20 травня 2019 р.Справа № 524/5197/17
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Донець Л.О.,
Суддів: Бенедик А.П. , Гуцала М.І. ,
за участю секретаря судового засідання Лисенко К.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 19.02.2019 року (головуючий суддя І інстанції: Кривич Ж.О., повний текст складено 01.03.19 року) по справі № 524/5197/17
за позовом ОСОБА_1
до Виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області
про стягнення середнього заробітку,
20.07.2017 року ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до суду з позовом до Виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області (далі по тексту - відповідач), в якому просив суд:
визнати бездіяльність в частині невиплати компенсації за роботу у вихідні дні у грошовій формі у подвійному розмірі за період з 01.07.1998 року по 31.01.2011 року, а також в частині не оплати у подвійному розмірі роботи у святкові і неробочі дні з 10.12.2005 року, 14.02.2009 року, з 15.02.2009 року, 10.04.2010 року та 11.04.2010 року;
зобов'язати нарахувати та виплатити передбачені трудовим законодавством України компенсаційні виплати за роботу у вихідні, святкові та неробочі дні за період з 01.07.1998 року по 31.01.2011 року, а саме: за 10.12.2005 року, 14.02.2009 року, з 15.02.2009 року, 10.04.2010 року та 11.04.2010 року.
Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука позовну заяву залишено без задоволення.
Позивач, не погодившись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 19.02.2019 року та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити позов.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги позивач зазначає, що в період з 01.07.1998 року по 31.01.2011 рік працював на посаді головного спеціаліста штабу цивільної оборони та надзвичайних ситуацій Виконавчого комітету Автозаводської районної ради м. Кременчука. За розпорядженням голови Автозаводської районної ради м. Кременчука в Полтавській області залучався до роботи у вихідні та святкові дні, а саме: 10.12.2005 року, 14.02.2009 року, з 15.02.2009 року, 10.04.2010 року та 11.04.2010 року. Пояснює, що при звільненні, відповідачем не проведено грошового розрахунку у подвійному розмірі та оплата за роботу у вихідні та святкові дні не проводилась. Вважає, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність та порушено норми ст.ст. 72, 116, 107 Кодексу законів про працю України, оскільки виплата компенсації у подвійній грошовій формі за період роботи у вихідні та святкові дні, за період роботи з 01.07.1998 року по 31.01.2011 року, а саме: 10.12.2005 року, 14.02.2009 року, з 15.02.2009 року, 10.04.2010 року та 11.04.2010 року не проводилась.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що позивач в період з 01.07.1998 року по 31.07.2011 рік займав посаду головного спеціаліста штабу цивільної оборони та надзвичайних ситуацій відповідача.
Головою районної ради, з метою поліпшення умов реалізації конституційного права громадян на особисте звернення до органів державної влади і органів місцевого самоврядування, видано розпорядження від 10.10.2005 року № 105-р, 17.12.2008 року № 140-р, 01.03.2010 року № 23-р про прийом громадян у вихідні дні.
Згідно графіку прийому громадян позивача було залучено до чергування у суботні дні з 09.00 год. до 12.00 год.
До такого чергування позивач залучався у 2005 році - 10.12.2005 року; у 2009 році - 14.02.2009 року та 15.02.2009 року; у 2010 році - 10.04.2010 року та 11.04.2010 року.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач був залучений у вихідні та святкові дні саме до чергування, а не до роботи у зв'язку з виробничою необхідністю для оперативного вирішення у ці дні невідкладних питань, які безпосередньо перебували у компетенції головного спеціаліста штабу цивільної оборони та надзвичайних ситуацій. Дані обставини підтверджується графіками чергувань відповідальних осіб, безпосередньо позивача, які залучалися до чергування з метою організації прийому громадян у вихідні дні. За наведеного, правових підстав для стягнення заборгованості у подвійному розмірі за роботу у вихідні та святкові дні не встановлено, оскільки права позивача не порушувались.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 72 КЗпП України робота у вихідний день може компенсуватися, за згодою сторін, наданням іншого дня відпочинку або у грошовій формі у подвійному розмірі.
Згідно зі ст. 107 КЗпП України робота у святковий і неробочий день (частина четверта статті 73) оплачується у подвійному розмірі: відрядникам - за подвійними відрядними розцінками; працівникам, праця яких оплачується за годинними або денними ставками, - у розмірі подвійної годинної або денної ставки; працівникам, які одержують місячний оклад, - у розмірі одинарної годинної або денної ставки зверх окладу, якщо робота у святковий і неробочий день провадилася у межах місячної норми робочого часу, і в розмірі подвійної годинної або денної ставки зверх окладу, якщо робота провадилася понад місячну норму.
Оплата у зазначеному розмірі провадиться за години, фактично відпрацьовані у святковий і неробочий день.
На бажання працівника, який працював у святковий і неробочий день, йому може бути наданий інший день відпочинку.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.
Відповідно до Постанови Верховної Ради України «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР» від 12 вересня 1991 року
№ 1545 до прийняття відповідних актів законодавства України на території республіки застосовуються акти законодавства Союзу РСР з питань, які не врегульовані законодавством України, за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України.
У листі від 02.04.2010 року № 89/13/116-10 «Про чергування на підприємствах і в установах» Міністерство праці та соціальної політики України роз'яснило, що залучення працівників до чергування регулюється постановою Секретаріату ВЦРПС від 02.04.1954 року № 233 «Про чергування на підприємствах і в установах», яка діє в Україні відповідно до Постанови Верховної Ради України «По порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу СРСР» від 12.09.1991 року № 1545 в частині, яка не врегульована законодавством України, згідно з якою чергування у вихідні та святкові дні компенсується наданням працівникам відгулу, тієї ж тривалості, що й чергування, протягом 10 найближчих днів.
Колегія суддів, вважає, що позивач був залучений у вихідні та святкові дні саме до чергування, а не до роботи у зв'язку з виробничою необхідністю для оперативного вирішення у ці дні невідкладних питань, які безпосередньо перебували у компетенції головного спеціаліста штабу цивільної оборони та надзвичайних ситуацій. Це підтверджується графіками чергувань відповідальних осіб виконкому, які залучалися до чергування з метою організації прийому громадян у вихідні дні. Доказів того, що такі чергування обліковувались у табелях використання робочого часу виконкому Автозаводської районної ради м. Кременчука як робочі дні, суду не надано.
Також з матеріалів справи встановлено, що доказів стосовно звернення позивача з заявою про надання відгулу у вихідні та святкові дні, в період перебування в трудових відносинах з відповідачем, до суду не надано.
Крім того, варто зазначити, що табелі графіку прийому громадян у вихідні (суботні) дні з 09.00 год по 12.00 год. містять інформацію виключно щодо чергування осіб, які перебувають у трудових відносинах з позивачем, а не роботи пов'язаної з виконання службових обов'язків.
Також колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що ототожнення понять «чергування» та «виконання безпосередніх посадових обов'язків» є не можливим, оскільки Кодексом законів про працю України, та Законом України «Про оплату праці» таке розмежування не врегульовано.
Згідно копії розпорядження Виконавчого комітету від 30.06.1998 року № 87 позивача прийнято на посаду головного спеціаліста штабу цивільної оборони та надзвичайних ситуацій з 01.07.1998 року з окладом, згідно штатного розпису. Слід зазначити, що перелік посадових обов'язків позивача не зазначений в такому розпорядженні.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Вказана позиція узгоджується з правовою позицією постанови Верховного Суду від 21 лютого 2019 року справа № 59/5013/17 та постановою Верховного суду від 26.11.2018 року справа № 489/4153/16-ц.
Аналіз та дослідження обставини справи дає право колегії суддів дійти висновку, що компенсація за чергування у вихідні та святкові дні у подвійній грошовій формі не передбачається та не підлягає їх оплаті. У розумінні вищезазначених норм законодавства за залучення до чергування передбачається відгул, який не підлягає оплаті, тим більше у подвійному розмірі.
За наведеного, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга є необгрунтованою, та такою, що не підлягає задоволенню.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів, погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.
Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч. 1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до приписів ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного пристрою не здійснюється.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а судове рішення - скасуванню.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 19.02.2019 року по справі № 524/5197/17 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя Л.О. Донець
Судді А.П. Бенедик М.І. Гуцал
Повний текст постанови складено 24.05.2019 року