справа № 355/1526/18 Головуючий у 1 інстанції: Лисюк О.Д.
провадження № 22-ц/824/5597/2019 Суддя-доповідач: Олійник В.І.
Іменем України
24 травня 2019 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача: Олійника В.І.,
суддів: Ігнатченко Н.В., Журби С.О.,
розглянувши у письмовому провадженні справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк»на рішення Баришівського районного суду Київської області від 21 січня 2019 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
У жовтні 2018 року позивач - АТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду із зазначеним позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором б/н від 11 липня 2012 року в розмірі 13541 грн. 56 коп. та 1 762 грн. в повернення судового збору.
Свої вимоги обґрунтовував невиконанням відповідачем належним чином взятих на себе зобов'язань, визначених вищевказаним кредитним договором.
Зазначав, що у зв'язку з порушеннями зобов'язань за кредитним договором та з урахуванням внесених коштів на погашення заборгованості, відповідач станом на 25 вересня 2018 року має заборгованість в сумі 13 541 грн. 56 коп.
Рішенням Баришівського районного суду Київської області від 21 січня 2019 року позовну заяву залишено без задоволення.
У апеляційній скарзі з підстав порушення судом норм процесуального права ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції та прийняття постанови, якою задовольнитивимоги АТ КБ «ПриватБанк» у повному обсязі.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст.264 ЦПК України судове рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно з ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву.
Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.
Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників. (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі №668/13907/13-ц)
За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» не підлягає до задоволення з таких підстав.
Залишаючи позовну заяву без задоволення, суд першої інстанції виходив з того, що АТ КБ «Приватбанк» не надав відповідного розрахунку процентів на рівні облікової ставки НБУ, а згідно вимог ст.13 ЦПК України суд розглядає справи на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Ухвалене судом рішення зазначеним вимогам відповідає.
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За ч.2 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
За п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Судом встановлено, що 11 липня 2012 року ОСОБА_1 став клієнтом банку ідентифікувавшись та ознайомившись з Умовами та Правилами надання банківських послуг підписавши Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг згідно якої отримав кредит в розмірі 4 000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок (а.с.8).
Як вбачається з умов укладеного договору, договір складається із заяви позичальника, умов надання банківських послуг та правил користування платіжною карткою. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з умовами надання банківських послуг, правилами користування платіжною карткою складає між ним та банком договір, що підтверджується підписом у заяві.
Відповідно до умов та правил надання банківських послуг, позичальник зобов'язується погашати заборгованість за кредитом, відсотками за його використання, за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених цим договором.
Відповідач не надавав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору, що має відображення у розрахунку заборгованості за договором.
В порушення умов кредитного договору відповідач зобов'язання за вказаним договором не виконав і станом на 25 вересня 2018 року має заборгованість у розмірі 13541 грн. 56 коп., яка складається з: 7393 грн. 96 коп. - нарахованих відсотків за користуванням кредитом; 6673 грн. 49 коп. - нарахованої пені; а також штрафів відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн. - штрафу (фіксованої частини); 621 грн. 03 коп. - штрафу (процентної складової).
Судом також встановлено і підтверджено матеріалами справи, що 11.07.2012 року ОСОБА_1 звернувся до ПАТ КБ «Приватбанк» з анкетою-заявою, на підставі якої йому банком був встановлений кредитний ліміт та надано кредитні кошти в сумі 4000 грн.
Крім того, як вбачається зі змісту даної заяви-анкети, відповідач підтвердив свою згоду, що підписана ним заява разом із « Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами банку» які викладені на банківському сайті складають між ним та банком договір про надання банківських послуг.
Таким чином суд вважав, що між відповідачем ОСОБА_1 та ПАТ КБ « Приватбанк » 11.07.2012 року було укладено кредитний договір на отримання грошових коштів у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку.
Відповідно до розрахунку заборгованості за договором №б/н від 11 липня 2012 року (інші докази відсутні), укладеного між ПАТ КБ « Приватбанк» та ОСОБА_1 ( а.с.5-7 ), банк надав відповідачу кредит у розмірі 4000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Позичальник отримав кредитні кошти, користувався ними і вказана обставина ним не заперечувалася.
Також, як вбачається з розрахунку заборгованості від 25.09.2018 року, відповідач вносив кошти на погашення заборгованості, що свідчить про визнання ним факту укладення кредитного договору та отримання коштів у позику.
Судом звернено увагу на те, що ОСОБА_1 обізнаний про наявність спору між ним та банком з приводу заборгованості за кредитним договором, так як отримав ухвалу про відкриття провадження у справі, судову повістку та позовну заяву з додатками (а.с.44), але відзиву на позовну заяву та будь-які заперечення проти позову не надав.
Відповідно до ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно з ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до положень ч.ч.1, 2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Верховний Суд України у справі №6-16цс15 від 11 березня 2015 року висловив правову позицію з приводу того, що за частинами першою, другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Виходячи з правового аналізу вказаних норм Умови надання споживчого кредиту фізичним особам (Розстрочка) (Стандарт) не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, якщо такі Умови не містять підпису позичальника, не встановлено наявність належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови розумів позичальник, підписуючи заяву позичальника, а також те, що Умови містили збільшений строк позовної давності в момент підписання заяви позичальника, або в подальшому такі Умови, зокрема щодо збільшення строку позовної давності, не змінювалися.
Відсутність позову про визнання кредитного договору недійсним як оспорюваного правочину не може бути перешкодою для неврахування інтересів позичальника при вирішенні справи за позовом банку до позичальника про стягнення заборгованості за кредитним договором.
За таких обставин, приймаючи до уваги ту обставину, що банком заявлені вимоги щодо стягнення з відповідача лише відсотків за користування кредитом, пені та штрафів суд дійшов висновку про залишення позову без задоволення.
Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Отже, обов'язковою умовою кредитного договору є сплата процентів.
За ч.1 ст.1056 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.
Відповідно до ч.2 ст.1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфу 1 глави 71 цього ж Кодексу, якщо інше не встановлено параграфом 2 і не випливає із суті кредитного договору.
Як встановлено в ході розгляду даної справи, позивач, звертаючись до суду з позовом про стягнення заборгованості, відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України не надав суду належних та допустимих доказів наявності між сторонами договірних відносин щодо нарахування відсотків за користування кредитом, комісії за користування кредитом, пені та штрафу. Посилання банку на те, що сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов договору, підписавши заяву-анкету судом не приймаються до уваги, так як матеріали справи не містять доказів, які підтверджують факт ознайомлення позичальника з усіма істотними умовами договору. Позивачем не надано суду доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови та Правила надання банківських послуг є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, і що саме ці Умови мав на увазі відповідач, підписуючи заяву позичальника.
Також того в матеріалах справи відсутня дата їх складання, ідентифікуючі ознаки на предмет їх невід'ємності від заяви саме відповідача, а тому вони не можуть вважатися належними і допустимими доказами на підтвердження того, що відповідачу на ознайомлення було надано саме ці умови та правила надання кредиту і витяг з Тарифів.
Суд першої інстанції, враховуючи те, що в ході судового розгляду було встановлено, що розмір процентної ставки, її збільшення/зменшення та сплата процентів за користування кредитом, умовами кредитного договору, укладеного 11.07.2012 року між банком та ОСОБА_1 не врегульовані, то вважав, що позивач має право на отримання процентів у розмірі, що визначається на рівні облікової ставки НБУ, але звертаючись до суду з позовом, АТ КБ «Приватбанк» не надав відповідного розрахунку процентів на рівні облікової ставки НБУ, а згідно вимог ст.13 ЦПК України суд розглядає справи на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
З урахуванням вищенаведеного, суд вважав за необхідне відмовити АТ «Комерційний банк «Приватбанк» в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1 про стягнення з останнього нарахованих відсотків, пені та штрафів згідно кредитного договору від 11.07.2012 року оскільки відсутні обставини, за яких даний позов підлягав би до задоволення.
Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до матеріалів справи за твердженнями позивача 11 липня 2012 року ОСОБА_1 став клієнтом банку, ідентифікувавшись з Умовами та Правилами надання банківських послуг, підписавши при цьому Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, згідно якої отримав кредит в розмірі 4000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок і суд це врахував.
В той же час з матеріалів справи не вбачається до яких умов приєднався відповідач, які саме були ці умови та які були передбачені відсотки.
Крім того, умови кредитування не підписані і не доказано видачу кредиту, так як немає кредитної карти.
Сам розрахунок не може бути доказом за відсутності руху коштів на рахунку та виписок з руху коштів, які б свідчили про проведення операцій.
Тобто, взагалі не доведено факт видачі кредиту.
Відповідно до ст.81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу.
Згідно зі ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального і процесуального права безпідставні, спростовуються матеріалами справи та висновками суду, викладеними в рішенні.
Інших доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції чи доводили б порушення ним норм цивільного або цивільно-процесуального законодавства, апеляційна скарга не містить.
Обґрунтовуючи судове рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та враховуючи, що обставини справи судом встановлені відповідно до наданих пояснень сторін та письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, колегія суддів приходить до висновку, що рішення постановлене з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.
На підставі викладеного та керуючись ч.1 ст.369, ст.ст.263, 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення.
Рішення Баришівського районного суду Київської області від 21 січня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий:
Судді: