Апеляційне провадження № 22-ц/824/6578/2019
Справа № 752/19120/18
Іменем України
22 травня 2019 року м. Київ
Київський апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Кашперської Т.Ц.,
суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,
за участю секретаря Богдан І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва в складі судді Шевченко Т.М., постановлену в м. Київ 04 березня 2019 року про закриття провадження у справі за скаргою ОСОБА_1 на постанову державного виконавця Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Бучацького Юрія Олександровича щодо відкриття провадження № 56916995,
заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, -
У вересні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду зі скаргою на постанову про відкриття виконавчого провадження, посилаючись на те, що на виконання рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 12 вересня 2016 року старшим державним виконавцем Голосіївського районного відділу Державної виконавчої служби в м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві відкрито виконавче провадження № 54143309, стягувач ОСОБА_3 , боржник ОСОБА_1 .
10 серпня 2017 року державним виконавцем було винесено постанову про накладення штрафу на боржника у виконавчому провадженні в розмірі 1700 грн., ВП № 54143309, дана постанова була в подальшому скасована ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 22 лютого 2018 року. 15 травня 2018 року державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження, ВП № 54143309, згідно якої витрати виконавчого провадження, виконавчий збір та штрафи винесено в окремі провадження.
03 серпня 2018 року державним виконавцем Голосіївського районного відділу Державної виконавчої служби в м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві Бучацьким Ю.О. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 56916995 з виконання постанови № 54143309, виданої 10 серпня 2017 року про стягнення 1700 грн.
Згідно ч. 4 ст. 82, ч. 2 ст. 452 ЦПК України виділення в окреме виконавче провадження та відкриття виконавчого провадження № 56916995 є протиправним, оскільки вищевказаною ухвалою суду від 22 лютого 2018 року, яка набула законної чинності, вже скасовано постанову про накладення штрафу у розмірі 1700 грн. у виконавчому провадженні № 54143309.
Просив визнати постанову державного виконавця Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Бучацького Ю.О. про відкриття виконавчого провадження № 56916995 від 03 серпня 2018 року незаконною та скасувати її.
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 04 березня 2019 року провадження у даній справі закрито.
Заявник ОСОБА_2 , не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 04 березня 2019 року та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказував, що оскільки ухвала суду від 30 січня 2019 року винесена в межах виконавчого провадження, у якому здійснюється саме примусове виконання рішення суду, а не рішення про накладення штрафу іншого органу, положення ч. 2 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» до спірних правовідносин не застосовується.
Правова позиція згідно норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, приймалась в аналогічних справах в ухвалах Апеляційного суду м. Києва та Київського апеляційного адміністративного суду у 2017 році, у яких заявниками є ОСОБА_5 та ОСОБА_1 .
Вказував, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, внаслідок чого ухвала не відповідає вимогам ст. 265 ЦПК України, так як не містить у собі посилань на клопотання, заявлені стороною у ході засідання, відсутня мотивована оцінка аргументів, наведених представником заявника, норм права, на які посилалися сторони, та мотиви їх незастосування, судом порушено процесуальні права ОСОБА_1 , передбачені ст. ст. 2, 7, 12, 43, 197, 214, 247, 217, 221, 222 ЦПК України, як учасника у вищевказаному провадженні щодо реалізації заявником принципу змагальності у справі, порушено обов'язок суду щодо реалізації його прав, зокрема належним чином бути обізнаним про свої процесуальні права та обов'язки, заявляти клопотання, надавати пояснення та висловити свою думку з приводу заяв, доводів, міркувань інших осіб, пов'язаних із розглядом справи, судом взагалі не досліджувались докази у судовому засіданні, тобто без дотримання процедури дослідження доказів було ухвалено рішення.
Відзивів на апеляційну скаргу не надійшло.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Із матеріалів справи вбачається, що постановою старшого державного виконавця Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві від 15 травня 2018 року Бортніка В.В. закінчено виконавче провадження ВП № 54143309 з примусового виконання виконавчого листа № 752/11822/15-ц, виданого 17 травня 2017 року Голосіївським районним судом м. Києва про зобов'язання ОСОБА_7 , ОСОБА_1 , ОСОБА_8 не чинити ОСОБА_3 перешкоди у здійсненні нею права користування земельною ділянкою пл. 0,0453 га. в АДРЕСА_1 , виділеної їй в користування на підставі рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 22 січня 2010 року по справі № 2-3275/09 у відповідності до варіанту № 1 судової будівельно-технічної експертизи Київського НДІСЕ під № 3147 від 22 серпня 2008 року і, зокрема, не чинити їй перешкоди у встановленні паркану між земельними ділянками співвласників; звільнити земельну ділянку, виділену ОСОБА_3 за рішенням суду від свого майна та сміття. Витрати виконавчого провадження, виконавчий збір та штрафи, винесено в окремі провадження (а. с. 7 - 8).
Постановою державного виконавця від 03 серпня 2018 року відкрито виконавче провадження № 56916995 з виконання постанови Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві № 54143309 від 10 серпня 2017 року про стягнення 1700 грн. із ОСОБА_1 (а. с. 4).
Зазначену постанову від 03 серпня 2018 року просить визнати незаконною та скасувати заявник ОСОБА_2
Постановою державного виконавця Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві від 19 жовтня 2018 року Вавдійчик А .С. на підставі п. 5 ч. 1 ст. 39, ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» закінчено виконавче провадження ВП № 56916995 з примусового виконання постанови Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві № 54143309 від 10 серпня 2017 року про стягнення 1700 грн. із ОСОБА_1 (а. с. 43).
Постановляючи ухвалу про закриття провадження в справі, суд першої інстанції виходив з того, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.
За вимогами частини першої статті 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Відповідно до частини п'ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. За пунктом 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.
Виконання судових рішень є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року.
05 жовтня 2016 року набрав чинності Закон України № 1404-VIII «Про виконавче провадження» та зміни до ЦПК України, внесені відповідно до цього Закону.
Оскільки ОСОБА_2 звернувся до суду зі скаргою на постанову державного виконавця у вересні 2018 року, на спірні правовідносини поширюється саме Закон України № 1404-VIII «Про виконавче провадження», згідно зі статтею 1 якого виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
За змістом пункту 5 частини 1 статті 3 Закону України № 1404-VIII «Про виконавче провадження» постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди є виконавчими документами.
Згідно із частиною другою статті 74 Закону № 1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Отже, імперативною нормою - частиною другою статті 74 Закону №1404-VIII закріплено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані.
До юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні.
Аналогічні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 13 березня 2019 року у справі № 545/2246/15-ц (провадження № 14-639цс18), 06 червня 2018 року у справі № 921/16/14-г/15 (провадження № 12-93гс18), у справі № 127/9870/16-ц (провадження № 14-166цс18) та від 28 листопада 2018 року у справі № 2-01575/11 (провадження № 14-425цс18).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Виходячи із конструкції даної статті, вона допускає закриття провадження не лише в зв'язку із надходженням відповідного клопотання, а й з ініціативи суду, тому апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги в частині відсутності посилань на клопотання, заявлені стороною у ході засідання.
Таким чином, суд першої інстанції зробив правильний висновок, що скарга ОСОБА_1 на постанову про відкриття виконавчого провадження не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства, а належить до компетенції адміністративного суду, та обґрунтовано закрив провадження в справі.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції процесуальних прав сторін, зокрема права бути обізнаним про свої процесуальні права та обов'язки, заявляти клопотання, надавати пояснення та висловлювати думку з приводу заяв, доводів, міркувань інших осіб, пов'язаних із розглядом справи, а також усунення судом першої інстанції від дослідження доказів у судовому засіданні, апеляційний суд враховує наступне.
Відповідно до ст. 214 ЦПК України при одноособовому розгляді справи суддя, який розглядає справу, є головуючим у судовому засіданні. Головуючий відповідно до завдання цивільного судочинства керує ходом судового засідання, забезпечує додержання послідовності і порядку вчинення процесуальних дій, здійснення учасниками судового процесу їх процесуальних прав і виконання ними обов'язків, спрямовує судовий розгляд на забезпечення повного, всебічного та об'єктивного з'ясування обставин справи, усуваючи із судового розгляду все, що не має істотного значення для вирішення справи.
Так, із протоколу судового засідання 04 березня 2019 року вбачається, що судом відкрито судове засідання, встановлено особи учасників справи та постановлено на обговорення питання про закриття провадження у справі (а. с. 44).
При цьому апеляційний суд враховує, що ОСОБА_10 брав участь в судовому процесі особисто та через представника Єрєгян А.Р., яка є адвокатом, відтак вимоги закону щодо дотримання процесуальних прав заявника та його участі в судовому засідання було дотримано.
Таким чином, судом з'ясовано думку учасників справи щодо закриття провадження в справі, обґрунтовано усунувши із судового розгляду все, що не має істотного значення для вирішення справи.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції вимог ЦПК України, які, на думку заявника, полягають у неоголошенні складу суду і нероз?ясненні його процесуальних прав, апеляційний суд враховує наступне.
Дійсно, із матеріалів справи вбачається, що відповідно до протоколу судового засідання від 04 березня 2019 року судом першої інстанції не було оголошено склад суду, не з'ясовано обізнаність учасників справи з їхніми правами та обов'язками, а технічний запис судового засідання на носії, приєднаному до матеріалів справи, взагалі не прослуховується.
Разом з тим, такі порушення вимог ЦПК України не є обов'язковою підставою для скасування або зміни судового рішення, що передбачені в ч. 3 ст. 376 ЦПК України, а також не є підставою для скасування судового рішення відповідно до ч. 2 ст. 376 ЦПК України, оскільки ці порушення не призвели до неправильного вирішення справи.
Не ґрунтуються на вимогах закону доводи апеляційної скарги щодо невідповідності ухвали суду першої інстанції вимогам ч. ч. 3, 4 ст. 265 ЦПК України, оскільки даною статтею встановлені вимоги саме до рішення, а не до ухвали.
Із цих же підстав апеляційний суд відхиляє доводи апеляції про недотримання судом процедури дослідження доказів, оскільки по суті скарги судом жодних рішень не ухвалювалось, а вирішено процедурне питання.
Апеляційний суд враховує, що суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду, яка була належним чином застосована судом першої інстанції.
Враховуючи наведене, апеляційний суд не приймає доводи скаржника щодо іншої практики судів за 2017 рік.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування ухвали суду.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що ухвала суду першої інстанції постановлена із додержанням вимог закону і не може бути скасована з підстав, що викладені в апеляційній скарзі.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382, 389 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 04 березня 2019 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий: Кашперська Т.Ц.
Судді: Фінагеєв В.О.
Яворський М.А.