№22ц/824/4977/19 Головуючий у 1 інстанції - Піхур О.В.
Унікальний №761/35593/15-ц Доповідач - Панченко М.М.
22 травня 2019 року м.Київ
Колегія суддів цивільної палати Київського апеляційного суду у складі:
судді-доповідача - Панченка М.М.
суддів - Слюсар Т.А., Волошиної В.М.
при секретарі - Кемському В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Києві справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 04 жовтня 2018року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної акціонерної холдингової Компанії «Артем», третя особа ОСОБА_2 про відновлення права на житло,-
У листопаді 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної акціонерної холдингової Компанії «Артем» (далі - ДАХК «Артем») і просив ухвалити рішення, яким відновити його право на житло, зокрема право користування кімнатою №33 площею 30 кв.м. у гуртожитку по АДРЕСА_1 , який належить відповідачу ДАХК « Артем ».
Позивач зазначав, що йому, як працівнику ДАХК « Артем », відповідно до ордера №247 від 15.11.2002 році було надано, для його проживання разом з дружиною ОСОБА_4 , кімнату № 33 площею 30 кв.м . у гуртожитку , який належить відповідачу, розташованого по АДРЕСА_1 / т.1 а.с.198 звор./.
Крім того, 15.11.2002 року за №279 між позивачем та відповідачем укладено договір найму указаної кімнати гуртожитку, на термін до 14.11.2005 року/т.1 а.с.199/.
В подальшому, відповідачем ДАХК «Артем», без погодження з позивачем, як користувачем кімнати №33 , ця кімната була розділена перегородкою і, з урахуванням площі коридора, утворено дві кімнати: №33/1, площею 18,4 кв.м., яка була надана у користування працівнику відповідача ОСОБА_5 , а кімната №33/2 площею 15,4 кв.м. була надана у користування позивачу ОСОБА_1 та його дружині. При цьому, з позивачем укладений договір №82 від 15.10.2005 року про користування кімнатою №33/2 площею 15,4 кв.м. /т.1 а.с.212/.
Звертаючись до суду з цим позовом, позивач зазначив, що він дав погодження на переобладнання кімнати № 33 , яка йому була надана у користування, під погрозою з боку адміністрації підприємства про звільнення його з роботи.
Крім того, 04.03.2015 року на підставі спільного рішення адміністрації та профспілкового комітету ДАХК №36 від 04.03.2015 року позивач ознайомився з ордером №250 від 15.11.2002 року на зайняття ним разом з дружиною кімнати №33/2 площею 18,5 кв.м. у гуртожитку, від отримання якого він відмовився, а також укладено відповідний договір за №643 від 19.03.2015 року про користування позивачем указаною кімнатою кімнати №33/2 площею 18,5 кв.м. на термін до 19.03.2016 року /а.с.228-229, 230-231/.
Позивач вважав, що, оскільки адміністрацією підприємства, відповідно до ордера №247 від 15.11.2002 року, йому було надано для проживання разом з дружиною, кімнату №33 площею 30 кв.м. у гуртожитку, тому всі інші його переселення а також встановлення перегородки в кімнаті №33 є незаконними, та такими, що порушують його житлові права.т.1 а.с.198 звор./.
В суді апеляційної інстанції позивач та його представник вважали необхідним поновити його житлові права шляхом надання йому та членам його сім'ї у користування всієї кімнати №33 площею 30 кв.м.
На час розгляду справи у кімнаті №33/1 площею 15,4 кв.м. проживає третя особа ОСОБА_2 .
Рішенням Шевченківського районного суду м.Києва від 04 жовтня 2018року у позові відмовлено за пропуском строку позовної давності /т.2 а.с.22-30/.
Відмовляючи у позові за пропуском трирічного строку позовної давності, суд мотивував свій висновок тим, що права позивача були порушені у 2005 році при укладенні договору №79 від 01.10.2005 року між адміністрацією підприємства зі ОСОБА_5 , якому було надано кімнату 33 площею 18,45 кв.м., а позивачу залишена кімната меншого розміру. Між тим, позивач звернувся до суду з позовом у листопаді 2015 року.
Відмовляючи у позові по суті спору, суд зазначив, що, оскільки договори між позивачем та відповідачем: №279 від 15.11.2002 року, №82 від 15.10.2005 року, №369 від 01.04.2011 року, на підставі яких позивачу видавались ордери на право зайняття житлоплощі у гуртожитку, відповідно до протоколу №36 спільного засідання адміністрації та профкому ДАХК «Артем» від 04.03.2015 року є недійсними, а від отримання корінця ордеру №250 від 04.03.2015 року позивач відмовився, тому суд вважав, що проживання позивача в гуртожитку є незаконним, як самовільним вселенням, а тому, відповідно до ч.3 ст.116 ЖК України, на думку суду, позивач разом з дружиною та дитиною, підлягає виселенню без надання іншого житла, а позовні вимоги, відповідно, підлягають відхиленню.
В поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 04 жовтня 2018року, та постановити нове рішення, яким задовольнити позов /т.2 а.с.35-36/.
Скаржник зазначив, що суд не з'ясував належним чином обставини справи , неправильно застосував норми матеріального права, та не дав належної оцінки його позовним вимогам.
Заслухавши доповідь по справі, пояснення сторін та їх представників, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги та залишення без змін рішення суду першої інстанції.
Як слідує з матеріалів справи і не заперечується сторонами, позивач ОСОБА_1 , після закінчення у 2000 році Харківського інституту пожежної безпеки, для подальшого проходження служби пожежника розподілений, як молодий спеціаліст, до ДАХК «Артем», звідки у 2015 році звільнився за погодженням сторін.
Встановлено, що 10.11.2001 року позивач ОСОБА_1 , а у листопаді 2004 року у позивача народилась донька.
Відповідно до спільного рішення адміністрації підприємства та профспілкового комітету ДАХК «Артем» - протокол №16 від 15.11.2002 року, тобто, з дотриманням вимог ст.128 ЖК України, позивачу видано ордер №247 на жилу площу - кімнату №33 площею 30 кв.м., у гуртожитку АДРЕСА_6 для поселення позивача разом з дружиною ОСОБА_4 /т.1 а.с.14/.
В силу ст.129 ЖК України ордер є єдиною підставою для вселення на надану житлову площу.
15.11.2002 року за №279 між ДАХК «Артем» та ОСОБА_1 укладено угоду найму житлової площі у гуртожитку - кімнату №33 жилою площею 30 кв.м . по АДРЕСА_1 на термін до 14.10.2003 року /т.1 а.с.7-8/.
В подальшому договір найму житла неодноразово продовжувався.
Відповідно до Довідки №9 від 21.01.2015 року, виданої управлінням соціально-побутових послуг і торгівлі ДАХК «Артем» позивач та його дружина зареєстровані у гуртожитку по АДРЕСА_1 /а.с.16/.
Судом також встановлено, що приміщення по АДРЕСА_1 має статус гуртожитку і належить на праві власності ДАХК «Артем».
На час розгляду справи позивач та члени його сім'ї проживають у гуртожитку ДАХК «Артем», що по АДРЕСА_1 , де користується кімнатою №33/2 площею 18,4 кв.м., та перебуває на квартирному обліку для отримання житлової площі у квартвідділі Шевченківської РДА м.Києва.
Колегія суддів вважає, що у вище зазначеному ордері №247 від 15.11.2002 року запис про те, що ордер на проживання дійсний на протязі дії договору №279 від 15.11.2002 року - внесено з недотриманням положень чинного законодавства, оскільки договір про користування житлом у гуртожитку є похідним документом від ордера, який видається особі на весь час користування житлом і може бути визнаний недійсним повністю чи частково лише у порядку передбаченому законодавством, зокрема ст.59 ЖК України.
Колегія суддів погоджуючись з доводами позивача в частині незаконності перепланування кімнати №33 площею 30 кв.м., яка йому виділена, відповідно до ордера №247 від 15.11.2002 року, вважає, що порушення житлових прав позивача мало місце і виразилось у наступному.
Здійснене у 2005 році за ініціативою відповідача перепланування кімнати №33 площею 30 кв.м., яка була надана для проживання позивачу, і утворення двох кімнат №33/1 і №33/2 з наданням однієї з цих новоутворених кімнат площею 14,5 кв.м. позивачу, є ущемленням його житлових прав, оскільки надана позивачу ця нова кімната не відповідає розміру житлової площі, що надана йому відповідно до ордера №247 від 15.11.2002 року, а сам позивач не просив здійснювати перепланування виділеної йому кімнати площею 30 кв.м.
Крім того, колегія суддів враховує, що в Київському бюро технічної інвентаризації нерухомого майна значене перепланування відповідачем не було зарєстроване, що також свідчить про незаконність перепланування кімнати №33 у гуртожитку по АДРЕСА_1 .
Відповідно до ч.1 ст.19 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» забороняється виселення, переселення та відселення мешканців гуртожитків, на яких поширюється дія цього Закону, які були на правових підставах вселені в гуртожиток і фактично проживають у гуртожитку, без попереднього надання їм (їхнім сім'ям) іншого житла, придатного для постійного проживання людей, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Доводи відповідача в тій частині, що позивач добровільно погоджувався на перепланування виділеної йому кімнати площею 30 кв.м. і проживання у новоутвореній кімнаті площею меншою ніж зазначено у виданому на його ім'я ордері №247 від 15.11.2002 року,відхиляються, оскільки указана обставина не означає, що позивач він відмовлявся від свого права на кімнату площею 30 кв.м., яка виділена йому згідно ордера і не є підставою для скасування первісного ордера, чи визнання його недійсним.
Відповідно до ст.59 ЖК України ордер на жиле приміщення може бути визнано недійсним у судовому порядку у випадках подання громадянами не відповідаючи дійсності відомостей про потребу у поліпшенні житлових умов, порушення прав інших громадян або організацій на зазначене в ордері жиле приміщення, неправомірність дій службових осіб при вирішенні питання про надання жилого приміщення, а також в інших випадках порушення порядку і умов надання жилих приміщень. Відповідно до вимог статті 128 Житлового кодексу Української РСР жила площа в гуртожитку надається за спільним рішенням адміністрації підприємства, установи, організації чи органу кооперативної або іншої громадської організації та відповідного профспілкового комітету.
Стаття 129 Житлового кодексу Української РСР передбачає, що на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу.
Пунктом 10 Примірного положення про гуртожитки передбачено, що на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер (додаток), який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу. Ордер може бути виданий лише на вільну жилу площу.
Отже, ордер на жилу площу в гуртожитку може бути видано лише на вільну жилу площу за спільним рішенням адміністрації та відповідного профспілкового комітету підприємства, установи, організації, і цей ордер є єдиною підставою для вселення у жиле приміщення.
Статтями 58, 59 Житлового кодексу Української РСР визначені підстави і порядок видачі ордера та визнання ордера на жиле приміщення недійсним, зокрема, ордер на жиле приміщення може бути визнано недійсним у судовому порядку у випадках подання громадянами не відповідаючих дійсності відомостей про потребу в поліпшенні житлових умов, порушення прав інших громадян або організацій на зазначене в ордері жиле приміщення, неправомірних дій службових осіб при вирішенні питання про надання жилого приміщення, а також в інших випадках порушення порядку і умов надання жилих приміщень.
Таким чином, ордер на жиле приміщення з огляду на його видачу на зайняте жиле приміщення може бути визнаним недійним лише у випадку, якщо особа, яка фактично проживає у приміщенні зайняла його на законних підставах.
Відповідач не навів суду доказів наявності підстав недійсності виданого позивачу ордера №247 від 15.11.2002 року про надання йому у користування кімнати № 33 площею 30 кв. АДРЕСА_1 , чи втрати позивачем права користування наданою йому кімнатою у гуртожитку.
Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що порушення житлових прав позивача у зв'язку з переобладнанням відповідачем у 2005 році виділеної позивачу напідставі ордера кімнати АДРЕСА_8 мало місце, у зв'язку з чим позовні вимоги позивача є обгрунтованими.
Між тим, відмовляючи у задоволенні позову, суд правомірно послався на пропуск позивачем строку позовної давності.
Так, відповідно до ст.256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого порушеного права.
В силу ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється у три роки.
Згідно до ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Судом встановлено, що про порушення свого права позивачу було відомо ще з жовтня 2005 року, коли відбувалась перепланування кімнати №33 у АДРЕСА_1 , де проживав на той час позивач, а тому, саме з цієї дати є порушенням право позивача та належить вираховувати перебіг позовної давності.
Підстав для задоволення заяви позивача про поновлення строку позовної давності суд не вбачає, оскільки позивач не навів належних доказів його пропуску.
Про застосування строку позовної давності в суді першої інстанції було заявлено відповідачем, що підтверджується протоколом судового засідання від 13.06.2018 року /т.2 а.с.9/.
Відповідно до ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, погоджуючись з доводами суду першої інстанції про відмову у позові у зв'язку із пропуском позивачем строків позовної давності, в той же час вважає безпідставним посилання суду першої інстанції про відмову у позові за недоведеністю порушення житлових прав позивача, оскільки, в силу ст.256 ЦК України, строк позовної давності може бути застосований судом у випадку, коли судом встановлено порушення прав позивача, на захист яких останній звернувся до суду.
Між тим, указане посилання суду не вплинуло на правильність рішення по суті, а саме: відмова у позові з підстав пропуску строку позовної давності, а тому колегія не вбачає підстав для зміни або скасування оскаржуваного судового рішення.
Керуючись ст.ст.374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, а рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 04 жовтня 2018року залишити без змін.
Постанова набирає чинності з дня її прийняття, і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови виготовлено 24 травня 2019 року.
Суддя-доповідач
Судді