Справа № 2340/4131/18 Суддя (судді) першої інстанції: В.А. Гайдаш
23 травня 2019 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді: Собківа Я.М.,
суддів: Ісаєнко Ю.А., Файдюка В.В.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Звенигородської районної державної адміністрації Черкаської області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Звенигородської районної державної адміністрації Черкаської області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління соціального захисту населення Звенигородської районної державної адміністрації Черкаської області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2018 року позов задоволено повністю.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким в задоволені позову відмовити повністю. Свої вимоги апелянт мотивує тим, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення не повно досліджено обставини, що мають значення для справи та неправильно застосовано норми матеріального права.
Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).
13 травня 2019 року на адресу Шостого апеляційного адміністративного суду надійшов відзив від позивача на апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Звенигородської районної державної адміністрації Черкаської області, в якому позивач просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 02.05.2004 року перебуваючи на службі на посаді слідчого Звенигородського РВ УМВС України в Черкаській області отримав вказівку від оперативного чергового виїхати у складі слідчо-оперативної групи для припинення правопорушення та під час переслідування правопорушника стався нещасний випадок, внаслідок чого позивач отримав черепно-мозкову травму.
За результатами медичного огляду військово-лікарською комісією УМВС України в Черкаській області видано свідоцтво про хворобу № 429 від 11.09.2015 року, згідно з яким захворювання позивача пов'язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ.
Наказом управління МВС України в Черкаській області від 25.09.2015 №262 о/с підполковника міліції ОСОБА_1 . (М-184292), першого заступника начальника Звенигородського районного відділу (обслуговування Звенигородського району та міста Ватутіне) - начальника слідчого відділення, 25 вересня 2015 року звільнено з органів внутрішніх справ в запас Збройних Сил України за п. 64 "б" Положення (через хворобу).
Відповідно до довідки до акта огляду медико-соціальною експертної комісією серії 12 ААА № 197079 ОСОБА_1 встановлена ІІ група інвалідності з 30.11.2015 року (безтерміново), у зв'язку із травмою, що пов'язана з проходженням служби в ОВС. У довідці про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках серії 10 ААА № 005253 від 30.11.2015 року зазначається ступінь втрати професійної працездатності у відсотках - 75.
На підставі рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 29.03.2017 року у справі №823/1412/17 Ліквідаційною комісією УМВС України в Черкаській області складно акти від 30.07.2018 розслідування нещасного випадку (форма Н-5*) та про нещасний випадок (форма Н-1*), за висновками яких встановлено факт, що нещасний випадок стався 02.05.2004 року з позивачем під час проходження служби при виконанні службових обов'язків.
За наслідками звернення позивача з проханням надити йому статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видати відповідне посвідчення, відповідач листом від 27.09.2018 року №404/05-45 повідомив позивача про відсутність підстав для встановлення статусу інваліда війни.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
Перелік осіб, які належать до осіб з інвалідністю внаслідок війни, визначений ст. 7 Закону України від 22.10.2003 року №3551-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон №3551-ХІІ)
Так, відповідно до п.2 ч.2 ст.7 Закону №3551-ХІІ до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать особи з інвалідністю з числа осіб начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ і органів Комітету державної безпеки колишнього Союзу РСР, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України та інших військових формувань, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час виконання службових обов'язків, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, участі у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, інших уражень ядерними матеріалами.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 року №302 затверджено Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни (далі - Положення №302).
Пунктом 3 Положення №302 визначено, що відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" до ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.
Особам з інвалідністю внаслідок війни (стаття 7 зазначеного Закону) видаються посвідчення з написом "Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни" та нагрудний знак "Ветеран війни - особа з інвалідністю внаслідок війни".
Згідно з п.10 Положення №302 "Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни" видається на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності.
Особам з інвалідністю внаслідок війни, у яких групу інвалідності встановлено без терміну перегляду, видаються безтермінові посвідчення, іншим - на період встановлення групи інвалідності. У разі продовження медико-соціальною експертною комісією терміну чи зміни групи інвалідності в посвідчення (на правій внутрішній стороні) вклеюється новий бланк, до якого вносяться відповідні записи. Записи в бланку завіряються відповідно до пункту 8 цього Положення.
Судом першої інстанції встановлено, що отримання позивачем черепно-мозкової травми, внаслідок якої йому встановлена 2 група інвалідності відбулось безпосередньо під час виконання ним службових обов'язків в період несення служби на посаді слідчого Звенигородського РВ УМВС України в Черкаській області.
Так, рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 29.03.2018 у справі №823/1412/17, яке набрало законної сили за наслідками апеляційного перегляду, встановлено, що 02 травня 2004 року близько 01 години 00 хвилин, позивач отримав вказівку від оперативного чергового про те, що необхідно у складі слідчо-оперативної групи здійснити виїзд в міський парк м. Звенигородка за фактом бійки між невідомими громадянами. Після прибуття до міського парку було виявлено, що відбувається бійка між групою чоловіків. Позивач, наздоганяючи порушника, пробігши деяку відстань, перечепився через якийсь предмет та впав, при цьому вдарився головою. Вказані події відбулись в темну пору доби, при обмеженій видимості. В подальшому позивач був доставлений до приймального відділення Звенигородської ЦРЛ. З 02.05.2004 по 13.05.2004 позивач знаходився на стаціонарному лікуванні в Звенигородській ЦРЛ з діагнозом Закрита черепно-мозкова травма, струс та забій головного мозку, травматичний розрив лівої барабанної перетинки.
У зв'язку з цим, судом першої інстанції зроблено вірний висновок, що закрита черепно-мозкова травма, струс та забій головного мозку, травматичний розрив лівої барабанної перетинки отримана позивачем в період проходження служби.
Відповідно до ч.1 ст.72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Крім того, відповідно до висновків актів від 30.07.2018 року розслідування нещасного випадку (форма Н-5*) та про нещасний випадок (форма Н-1*) нещасний випадок стався 02.05.2004 року з позивачем під час проходження служби при виконанні службових обов'язків.
З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що травма, яка стала підставою для встановлення позивачу 2 групи інвалідності, отримана ним під час виконання службових обов'язків, що відповідно до п.2 ч.2 ст.7 Закону №3551-ХІІ та Порядку №302 є підставою для встановлення позивачу статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі відповідного посвідчення.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно зі ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, рішення або ухвалу - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а відтак підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 325, 328 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Звенигородської районної державної адміністрації Черкаської області залишити без задоволення, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2018 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Собків Я.М.
Суддя Ісаєнко Ю.А.
Суддя Файдюк В.В.