ятсот сімдесят п'ять) грн 53 коп., інфляційні втрати у розмірі 4 552 (чотири тисячі п'ятсот п'ятдесят дві) грн 56 коп. та судові витрати у розмірі 2 199 (дві тисячі сто дев'яносто дев'ять) грн 26 коп.
3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 27.05.2019
Суддя Л. Г. Пукшин