№22ц/824/4939/19 Головуючий у 1 інстанції - Радзівіл А.Г.
Унікальний №361/6683/15-ц Доповідач - Панченко М.М.
22 травня 2019 року м.Київ
Колегія суддів цивільної палати Київського апеляційного суду у складі:
судді-доповідача - Панченка М.М.
суддів - Слюсар Т.А., Волошиної В.М.
при секретарі - Кемському В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Києві справу за апеляційною скаргою адвоката Вітер В'ячеслава Миколайовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 20 грудня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_3 , про звернення стягнення на предмет іпотеки,-
У вересні 2015 року позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 і, з урахуванням уточнень до позову, просила ухвалити рішення, яким, в рахунок погашення заборгованості відповідачки за договором позики у розмірі 100.000 грн., звернути стягнення на предмет іпотеки - садовий будинок НОМЕР_4 , загальною площею 34,8 кв.м. та земельну ділянку кадастровий № НОМЕР_3 площею 0,0550 га, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 шляхом надання позивачці права продажу предмета іпотеки від свого імені будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу/т.1 а.с.2-5, 114-117, т.2 а.с.205-209/.
Позивачка ОСОБА_1 послалась на те, що відповідачка ОСОБА_2 на забезпечення своїх договірних зобов'язань позики у сумі 100.000 грн., заставила позивачці в іпотеку вище зазначене майно, що підтверджується договором іпотеки, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шандибою Л.І. від 25.12.2014 року та зареєстрованого за №3476.
Позивачка також зазначила, що в силу додаткової угоди від 23.02.2015 року про внесення змін до договору позики відповідачка зобов'язувалась повернути позику у розмірі 5.000 дол.США на день повернення позики без нарахування відсотків, на термін до 25.05.2015 року.
Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 20.12.2018 року у позові відмовлено /т.3 а.с.56-65/.
Відмовляючи у позові, суд першої інстанції послався на те, що спірне іпотечне майно на час розгляду справи судом першої інстанції не належить ОСОБА_2 на праві власності, оскільки рішенням Броварського міськрайонного суду суду Київської області від 21.03.2016 року, залишеним в силі ухвалою апеляційного суду Київської області від 29.09.2016 року розірвано договір купівлі-продажу спірного іпотечного майна від 02.08.2014 року, за яким відповідачка набула у власність це майно від третьої особи ОСОБА_3 .
Крім того, судовим рішенням скасована державна реєстрація права власності на це майно за відповідачкою ОСОБА_2 .
В поданій апеляційній скарзі адвокат Вітер В'ячеслав Миколайович, який діє в інтересах ОСОБА_1 , пославшись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 20 грудня 2018 року та ухвалити нове рішення яким задовольнити позов.
Так, скаржник послався на ст.204 ЦК України, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним і виходив з того, що договір купівлі-продажу спірного майна, укладений 02.08.2014 року між відповідачкою ОСОБА_2 , як покупцем, та третьою особою ОСОБА_3 , як продавцем, недійсним у судовому порядку не визнавався, а був розірваний, відповідно до рішення Броварського міськрайонного суду суду Київської області від 21.03.2016 року. При цьому, згідно ч.ч.4,5 ст.653 ЦК України для договорів, які розриваються за рішенням суду, та є розірваними з моменту набрання рішенням суду про розірвання договору законної сили, передбачені наслідки у вигляді відшкодування збитків, завданих розірванням договору, а не повернення сторін за договором відчуження в первісний стан.
Отже, рішення Броварського міськрайонного суду суду Київської області від 21.03.2016 року, яким розірвано договір купівлі-продажу майна між відповідачкою ОСОБА_2 та третьою особою ОСОБА_3 ніяким чином не впливає на право ОСОБА_4 , як іпотекодержателя, у зв'язку з невиконанням боржником ОСОБА_2 забезпеченого іпотекою зобов'язання, одержати задоволення своїх вимог за рахунок цих же об'єктів нерухомого майна, які водночас є предметом іпотеки.
Тобто, на думку скаржника, рішення про розірвання договору купівлі-продажу спірного майна відповідачкою ОСОБА_4 не має преюдиційного значення для даної справи.
Крім того, скаржник зазначив, що наявність ухвали Броварського міськрайонного суду Київської області від 22.06.2015 року про накладення арешту на спірне майно не впливає на можливість реалізації позивачем свого права на звернення стягнення на ці ж об'єкти, як предмет іпотеки, оскільки заходи забезпечення, встановлені ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 22.06.2015 року за заяво ОСОБА_3 у справі за її позовом до ОСОБА_2 про розірвання договору купівлі-продажу спірного майна, на час розгляду справи уже не діяли, за збігом 90 днів, відповідно до ст.158 ЦПК України.
Також скаржник зазначив, що суд першої інстанції безпідставно послався на висновки ВССУ, викладені в ухвалі від 17.07.2013 року у справіі №6-21250св13, як такі, що стосуються інших правовідносин.
Крім того, скаржник послався на ст.3 Закону України «Про іпотеку», згідно якої у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, прав чи вимоги яких на передане в іпотеку майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки.
Відповідачка та позивачка, будучи належним чином повідомленими про день та час розгляду справи, у судове засідання не з'явилися, при цьому, суду не надано підтверджуючих доказів неможливості взяти участь їм та їхнім представникам участь у розгляді справи, а тому неявку до суду указаних учасників процесу, суд розглядає, як неповажну. З урахуванням викладеного, відповідно до положень ст.372 ЦПК України колегія суддів провела судовий розгляд за їх відсутності.
Заслухавши доповідь по справі, пояснення представника третьої особи Капічнікової Галини Степанівни, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст.3 ЦПК України).
Згідно принципу диспозитивності суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст.13 ЦПК України).
Відповідно до ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як слідує із матеріалів справи, 25.12.2014 року відповідачка ОСОБА_2 на забезпечення своїх договірних зобов'язань позики у сумі 100.000 грн., на термін до 25.05.2015 року, відповідно до договору іпотеки, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шандибою Л.І. від 25.12.2014 року за реєстровим №3476, заставила позивачці ОСОБА_1 в іпотеку садовий будинок НОМЕР_4, загальною площею 34,8 кв.м . та земельну ділянку кадастровий № НОМЕР_3 площею 0,0550 га, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 шляхом надання позивачці права продажу предмета іпотеки від свого імені будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу /т.1 а.с.9-10,11-12, 6, 7, 8/.
Право власності відповідачки ОСОБА_2 на заставлене майно підтверджувалось договорами купівлі-продажу, укладених з продавцем цього майна третьою особою ОСОБА_3 , посвідчених 02.08.2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Синицею Т.В. за реєстровим №5327 - на садовий будинок, та за реєстровим №5330 - на земельну ділянку.
Згідно з витягом №25081416 від 02.08.2014 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, право власності іпотекодавця ОСОБА_2 на садовий будинок зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень 02.08.2014 року за №6546050, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 109101032212.
Згідно з витягом №25081700 від 02.08.2014 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, право власності іпотекодавця на земельну ділянку зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень 02.08.2014 року за №6546120, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 109097532212.
Відповідно до п.1.4. договору іпотеки, за згодою сторін іпотечного договору, предмет іпотеки оцінений у сумі 300.000 грн.
Відповідно до п.2.1. договору зобов'язання, забезпечене педметом іпотеки, вважається виконаним, якщо Позичальником фактично погашено позику у сумі 100.000 грн., що за комерційним курсом становить 5.000 дол.США.
Згідно п.2.2. Договору про внесення змін до договору іпотеки від 27.04.2015 року договір іпотеки доповнений наступним змістом: «Відповідно до ст.36 Закону України України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором Іпотекодержателя може бути здійснено в позасудовому порядку шляхом: передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому ст.37 Закону України «Про іпотеку»; - продаж Іпотекодержателем від свого імені Предмету іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встанвленому ст.38 Закону України «Про іпотеку», для чого Іпотекодавець надає право Іпоткодержателю право від свого імені укласти такий договір купівлі-продажу за ціною і на умовах, визначених на власний розсуд Іпоткееодержателя, і здійснити всі передбачені чинним законодавством необхідні для укладення такого договору дії від імені Іпотекодавця, в тому числі, але не включно - дії, пов'язані з оформленням необхідних документів для нотаріального посвідчення такого договору».
Отже, між ОСОБА_2 , як Іпотекодавцем, та ОСОБА_1 , як Іпотекодержателем, виникли відносини договору іпотеки, які, врегульовані ст.ст.572, 575 ЦК України і в силу яких кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.
Відповідно до ст.33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання Іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
Оскільки позичальниця ОСОБА_2 не виконала свої договірні зобов"язання з погашення позики у термін, передбачений договором позики, тобто, до 25.05.2015 року, позивачка ОСОБА_1 звернулась з цим позовом до суду про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом надання позивачці права продажу від свого імені садового будинку з господарськими будівлями та спорудами загальною площею 34,8 кв.м., житловою площею 10,9 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_5 за початковою ціною 43.938 грн. для його подальшої реалізації, та земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_3 площею 0,0550 га за тією ж адресою - Київська АДРЕСА_6 Лінія 10 за початковою ціною 85.580 грн. для її подальшої реалізації.
Відповідно до ст.526 ЦК України зобов"язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору.
А, відповідно до ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
В силу ч.1ст.35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
Між тим, ухвалюючи рішення про відмову у позові, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що спірне іпотечне майно на час розгляду справи не належить ОСОБА_2 , як іпотекодавцю на праві власності, оскільки рішенням Броварського міськрайонного суду суду Київської області від 21.03.2016 року, залишеним в силі ухвалою апеляційного суду Київської області від 29.09.2016 року розірвано договори купівлі-продажу спірного іпотечного майна від 02.08.2014 року, за яким відповідачка ОСОБА_2 набула у власність це майно від третьої особи ОСОБА_3 , а також була скасована державна реєстрація права власності на це майно за відповідачкою ОСОБА_2 /т.1 а.с.242-245, 246-248/.
Отже, на час ухвалення Броварським міськрайонним судом Київської області від 20 грудня 2018 року рішення у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки, спірне іпотечне майно не перебувало у власності відповідачки ОСОБА_2 .
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції правомірно керувався ст.5 Закону України «Про іпотеку», згідно якої предметом іпотеки можуть бути один або декілька об'єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно можке бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути зверне стягнення.
Таким чином, на думку суду, однією із умов укладення договору іпотеки, передача майна в іпотеку та в подальшому зверненя стягнення на дане майно, є те, що воно повинно належати на праві власності іпотекодавцю не лише на час укладення договору іпотеки, але і на час звернення стягнення на це майно. Право власності на майно іпотекодавіця повинно бути підтверджене відповідними правовстановлюючими документами та зареєстроване у встановленому законом порядку.
У даному разі, на день розгляду справи, як обґрунтовано зазначив суд першої інстанції, судом встановлено, що договір купівлі-продажу садового будинку та земельної ділянки, на які просить звернути стягнення позивачка, в порядку виконання договору іпотеки від 25.12.2014 року є розірваними та скасована державна реєстрація права власності на це майно за відповідачкою ОСОБА_2 .
На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції постановлене на повно з'ясованих обставинах з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду.
Керуючись ст.ст.374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу адвоката Вітер В'ячеслава Миколайовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , відхилити, а рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 20 грудня 2018 року залишити без змін.
Постанова набирає чинності з дня її прийняття, і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови виготовлено 24 травня 2019 року.
Суддя-доповідач
Судді