Головуючий І інстанції: Удовіченко С.О.
15 травня 2019 р.Справа № 440/3471/18
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді - Мельнікової Л.В.,
суддів - Калитки О. М. , Кононенко З.О. ,
за участю секретаря судового засідання - Ковальчук А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду у місті Харкові справу за апеляційною скаргою Кременчуцької міської ради Полтавської області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2018 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Кременчуцької міської ради Полтавської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 про скасування рішення, -
02.10.2018 року позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, яким просить:
- скасувати рішення XXX Кременчуцької міської ради VII скликання від 30.05.2018 року в частині відмови у наданні їй дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) орієнтовною площею 0,0900 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) по АДРЕСА_1 .
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що Земельним кодексом України (подалі - ЗК України) визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розробку технічної документації, при цьому відповідачем відмовлено з інших підстав. З урахуванням тієї обставини, що відповідачем їй відмовлено у наданні дозволу на розробку технічної документації, вона фактично позбавлена можливості набути право власності на самочинно збудоване нерухоме майно після смерті ОСОБА_3
Позивач зазначає, що 02.08.2017 року у Другій Кременчуцькій державній нотаріальній конторі отримала постанову про відмову у вчиненні нотаріальних дій, а саме у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, оскільки відсутні правовстановлюючі документи на будинок по АДРЕСА_1 . З метою набуття права власності на вказаний будинок в порядку спадкування за заповітом, вона вимушена звернутися до Кременчуцької міської ради із заявою про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі орієнтовною площею 0,0900 га. При цьому, для звернення до суду з позовом про визнання права власності на самочинно збудований будинок, за адресою: АДРЕСА_1 , їй, згідно статті 376 ЦК України, повинна бути надана у встановленому порядку земельна ділянка на якій вже самочинно збудований об'єкт нерухомого майна.
Заперечуючи проти позову, у відзиві Кременчуцька міська рада Полтавської області вказує, що право власності позивачем ОСОБА_1 на нерухоме майно в порядку спадкування за заповітом не набуте, відтак, відсутні правові підстави для надання дозволу на розробку проекту землеустрою.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 26.12.2018 року (рішення у повному обсязі складено 29.12.2018 року) позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені у спосіб, визначений позивачем.
Висновок суду вмотивований тим, що підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Тобто перелік для відмови є вичерпний.
Суд визначився про протиправність посилання Кременчуцької міської ради Полтавській області в оскаржуваному рішенні на ст. 120 ЗК України та реєстрацію заяви про вступ у спадщину за законом від іншої особи на об'єкт спадкового майна.
Для ефективного захисту прав та інтересів ОСОБА_1 суд першої інстанції вирішив за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати протиправним і скасувати рішення XXX Кременчуцької міської ради VII скликання від 30.05.2018 року в частині відмови позивачу у наданні дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) орієнтовною площею 0,0900 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) по АДРЕСА_1
В апеляційній скарзі відповідач Кременчуцька міська рада Полтавської області, посилаючись на прийняття судового рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 26.12.2018 року та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні вимог ОСОБА_1
Скаржник зазначає, що з урахуванням обставини того, що Кременчуцька міська рада Полтавської області не мала можливості встановити наявність усіх спадкоємців та у зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів на об'єкт нерухомого майна, що розташований на земельній ділянці по АДРЕСА_1 , рішення щодо відмови у наданні дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок є цілком правомірним.
Судом не враховано положення ч. 8 ст. 8 Закону України «Про нотаріат» про те, що довідки про вчинені нотаріальні дії та інші документи надаються нотаріусом протягом десяти робочих днів на обґрунтовану письмову вимогу суду, прокуратури, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування у зв'язку з кримінальним провадженням, цивільними, господарськими, адміністративними справами, справами про адміністративні правопорушення, що знаходяться в провадженні цих органів, з обов'язковим зазначенням номера справи та прикладенням гербової печатки відповідного органу. Та не враховано той факт, що до даного переліку осіб не включено органи місцевого самоврядування, відтак, Кременчуцькою міською радою Полтавської області неможливо самостійно встановити наявність або відсутність інших спадкоємців померлого ОСОБА_3
Більше того, Земельним кодексом України передбачено дві підстави передання земельних ділянок особам:
1) згідно п. «г» ст. 81 ЗК України набувають право власності на земельну ділянку на підставі прийняття спадщини;
2) на підставі ч. 1 ст. 120 ЗК України у разі набуття права власності жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщенні на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
Таким чином, рішення Кременчуцької міської ради Полтавської області від 13.06.2017 року «Про надання чи відмову в наданні дозволу на розроблення технічних документацій із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) громадянам в м. Кременчуці» є правомірним, у зв'язку із неможливістю встановлення наявності інших спадкоємців та відсутністю правовстановлюючих документів на об'єкт нерухомого майна, що розташований на зазначеній земельній ділянці.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 зазначає, що доводи Кременчуцької міської ради Полтавської області є необґрунтованими, не підтвердженими відповідними доказами, відтак, судове рішення не підлягає скасуванню.
Позивач вказує, що відповідач перед прийняттям оскаржуваного рішення достовірно обізнаний про вступ у спадщину третьої особою ОСОБА_2 на підставі наданих нею Кременчуцькій міській раді Полтавської області документів.
Крім цього, відповідач помилково посилається та помилково тлумачить ст. ст. 81, 120 ЗК України, ст. 334 ЦК України, в яких мова йде про зареєстроване права власності на об'єкт нерухомого майна, та зовсім ігнорує положення ст. 376 ЦК України, згідно до ч. 3 якої право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.
В той же час, незважаючи на те, що право власності на об'єкт нерухомого майна за життя спадкодавця ОСОБА_3 ним також набуте не було, відповідач 31.01.2017 року своїм рішенням надав дозвіл ОСОБА_3 на розроблення технічної документації із землеустрою.
Зазначає, що за життя спадкодавець ОСОБА_3 набув право на набуття права власності на самочинно збудовані об'єкти нерухомого майна та право на надання йому у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Держава Україна через свої державні органи, починаючи з 1963 року, тобто на протязі 55 років з часу самочинної побудови нерухомого майна фактично визнавала за спадкодавцем ОСОБА_3 право користування земельною ділянкою, житловим будинком, господарськими будівлями і спорудами.
Право спадкодавця ОСОБА_3 на набуття права власності на самовільно збудоване нерухоме майно та земельну ділянку перейшло в порядку спадкування до неї, як спадкоємця, який прийняв спадщину за останнім заповітом спадкодавця ОСОБА_3 від 26.12.2015 року. Третя особа ОСОБА_2 обізнана про останній заповіт та його не оскаржувала в судовому порядку.
За приписами статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги (частина перша статті 308).
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язкової підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина друга статті 308).
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга Кременчуцької міської ради Полтавської області задоволенню не підлягає, а судове рішення відповідно до положень ст. 316 КАС України слід залишити без змін, з наступних підстав.
Судом установлено, що 02.08.2017 року державним нотаріусом Другої кременчуцької державної нотаріальної контори Полтавської області складено постанову про відмову ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, посвідченим приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Прокоп О.Е. 26.12.2015 року за № 2708 на житловий будинок з господарськими будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_1 та належить ОСОБА_3 , померлому ІНФОРМАЦІЯ_1 /т. 1, а.с. 112/.
Відмовляючи у видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріус виходив з того, що на житловий будинок з господарськими будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_1 , відсутні правовстановлюючі документи і є наявність тільки довідки КП «Кременчуцьке міжміське бюро технічної інвентаризації» від 12.07.2017 року за № 61/2911, в якій вказано, що право власності не зареєстровано.
31.03.2018 року ОСОБА_1 звернулася до Кременчуцької міської ради Полтавської області із заявою, у якій просила надати рішення про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських споруд (присадибна ділянка), 900 кв.м АДРЕСА_2 АДРЕСА_1 1, а.с. 203/.
До заяви позивачем наданий пакет документів: копію паспорта та ідентифікаційного номера; графічні матеріали (схеми розташування, абрис, план меж земельної ділянки); витяг із рішення від 31.01.2017 року «Про надання дозволу на розроблення технічних документацій із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місці) громадянам в м. Кременчуці»; свідоцтво про смерть; заповіт; постанову про відмову у вчиненні нотаріальних дій; технічні паспорти.
Рішенням XXX сесії VII скликання Кременчуцької міської ради Полтавської області позивачу ОСОБА_1 відмовлено у наданні дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі орієнтовною площею 0,0900 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) по АДРЕСА_1 , у зв'язку з ненабуттям права на об'єкт нерухомого майна - житловий будинок в порядку спадкування цією особою з урахуванням статті 120 ЗК України, статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та статей 334, 1268, 1299 ЦК України, та у зв'язку з реєстрацією заяви про вступ у спадщину за законом від іншої особи на об'єкт спадкового майна - житловий будинок АДРЕСА_1 /т. 1, а.с. 202/.
Погоджуючись із висновком суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Стаття 14 Конституції України гарантує право власності на землю. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Законом, який регулює земельні правовідносини, є ЗК України, а також прийняті відповідно до Конституції України та цього Кодексу нормативно-правові акти.
Відповідно до статті 38 ЗК України до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування.
Громадяни України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом. Понад норму безоплатної передачі громадяни можуть набувати у власність земельні ділянки для зазначених потреб за цивільно-правовими угодами (стаття 40 ЗК України).
Згідно частини першої статті 79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
За приписами частини першої статті 791 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.
Згідно частини першої статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).
Відповідно до частин першої - третьої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Згідно частини шостої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідно до частини сьомої статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Аналізуючи наведені норми права, колегія суддів зазначає, що підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Тобто перелік для відмови є вичерпний.
Погоджуючись з висновком суду першої інстанції, колегія суддів зазначає, що відповідно до практики Великої Палати Верховного Суду отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного вирішення питання про надання її у власність, а тому не створює правових наслідків, крім тих, що пов'язані з неправомірністю прийняття рішення органом місцевого самоврядування (постанова від 28 листопада 2018 року у справі № 826/5735/16).
Інші доводи учасників справи на висновки колегії суддів не впливають.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
У відповідності до ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення суду першої інстанції, то відповідно до ч. 6 ст. 139 КАС України понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 292, 293, 308, 311, 313, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Кременчуцької міської ради Полтавської області залишити без задоволення, а рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2018 року, - без змін.
Постанова Другого апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з дати її прийняття. Учасники справи, а також особи, які не брали участь у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених Кодексом адміністративного судочинства України. Касаційна скарга на судове рішення подається безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя (підпис)Л.В. Мельнікова
Судді(підпис) (підпис) О.М. Калитка З.О. Кононенко
Постанова у повному обсязі складена і підписана 24 травня 2019 року.