Справа №760/9510/16-ц
Апеляційне провадження №22-ц/824/6092/2019
21 травня 2019 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах - головуючого Сержанюка А.С., суддів Сліпченка О.І., Сушко Л.П., із участю секретаря Топольського В.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Києві матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 14 вересня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Київської міської ради про визнання права власності в порядку спадкування,
26 травня 2016 року ОСОБА_2 а звернулася до суду із названим позовом, де просить визнати за нею право власності на 1/2 частину земельної ділянки від площі 0,1 га для обслуговування жилого будинку і господарських будівель, споруд, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер НОМЕР_1 , в порядку спадкування після смерті ОСОБА_3 .
Свої вимоги обґрунтовує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , який за життя склав на ім'я позивача заповіт від 10 липня 2012 року, зареєстрований в реєстрі за №3-1102 та після смерті якого відкрилася спадщина.
Посилаєтьсяна те, що вона звернулася до Дев'ятої К иївської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини на майно померлого ОСОБА_3 , проте отримала відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на 1/2 частину земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер НОМЕР_1 , оскільки у позивача був відсутній правовстановлюючий документ на спадкове майно.
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 14 вересня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено.
Визнано за ОСОБА_2 право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 на 1/2 частину земельної ділянки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер НОМЕР_1 , загальна площа 0,1000 га.
На обґрунтування ухваленого рішення, місцевий суд зазначив, що з поданих матеріалів справи вбачається, що позивач належить до спадкоємців за заповітом.
З огляду на викладене вище, приймаючи до уваги відсутність у позивача правовстановлюючого документу на спадкове майно, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача.
Не погоджуючись із ухваленим судом рішенням, особа, що не брала участі в розгляді справи - ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також неправильне застосування норм матеріального права та порушення процесуального права при його ухваленні.
Просить рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 14 вересня 2016 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про залишення без задоволення позовних вимог.
Суд, закінчивши з'ясування обставин справи і перевірку їх доказами, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі, у межах доводів та вимог апеляційної скарги, вислухавши учасників процесу в судових дебатах, вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, керуючись наступним.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Якщо одна із сторін визнала пред'явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 206 цього Кодексу.
Як встановлено судом, що підтверджується і матеріалами справи, ОСОБА_3 , за життя, склав заповіт на ім'я ОСОБА_2 , який був посвідчений державним нотаріусом П'ятої Київської державної нотаріальної контори Артеменко О.А. 10 липня 2012 року та зареєстрований у реєстрі за №3-1102 ( а.с. 8 ).
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 ( а.с. 7 ).
Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина, зокрема, на 1/2 частину земельної ділянки від площі 0,1 га за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер НОМЕР_1 ( а.с. 63-92 ).
З матеріалів справи вбачається, що право власності ОСОБА_3 на 1/2 частину земельної ділянки підтверджується Державним актом на право приватної власності на земельну ділянку НОМЕР_3 від 04 липня 2000 року, який видано ОСОБА_3 на підставі рішення Київської міської ради «Про передачу громадянам у приватну власність земельних ділянок для обслуговування жилих будинків і господарських будівель» від 08 липня 1999 року №353/454 ( а.с. 15-16, 29-32 ).
10 квітня 2014 року ОСОБА_2 звернулася до Дев'ятої Київської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини в порядку спадкування за заповітом, однак нотаріусом було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на 1/2 частину земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер НОМЕР_1 , після смерті ОСОБА_3 ( а.с. 17 , 72 ).
Підставою відмови стало те, що у спадкоємиці відсутній правовстановлюючий документ на спадкове майно ( там же ).
В зв'язку з отриманою відмовою у вчиненні нотаріальних дії 26 травня 2016 року ОСОБА_2 а звернулася до суду із названим позовом ( а.с. 1-5 ).
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 14 вересня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено та визнано за нею право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 на 1/2 частину земельної ділянки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер НОМЕР_1 , загальна площа 0,1000 га ( а.с. 106 ).
Проте, на переконання апеляційного суду, при ухваленні зазначеного рішення місцевий суд не звернув уваги на те, що до Дев'ятої Київської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини, крім ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 року звернулася ОСОБА_1 ( а.с. 63зв. ).
І як наслідок, ухвалив рішення про задоволення позову, що заявлений до неналежного відповідача, оскільки, враховуючи положення ст.ст. 392, 1268, 1269 ЦК України, відповідачами у справах про визнання права власності в порядку спадкування на нерухоме майно, щодо якого відсутні правовстановлюючі документи, є спадкоємці, які прийняли спадщину, а також органи, які уповноважені видавати правовстановлюючі документи на нерухоме майно, або ж органи, до яких перейшли такі повноваження, та органи, що здійснюють державну реєстрацію прав на нерухоме майно.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 51 ЦПК України передбачено, що суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача.
За змістом п.п. 3, 4 ч. 5 ст. 12 ЦПК України суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.
За змістом наведених норм ЦПК України, з'ясувавши, що позов пред'явлено до неналежного відповідача або не до всіх відповідачів, суд має роз'яснити позивачеві право на подачу заяви про заміну відповідача або залучення до участі у справі співвідповідача.
Суд першої інстанції, у порушення вимог ч. 4 ст. 2 ст. 51 ЦПК України зазначене вище не врахував та дійшов неправильного висновку стосовно того, що позовні вимоги підлягають задоволенню, оскільки не сприяв всебічному і повному з'ясуванню обставин справи та не визначився зі складом осіб, які повинні брати участь у справі.
Крім того, якщо позивач не заявив клопотання про заміну неналежного відповідача, суд, за відсутності належного відповідача, позбавлений можливості позитивно вирішити заявлені позовні вимоги.
Окрім цього, з матеріалів справи вбачається, що 06 серпня 2014 року ОСОБА_1 звернулася до ОСОБА_2 з позовом, зокрема, про визнання недійсним заповіту, складеного 10 липня 2012 року від імені ОСОБА_3 на ім'я відповідача - ОСОБА_2 ( а.с. 80-81 ).
При цьому, відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 251 ЦПК України, суд був зобов'язаний зупинити провадження у справі, оскільки, вирішення зазначеного позову об'єктивно впливає на розгляд цього позову.
Разом з тим, вказане порушення норм процесуального права призвело до неправильного вирішення справи, оскільки, рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 13 липня 2016 року, яке залишене без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 06 жовтня 2016 року та постановою Верховного Суду від 14 січня 2019 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково та визнано недійсним удаваний правочин - заповіт, складений 10 липня 2012 року від імені ОСОБА_3 на ім'я ОСОБА_2 , посвідчений державним нотаріусом П'ятої Київської державної нотаріальної контори Артеменко О.А. та зареєстрований в реєстрі за №3-1102 ( а.с. 135-140, 143-146, 150-157 ).
За таких обставин, суд першої інстанції, неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи,вважав встановленими обставини, що мають значення для справи, які судом не доведені, зробив висновки, які не відповідають матеріалам справи, і, без додержання зазначених норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст.ст. 328, 392, 1216, 1218, 1222, 1223, 1233, 1268, 1269 ЦК України ст.ст. 5, 10-13, 51, 76-81, 251, 263 ЦПК України, ухвалив незаконне і необґрунтоване рішення про задоволення позовних вимог.
Таким чином, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , на переконання апеляційного суду, знайшли своє підтвердження, унаслідок чого рішення місцевого суду підлягає скасуванню із ухваленням нового про залишення без задоволення позовних вимог у відповідності до ст. 376 ЦПК України та названих положень матеріального і процесуального права за їх необґрунтованістю.
Також, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на підставі ст. 4 Закону України «Про судовий збір», ст. 141 ЦПК України сплачений судовій збір ( а.с. 165 ) у розмірі 10 335 ( 1 378 х 5 х 150 : 100 ) грн.
Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 5, 10-13, 76-81, 263, 367, 368, 374, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 14 вересня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Київської міської ради про визнання права власності в порядку спадкування скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким залишити позовні вимоги без задоволення.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 10 335 грн.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.
Головуючий А.С. Сержанюк
Судді: О.І. Сліпченко
Л.П. Сушко