Справа № 826/17266/17 Суддя (судді) першої інстанції: Васильченко І.П.
23 травня 2019 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Ключковича В.Ю.,
суддів Парінова А.Б.,
Беспалова О.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління з питань реклами виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 грудня 2018 року (прийняте в порядку спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження, суддя Васильченко І.П.) у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Управління з питань реклами виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київреклама» про визнання протиправними та скасування вимог, -
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Управління з питань реклами виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київреклама», у якому просила визнати протиправними та скасувати вимоги від 20 жовтня 2017 року щодо демонтажу і рекламних щитів №024105-17, №024106-17, №024107-17, №024108-17, №024109-17, складені відносно фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 Управлінням з питань реклами виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 грудня 2018 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано вимоги від 20 жовтня 2017 року щодо демонтажу №024105-17, №024106-17, №024107-17, №024108-17, №024109-17 Управління з питань реклами Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації). Присуджено на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 8 000,00 (вісім тисяч) гривень за рахунок бюджетних асигнувань Управління з питань реклами Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) .
Не погоджуючись із вказаним рішенням, Управління з питань реклами виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) подало апеляційну скаргу з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповного з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, в якій просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 грудня 2018 року та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити повністю.
В апеляційній скарзі відповідач зазначає, що задовольняючи адміністративний позов судом першої інстанції не взято до уваги той факт, що рекламні засоби, які розташовані позивачем і відносно яких Управлінням з питань реклами виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) було винесено вимоги від 20.10.2017 №024105-17, №024106-17, №024107-17, №024108-17 та №024109-17 розташовані на території Голосіївського району м. Києва. Позивачем у встановленому законодавством порядку дозволів на розміщення об'єктів зовнішньої реклами на території м. Києва отримано не було, отже розміщати рекламні засоби на території м. Києва позивач не має права.
15.04.2019 до суду апеляційної інстанції від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому ФОП ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Позивач у відзиві зазначає, що незавірена копія скріншоту з нібито публічного геопорталу Міської інформаційно-аналітичної системи забезпечення містобудівної діяльності «Містобудівний кадастр Києва» не може бути доказом, якій відповідає вимогам ст.ст. 72, 73, 74, 75, 76, 78 КАС України. Водночас, як вбачаться з дозвільної документації, графічних матеріалів, аналітичного дослідження Державного підприємства «УКРНДПІЦИВІЛЬБУД», викопіювання з генерального плану поєднаного з детальним планом території окремих частин с. Лісники Києво-Святошинського району Київської області рекламні конструкції позивача встановлені поза межами населеного пункту міста Києва, в існуючих адміністративних межах с. Лісники Києво-Святошинського району Київської області.
Крім того, у відзиві на апеляційну скаргу позивач вказує, що з 2011 року на рекламні конструкції було отримано усю відповідну дозвільну документацію та на протязі більше ніж 6 років жодних зауважень та питань до їх місця розташування у органів контролю га органів виконавчої влади і місцевого самоврядування не виникало. У всіх дозвільних документах, які містяться в матеріалах справи, місце розташування рекламних конструкцій (щитів) вказано - Київська область. Крім цього, виконавчим комітетом Лісниківської сільської ради Києво- Святошинського району Київської області на підставі рішення № 293 від 22 листопада 2018 року ФОП ОСОБА_1 було надано дозволи на розміщення зовнішньої реклами, які погодженні Управлінням патрульної поліції в Київській області, Києво-Святошинською ФЕГГ ПАТ «Київоблгаз», Києво- Святошинським районним підрозділом ПАТ «Київобленерго». Адреса розташування рекламних конструкцій: с. Лісники, Києво-Святошинського району Київської області, траса Н-01, км 20+385 (праворуч), вР8- координати 5565636.46; 3373741,93; траса Н-01, км 20+610 (праворуч), ОР8- координати 5565434,59; 3373741,11; траса Н-01, км 20+230 (праворуч), СР8-координати 5565795,59; 3373742,42. Термін дії дозволів з 22 листопада 2018 року по 22 листопада 2023 року.
Справу розглянуто в порядку письмового провадження, оскільки відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, з наступних підстав.
Судом апеляційної інстанції встановлено, матеріалами справи підтверджено, та не заперечується учасниками справи, що позивач є власником рекламних конструкцій - рекламних щитів, які стоять окремо.
Відповідно до затверджених заступником Голови служби автомобільних доріг України 11 липня 2011 року висновків ДП «Експертиза дорожнього сервісу» від 31.05.2011р. позивачу погоджено розміщення спеціальних конструкцій і зовнішньої реклами на землях дорожнього господарства вздовж автомобільних доріг державного значення поза межами населених пунктів від 11.07.2011 № 3925, 3887, 3800, 3894, 3896.
При цьому, місцем розташування рекламних конструкцій визначено автомобільну дорогу Н-01 Київ - Знам'янка км. 19+620, 20+030, 20+240, 20+680, 20+900.
Строк дії даних погоджень було визначено до 11.07.2016.
Як вбачається з листа Департаменту Державної автомобільної інспекції від 08 липня 2015 року №4/7-7979, Департамент ДАЇ МВС України не заперечує щодо розміщення спеціальних конструкцій зовнішньої реклами на наступних ділянках автомобільних доріг, зокрема, км 19+620 праворуч, км 20+030 праворуч, км 20+240 праворуч, км 20+680 праворуч, км 20+900 праворуч.
Листом від 21 липня 2015 року №3174/1/7.2-5-743/10 Державне агентство автомобільних доріг України зазначило, що Державне агентство автомобільних доріг спільно з Службою автомобільних доріг у Київській області опрацювало лист - запит Департаменту економічного розвитку і торгівлі КОДА від 26.06.2015 №03-01-12-800, стосовно звернень господарювання ФОП ОСОБА_1 про одержання дозволу на розміщення зовнішньої реклами у смузі відведення автомобільних доріг загального користування поза межами населеного пункту в Київській області, повідомлено про відсутність підстав для відмови у видачі центром надання адміністративних послуг КОДА дозволів на розміщення рекламних конструкції за наступними аверсами, зокрема ФОП ОСОБА_1 ., автомобільна дорога Н01 Київ - Знам'янка.
20 жовтня 2017 року Управлінням з питань реклами Київської міської державної адміністрації було складено акти обстеження №024105-17, №024106-17, №024107-17, №024108-17, №024109-17, в яких вказано, що за результатами обстеження території району Голосіївський міста Києва, за адресами: Голосіївський район, Дніпропетровське шосе 200м до вул. Ватутіна в бік Обухова, Голосіївський район, Дніпропетровське шосе 350м до вул. Ватутіна в бік Обухова, Голосіївський район, Дніпропетровське шосе 750м до вул. Ватутіна в бік Обухова, Голосіївський район, Дніпропетровське шосе перед поворотом на вул. Ватутіна, Голосіївський район, Дніпропетровське шосе 700м до вул. Ватутіна в бік Обухова, виявлено розміщення спеціальної тимчасової/стаціонарної конструкції типу: щит, що стоїть окремо (суцільний щит), що розміщенні з порушенням вимог законодавства України та належить ФОП ОСОБА_1 , та направлено позивачу вимоги №024105-17, №024106-17, №024107-17, №024108-17, №024109-17 про демонтаж вказаних щитів.
Комунальне підприємство «Київреклама» зазначило, що, згідно з даними містобудівного кадастру міста Києва вищезазначені об'єкти розміщені на території Голосіївського району міста Києва.
Вважаючи вимоги від 20 жовтня 2017 року щодо демонтажу і рекламних щитів №024105-17, №024106-17, №024107-17, №024108-17, №024109-17, складені Управлінням з питань реклами виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) протиправними, фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв'язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.
У відповідності до статті 1 Закону України "Про рекламу" зовнішня реклама - реклама, що розміщується на спеціальних тимчасових і стаціонарних конструкціях, розташованих на відкритій місцевості, а також на зовнішніх поверхнях будинків, споруд, на елементах вуличного обладнання, над проїжджою частиною вулиць і доріг; рекламні засоби та засоби, що використовуються для доведення реклами до її споживача.
Статтею 16 Закону України "Про рекламу" встановлено, що розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах проводиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, а поза межами населених пунктів - на підставі дозволів, що надаються обласними державними адміністраціями, а на території Автономної Республіки Крим - Радою міністрів Автономної Республіки Крим, в порядку, встановленому цими органами на підставі Типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Згідно з частиною третьою вказаної правової норми розміщення зовнішньої реклами у межах смуги відведення автомобільних доріг здійснюється відповідно до цього Закону на підставі зазначених дозволів, які оформляються за участю центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері дорожнього господарства та управління автомобільними дорогами, або їх власників та центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері безпеки дорожнього руху.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачу було надано дозвіл на розміщення спеціальних конструкцій і зовнішньої реклами на землях дорожнього господарства вздовж автомобільних доріг державного значення поза межами населених пунктів.
При цьому уповноважений державою орган визначив власну компетенцію відносно надання такого дозволу, зазначивши про знаходження місць поза межами населеного пункту, у зв'язку з чим здійснив таке погодження.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 16.04.2009 №7-рп/2009 у справі за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) в Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону). Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення.
Відповідно до статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
При цьому, суд апеляційної інстанції враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену в рішеннях у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (PincovdandPine v. The Czech Republic), «Ґаші проти Хорватії» (Gashiv. Croatia), «Трго проти Хорватії» (Trgo v. Croatia) щодо застосування принципу «належного урядування», згідно якого державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
При цьому, суд бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини щодо відповідальності держави щодо виконання власних повноважень.
Зокрема, згідно з пунктами 70, 71 рішення Європейського суду з прав людини у справі RYSOVSKYY v. UKRAINE (Рисовський проти України) заява № 29979/04, у якому проаналізовано поняття "належне урядування".
Аналізуючи відповідність цього мотивування Конвенції, Суд підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, "Онер'їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер'їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), п. 119).
Також суд зазначає про необхідність дотримання таких принципів права як "законні очікування" та "юридична визначеність", які знайшли своє відображення в практиці Суду Європейського Союзу (European Court of Justice, ECJ), який виступає останньою інстанцією у справах про застосування acquis communautaire - права Європейського Союзу (ЄС) - та забезпечує єдність застосування права ЄС в державах-членах.
Відповідна позиція цього Суду закріплена в його рішенні у хрестоматійній справі Salumi щодо ретроактивної дії законодавства: "Зазначена інтерпретація забезпечує визнання принципів юридичної визначеності та захисту законних очікувань, за змістом яких дія (наслідки) права Співтовариства повинна бути чіткою і передбачуваною для тих, на кого воно розповсюджується".
Виходячи з системного аналізу адміністративно-правових принципів суд приходить до висновку, що у випадку, коли законодавством передбачена певна процедура (порядок) прийняття рішень, розгляду питань і вчинення дій суб'єктом владних повноважень, то така процедура повинна будь що бути дотримана цим суб'єктом.
У практиці ЄСПЛ принцип "законних очікувань" характерно застосовується у зв'язку з певним правом, що гарантується Європейською конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Найширша практика стосується захисту законних очікувань щодо ефективного здійснення права власності (ст. 1 Протоколу № 1 до ЄКПЛ).
Уперше у цьому контексті, як зазначає сам Європейський суд, принцип "законних очікувань" було застосовано в справі Pine Valley Developments Ltd. and others v. Ireland [15, п. 45], в якій компанія-заявник, що купила земельну ділянку, отримавши дозвіл на будівництво, була визнана Європейським судом такою, що мала законні очікування розвивати спірну територію, а відповідний дозвіл, який не міг бути відкликаний адміністративний органом, що його видав, був визнаний "складовою частиною власності заявника" [16, п. 51(2)] в розумінні ст. 1 Протоколу № 1, а отже, охоронюваним за правом Конвенції об'єктом. У подальшому принцип захисту законних очікувань у контексті ст. 1 Протоколу № 1 зазнав детальнішої розробки в межах вироблених ЄСПЛ підходів до тлумачення поняття "майно", яке ЄСПЛ розповсюдив як на "існуюче майно", так і на активи (фонди), включаючи право вимоги тощо.
З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що в даному випадку відповідач був зобов'язаний враховувати наявність дозволів, наданих позивачу іншим суб'єктом владних повноважень. При цьому позивач мав підстави для наявності законних очікувань права щодо розміщення рекламних конструкцій, з огляду на видані позивачу раніше дозволи.
Щодо належності території розміщення рекламних конструкцій позивача до території міста Києва (як стверджує відповідач) чи Київської області (про що свідчать видані позивачу дозволи), колегія суддів зазначає наступне.
Так, відповідно до затверджених заступником Голови служби автомобільних доріг України 11 липня 2011 року висновків ДП «Експертиза дорожнього сервісу» від 31.05.2011 позивачу погоджено розміщення спеціальних конструкцій і зовнішньої реклами на землях дорожнього господарства вздовж автомобільних доріг державного значення поза межами населених пунктів від 11.07.2011 № 3925, 3887, 3800, 3894, 3896. При цьому, місцем розташування рекламних конструкцій визначено автомобільну дорогу Н-01 Київ - Знам'янка км. 19+620, 20+030, 20+240, 20+680, 20+900. Строк дії даних погоджень було визначено до 11.07.2016.
Як вбачаться з дозвільної документації, графічних матеріалів, аналітичного дослідження Державного підприємства «УКРНДПІЦИВІЛЬБУД», викопіювання з генерального плану поєднаного з детальним планом території окремих частин с. Лісники Києво-Святошинського району Київської області рекламні конструкції позивача встановлені поза межами населеного пункту міста Києва, в існуючих адміністративних межах с. Лісники Києво-Святошинського району Київської області.
У всіх дозвільних документах, які містяться в матеріалах справи, місце розташування рекламних конструкцій (щитів) вказано - Київська область.
Крім цього, колегія суддів враховує та бере до уваги доводи, зазначені іу відзиві на апеляційну каргу та докази додані до відзиву, з яких вбачається, що виконавчим комітетом Лісниківської сільської ради Києво - Святошинського району Київської області на підставі рішення № 293 від 22 листопада 2018 року ФОП ОСОБА_1 було надано дозволи на розміщення зовнішньої реклами, які погодженні Управлінням патрульної поліції в Київській області, Києво-Святошинською ФЕГГ ПАТ «Київоблгаз», Києво - Святошинським районним підрозділом ПАТ «Київобленерго». Адреса розташування рекламних конструкцій: с.Лісники, Києво-Святошинського району Київської області, траса Н-01, км 20+385 (праворуч), вР8- координати 5565636.46; 3373741,93; траса Н-01, км 20+610 (праворуч), ОР8- координати 5565434,59; 3373741,11; траса Н-01, км 20+230 (праворуч), СР8- координати 5565795,59; 3373742,42. Термін дії дозволів з 22 листопада 2018 року по 22 листопада 2023 року.
Відтак, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції, та судом першої інстанції правомірно прийнято рішення про задоволення позову.
Згідно ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції винесене з дотриманням норм процесуального та матеріального права, судом першої інстанції встановлено всі обставини, що мають значення для справи, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, у зв'язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Управління з питань реклами виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 грудня 2018 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку виключно з підстав, зазначених у п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя В.Ю.Ключкович
Судді А.Б. Парінов
О.О. Беспалов