ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
20.05.2019Справа № 910/2644/19
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Літвінової М.Є.
за участю секретаря судового засідання: Зінчук С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
За позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група" (03038, місто Київ, вулиця Федорова Івана, будинок 32, літ. А)
до Приватного акціонерного товариства "Акціонерна страхова компанія "Омега" (04053, місто Київ, вулиця Обсерваторна, будинок 17, літ. А)
про стягнення 23 297, 36 грн.
Представники учасників справи:
від позивача: ОСОБА_1 .;
від відповідача: не з'явились.
Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Українська страхова група» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «Омега» (далі - відповідач) про стягнення 23 297, 36 грн., з яких 21 338, 37 грн. страхового відшкодування, 1 452, 18 грн. пені, 385, 80 грн. інфляційних втрат та 121, 01 грн. 3% річних.
Крім того, позивач просить суд покласти на відповідача витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 921, 00 грн.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач вказує на те, що 21 грудня 2017 року між ним, як страховиком, та ОСОБА_2 було укладено Договір добровільного страхування наземних транспортних засобів № 28-0220-17-00108 щодо автомобіля «Mercedes-Benz 413CDI», реєстраційний номер НОМЕР_1 . 20 березня 2018 року на автодорозі М-12 449 км + 250 м. відбулась дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участю автомобіля «Mercedes-Benz 413CDI», реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_3 , та автомобіля «Ford Мondeo», реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_4 . Постановою Немирівського районного суду Вінницької області від 12.04.2018 у справі № 140/799/18 (провадження №3/140/336/18) ОСОБА_4 визнано винним у скоєнні ДТП та притягнуто до адміністративної відповідальності, у зв'язку з чим позивачем було виплачено страхове відшкодування у розмірі 22 338, 37 грн. Оскільки цивільно-правова відповідальність водія автомобіля «Ford Мondeo», реєстраційний номер НОМЕР_2 , була застрахована відповідачем згідно з Полісом АМ/001366808, позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення страхового відшкодування.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.03.2019 року відкрито провадження у справі № 910/2644/19, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін, судове засідання призначено на 01.04.2019 року.
21.03.2019 року через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від МТСБУ надійшла інформація на запит суду.
Представники учасників справи у судове засідання 01.04.2019 року не з'явились, про причини неявки суд не повідомили.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.04.2019 року у справі № 910/2644/19 оголошено перерву до 22.04.2019 року.
22.04.2019 року через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності представника позивача, за наявними матеріалами справи.
Представники учасників справи у судове засідання 22.04.2019 року не з'явились, про дату та час судового засідання були повідомленні належним чином.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.04.2019 року у справі № 910/2644/19 оголошено перерву до 20.05.2019 року.
В судовому засіданні 20.05.2019 року представник позивача підтримав позовні вимоги та просив суд їх задовольнити.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, відзиву не подав.
З метою належного повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи судом на юридичну адресу останнього направлялись ухвали суду.
Відповідач ухвали суду у даній справі отримав, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень, долучених до матеріалів справи.
Статтею 202 Господарського процесуального кодексу України визначені наслідки неявки в судове засідання учасника справи.
Зокрема, згідно із частиною 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Разом з цим, частина 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України встановлює те, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
При цьому, суд зазначає, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи е вчиненням нею процесуальних дій.
Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.
Водночас, оскільки суд надавав можливість учасникам справи реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.
Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
В судовому засіданні 20.05.2019 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,-
З постанови Немирівського міськрайонного суду Вінницької області у справі №140/799/18 від 12.04.2018 рокувбачається, що 12.04.2018 року о 14 год. 45 хв., ОСОБА_4 , керуючи автомобілем марки "Ford Нondeo", державний номер НОМЕР_2 , на автодорозі М-12 449 км+250 м не обрав безпечної швидкості руху, безпечної дистанції та здійснив зіткнення з автомобілем "Mercedes-Benz 413 CDI", державний номер НОМЕР_1 , у зв'язку з чим автомобілі отримали механічні пошкодження.
Даною постановою суду ОСОБА_4 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Внаслідок вказаної ДТП було пошкоджено автомобіль марки "Mercedes-Benz 413 CDI", державний номер НОМЕР_1 .
Пошкоджений автомобіль застрахований у Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» на підставі Договору добровільного страхування наземних транспортних засобів № 28-0220-17-00108 від 21.12.2017 року.
Згідно з ч. 1 статті 16 Закону України "Про страхування", договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Дана норма кореспондується із статтею 979 Цивільного кодексу України, якою визначено, що за договором страхування страховик зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Згідно п. 3 ст. 20 Закону України "Про страхування", страховик зобов'язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.
Статтею 9 Закону України "Про страхування" визначено, що страховою виплатою є грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Вказаною статтею також визначено, що страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.
Положеннями ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства.
Таким актом є Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (далі за текстом - Закон), який містить спеціальні норми щодо регулювання правовідносин з відшкодування шкоди, заподіяної з вини власника транспортного засобу, який застрахував свою цивільно-правову відповідальність.
У відповідності до ст. 5 Закону, об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.
Відповідно до ст. 22 Закону. при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності відшкодовує оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті ДТП майну третьої особи.
Статтею 29 Закону передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.
З матеріалів справи та положень ст. 512, 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України "Про страхування" вбачається, що позивач набув право вимоги до відповідача в порядку суброгації.
Як зазначив Верховний Суду України в листі від 19.07.2011, перехід права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика називається суброгацією. При суброгації нового зобов'язання із відшкодування збитків не виникає - відбувається заміна кредитора: потерпілий (а ним є страхувальник або вигодонабувач) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Внаслідок цього страховик виступає замість потерпілого.
Хоч і регрес, і суброгація виникають на підставі закону, проте вказані підстави є різними. Так суброгація виникає, зокрема, на підставі ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України "Про страхування", а регрес, зокрема, на підставі ст. 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Між поняттями суброгації та регресу існують відмінності. За суброгації відбувається лише зміна осіб у вже наявному зобов'язанні (зміна активного суб'єкта) зі збереженням самого зобов'язання. Це означає, що одна особа набуває прав і обов'язків іншої особи у конкретних правовідносинах. У процесуальному відношенні страхувальник передає свої права страховику на підставі договору і сприяє реалізації останнім прийнятих суброгаційних прав. При регресі одне зобов'язання замінює собою інше, але переходу прав від одного кредитора до іншого не відбувається.
Регрес у страхуванні виникає стосовно вузького кола осіб, тоді як суброгація застосовуються щодо будь-якої особи, відповідальної за настання страхового випадку. При суброгації перебіг строку позовної давності починається з моменту виникнення страхового випадку. При регресі - з моменту, коли страховик виплатив страхове відшкодування, тобто зазнав збитків.
Відповідно до положень статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування", від дня страхового випадку внаслідок заміни кредитора у зобов'язанні з відшкодування шкоди до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат й у межах загального строку позовної давності, переходить право вимоги до особи, відповідальної за завдані страхувальнику збитки.
За цією нормою страхувальник, який отримав майнову шкоду в деліктному правовідношенні набув право вимоги відшкодування до заподіювача й строк такої вимоги почав спливати у момент заподіяння шкоди, але у зв'язку з погашенням шкоди коштами страхового відшкодування до страховика переходить право вимоги (права кредитора, яким у деліктному зобов'язанні є потерпілий) до заподіювача із залишком строку позовної давності, оскільки відповідно до статті 262 Цивільного кодексу України заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності. При цьому строк позовної давності у страховому зобов'язанні є загальним (три роки) та його перебіг починається від дня настання страхового випадку.
У спірному зобов'язанні відбулася заміна кредитора - страхувальник передав страховикові, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки. При цьому строк позовної давності у страховому зобов'язанні є загальним (три роки) та його перебіг починається від дня настання страхового випадку. Аналогічна позиція міститься у постанові Верховного Суду України №6-112цс13 від 25.12.2013р.
За ст. 27 Закону України "Про страхування", до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Згідно з частинами 1-3 статті 25 Закону України "Про страхування", здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком. Аварійні комісари - особи, які займаються визначенням причин настання страхового випадку та розміру збитків, кваліфікаційні вимоги до яких встановлюються актами чинного законодавства України. Страховик та страхувальник мають право залучити за свій рахунок аварійного комісара до розслідування обставин страхового випадку.
Частиною 2 статті 1192 Цивільного кодексу України встановлено, що розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
При цьому, звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу. Реальним же підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику, є саме платіжне доручення.
Аналогічні висновки містяться в постановах Вищого господарського суду України від 14.05.2013 р. у справі №5011-50/17049-2012, від 30.07.2013 р. у справі №910/3655/13 та від 27.01.2014 р. у справі №910/3023/13.
Таким чином, виплативши страхове відшкодування відповідно до умов договору добровільного страхування, страховик (позивач) набув права зворотної вимоги до страховика винної особи (відповідача у справі) у сумі виплаченого страхового відшкодування, але у межах фактичних затрат із вирахуванням франшизи.
Внаслідок ДТП пошкоджено автомобіль марки "Mercedes-Benz 413 CDI", державний номер НОМЕР_1 , та власнику автомобіля завдано шкоду, визначену на підставі ремонтної калькуляції №КА-8006 від 28.03.2018 року.
Позивачем було складено страховий акт № КА-8006 від 02.08.2018 року, згідно якого подію визнано страховою та вирішено виплатити страхове відшкодування в загальному розмірі 22 338, 37 грн.
Кошти в розмірі 22 338, 37 грн. були перераховані позивачем потерпілій особі, що підтверджується платіжним дорученням №16127 від 03.08.2018 року на суму 22 338, 37 грн.
Таким чином, до позивача перейшло в межах суми 22 338, 37 грн. право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що ремонтна №КА-8006 від 28.03.2018 року, страховий акт № КА-8006 від 02.08.2018 року та платіжне доручення №16127 від 03.08.2018 року є достатніми доказами фактично здійснених позивачем витрат по виплаті страхового відшкодування, які виникли внаслідок ДТП.
Цивільна відповідальність власника транспортного засобу марки "Ford Mondeo", державний номер НОМЕР_2 , яким спричинено ДТП, що потягнуло нанесення шкоди автомобілю марки "Mercedes-Benz 413 CDI", державний номер НОМЕР_1 , застрахована у відповідача згідно полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АМ/001366808.
Відповідно до умов договору (полісу) № АМ/001366808 страховик зобов'язався відшкодовувати шкоду, заподіяну страхувальником життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації забезпеченого транспортного засобу, а саме автомобіля марки "Ford Mondeo", державний номер НОМЕР_2 .
Зокрема, ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну, визначено в розмірі 100 000, 00 грн., розмір франшизи встановлено в розмірі 1 000, 00 грн.
Згідно ст. 12.1 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.
Абзацом другим пункту 12.1 статті 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього пункту.
Відповідно до ст. 9 Закону України "Про страхування", франшиза це частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.
Оскільки, умовами полісу № АМ/001366808 розмір франшизи встановлено в розмірі 1 000, 00 грн., тому заявлена до стягнення сума страхового відшкодування позивачем при зверненні до суду з позовом була зменшена на вказану суму.
У зв'язку з виплатою страхового відшкодування страхувальнику, позивач набув право вимоги до винної у ДТП особи, оскільки відповідно до ст. 27 Закону України "Про страхування", до страховика, який виплатив страхове відшкодування, в межах фактичних затрат, переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Оскільки, цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу "Ford Mondeo", державний номер НОМЕР_2 , застрахована у відповідача згідно полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АМ/001366808, то відповідно до наведених положень Закону, обов'язок щодо відшкодування збитку, завданого внаслідок ДТП вищевказаним водієм власнику автотранспортного засобу, покладається на відповідача.
20.09.2018р. позивач звернувся до відповідача з заявою №11/18428 від 19.09.2018 року на виплату страхового відшкодування у в розмірі 22 338, 37 грн., яка отримана відповідачем 21.09.2018р., що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.
Частинами першою та другою статті 1187 Цивільного кодексу України встановлено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України, шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Таким чином, за змістом вказаної норми, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
Вина особи, яка керувала автомобілем марки "Ford Mondeo", державний номер НОМЕР_2 , встановлена у судовому порядку.
Суд також враховує, що в постанові Немирівського міськрайонного суду Вінницької області у справі №140/799/18 від 12.04.2018 року зазначення "Ford Нondeo" замість "Ford Мondeo" є опискою у назві транспортного засобу, що вбачається з відповіді НПУ, в якій зазначено, що учасником ДТП 20.03.2018р. , у якій спричинено шкоду автомобілю "Mercedes-Benz 413 CDI", державний номер НОМЕР_1 , був саме автомобіль "Ford Mondeo", державний номер НОМЕР_2 .
Відповідно до статті 1166 Цивільного кодексу України, шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно зі статтею 1192 Цивільного кодексу України, з урахуванням обставин справи, суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Статтею 22 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Статтею 29 вказаного Закону передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.
Розглядаючи спір по суті, суд також зазначає, що частиною п'ятою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Оскільки, відповідач не довів факт того, що шкоду транспортному засобу "Mercedes-Benz 413 CDI", державний номер НОМЕР_1 , було завдано внаслідок непереборної сили або умислу його водія, та не надав доказів сплати відшкодування заподіяної шкоди, відтак вимоги позивача щодо стягнення з відповідача страхового відшкодування підлягають задоволенню в сумі 21 338, 37 грн.
Таким чином, зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, а також з урахуванням ліміту відповідальності визначеного чинним законодавством, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення суми страхового відшкодування підлягають задоволенню в сумі 21 338, 37 грн.
Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 1 452, 18 грн. пені, 121, 01 грн. 3 % річних та 385, 80 грн. - інфляційних втрат.
Згідно з пунктом 36.2 статті 36 Закону страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його; у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).
Так, заява позивача №11/18428 від 19.09.2018р. на виплату страхового відшкодування отримана відповідачем 21.09.2018р., що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, відтак виплата страхового відшкодування в сумі 21 338, 37 грн. мала бути здійснена відповідачем до 21.12.2019 року включно.
Як зазначив Верховний Суд у правовому висновку по справі № 910/11316/17 (постанова від 17.01.2018р.), за змістом ст. ст. 524 та 533 ЦК України грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (або грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов'язання щодо сплати коштів.
Пеня нарахована позивачем (страховиком) на суму страхового відшкодування, від виплати якого ухиляється інший страховик (відповідач).
Законами України "Про страхування" та Законом (спеціальними законами), які застосовуються до спірних правовідносин, передбачено розмір неустойки (пені) у разі прострочення виплати страхового відшкодування страховиком.
Позивач, заявляючи вимогу щодо стягнення з відповідача пені в розмірі 1 452,18 грн., посилався на пункт 36.5 статті 36 Закону, відповідно до якого за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, що діє протягом періоду, за який нараховується пеня.
Відповідно до статті 992 ЦК України, у разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов'язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом.
Таким чином, виходячи зі змісту норм статті 992 ЦК України та пункту 36.5 статті 36 Закону, у зв'язку з нездійсненням сплати страхового відшкодування відповідачем у дев'яностоденний строк, позивач правомірно нарахував пеню.
Суд, перевіривши здійснений позивачем розрахунок суми пені та період її нарахування, дійшов висновку, що такий розрахунок арифметично вірний, а тому вимога про стягнення пені підлягає задоволенню.
Щодо стягнення з відповідача 121,01 грн. 3 % річних та 385, 80 грн. - інфляційних втрат, то слід зазначити таке.
Відповідно до статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Статтею 979 ЦК України встановлено, що у разі настання страхового випадку страховик зобов'язаний виплатити страхувальнику грошову суму (страхову виплату).
Таким чином, правовідношення, в якому страховик у разі настання страхового випадку зобов'язаний здійснити страхову виплату, є грошовим зобов'язанням, як і правовідношення з відшкодування шкоди в порядку суброгації, які склалися між сторонами у справі, що розглядається, також є грошовим зобов'язанням.
Згідно із статтею 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.
Відповідно до статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.
Таким чином, грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки із договірних відносин, а й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема і факту завдання майнової шкоди іншій особі.
Отже, зважаючи на таку юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов'язань, на них поширюється дія положень частини другої статті 625 ЦК України.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 01.06.2016 року у справі № 910/22034/15.
Суд, перевіривши здійснений позивачем розрахунок суми 3% річних, дійшов висновку, що він є правильним, у зв'язку із чим вимоги про стягнення 121,01 грн. 3% річних підлягають задоволенню.
Суд, перевіривши здійснений позивачем розрахунок суми інфляційних втрат, дійшов висновку, що він є арифметично невірним.
За перерахунком суду сума інфляційних втрат за визначений позивачем період нарахування становить 321, 14 грн., у зв'язку із чим вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню на вказану суму.
Згідно статей 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Судові витрати позивача по сплаті судового збору відповідно до положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва , -
1. Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група" задовольнити частково.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Акціонерна страхова компанія "Омега" (04053, місто Київ, вулиця Обсерваторна, будинок 17, літ. А, код ЄДРПОУ 21626809) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група" (03038, місто Київ, вулиця Федорова Івана, будинок 32, літ. А, код ЄДРПОУ 30859524) суму страхового відшкодування у розмірі 21 338 (двадцять одну тисячу триста тридцять вісім) грн. 37 коп., пеню у розмірі 1 452 (одну тисячу чотириста п'ятдесят дві) грн. 18 коп., 3 % річних у розмірі 121 (сто двадцять одну) грн.. 01 коп., інфляційні втрати у розмірі 321 (триста двадцять одну) грн. 14 коп., а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 838 (одну тисячу вісімсот тридцять вісім) грн. 94 коп.
3. В іншій частині позовних вимог відмовити.
4. Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.
5. Відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
6. Відповідно до ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
7. Згідно з підпунктом 17.5. пункту 17 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через господарський суд міста Києва за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Повне рішення складено 24.05.2019 року.
Суддя М.Є. Літвінова