21 травня 2019 року м. Дніпросправа № 280/5203/18
Суддя І інстанції - Артоуз О.О.
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Чепурнова Д.В. (доповідач),
суддів: Сафронової С.В., Мельника В.В.,
за участю секретаря судового засідання Царьової Н.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 08 лютого 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Токмацького об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом, згідно з яким просив:
- визнати протиправними та скасувати рішення про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 викладене в рішеннях відповідача від 12.06.2018 року та від 25.06.2018 року та визнати бездіяльність відповідача щодо не призначення пенсії протиправною та зобов'язати його вчинити певні дії призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком з 01 червня 2018 року (з дати першого звернення за призначенням пенсії) у розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 08 лютого 2019 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено у повному обсязі.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права просить його скасувати та прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилався на те, що суд першої інстанції безпідставно вдався до визначення наявності у позивача громадянства України, оскільки матеріали справи містять діючий паспорт громадянина України позивача для виїзду за кордон. Вказує на те, що відсутність реєстрації позивача на території України за місцезнаходженням відповідача не звільняє останнього від обов'язку призначення пенсії позивачу.
В письмовому відзиві на апеляційну скаргу Токмацьке об'єднане управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області просило відмовити у її задоволенні та залишити без змін рішення суду першої інстанції.
У відповіді на відзив, представник позивача зазначає, що відзив на апеляційну скаргу жодним чином не спростовує доводів скарги, а лише вказує на її обґрунтованість.
В судовому засіданні апеляційної інстанції представники позивача підтримали вимоги апеляційної скарги з викладених у ній підстав, інші сторони до суду не з'явились, про час та місце слухання справи повідомлялися належним чином.
Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом апеляційної інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 є громадянином України, відповідно до паспорта громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_1 , виданого 29.09.2009 року.
11 листопада 1999 позивач виїхав з України до Ізраїлю на постійне місце проживання, де був прийнятий на консульський облік в консульському відділі посольства України в Державі Ізраїль.
27 квітня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії. У якості додатків до вказаної заяви додано: довіреність, паспорт громадянина України для виїзду за кордон; ідентифікаційний код платника; трудова книжка; оригінал нотаріально засвідченої та апостильованої особистої заяви; оригінали довідок про заробітну плату.
Листами від 12 червня 2018 року №23/П-7 та від 25 червня 2018 року №27/М-7Токмацьке об'єднане управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повідомило позивача про те, що в долученому паспорті громадянина України для виїзду за кордон зазначено постійне місце проживання - Ізраїль, в заяві про призначення/перерахунк пенсії зазначено місце реєстрації та проживання АДРЕСА_1 . Згідно з п.2.23 Порядку документи. Необхідні для призначення пенсії, можуть бути подані як в оригіналах, так і в копіях, засвідчених у нотаріальному порядку або адміністрацією підприємства, установи, організації, що подає документи заявника для призначення пенсії, чи органом, що призначає пенсію. Документи про стаж, вік та заробітну плату надаються тільки в оригіналах. Крім того, в поданій заяві не зазначено банківські реквізити, на які необхідно перераховувати суми пенсійних виплат.
Позивач не погодившись з відмовою органу Пенсійного фонду України у призначенні виплати пенсії за віком, звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
За наслідками перегляду справи, суд апеляційної інстанції не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення позову з огляду на наступне.
Стаття 25 Конституції України гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами.
Кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом (стаття 33 Конституції України).
Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Право на пенсію в Україні є конституційним правом громадянина України.
Відповідно до частини першої статті 7 Закону №1058-IV загальнообов'язкове державне пенсійне страхування здійснюється за принципами: рівноправності застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат та виконання обов'язків стосовно сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено, що право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим законом та досягли встановленого цим законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Згідно з частиною другою статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Конституційний Суд України в рішенні від 07 жовтня 2009 року №25-рп/2009 визнав такими, що не відповідають Конституції України(неконституційними) положення п.2 ч.1 ст. 49, другого речення статті 51 Закону № 1058-IV щодо припинення виплати пенсії пенсіонерам на час постійного проживання (перебування) за кордоном у разі, якщо Україна не уклала з відповідною державою міжнародний договір. Зазначені положення Закон втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
У пункті 3.3 рішення зазначено, що оспорюваними нормами Закону конституційне право на соціальний захист поставлене в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.
Поряд з цим, Європейський суд з прав людини у рішенні у справі “Пічкур проти України”, яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, вказав, що право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. Дійсно, заявник, який був економічно активним в Україні з 1956 до 1996 року, мав право на отримання пенсії після закінчення трудової діяльності та, як це передбачалося національним законодавством на час події, він знову отримував би свою пенсію після повернення в Україну. Тому Європейський суд з прав людини дійшов до висновку, що заявник перебував у відносно схожій ситуації із пенсіонерами, які проживали в України, щодо самого права на отримання пенсії (п.51 рішення).
У пункті 54 цього рішення Європейський суд з прав людини вказав, що наведених вище міркувань достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою: статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою, у поєднанні із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й у рішенні у справі “Пічкур проти України”, як джерело права відповідно до статті 17 Закону № 3477-IV.
Проживаючи в Ізраїлі, як громадянин України, позивач має такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни цієї держави, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема, права на отримання пенсії за ознакою місця проживання.
Таким чином, право громадянина на призначення та одержання пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні. Держава, відповідно до конституційних принципів, зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
Отже, позивач, по досягнення віку, визначеного статтею 26 Закону №1058-IV, незалежно від місця проживання, має право на призначення пенсії.
Таким чином, посилання відповідача в листах від 12 червня 2018 року та від 25 червня 2018 року на проживання позивача в Ізраїлі та відсутності у нього реєстрації місця проживання на території України, є безпідставними і не можуть розцінюватися як законні підстави для не призначення пенсії.
Окрім того, відповідно до листа Департаменту пенсійного забезпечення Пенсійного фонду України від 13 червня 2018 року №13347/Б-11 позивача також повідомлено, що оскільки ОСОБА_1 до виїзду на постійне місце проживання до Ізраїлю проживав в м. Токмак Запорізької області, управлінням, визначеним для розгляду заяви ОСОБА_1 про призначення пенсії є Токмацьке об'єднане управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.
За таких обставин, посилання Токмацького об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області що заяву про призначення пенсії подано не за місцем реєстрації є безпідставними.
Крім того, суд апеляційної інстанції погоджується з аргументами позивача про те, що суд першої інстанції безпідставно вдався до визначення наявності у позивача громадянства України, оскільки вказане відповідачем під сумнів не ставилося та не було підставою для не призначення пенсії. З цього приводу суд апеляційної інстанції також вважає зазначити те, що судом першої інстанції не було встановлено обставин, які б свідчили про припинення громадянства позивача у встановленому порядку.
З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що у спірному випадку мало місце порушення прав та законних інтересів позивача з боку органу Пенсійного Фонду України, в частині неправомірності підстав для не призначення пенсії.
Визначаючи належний спосіб захисту порушеного права, суд апеляційної інстанції враховує, що спосіб захисту порушено права має бути реальним та ефективним. При цьому, за певних обставин, незважаючи на те, що вирішення питання про призначення пенсії є дискреційними повноваженнями органів Пенсійного Фонду України, суд може ухвалити рішення, яким зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення на користь позивача.
В той же час, зобов'язання відповідача прийняти певне рішення на користь позивача може мати місце у випадку, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на свій розсуд.
У спірному випадку, відповідач не аналізував наявність чи відсутність у позивача необхідного стажу для призначення пенсії; наявність чи відсутність документів, які такий стаж підтверджують; не аналізував інші документи, які можуть мати значення для прийняття рішення щодо призначення пенсії.
Тобто, відповідачем не вирішувались питання, які віднесенні до якого компетенції та які підлягають з'ясуванню при розгляді заяви позивача про призначення пенсії. При цьому, відповідачем не було прийнято відповідного рішення за наслідками розгляду заяви: про призначення пенсії або про відмову у призначенні пенсії. У спірному випадку відповідачем лише повідомлено позивача про відсутність на теперішній час підстав для призначення пенсії на підставі наданих документів.
Таким чином, встановлені обставини справи свідчать про те, що для прийняття рішення відповідачем не було встановлено усіх обставин, які мають значення для його прийняття, що свідчить про відсутність підстав для зобов'язання відповідача прийняти рішення саме про призначення позивачу пенсії.
З цих підстав суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що належним способом захисту прав позивача, у спірних правовідносинах, є зобов'язання органу Пенсійного фонду України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком з урахуванням висновків суду, які зроблені під час розгляду цієї справи.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або платі відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова або службова особа.
Документально підтвердженими судовими витратами позивача у цій справі є сплачений судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги у загальному розмірі 1762,01 грн.
Зазначені судові витрати підлягають стягненню з Токмацького об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області за рахунок його бюджетних асигнувань.
Водночас, колегія суддів не знаходить правових підстав для компенсації позивачу витрати пов'язані із прибуттям його представника до суду, виходячи з наступного.
Відповідно до ст.135 КАС України витрати, пов'язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їхніх представників, а також найманням житла, несуть сторони. Стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, та її законному представнику сплачується іншою стороною компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять. Компенсація за втрачений заробіток обчислюється пропорційно до розміру середньомісячного заробітку, а компенсація за відрив від звичайних занять - пропорційно до розміру мінімальної заробітної плати. Граничний розмір компенсації за судовим рішенням витрат сторін та їхніх законних представників, що пов'язані із прибуттям до суду, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Так, до витрат, пов'язаних із прибуттям до суду представника позивача, заявлені авіаквитки сполученням Тель-Авив - Київ та Київ - Запоріжжя на ім'я ОСОБА_2 .
Водночас, матеріали справи не містять доказів пов'язаності приїзду представника позивача ОСОБА_2 із-за кордону саме для розгляду зазначеної справи, оскільки, юридичний офіс такої особи знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 10.23, м. АДРЕСА_3 .
Крім того, в судовому засідання був також інший представник позивача - Агєєвець Н.В.
Отже, враховуючи те, що розглядувана справа, у відповідності до ч.6 ст.12 КАС України, є справою незначної складності, участь у такій справи двох представників сторони, тим паче приїзд одного із представників із-за кордону є виключним бажанням сторони у справі, а відтак не є належною підставою для компенсації витрат пов'язаних із прибуттям представника до суду за рахунок відповідача.
Враховуючи викладені обставини справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги, скасування постанови суду першої інстанції та прийняття нової постанови про часткове задоволення позову.
На підставі викладеного, керуючись статтями п.2 ч.1 ст.315, ст.ст. 317, 321, 322, 325 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 08 лютого 2019 року - скасувати та прийняти нову постанову.
Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Визнати неправомірними дії Токмацького об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо розгляду заяви ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком.
Зобов'язати Токмацьке об'єднане управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком з урахуванням висновків суду та прийняти рішення за наслідками розгляду такої заяви.
В іншій частині позову - відмовити.
Стягнути з Токмацького об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 1762,01 грн. (одна тисяча сімсот шістдесят дві грн. 01 коп.)
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення у повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
В повному обсязі постанова складена 22 травня 2019 року.
Головуючий - суддя Д.В. Чепурнов
суддя С.В. Сафронова
суддя В.В. Мельник