07 травня 2019 року м. Дніпросправа № 804/4111/18
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Добродняк І.Ю. (доповідач),
суддів: Бишевської Н.А., Семененка Я.В.,
за участю секретаря судового засідання Кязимовій Д.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі
апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім АВ»
на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2018 року (головуючий суддя Юхно І.В.)
у справі № 804/4111/18
за позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів
до товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім АВ»
про стягнення адміністративного-господарських санкцій,-
Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім АВ», в якому просило стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім АВ» на користь держави в особі Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів суму адміністративно-господарських санкцій за не виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 159098,10 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконав вимоги Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» щодо працевлаштування інвалідів у 2017 році, внаслідок чого до нього були застосовані адміністративно-господарські санкції у розмірі 159098,10 грн. за 5 робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів і не зайнятих інвалідами, які відповідач не сплатив до 17.04.2016.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.08.2018 адміністративний позов задоволено.
Суд за встановлених обставин справи дійшов висновку про невиконання відповідачем вимог щодо створення робочих місць відповідно до нормативів встановлених статтею 19 №875-XІI та неналежне інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць на підприємстві та потребу у направленні йому центром зайнятості інвалідів для працевлаштування.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне дослідження обставин справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні адміністративного позову.
Відповідач вказує, що обов'язок по працевлаштуванню інвалідів покладається не тільки на роботодавців, але і на державну службу зайнятості. В діях підприємства відсутній склад правопорушення, а відтак не може бути накладена відповідальність за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, а відповідно стягнення адміністративно-господарських санкцій. Відповідач зазначає, що з часу створення підприємства до травня 2017 року на підприємстві був один працюючий - директор ТОВ «Торговий дім НОМЕР_1 ». Однак відповідно до наказу від 31.05.2017 № 12 було сткорено одне робоче місце для працевлаштування осіб з інвалідністю. Наказом відповідача від 27.07.2017 № 18 додатково створено одне робоче місце для осіб з інвалідністю, наказом від 14.09.2017 № 30 - додатково ще одно робоче місце і наказом від 09.10.2017 № 35 - ще одне робоче місце для осіб з інвалідністю. Відповідно до наказів відповідача про прийняття на роботу всі створені на підприємстві місця для осіб з інвалідністю були зайняті. Середньооблікова ж чисельність вакантних місць для працевлаштування інвалідів відповідно до форми звітності 10-ПІ за 2017 рік склала 1 місце.
Представник відповідача в судовому засіданні підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі.
Представник позивача в судове засідання не зявився, про час і місце судового засідання позивач повідомлений судом належним чином.
Від позивача до апеляційного суду надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, внаслідок наступного.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, виходячи із даних, наведених відповідачем самостійно у звіті форми № 10-ПІ Звіту «Про зайнятість та працевлаштування інвалідів» за 2017 рік (а.с.8), середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу фактично становила у звітній період 159 осіб, відповідно, кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених за вимогами Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», повинна складати - 6 осіб (4%). Фактично у 2017 році на підприємстві працював 1 інвалід.
Вказаний факт визнаний позивачем як невиконання нормативу та підстава для нарахування відповідачу адміністративно-господарських санкцій в сумі 159098,10 грн.
З огляду на фактичні обставини справи, норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про задоволення позову.
Частиною 1 статті 19 України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Відповідно до ч.5 ст.19 цього Закону виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним.
При цьому слід зазначити, що основним місцем роботи є місце роботи, де особа працює на підставі укладеного трудового договору із оформленням трудової книжки та занесенням до неї запису про працевлаштування.
Відповідно до ч.1 ст.20 України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю.
За правилами ч. 2, 3 ст. 19 вказаного Закону роботодавці самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць, виходячи з вимог статті 18 цього Закону.
Відповідно ст.18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань особи з інвалідністю, наявних у неї професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.
Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Створення спеціального робочого місця для інваліда з урахуванням його індивідуальних функціональних можливостей, обумовлених інвалідністю - працевлаштування безробітного інваліда на наявне окреме робоче місце або наявну ділянку виробничої площі із здійсненням щодо них додаткових заходів з організації праці інваліда (пристосування основного і додаткового устаткування, технічного обладнання) або працевлаштування безробітного інваліда на нове робоче місце або нову ділянку виробничої площі, що створені із здійсненням додаткових заходів з організації праці інваліда (встановлення основного і додаткового устаткування, технічного обладнання) - постанова Кабінету Міністрів України № 1836 від 27.12.2006 «Про реалізацію статті 18-1 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».
Одночасно згідно ст.5 Закону України «Про зайнятість населення» № 5067-VI від 05.07.2012 держава гарантує у сфері зайнятості додаткове сприяння у працевлаштуванні окремих категорій громадян.
До категорій громадян, що мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню, належать інваліди, які не досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (п.6 ч.1 ст.14 Закону України «Про зайнятість населення»).
Відповідно до пп.1 п.4 Положення про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого Наказом Міністерства соціальної політики України від 14.04.2011 №29, завданням Фонду є реалізація в межах своєї компетенції заходів щодо забезпечення зайнятості та працевлаштування інвалідів.
Згідно з ч.3 ст.18-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.
При цьому суб'єкти господарювання зобов'язані надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів.
Відповідно до п.4 ч.3 ст.50 Закону України «Про зайнятість населення» роботодавці зобов'язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).
На виконання цієї норми наказом Міністерства соціальної політики України № 316 від 31.05.2013 затверджений Порядок подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)».
В контексті Закону України «Про зайнятість населення» та Порядку подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» на роботодавців покладено обов'язок подавати до відповідного центру зайнятості звітність форми № 3-ПН за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через 3 робочі дні з дати відкриття вакансії.
Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником (п. 5 розділу І Порядку №316).
З огляду на наведене, обов'язок по працевлаштуванню інвалідів відповідно до встановленого Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» нормативу покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості.
При цьому, як вірно вказано судом першої інстанції, обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком підбирати (здійснювати самостійний пошук) і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця. Такий обов'язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в ч.1 ст. 18 Закону № 875-ХІІ.
На підприємство покладається обов'язок створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів та інформувати про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування інвалідів.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не спростовано, у 2017 році середньооблікова кількість штатних працівників ТОВ «Торговий дім АВ» самостійно визначена і становила згідно даним поданого Звіту форми № 10-ПІ - 159 осіб, отже кількість робочих місць, призначених для забезпечення працевлаштування інвалідів, відповідно до 4% нормативу, - 6 осіб.
За даними того ж Звіту форми № 10-ПІ відповідачем самостійно визначено, що у 2017 році середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, склала 1 особу.
При цьому відповідачем створено лише 4 робочих місця для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідними наказами ТОВ «Троговий Дім АВ» від 31.05.2017 №12, від 27.07.2017 №18, від 14.09.2017 №30 , від 09.10.2017 №35, на які прийнято осіб з інвалідністю, втім, 2 із цих осіб були звільнені протягом жовтня (а.с.40, 44).
Також судом встановлено, що ТОВ «Торговий дім АВ» надавало до Синельниківського міськрайонного центру зайнятості звітність форми №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» 28.11.2017, 28.12.2017 (а.с.35,37), що підтверджується копіями звітності форми №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» з відмітками про отримання центром зайнятості та листом Синельниківської міськрайонної філії Дніпропетровського облесного центру зайнятості від 16.07.2018 №174 (а.с.164).
Разом з тим, відповідно до копії звіту про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування штатна чисельність працівників ТОВ «Торговий Дім АВ» у червні 2017 року становила 62 особи, у липні 2017 - 149 осіб, у серпні 2017 року становила 212 осіб, у вересні 2017 року - 277 осіб, у жовтні 2017 року - 300 осіб, у листопаді 2017 року - 312 осіб, у грудні 2017 року 410 осіб.
Отже, оскільки штатна чисельність працівників відповідача протягом 2017 року постійно зростала, відповідач, про що правильно вказано судом першої інстанції, зобов'язаний був створювати відповідну кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та інформувати центр зайнятості про вільні робочі місця для працевлаштування таких осіб, однак відповідач подав звіти форми № 3-ПН до центру зайнятості лише 28.11.2017 та 28.12.2017.
Враховуючи наведені вище норми закону та встановлені у справі обставини, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач не довів, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення, яке полягає у не забезпеченні середньооблікової чисельності працюючих інвалідів відповідно до установленого нормативу у 2017 році, тому є правомірним нарахування адміністративно-господарських санкцій в розмірі 159098,10 грн.
Звертаючись до апеляційного суду з апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції, відповідач фактично посилається на обставини, яким суд першої інстанції вже надав певну оцінку. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.
Передбачені ст. 317 КАС України підстави для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення відсутні.
Керуючись ст.ст. 310, 315, 316, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім АВ» залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2018 року у справі № 804/4111/18 залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили відповідно до ст.325 КАС України, може бути оскаржена до суду касаційної інстанції в порядку та строки, встановлені ст.ст.328,329 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий - суддя І.Ю. Добродняк
суддя Н.А. Бишевська
суддя Я.В. Семененко