Справа № 826/282/17 Суддя (судді) першої інстанції: Келеберда В.І.
23 травня 2019 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Ключковича В.Ю.,
суддів Беспалова О.О.,
Парінова А.Б.,
за участю
секретаря судового засідання Коломійцевої А.О.,
представника позивача Соловей А .В. ,
представника позивача Аліфанова Т.Ю .,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 лютого 2019 року (прийняту в порядку письмового провадження, суддя Келеберда В.І.) у справі за адміністративним позовом Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві до Концерну ''Військторгсервіс'' про стягнення заборгованості в сумі 353 822, 01 грн.,-
Державна податкова інспекція у Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Концерну ''Військторгсервіс'', у якому просила стягнути з Концерну ''Військторгсервіс'' кошти в сумі 353 822,01 грн. з рахунків у банках, що обслуговують такого платника податків, кошти зарахувати на земельний податок з юридичних осіб у розмірі 353 822, 01 грн. на р/р 33218811700009 ГУ ДКСУ у м. Києві, МФО 820019, КЕКД 18010500, одержувач - УДКС у Святошинському районі м. Києва, ідентифікаційний код 37962074.
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 лютого 2019 року відмовлено в задоволенні позову.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального права, неповного з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, в якій просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 лютого 2019 року та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю.
В апеляційній скарзі позивач зазначає, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.04.2018 у справі №910/23971/16 була укладена мирова угода від 27.03.2018 між кредиторами та боржником (Концерном ''Військторгсервіс''), і судом першої інстанції таке не було враховано. Апелянт вказує, що суд першої інстанції роблячи висновок, що податкова вимога, термін якої настав до дня введення мораторію, підпадає під дію мораторію не з'ясував, що дія мораторію була припинена, а тому станом на момент винесення рішення були відсутні підстави для відмови у задоволенні позовних вимог.
13.05.2019 до суду апеляційної інстанції від відповідача надійшли пояснення по справі, у яких Концерн ''Військторгсервіс'' зазначає, що відповідно до умов мирової угоди, позивач - Державна податкова інспекція у Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві є затвердженим кредитором відповідача - Концерну ''Військторгсервіс'' на суму 410 052, 70 грн. третьої черги та 50 34, 80 грн. - шостої черги, що перевищує суму позовних вимог, а відповідно до п.6 мирової угоди вимоги конкурсних кредиторів відповідно до ч. 4 ст. 83 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", які не були заявлені в установлений цим Законом строк або відхилені господарським судом, вважаються погашеними, а виконавчі документи за відповідними вимогами визнаються такими, що не підлягають виконанню, таким чином, враховуючи, що позивач звернувся із позовом про стягнення з відповідача податкового боргу 29.12.2016, тобто до відкриття провадження у справі про банкрутство, позивач мав право включити заявлену суму заборгованості до кредиторських вимог, у разі ж якщо це було зроблено позивачем, то стягнення відбуватиметься у строки та порядку, передбаченому мировою угодою, а якщо заявлена сума позову не була включена до кредиторських вимог, то вона вважається погашеною.
Відповідач просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
У судовому засіданні суд апеляційної інстанції у задоволенні клопотання ТВО Генерального директора Концерну «Військторгсервіс» про відкладення розгляду справи відмовив, оскільки таке заявлено безпідставно.
У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю - доповідача, думку представників позивача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та пояснень на неї, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, з наступних підстав.
Судом апеляційної інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що відповідно до облікової картки платника податків у відповідача обліковується заборгованість перед бюджетом, що виникла на підставі податкової декларації з плати за землю від за 2013, 2014, 2015 роки та податкових повідомлень - рішень від 26.11.2014 року №0083591503, від 26.11.2014 року №0083561503, від 15.04.2014 року №007731203, від 28.05.2015 року №0028651503, що обумовило звернення позивача з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв'язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову, однак, вважає, що підстави для відмови у задоволенні позову визначено судом першої інстанції невірно, оскільки судом неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, виходячи з наступного.
Відповідно до п. 58.1 Податкового кодексу України, у разі коли сума грошового зобов'язання платника податків, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно до статті 54 цього Кодексу (крім декларування товарів, передбаченого для громадян), або у разі коли за результатами перевірки контролюючий орган встановлює факт невідповідності суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, або зменшує розмір задекларованого від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість, розрахованого платником податків відповідно до розділу V ПК України, такий контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення.
Згідно з пунктом 56.1 ст. 56 ПК України рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.
Відповідно до п. 56.18. ст. 56 ПК України з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення.
Рішення контролюючого органу, оскаржене в судовому порядку, не підлягає адміністративному оскарженню.
Процедура адміністративного оскарження вважається досудовим порядком вирішення спору.
При зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу грошове зобов'язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.
Відповідно до п. 57.3 ст. 57 ПК України у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.
Між тим, доказів оскарження відповідачем вищезазначених податкових повідомлень-рішень протягом строку, який передбачений п. 57.3 ст. 57 ПК України, в матеріалах справи не міститься.
Згідно п.46.1 ст.46 Податкового кодексу України, податкова декларація, розрахунок - це документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.
Податкове зобов'язання визначене самостійно платником в податковій декларації в силу положень п.54.1 ст.54 ПК України не може бути оскаржене платником податків в адміністративному або судовому порядку і вважається узгодженим.
Відповідно до п.57.1 статті 57 ПК України платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Отже заборгованість, яка виникла у зв'язку з несплатою відповідачем задекларованих у вказаних вище податкових деклараціях є узгодженою.
У разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, орган державної податкової служби надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення (п.59.1 ст.59 ПК України).
З матеріалів справи вбачається, що відповідачу було скеровано податковим органом вимогу від 04.07.2012 №471, яка отримана відповідачем 12.07.2012, що підтверджується копією повідомлення про вручення поштового відправлення адресату, яка наявна в матеріалах справи.
У зв'язку з тим, що відповідач не відреагував на вищезазначену вимогу та не погасив заборгованість, інші вимоги податковим органом не формувались.
Згідно підпункту 14.1.175 пункту 14.1. ст. 14 ПК України податковим боргом є сума узгодженого грошового зобов'язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.
Пунктом 59.3 ст. 59 ПК України передбачено, що податкова вимога надсилається не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати суми грошового зобов'язання. Податкова вимога повинна містити відомості про факт виникнення грошового зобов'язання та права податкової застави, розмір податкового боргу, який забезпечується податковою заставою, обов'язок погасити податковий борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк, попередження про опис активів, які відповідно до законодавства можуть бути предметом податкової застави, а також про можливі дату та час проведення публічних торгів з їх продажу.
Таким чином, за своїм змістом податкова вимога є документом, яким контролюючий орган повідомляє платника податків про невиконання ним свого податкового обов'язку та виникнення у нього податкового боргу.
Згідно пункту 59.5 ст. 59 ПК України у разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення.
У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається).
Відповідно до п.п. 87.1, 87.2 ст. 87 ПК України джерелами погашення податкового боргу платника податків є будь-яке майно такого платника податків, власні кошти, у тому числі ті, що отримані від продажу товарів (робіт, послуг), випуску цінних паперів, зокрема корпоративних прав, отримані, як позика (кредит), та з інших джерел, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею, а також суми надміру сплачених платежів до відповідних бюджетів.
За правилами п.95.1 ст.95 ПК України контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.
Згідно п.95.2 ст.95 ПК України, стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання такому платнику податкової вимоги.
Пунктом 95.3 ст.95 ПК України визначено, що стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, та з рахунків платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, відкритих в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини.
Контролюючий орган звертається до суду щодо надання дозволу на погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі.
Рішення суду щодо надання вказаного дозволу є підставою для прийняття контролюючим органом рішення про погашення усієї суми податкового боргу. Рішення контролюючого органу підписується керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу та скріплюється гербовою печаткою контролюючого органу. Перелік відомостей, які зазначаються у такому рішенні, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.
Відповідачем не надано суду доказів на спростування вищенаведених доводів позивача, в тому числі доказів погашення податкового боргу.
Разом з тим, з матеріалів справи колегією суддів встановлено, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.03.2017 у справі №910/23971/16 порушено провадження у справі про банкрутство Концерну "Військторгсервіс" та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів боржника.
Частиною 1-3 ст. 19 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" встановлено, що мораторій на задоволення вимог кредиторів - зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію.
Мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду. Ухвала є підставою для зупинення виконавчого провадження. Про запровадження мораторію розпорядник майна повідомляє відповідному органу або особі, яка здійснює примусове виконання судових рішень, рішень інших органів, за місцезнаходженням (місцем проживання) боржника та знаходженням його майна.
Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів: забороняється стягнення на підставі виконавчих та інших документів, що містять майнові вимоги, у тому числі на предмет застави, за якими стягнення здійснюється в судовому або в позасудовому порядку відповідно до законодавства, крім випадків перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від продажу майна боржника), перебування майна на стадії продажу з моменту оприлюднення інформації про продаж, а також у разі звернення стягнення на заставлене майно та виконання рішень у немайнових спорах; забороняється виконання вимог, на які поширюється мораторій; не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань із задоволення всіх вимог, на які поширюється мораторій; зупиняється перебіг позовної давності на період дії мораторію; не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання, три проценти річних від простроченої суми тощо.
З вказаного слідує, що протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів забороняється стягнення як на підставі виконавчих, так і на підставі інших документів, що містять майнові вимоги, за якими стягнення здійснюється в судовому або в позасудовому порядку.
Суд першої інстанції на підставі аналізу наведених вище норм дійшов висновку, що податкова вимога від 06.06.2012 №48, термін виконання якої настав до дня введення мораторію, підпадає під дію мораторію, введеного ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.03.2017 у справі №910/23971/16, а тому вимога про стягнення на підставі вказаної податкової вимоги заборгованості є такою, що задоволенню не підлягає.
Крім того, з матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.06.2017 року по справі №910/23971/16 Державну податкову інспекції у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві визнано кредитором концерну «Військторгсервіс» на суму 460 401,5 грн., з яких 410 052,7 грн. - вимоги третьої черги, 50 348,80 грн. вимоги шостої черги. Відповідно до заяви Державної податкової інспекції у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві про визнання кредитором Концерну «Військотргсервіс», заборгованість в сумі 460 401,56 грн. є заборгованістю з земельного податку з юридичних осіб, яка виникла на підставі самостійно задекларованого зобов'язання від 20.02.2014 року №9008900339 та податкових повідомлень-рішень від 26.11.2014 року №0083591503, від 28.05.2015 року №0028651503, а тому, оскільки позивачем у даній справі також заявлено вимогу про стягнення з відповідача заборгованості з земельного податку з юридичних осіб, яка частково виникла на підставі самостійно задекларованого зобов'язання від 20.02.2014 року №9008900339 та податкових повідомлень-рішень від 26.11.2014 року №0083591503, від 28.05.2015 року №0028651503, тобто фактично вчинено дії щодо повторного стягнення заборгованості, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.
Колегія суддів в даному випадку зазначає, що на час прийняття оскаржуваного рішення судом першої інстанції було прийнято ухвалу Господарського суду міста Києва від 17.04.2018 у справі №910/23971/16, якою була затверджена мирова угода від 27.03.2018 між кредиторами та боржником (Концерном ''Військторгсервіс''), але вказані обставини судом першої інстанції досліджені не були.
Так, відповідно до умов мирової угоди, зокрема, Державна податкова інспекція у Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві є затвердженим кредитором Концерну ''Військторгсервіс'' на суму 410 052, 70 грн. третьої черги та 50 34, 80 грн. - шостої черги, а відповідно до п.6 мирової угоди вимоги конкурсних кредиторів відповідно до ч. 4 ст. 83 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", які не були заявлені в установлений цим Законом строк або відхилені господарським судом, вважаються погашеними, а виконавчі документи за відповідними вимогами визнаються такими, що не підлягають виконанню.
За правилами частини першої статті 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника.
Частиною 5 статті 19 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» визначено, що дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на вимоги поточних кредиторів; на виплату заробітної плати та нарахованих на ці суми страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування; відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю та життю громадян; на виплату авторської винагороди, аліментів, а також на вимоги за виконавчими документами немайнового характеру, що зобов'язують боржника вчинити певні дії чи утриматися від їх вчинення.
Дія мораторію не поширюється на задоволення вимог кредиторів у разі одночасного задоволення вимог кредиторів у процедурі розпорядження майном керуючим санацією згідно з планом санації або ліквідатором у ліквідаційній процедурі в порядку черговості, встановленому цим Законом.
Стягнення грошових коштів за вимогами кредиторів за зобов'язаннями, на які не поширюється дія мораторію, провадиться з рахунку боржника в установі банку. Контроль за такими стягненнями здійснює арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор).
Звернення стягнення на майно боржника за вимогами, на які не поширюється дія мораторію, здійснюється виключно за ухвалою господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство боржника.
Наведені норми регулюють правовідносини, які виникли між боржником і кредиторами у зв'язку з неспроможністю боржника виконати після настання встановленого строку існуючі зобов'язання, і спрямовані на відновлення платоспроможності боржника або його ліквідацію з метою здійснення заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів. Дія мораторію поширюється лише на задоволення вимог конкурсних кредиторів.
При цьому, мораторій на задоволення вимог кредиторів, введений у зв'язку з порушенням провадження у справі про банкрутство, не зупиняє виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), які виникли після його введення, а відтак не припиняє заходів, спрямованих на їх забезпечення.
Колегія суддів звертає увагу, що податкова вимога в розумінні норм Податкового кодексу України є письмовою вимогою контролюючого органу до платника податків щодо погашення суми податкового боргу, відтак вона є документом, що містить майнові вимоги, за яким стягнення здійснюється в судовому порядку, а тому стягнення боргу на її підставі заборонено протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів.
З матеріалів справи судом апеляційної інстанції встановлено, що на момент порушення провадження у справі про банкрутство та введення мораторію на задоволення вимог кредиторів боржника з 21.03.2017 строк виконання зобов'язань зі сплати земельного податку закінчився, оскільки за даними декларацій та податкових повідомлень-рішень, згідно яких виник податковий борг, останні було подано за 2012-2015 роки, тобто до порушення справи про банкрутство.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 83 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" господарський суд припиняє провадження у справі про банкрутство, якщо затверджена мирова угода в порядку, передбаченому цим Законом.
Частиною 4 статті 83 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" передбачено, що у випадках, передбачених пунктами 4-7 частини першої цієї статті, господарський суд в ухвалі про припинення провадження у справі зазначає, що вимоги конкурсних кредиторів, які не були заявлені в установлений цим Законом строк або відхилені господарським судом, вважаються погашеними, а виконавчі документи за відповідними вимогами визнаються такими, що не підлягають виконанню.
На підставі викладеного колегія суддів приходить до висновку, що оскільки у даному випадку стягнення коштів платника податків, відбувається з метою погашення заборгованості боржника, яка виникла до порушення провадження у справі про банкрутство, то відповідно до п. 6 мирової угоди, затвердженої ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.04.2018 у справі №910/23971/16, такі вимоги Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві є вимогами конкурсного кредитора, а тому, вважаються погашеними.
Крім того, колегія суддів зазначає, що враховуючи те, що позивач звернувся із даним позовом про стягнення з відповідача податкового боргу 29.12.2016, тобто до відкриття провадження у справі про банкрутство, позивач мав право включити заявлену суму заборгованості до кредиторських вимог, які розглядалися Господарським судом міста Києва, та у разі якщо такі було заявлено позивачем у справі №910/23971/16, то стягнення відбуватиметься у строки та порядку, передбаченому мировою угодою, а якщо ж така сума не була включена до кредиторських вимог, то вона вважається погашеною.
Відтак, доводи апеляційної скарги частково знайшли своє підтвердження під час перегляду рішення суду першої інстанції, так, зокрема, в частині підстав для відмови у задоволенні позову суд першої інстанції зазначив, що податкова вимога від 06.06.2012 №48, термін виконання якої настав до дня введення мораторію, підпадає під дію мораторію, введеного ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.03.2017 у справі №910/23971/16, а тому вимога про стягнення на підставі вказаної податкової вимоги заборгованості є такою, що задоволенню не підлягає, однак, суд апеляційної інстанції вважає, що такі висновки не можуть бути покладені в основу прийнятого рішення, оскільки судом першої інстанції не досліджено, що на час прийняття оскаржуваного рішення було прийнято ухвалу Господарського суду міста Києва від 17.04.2018 у справі №910/23971/16 (яка залишена без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 05 вересня 2018 року), якою була затверджена мирова угода від 27.03.2018 між кредиторами та боржником (Концерном ''Військторгсервіс'') та припинено дію мораторію, а тому, позивачу має бути відмовлено в задоволенні позову з підстав, що вимоги Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві є вимогами конкурсного кредитора, а тому, вважаються погашеними, відповідно до п. 6 мирової угоди, затвердженої ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.04.2018 у справі №910/23971/16.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
У відповідності до ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції неповно з'ясовано судом обставин, що мають значення для справи та неправильно застосовано норми процесуального права в частині підстав для відмови у задоволенні позовних вимог, а тому, у відповідності до ст.317 КАС України, таке рішення необхідно змінити, зазначивши, що підстави для відмови у задоволенні позовних вимог викладені у мотивувальній частині даної постанови.
Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві задовольнити частково.
Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 лютого 2019 року змінити в мотивувальній частині.
В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 лютого 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 23 травня 2019 року.
Головуючий суддя В.Ю. Ключкович
Судді О.О. Беспалов
А.Б. Парінов