Головуючий І інстанції: Бідонько А.В.
24 травня 2019 р. Справа № 520/9862/18
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді Катунова В.В.,
Суддів: Ральченка І.М. , Бершова Г.Є. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДФС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.01.2019, майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 28.01.19 по справі № 520/9862/18
за позовом Головного управління ДФС у Харківській області
до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
про підтвердження обгрунтованості адміністративного арешту майна, зупинення видаткових операцій,
Головне управління ДФС у Харківській області (далі по тексту - ГУ ДФС у Харківській області, позивач) звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 ), в якому просило підтвердити обґрунтованість адміністративного арешту майна платника податків; зупинити видаткові операції платника податків на рахунках платника податків відкритих в банківських установах, які обслуговують фізичну особу - підприємця ОСОБА_1
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 23.01.2019 у задоволенні адміністративного позову Головного управління ДФС у Харківській області до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна, зупинення видаткових операцій - відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Відповідач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Сторони у судове засідання не з'явились, про дату, час і місце судового засідання повідомлені належним чином.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що наказом Головного управління ДФС у Харківській області від 17.08.2018 №6077 призначено проведення документальної позапланової виїзної перевірки Фізичної особи - підприємця Зарудського Михайла Валерійовича» та 20.08.2018 здійснено вихід за адресою здійснення діяльності Фізичної особи - підприємця Зарудського Михайла Валерійовича з метою проведення документальної позапланової виїзної перевірки (а.с. 12).
На підставі наведеного наказу видані направлення на перевірку Фізичної особи - підприємця Зарудського Михайла Валерійовича №2140, 2138, 2137, 2136, 2135, 2141, 2139 від 20.08.2018 (а.с. 15-22).
Представником Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 було відмовлено у допуску до перевірки посадових осіб ГУ ДФС у Харківській області, внаслідок чого фахівцями ГУ ДФС у Харківській області складено акт «Про відмову у допуску до проведення/відмову від проведення документальної позапланової виїзної перевірки» від 20.08.2018 (а.с. 10).
На підставі звернення начальника управління податків і зборів з фізичних осіб ГУ ДФС у Харківській області №1467/20-40-13-14-07 від 21.08.2018, рішенням начальника Головного управління ДФС у Харківській області №9673/ФОП/20-40-13-05-14 від 27.09.2018 застосовано умовний адміністративний арешт майна платника податків - ФОП ОСОБА_1 (а.с. 9).
Для підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків та зупинення видаткових операцій платника податків на рахунках платника податків, відкритих у банківських установах, які обслуговують ФОП ОСОБА_1 , Головне управління ДФС у Харківській області звернулося до суду.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки з моменту застосування рішенням Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області від 27.09.2018 року умовного адміністративного арешту майна відповідача вже минуло 96 годин, встановлених законом для його перевірки, тому застосований адміністративний арешт є припиненим, відповідно до вимог підпункту 94.19.1 пункту 94.19 статті 94 Податкового кодексу України, а тому позовні вимоги податкового органу в цій частині є такими, що не підлягають задоволенню. Також, суд першої інстанції зазначив, що висновки щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог в частині накладення арешту на кошти, які перебувають на рахунках платника податків, відкритих в банківських установах, шляхом зупинення видаткових операцій на таких рахунках, є помилковими.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Підстави для застосування як адміністративного арешту майна, так і арешту коштів на рахунках платника податків, визначені статті 94 Податкового кодексу України.
Згідно із пунктом 94.1 статті 94 ПК України адміністративний арешт майна платника податків є винятковим способом забезпечення виконання платником податків його обов'язків, визначених законом.
Абзацом третім пункту 94.5 статті 94 ПК України передбачено, що умовним арештом майна визнається обмеження платника податків щодо реалізації прав власності на таке майно, який полягає в обов'язковому попередньому отриманні дозволу керівника відповідного контролюючого органу на здійснення платником податків будь-якої операції з таким майном. Зазначений дозвіл може бути виданий керівником контролюючого органу, якщо за висновком податкового керуючого здійснення платником податків окремої операції не призведе до збільшення його податкового боргу або до зменшення ймовірності його погашення.
Відповідно до підпункту 94.2.3 пункту 94.2 статті 94 Податкового кодексу України, арешт майна може бути застосовано, якщо платник податків відмовляється від проведення документальної або фактичної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу.
Під час розгляду справи встановлено, що фактичною підставою для прийняття рішення про накладення адміністративного арешту майна слугував факт відмови платника податків від допуску посадових осіб контролюючого органу до проведення у відношенні нього перевірки.
Відповідно до пункту 94.4 статті 94 Податкового кодексу України, арешт може бути накладено контролюючим органом на будь-яке майно платника податків, крім майна, на яке не може бути звернено стягнення відповідно до закону, та коштів на рахунку платника податків.
В силу пункту 94.10 статті 94 Податкового кодексу України арешт на майно може бути накладено рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, обґрунтованість якого протягом 96 годин має бути перевірена судом. Зазначений строк не може бути продовжений в адміністративному порядку, у тому числі за рішенням інших державних органів, крім випадків, коли власника майна, на яке накладено арешт, не встановлено (не виявлено).
За правилами підпункту 94.19.1 пункту 94.19 статті 94 Податкового кодексу України, адміністративний арешт майна платника податків припиняється у зв'язку з відсутністю протягом строку, зазначеного у пункті 94.10, рішення суду про визнання арешту обґрунтованим.
Колегією суддів не приймаються посилання апелянта на те, що оскільки контролюючий орган звернувся з позовною заявою, а не із заявою в порядку ст. 283 КАС України, тому застосовується загальна процедура, яка не висуває додаткових вимог щодо строку, з огляду на наступне.
Так, за наявності відповідних умов, визначених у пункті 94.2 статті 94 ПК України, арешт на майно може бути накладено рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, обґрунтованість якого має бути перевірена судом в обов'язковому порядку протягом 96 годин. Відсутність протягом вказаного строку відповідного рішення суду про визнання арешту обґрунтованим зумовлює звільнення з-під адміністративного арешту майна платника податків та унеможливлює його повторне накладення з тих саме підстав.
Отже, вимоги про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків, заявлені поза межами 96-годинного строку, не є такими, що можуть бути задоволеними, адже, у цьому випадку, відсутні відповідні обставини, з якими положення статті 94 ПК України пов'язують можливість забезпечення виконання платником податків його обов'язків.
Судом першої інстанції вірно враховано, що при встановленні обґрунтованості накладення адміністративного арешту на майно платника податків, перевірці підлягає накладення арешту саме в межах вказаного 96-ти годинного строку, та у випадку його пропуску арешт вважається припиненим. Такі висновки є цілком обґрунтованими, та у повній мірі відповідають вимогам підпункту 94.19.1 пункту 94.19 статті 94 Податкового кодексу України.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду по справі №820/2312/17 від 15.05.2018, та в постанові по справі №820/2040/17 від 22.05.2018, №806/2398/16 від 14.03.2019.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
На підставі вищевикладеного колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки з моменту застосування рішенням Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області від 27.09.2018 року умовного адміністративного арешту майна відповідача вже минуло 96 годин, встановлених законом для його перевірки, тому застосований адміністративний арешт є припиненим, відповідно до вимог підпункту 94.19.1 пункту 94.19 статті 94 Податкового кодексу України, а тому позовні вимоги податкового органу в цій частині є такими, що не підлягають задоволенню.
З приводу заявлених позовних вимог про зупинення видаткових операцій платника податків на рахунках платника податків, які обслуговують відповідача, колегія суддів зазначає наступне.
Підпунктом 94.6.2 п. 96.4 ст. 96 Податкового кодексу України закріплено, що арешт коштів на рахунку платника податків здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення контролюючого органу до суду.
Згідно з положеннями п. 1, 3 Розділу 7 Порядку застосування адміністративного арешту майна платника податків затвердженого наказом МФУ від 14.07.2017, №632, арешт коштів на рахунку платника податків здійснюється виключно на підставі рішення суду у разі звернення контролюючого органу до суду. Для застосування арешту коштів на рахунку платника податків контролюючий орган подає до суду позовну заяву в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України, у день прийняття рішення про застосування адміністративного арешту майна платника податків.
Відповідно до пп. 20.1.33 ПК України, контролюючий орган має право звертатися до суду щодо накладення арешту на кошти та інші цінності, що знаходяться в банку, платника податків, який має податковий борг, у разі якщо у такого платника податків відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.
Відповідно до пп. 20.1.31 п.20.1 ст. 20 ПК України, контролюючий орган має право звертатися до суду щодо зупинення видаткових операцій платника податків на рахунках такого платника податків у банках та інших фінансових установах (крім операцій з видачі заробітної плати та сплати податків, зборів, єдиного внеску, а також визначених контролюючим органом грошових зобов'язань платника податків, погашення податкового боргу), у тому числі при недопущенні посадових осіб контролюючих органів до обстеження територій та приміщень.
Як встановлено судом першої інстанції, вимогу про зупинення видаткових операцій платника податків на рахунках платника податків, відкритих в банківським установах, контролюючим органом обґрунтовано положеннями ПК України, які регулюють арешт коштів в порядку ст. 94 ПК України.
Разом з тим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що статтею 94 Податкового кодексу України, якою унормовано можливість прийняття рішення виключно про арешт коштів на рахунку платника податків, не передбачено можливості здійснення арешту шляхом зупинення видаткових операцій на рахунках платника податків.
Верховний суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 06.02.2018, по справі №813/4401/16, аналізуючи положення підпункту 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України, пункту 94.2 статті 94 Податкового кодексу України вказав, що за змістом наведених правових норм законодавець передбачив два види арешту майна залежно від підстав та порядку його застосування: арешт на кошти та інші цінності платника податків, що перебувають у банку, який застосовується за рішенням, суду як спосіб забезпечення погашення податкового боргу, підставою для застосування якого є відсутність або недостатність у платника податків майна для погашення податкового боргу; адміністративний арешт майна, в тому числі коштів на банківському рахунку, як спосіб забезпечення виконання платником податків його обов'язків, визначених законом (не виключно обов'язку сплатити податкове зобов'язання), який застосовується за адміністративним або судовим рішенням (залежно від виду майна). При цьому, право у контролюючого органу для звернення до суду з вимогою про застосування арешту коштів на рахунку платника податків виникає, якщо: 1) у платника податків наявний податковий борг; 2) у платника податків відсутнє майно для погашення цього податкового боргу та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.
Таким чином, навіть застосування арешту коштів платника податків можливе лише за наявності підстав, визначених підпунктом 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України, який є спеціальним щодо норм пункту 94.2 статті 94 Податкового кодексу України.
Колегія суддів зазначає, що контролюючим органом ані під час розгляду справи у суді першої інстанції, ані під час її апеляційного перегляду не було надано доказів наявності податкового боргу у відповідача, відсутності у нього майна та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу, а також доказів недопущення відповідачем посадових осіб до обстеження територій та приміщень.
З огляду на правовий зміст та аналіз наведених норм матеріального права у їх взаємному зв'язку, вбачається, що законодавством чітко встановлена не тільки процесуальна можливість на звернення до суду з законодавчо визначеним предметом позову, що складає суть вимог, але ж і за наявністю підстав (умов), за яких існує правова можливість для задоволення таких вимог.
В даному випадку такими правовими підставами (умовами) є саме, або наявність податкового боргу, у разі якщо у такого платника податків відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.
В той же час, для звернення з позовними вимогами щодо накладення арешту на кошти, що знаходяться в банку платника податків з підстав не допуску перевіряючих до перевірки, не є передбаченою правовою підставою визначених положеннями податкового законодавства для накладання арешту на кошти, які перебувають на рахунках платника податків, відкритих в банківських установах.
Відтак, висновки контролюючого органу щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог в частині зупинення видаткових операцій платника податків на рахунках платника податків, відкритих в банківських установах, є помилковими.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду по справі №820/2312/17 від 15.05.2018 року та по справі № 813/1080/18 від 27.11.2018 року.
Доводи апеляційної скарги податкового органу щодо наявності підстав для зупинення видаткових операцій, з посиланням на ч.2 ст. 59 Закону України "Про банки та банківську діяльність" колегія суддів вважає такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції.
Відповідно до ч.1 ст.59 Закону України "Про банки та банківську діяльність", арешт на майно або кошти банку, що знаходяться на його рахунках, арешт на кошти та інші цінності юридичних або фізичних осіб, що знаходяться в банку, здійснюються виключно за постановою державного виконавця, приватного виконавця чи рішенням суду про стягнення коштів або про накладення арешту в порядку, встановленому законом. Зняття арешту з майна та коштів здійснюється за постановою державного виконавця, приватного виконавця або за рішенням суду.
Частиною 2 ст.59 Закону України "Про банки та банківську діяльність", зупинення власних видаткових операцій банку за його рахунками, а також видаткових операцій за рахунками юридичних або фізичних осіб здійснюється в разі накладення арешту відповідно до частини першої цієї статті, а також в інших випадках, передбачених договором, Законом України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення", іншими законами та/або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку, кореспондентському рахунку. Зупинення видаткових операцій здійснюється в межах суми, на яку накладено арешт, крім випадків, коли арешт накладено без встановлення такої суми або коли інше передбачено договором, законом чи умовами такого обтяження.
Згідно зазначених норм права зупинення видаткових операцій здійснюється в разі накладення арешту на майно або кошти, зокрема рішенням суду про стягнення коштів або про накладення арешту в порядку, встановленому законом, а також в інших випадках, передбачених договором, Законом України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення", іншими законами та/або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку, кореспондентському рахунку.
Враховуючи, що доказів наявності рішень суду про стягнення коштів з платника податків, або накладення арешту на його майно, договорів, інших умов обтяжень, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку, кореспондентському рахунку заявником не надано, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення вимоги про зупинення видаткових операцій.
Відтак, зважаючи на встановлені у справі обставини та з огляду на правові приписи законодавства, яке регулює спірні правовідносини, колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість заявлених вимог та як наслідок, відсутність правових підстав для їх задоволення.
Зі змісту ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно та всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції повно та всебічно з'ясовано обставини в адміністративній справі, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального при дотриманні норм процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Харківській області - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.01.2019 по справі № 520/9862/18 залишити без змін .
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Суддя-доповідач В.В. Катунов
Судді І.М. Ральченко Г.Є. Бершов