П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
24 травня 2019 р.м.ОдесаСправа № 540/2295/18
Головуючий в 1 інстанції: Морська Г.М.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді -Кравченка К.В.,
судді -Джабурія О.В.,
судді -Вербицької Н.В.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Херсонській області на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Херсонській області про стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу та середньої заробітної плати за час перебування на лікарняних,-
В квітні 2016 року ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернувся до суду з позовом ГУ НП в Херсонській області (надалі - відповідач), в якому просив:
- визнати протиправними та скасувати накази №28 від 30.03.2016 року та №44 о/с від 06.04.2016 року про звільнення позивача з лав Національної поліції за ст.77 ч.1 п.6 Закону України «Про Національну поліцію»;
- поновити позивача на посаді інспектора Управління превентивної діяльності в ГУ НП в Херсонській області;
- стягнути середню заробітну плату за час вимушеного прогулу, починаючи з 06.04.2016 року, а також за період часу перебування на службі з 11.02.2016 року по 19.02.2016 року та за час перебування на лікарняних з 29.02.2016 року по 07.03.2016 року і з 09.03.2016 року по 18.03.2016 року.
Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 13.06.2016 року у справі №821/496/16 адміністративний позов з зазначеними вище вимогами задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ ГУ НП в Херсонській області №44 о/с від 06.04.2016 року в частині дати звільнення позивача з лав Національної поліції. Зазначено вважати позивача звільненим з лав Національної поліції з 14.04.2016 року. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 27.07.2016 року постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 13.06.2016 року залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 04.10.2018 року постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 13.06.2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 27.07.2016 року - скасовано. Позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ ГУ НП в Херсонській області №44 о/с від 06.04.2016 року про звільнення позивача з лав Національної поліції. Поновлено позивача на посаді інспектора Управління превентивної діяльності в ГУ НП в Херсонській області. Справу в частині позовних вимог про стягнення на користь позивача з ГУ НП у Херсонській області середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, починаючи з 06.04.2016 року по дату поновлення на роботі, та середньої заробітної плати за час перебування на лікарняних у період з 29.02.2016 року по 07.03.2016 року та з 09.03.2016 року по 18.03.2016 року - направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
В обґрунтування вимог про стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу та за час перебування на лікарняних позивач зазначає, що наслідком поновлення позивача на роботі є компенсація часу вимушеного прогулу. Надав суду відповідні розрахунки належних до стягнення сум.
Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 12.12.2018 року позовні вимоги про стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу та за час перебування на лікарняних задоволені. Стягнуто з ГУ НП в Херсонській області на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 206869,72 грн.. Зобов'язано ГУ НП в Херсонській області вчинити, передбачені Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», дії щодо нарахування та виплати позивачу допомоги по тимчасовій непрацездатності за довідками про тимчасову непрацездатність по догляду за дітьми за 29 лютого 2016 року та 1, 2, 3, 4, 7, 9, 10, 11, 14, 15, 16, 17, 18 березня 2016 року.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій вказуючи на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти по справі нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що позивач з 07.11.2015 року призначений на посаду інспектора Управління превентивної діяльності Головного управління Національної поліції у Херсонській області.
28.03.2016 року в УПД ГУНП в Херсонській області надійшов рапорт начальника відділу управління превентивної діяльності ГУНП в Херсонській області підполковника поліції Коваленка А.А. про відсутність на робочому місці інспектора превентивної діяльності ГУ НП в Херсонській області майора поліції Савченка Ю.І. без поважних причин з 11.02.2016 року по 19.02.2016 року.
Наказом ГУ НП в Херсонській області №299 від 28.03.2016 року «Про призначення службового розслідування» призначено службове розслідування за фактом, викладеним в рапорті ОСОБА_2 ..
В ході проведення службового розслідування встановлено, що позивач був відсутній на робочому місці без поважних причин 11, 12, 15, 16, 17, 18, 19 лютого 2016 року, тому що ним не надані будь-які документи, які б підтверджували поважність відсутності його на робочому місці в зазначені дні.
28.03.2016 року начальником відділу УПД ГУНП підполковником поліції коваленком А.А. в присутності ОСОБА_3 ., ОСОБА_4 складено акт про відмову надати пояснення, відповідно до якого, позивачу в телефонному режимі запропоновано надати пояснення щодо встановлених в ході проведення службового розслідування обставин, на що він відмовився. При цьому, пояснив, що всі лікарняні листи він надав керівнику відділу УПД.
За результатами перевірки 30.03.2016 року ГУ НП в Херсонській області винесено наказ №28 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності працівника ГУНП», відповідно до якого за грубе порушення службової дисципліни, п.1 ч.1 ст.18 Закону України «Про Національну поліцію», ст.1, ст.7 Дисциплінарного статуту ОВС України, вчинення дій, що виразилося у відсутності на службі без поважних причин 11, 12, 15, 16, 17, 18, 19 лютого 2016 року, позивача наказано звільнити зі служби в поліції за п.6 ч.1 ст.77 (у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби) Закону України «Про Національну поліцію». Начальнику УФЗБО не нараховувати грошове забезпечення позивачу за 11, 12, 15, 16, 17, 18, 19, 29 лютого та АДРЕСА_1 , 2, 3, 4, 7, 9, 10, 11, 14, 15, 16, 17, 18 березня 2016 року.
Наказом ГУ НП в Херсонській області від 06.04.2016 року №44 о/с позивача звільнено зі служби в поліції за п.6 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію» (у зв'язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби).
Як вже зазначалось вище постановою Верховного Суду від 04.10.2018 року в справі №821/496/16 позовні вимоги задоволені частково: «Визнати протиправним та скасувати наказ ГУ НП в Херсонській області №44 о/с від 06.04.2016 року про звільнення ОСОБА_1 з лав Національної поліції за ст.77 ч.1 п.6 у зв'язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби. Поновити ОСОБА_1 на посаді інспектора Управління превентивної діяльності в ГУ НП в Херсонській області. Справу в частині позовних вимог про стягнення на користь ОСОБА_1 з ГУ НП у Херсонській області середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, починаючи з 06.04.2016 року по дату поновлення на роботі, та середньої заробітної плати за час перебування на лікарняних у період з 29.02.2016 року по 07.03.2016 року та з 09.03.2016 по 18.03.2016 - направити на новий розгляд до суду першої інстанції. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.».
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що вимоги позивача про стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу та за час перебування на лікарняних є обґрунтованими та є наслідком поновлення позивача на роботі.
Колегія суддів погоджується з цим висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.5 ст.353 КАС України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої або апеляційної інстанції при новому розгляді справи.
У постанові Верховного Суду від 04.10.2018 року у справі №821/496/16, суд зазначив: «…Зважаючи, що в ході судового розгляду суд дійшов висновку про скасування наказу про звільнення та поновлення ОСОБА_1 на службі в органах національної поліції, колегія суддів вважає обґрунтованими позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, починаючи з дати звільнення позивача зі служби.
Разом з тим, враховуючи, що в силу вимог ст.341 КАС України суд касаційної інстанції позбавлений можливості збирати, досліджувати та надавати оцінку доказам (в даному випадку довідкам про заробітну плату та її складові, тощо), справа в частині стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції…».
Отже, вказану вимогу необхідно вирішувати із урахуванням позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 04.10.2018 року.
Пунктом 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 року №988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» (надалі - Постанова №988) визначено, що виплата грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ із специфічними умовами навчання здійснюється в порядку, що затверджується Міністерством внутрішніх справ України.
Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 року №260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України від 29.04.2016 року №669/28799, затверджено Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання (надалі - Порядок №260).
Пунктом 6 розділу ІІІ Порядку №260, передбачено, що поліцейським, звільненим зі служби в поліції, а потім поновленим на службі у зв'язку з визнанням звільнення незаконним, за час вимушеного прогулу з дня звільнення виплачуються всі види грошового забезпечення (в тому числі премія), які були їм визначені на день звільнення. Підставою для нарахування та виплати грошового забезпечення є наказ керівника органу поліції про поновлення особи на службі або скасування наказу про його звільнення.
Пунктом 9 розділу І Порядку №260 встановлено, що при виплаті поліцейським грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата.
Зі змісту Порядку, який є спеціальним для вирішення даних спірних правовідносин, вбачається, що грошове забезпечення поліцейських обраховується та виплачується з розрахунку календарних днів відповідного місяця їх служби.
Відповідно до абзацу 8 п.8 розділу III Порядку №260, виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.
Згідно з п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (надалі - Порядок №100) середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язані відповідні виплати.
Враховуючи наведене та те, що позивач був звільнений зі служби у квітні 2016 року, а у березні та лютому 2016 року відпрацював неповні місяці, сума виплат обчислюється за два попередні повністю відпрацьовані календарні місяці до звільнення - грудень 2015 року, січень 2016 року.
Пунктом 8 Порядку №100 передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів.
Згідно наданої відповідачем довідки від 06.12.2018 року №564 сума заробітної плати позивача за два повністю відпрацьовані місяці, що передували звільненню, складає 13806,00 грн., а саме: за грудень 2015 року 6903,00 грн. та за січень 2016 року 6903,00 грн.. Відповідно середньоденний заробіток позивача становить 222,68 грн. (13806,00 грн. / 62 календарні дні).
Враховуючи те, що на виконання постанови Херсонського окружного адміністративного суду від 13.06.2016 року по справі №821/496/16, про перенесення дати звільнення позивача з 06.04.2016 року на 14.04.2016 року, відповідачем нарахована та виплачена позивачу заробітна плата, що підтверджується архівною відомістю заробітної плати позивача за період квітень-серпень 2016 року, час вимушеного прогулу позивача становить з 15.04.2016 року по 30.10.2018 року (дата поновлення позивача на посаді).
Щодо твердження відповідача про виплату позивачу компенсації середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах одного року, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч.2 ст.235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Як вбачається з матеріалів справи, позивача було звільнено з посади 06.04.2016 року, до суду позивач звернувся 12.04.2016 року, тобто у межах строку звернувся до суду за захистом своїх прав, а тому вина позивача у розгляді заяви про поновлення на роботі більше одного року відсутня.
Таким чином, твердження відповідача є помилковими, а компенсації підлягає весь період вимушеного прогулу позивача.
Враховуючи наведені норми та встановлені обставини справи, загальний час вимушеного прогулу позивача становить 929 календарних днів (з 15.04.2016 року по 30.10.2018 року), а саме:
- 2016 рік: 261 календарний день;
- 2017 рік: 365 календарних днів;
- 2018 рік: 303 календарних днів.
Таким чином, сума грошового забезпечення за час вимушеного прогулу позивача складає 206869,72 грн. (222,68 грн. х 929 днів).
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 31.07.2018 року у справа №810/660/17, від 18.10.2018 року у справа №818/662/17.
За таких підстав, колегія суддів вважає, що вимога позивача про стягнення на його користь з відповідача середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, починаючи з 06.04.2016 року по дату поновлення на роботі, є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Щодо твердження відповідача про необхідність вирахування із суми середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу суми виплат отриманих позивачем за час такого прогулу, колегія суддів зазначає, що виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу.
Законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення розміру суми середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу за певних обставин.
Посилання відповідача в клопотанні від 28.11.2018 року про зменшення розміру компенсації за час вимушеного прогулу на п.32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» є помилковим, оскільки викладені в ньому роз'яснення були зроблені з урахуванням вимог закону, зокрема ч.3 ст.117 КЗпП України, яку виключено на підставі Закону України №3248-15 від 20.12.2005 року.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 25.05.2016 року у справі 6-511цс16.
Щодо позовної вимоги про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час перебування на лікарняних у період з 29.02.2016 року по 07.03.2016 року та з 09.03.2016 року по 18.03.2016 року, колегія суддів зазначає наступне.
У постанові Верховного Суду від 04.10.2018 року у справі №821/496/16, суд зазначив: «…Судами встановлено, що відповідно до висновку службового розслідування позивачем надані неналежним чином оформлені довідки по догляду за дітьми за 29 лютого, 1, 2, 3, 4, 7, 9, 10, 11, 14, 15, 16, 17, 18 березня 2016 року. Зокрема, при оформленні документів порушені вимоги п.1.9, п.1.11, п.2.22 Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 14.12.2011 року №1005/6195, та вимоги п.3.1, п.3.2 наказу УМВС від 27.09.2010 року №418 «Про порядок госпіталізації та амбулаторного лікування працівників ОВС».
Разом з тим, судами не досліджено та не надано належної правової оцінки наявним у матеріалах справи доказам, наданими позивачем на спростування вищенаведеного висновку, а саме: лист заступника директора Департаменту охорони здоров'я Херсонської обласної державної адміністрації від 08.04.2016 року №С-313/зв, у якому зазначено, що лікарняні листи №122 і №134 видані на законних підставах та відповідають вимогам наказу МОЗ України від 13.11.2001 року №455, а також лист начальника державної установи Територіальне медичне об'єднання МВС України по Херсонській області від 07.04.2016 року №33/42-194, в якому зазначено, що порядок видачі листка непрацездатності у зв'язку з доглядом за хворою дитиною регулюється Наказом МОЗ України від 13.11.2001 року №455 та Інструкцією про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 14.12.2011 року №1005/6195, спеціального порядку візування лікарняних (довідок) у лікарні ДУ ТМО МВС України по Херсонській області, які видані іншими медичними закладами для підтвердження їх достовірності не передбачено і не проводиться.
За правилами статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
Оскільки в силу вимог статті 341 КАС України, суд касаційної інстанції позбавлений права досліджувати докази та встановлювати обставини, які не були встановлені та досліджені судами попередніх інстанцій, справа в цій частині підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції…».
Отже, з врахуванням положень ч.5 ст.353 КАС України, вказану вимогу необхідно вирішувати із урахуванням позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 04.10.2018 року.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до висновку службового розслідування позивачем надані неналежним чином оформлені довідки по догляду за дітьми за 29 лютого, 1, 2, 3, 4, 7, 9, 10, 11, 14, 15, 16, 17, 18 березня 2016 року. Зокрема, при оформленні документів порушені вимоги п.1.9, п.1.11, п.2.22 Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженої наказом Міністерства охорони здоровя України від 14.12.2011 року №1005/6195, та вимоги п.3.1, п.3.2 наказу УМВС від 27.09.2010 року №418 «Про порядок госпіталізації та амбулаторного лікування працівників ОВС».
Пунктом 2.22 Інструкцією про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров'я України від 13.11.2001 року №455 (надалі - Інструкція №455) визначено, що тимчасова непрацездатність осіб рядового і начальницького складу засвідчується довідкою органу, у сфері управління якого перебувають заклади охорони здоров'я. У разі вибору особою рядового і начальницького складу лікуючого лікаря і лікувально-профілактичного закладу не за місцем проживання чи роботи довідка видається відповідно до пункту 1.9 розділу 1 цієї Інструкції. Порядок видачі довідки у разі захворювання та травми; у зв'язку з доглядом за хворим членом сім'ї, хворою дитиною, дитиною віком до трьох років та дитиною-інвалідом до 18 років у разі хвороби матері або іншої особи, яка доглядає за дитиною; при карантині; у зв'язку з вагітністю і пологами; на період санаторно-курортного лікування має відповідати вимогам цієї Інструкції.
Згідно п.19 Інструкції №455, листок непрацездатності (довідка) в амбулаторно-поліклінічних закладах видається лікуючим лікарем (фельдшером) переважно за місцем проживання чи роботи. У разі вибору особою лікуючого лікаря і лікувально-профілактичного закладу не за місцем проживання чи роботи документи, що засвідчують тимчасову непрацездатність, видаються за наявності заяви-клопотання особи, погодженої з головним лікарем обраного лікувально-профілактичного закладу, або його заступником, засвідченої підписом та круглою печаткою лікувально-профілактичного закладу.
Статтею 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» встановлює, що громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов'язані протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання. Батьки або інші законні представники зобов'язані зареєструвати місце проживання новонародженої дитини протягом трьох місяців з дня державної реєстрації її народження.
Відповідно до ст.3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» документи, до яких вносяться відомості про місце проживання, - паспорт громадянина України, тимчасове посвідчення громадянина України, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист.
Відповідно п.9 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 року №207 передбачено, що відомості про реєстрацію/зняття з реєстрації місця проживання вносяться до паспорта громадянина України, тимчасового посвідчення громадянина України, посвідки на постійне проживання, посвідки на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист (далі - документи, до яких вносяться відомості про місце проживання), а відомості про реєстрацію місця перебування - до довідки про звернення за захистом в Україні (документ, до якого вносяться відомості про місце перебування) шляхом проставлення в них відповідного штампа реєстрації місця проживання/перебування особи за формою згідно з додатком 1.
З матеріалів справи вбачається, що місце проживання позивача зареєстроване за адресою: АДРЕСА_2 . Зазначена адреса за адміністративно-територіальним поділом віднесена до Суворовського району м. Херсона.
Надані позивачем довідки за період з 29.02.2016 року по 07.03.2016 року та з 09.03.2016 року по 18.03.2016 року, видані лікарнею, що віднесена до Дніпровського району м. Херсона.
На думку відповідача, вказані обставини свідчать про те, що надані позивачем довідки №122 та №134, не можуть вважатись належним доказом відсутності на службі з поважних причин, що було встановлено службовим розслідуванням.
Проте, як було встановлено Верховним Судом в постанові від 04.10.2018 року, у матеріалах справи наявний лист заступника директора Департаменту охорони здоров'я Херсонської обласної державної адміністрації від 08.04.2016 року №С-313/зв, та лист начальника державної установи Територіальне медичне об'єднання МВС України по Херсонській області від 07.04.2016 року №33/42-194, у яких зазначено, що лікарняні листи №122 і №134 видані на законних підставах та відповідають вимогам наказу МОЗ України від 13.11.2001 року №455 та Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 14.12.2011 року №1005/6195, спеціального порядку візування лікарняних (довідок) у лікарні ДУ ТМО МВС України по Херсонській області, які видані іншими медичними закладами для підтвердження їх достовірності не передбачено і не проводиться.
Відповідно до ст.38 Основ законодавства України про охорону здоров'я, введених в дію з дня опублікування - 15 грудня 1992 року (згідно з Постановою Верховної Ради України від 19.11.1992 року №2802-XII) кожний пацієнт, який досяг чотирнадцяти років і який звернувся за наданням йому медичної допомоги, має право на вільний вибір лікаря, якщо останній може запропонувати свої послуги, та вибір методів лікування відповідно до його рекомендацій. Кожний пацієнт має право, коли це виправдано його станом, бути прийнятим у будь-якому закладі охорони здоров'я за своїм вибором, якщо цей заклад має можливість забезпечити відповідне лікування.
Отже, враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що твердження відповідача про необхідність отримання позивачем медичної допомоги та відповідного підтвердження такої допомоги довідкою лише за місцем реєстрації є необґрунтованими.
Також є помилковими твердженням відповідача про недійсність довідки про непрацездатність позивача через відсутність погодження із головним лікарем лікувального закладу, який видав таку довідку, оскільки як слідує із листів заступника директора Департаменту охорони здоров'я Херсонської обласної державної адміністрації від 08.04.2016 року №С-313/зв, та начальника державної установи Територіальне медичне об'єднання МВС України по Херсонській області від 07.04.2016 року №33/42-194 зазначені документи видані відповідно до норм чинного законодавства та спеціального порядку візування лікарняних (довідок) у лікарні ДУ ТМО МВС України по Херсонській області, які видані іншими медичними закладами для підтвердження їх достовірності не передбачено і не проводиться.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду, що позивач не може нести відповідальність за організацію ведення документообігу у лікарні ДУ ТМО МВС України по Херсонській області.
Отже, довідки про тимчасову непрацездатність по догляду за дітьми за 29 лютого, 1, 2, 3, 4, 7, 9, 10, 11, 14, 15, 16, 17, 18 березня 2016 року є такими, що підлягають оплаті.
Разом з тим, зобов'язуючи ГУ НП в Херсонській області здійснити нарахування та виплату позивачу допомоги по тимчасовій непрацездатності за довідками про тимчасову непрацездатність по догляду за дітьми за 29 лютого 2016 року та 1, 2, 3, 4, 7, 9, 10, 11, 14, 15, 16, 17, 18 березня 2016 року, суд першої інстанції помилково послався на норми Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», оскільки поліцейські не є застрахованими особами згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», а органи поліції не є платниками страхових внесків за поліцейських.
Відповідно до ст.94 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання.
Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.
На виконання ст.94 Закону України «Про Національну поліцію», постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 року №988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції», з метою впорядкування структури та умов грошового забезпечення поліцейських та курсантів вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, було прийнято вищезгаданий Порядок №260.
Згідно ч.3 роз.ІІІ Порядку №260, поліцейським, звільненим від виконання службових обов'язків на підставі документа, що засвідчує тимчасову непрацездатність, або тим, які перебувають у відпустці через хворобу, зберігається виплата грошового забезпечення в розмірі, що вони отримували на день хвороби, з розрахунку посадового окладу, встановленого за основною штатною посадою, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії за поточний місяць, але не більше ніж за чотири місяці, крім випадків, коли законодавством України передбачені більш тривалі строки перебування на лікуванні.
Таким чином, оплата поліцейському лікарняного, тобто надання допомоги по догляду за хворою дитиною, здійснюється згідно Порядку №260.
Колегія суддів вважає, що вирішуючи позовну вимогу стосовно нарахування та виплати позивачу допомоги по тимчасовій непрацездатності за довідками про тимчасову непрацездатність по догляду за дітьми за 29 лютого 2016 року та 1, 2, 3, 4, 7, 9, 10, 11, 14, 15, 16, 17, 18 березня 2016 року, суд першої інстанції обґрунтовано поклав на відповідача обов'язок по вчиненню таких дій, але помилково визначив нормативний акт, на підставі якого такі дії мають бути вчинені.
За таких обставин рішення суду першої інстанції в частині цієї позовної вимоги підлягає зміні із зазначенням того нормативного акту, на підставі якого відповідач має нарахувати та виплачувати позивачу допомогу по тимчасовій непрацездатності.
Керуючись ст.311, ст.315, ст.317, ст.321, ст.322, ст.325, ст.329 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Херсонській області - задовольнити частково.
Рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2018 року в частинні зобов'язання Головного управління Національної поліції в Херсонській області вчинити, передбачені Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», дії щодо нарахування та виплати позивачу допомоги по тимчасовій непрацездатності за довідками про тимчасову непрацездатність по догляду за дітьми - змінити, виклавши абзац третій резолютивної частини цього рішення в наступній редакції:
«Зобов'язати Головне управління Національної поліції в Херсонській області вчинити дії щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 допомоги по тимчасовій непрацездатності за довідками про тимчасову непрацездатність по догляду за дітьми за 29 лютого, 1, 2, 3, 4, 7, 9, 10, 11, 14, 15, 16, 17, 18 березня 2016 року, у відповідності до Порядку та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 квітня 2016 року №260».
В іншій частині рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2018 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Кравченко К.В.
Судді Джабурія О.В. Вербицька Н. В.