Справа №755/850/18
Апеляційне провадження
№ 22-ц/824/7602/2019
24 травня 2019 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Київського апеляційного суду у складі:
судді-доповідача Рейнарт І.М.
суддів Кирилюк Г.М., Семенюк Т.А.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 8 листопада 2018 року (суддя Гончарук В.П.) у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
встановила:
у січні 2018р. позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором від 2 березня 2005р. у розмірі 19 598грн 11коп. та судових витрат.
Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що відповідно до укладеного договору без номеру від 2 березня 2005р. відповідач отримала кредит у розмірі 8 000грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.
Позивач стверджував, що свої зобов'язання за договором виконав в повному обсязі, надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому договором, проте відповідач своєчасно грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом та іншими витратами, відповідно до умов договору не надавала, у зв'язку з чим за даним кредитним договором станом на 15 листопада 2017р. існує заборгованість у розмірі 19 598грн 11коп., яка складається із заборгованості по процентам за користування кредитом у сумі 13 621грн 47коп. та заборгованості за пенею за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором у сумі 8 875грн 40коп.
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 8 листопада 2018 року у задоволенні позову відмовлено.
У поданій апеляційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк» просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі та стягнути з відповідача судові витрати.
Позивач посилається на те, що підписавши анкету-заяву 14 серпня 2012 року позичальник висловила згоду на укладення договору та зазначила, що вона ознайомлена та згодна з Умовами надання банківських послуг та Тарифами банку, які викладені на банківському сайті, а також надала згоду, що ця заява разом з Умовами надання банківських послуг та Тарифами банку складає між нею та банком договір про надання
банківських послуг.
Крім того, позивач зазначає, що при встановленні та зміні кредитного ліміту банк керувався п.п. 2.1.2.3, 2.1.1.2.4 договору.
Також позивач стверджує, що до позовної заяви додано саме ті умови та правила надання банківських послуг, тарифи, які діяли на момент укладення договору та з якими було ознайомлено відповідача, натомість остання не надала доказів того, що її було ознайомлено з іншими умовами та правилами.
Крім того, позивач посилається на те, що наданий суду розрахунок заборгованості відповідачем не спростований, а якщо суд не згоден з ним, він повинен навести у рішенні свій розрахунок.
Відзив на апеляційну скаргу не подано.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України зазначена апеляційна скарга розглядається без повідомлення учасників справи.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Позивачем суду першої інстанції надана копія договору від 2 березня 2005р. № SAMDN03000001983104 про відкриття картрахунку та обслуговування платіжної карти, за умовами якого ОСОБА_2 просила відкрити рахунок в гривні в ПриватБанку та видати платіжну карту VISA строком дії на два роки із фіксованим кредитним лімітом у розмірі 1 500грн зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 3% в місяць з розрахунку 360 днів на рік. Даний договір ОСОБА_2 не підписаний (с.с.7).
12 грудня 2011р. ОСОБА_1 підписала анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку (с.с.49).
З наданого банком розрахунку заборгованості вбачається, що станом на 15 листопада 2017р. у відповідача наявна заборгованість за кредитним договором від 2 березня 2005р. у сумі 19 598грн 11коп., яка складається із заборгованості по процентам за користування кредитом у сумі 13 621грн 47коп. та заборгованості за пенею за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором у сумі 8 875грн 40коп.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з їх недоведеності.
Колегія суддів вважає, що такий висновок суду відповідає обставинам справи, наданим позивачем доказам та ґрунтується на нормах матеріального права.
Згідно ч. 4 ст. 203 ЦК України правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Згідно ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Статтею 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Частиною 1 статті 207 ЦК України, редакція якої діяла на момент укладення договору, передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Частина друга вказаної норми передбачає, що правочин вважається таким, що
вчинений у письмові формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Наданий позивачем договір № SAMDN03000001983104 про відкриття картрахунку та обслуговування платіжної карти від 2 березня 2005 року ОСОБА_2 не підписаний, а відтак суд першої інстанції прийшов до правомірного висновку про відсутність підстав вважати, що між сторонами був укладений кредитний договір.
Отже, договір від 2 березня 2005 року є нікчемним.
Доводи позивача, що відповідач не заперечувала, що уклала кредитний договір та отримала кредитну картку, спростовується відзивом відповідача на позовну заяву, у якому відповідач заперечує проти укладення кредитного договору з позивачем, отримання будь-яких платіжних карток та користування грошовими коштами позивача.
Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Частиною 1 статті 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування
Позивачем суду першої інстанції не було надано доказів виконання договору від 2 березня 2005р., надання відповідачу платіжної картки, а також доказів, які б підтвердили користування відповідачем кредитними коштами банку.
Подання ОСОБА_1 12 грудня 2011 року анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, не свідчить про внесення змін сторонами у договір від 2 березня 2005 року.
Відповідно до ст. 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
Враховуючи, що договір від 2 березня 2005 року є нікчемним, сторони не могли внести у нього зміни шляхом подання заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, так як це суперечить вищезазначеним нормам матеріального права.
Крім того, позивачем суду першої інстанції не було надано ні умов та правил надання банківських послуг, до яких ніби то приєдналася відповідач, ні витягу з тарифів обслуговування кредитної картки, ні довідки про умови кредитування.
Доводи апеляційної скарги, що відповідач, подавши анкету-заяву, підтвердила, що ознайомлена з Умовами та Правилами надання банківських послуг, тарифами банку та згоден з ними, а заява разом з пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківський послуг, а також тарифами становлять між нею та банком договір про надання банківських послуг, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки позивачем подана позовна заява про стягнення заборгованості за кредитним договором, укладеним з відповідачем 2 березня 2005р., а не за кредитним договором, який був укладений шляхом подання відповідачем 12 грудня 2011 року заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку.
Під час розгляду справи судом першої інстанції позивач своїх позовних вимог не змінював і вони не були предметом розгляду судом першої інстанції.
Відповідно до ч. 6 ст. 367 ЦПК України в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в
суді першої інстанції.
Оскільки з наданих суду першої інстанції документів не вбачається, що сторони за нікчемним договором від 2 березня 2005 року отримали грошові кошти, підстав для застосування наслідків недійсності нікчемного правочину суд першої інстанції не мав.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про недоведеність позовних вимог та відсутність підстав для їх задоволення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи та наданим сторонами доказам, суд правильно застосував норми матеріального права, не допустив порушення норм процесуального права, тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду та задоволення апеляційної скарги.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, колегія суддів
постановила:
апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення, рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 8 листопада 2018 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, оскарженню у касаційному порядку не підлягає.
Суддя-доповідач І.М. Рейнарт
Судді Г.М. Кирилюк
Т.А. Семенюк