15 травня 2019 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду в складі:
головуючого - судді - ОСОБА_1 ,
суддів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду кримінальну справу відносно
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Знам'янки Кіровоградської області, зареєстрованого у АДРЕСА_1 , судимого: за вироком Знам'янського окружного суду Кіровоградської області від 18 лютого 1993 року за статтями 94, 81, ч. 3 ст. 42 КК на 8 років позбавлення волі, звільненого 16 червня 2000 року на підставі Закону України «Про амністію»
від 11 травня 2000 року; за вироком Березанського міського суду Київської області від 10 грудня 2003 року за ч. 1 ст. 185 КК до штрафу в розмірі 510 грн.; за вироком Березанського міського суду Київської області від 20 серпня 2004 року зі змінами згідно з ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 19 січня 2006 року за ч. 2 ст. 185 КК на 2 роки позбавлення волі, звільненого 19 серпня 2006 року у зв'язку з відбуттям покарання,
обвинуваченого у вчиненні злочинів, передбачених ч. 4 ст. 187, пунктами 6, 12, 13, ч. 2 ст. 115 КК;
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця с. Македони Миронівського району Київської області, зареєстрованого у АДРЕСА_2 , судимого: за вироком Березанського міського суду Київської області від 13 серпня 2003 року за 3 ст. 185 КК на 3 роки позбавлення волі, звільненого на підставі ст. 75 КК від відбування покарання з іспитовим строком 2 роки; за вироком Березанського міського суду Київської області від 11 грудня 2003 року за ч. 3 ст. 185, 71 КК на 3 роки 3 місяці позбавлення волі, звільненого 24 травня 2005 року умовно-достроково на 1 рік 7 місяців,
обвинуваченого у вчиненні злочинів, передбачених ч. 4 ст. 187, пунктами 6, 12, 13, ч. 2 ст. 115 КК,
за апеляціями прокурора Бориспільської міжрайонної прокуратури Київської області та підсудних ОСОБА_4 , ОСОБА_5 з доповненнями на вирок Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 05 червня 2014 року,
за участю сторін:
прокурора ОСОБА_6 ,
підсудних ОСОБА_5 , ОСОБА_4 ,
захисників ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,
Вироком Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 5 червня 2014 року ОСОБА_4 засуджено:
- за ч. 4 ст. 187 КК - до покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років;
- за пунктами 6, 12, 13, ч. 2 ст. 115 КК - до покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.
На підставі ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_4 призначено остаточне покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.
ОСОБА_5 засуджено:
- за ч. 4 ст. 187 КК - до покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років;
- за пунктами 6, 12, 13 ч. 2 ст. 115 КК - до довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.
На підставі ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_5 призначено остаточне покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.
На підставі ч.5 ст. 72 КК України зараховано ОСОБА_4 у строк відбування покарання у виді позбавлення волі строк його попереднього ув'язнення з 09 листопада 2008 року по 10 квітня 2017 року з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.
На підставі ч.5 ст. 72 КК України зараховано ОСОБА_5 у строк відбування покарання у виді позбавлення волі строк його попереднього ув'язнення з 17 листопада 2008 року по 10 квітня 2017 року з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.
За цим вироком також засуджено ОСОБА_9 за ч. 4 ст. 187, пунктами 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК остаточно на 15 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю. Судове рішення щодо ОСОБА_9 відповідно до ухвали Верховного Суду від 18 січня 2019 року залишено без змін та набрало законної сили.
В апеляції підсудний ОСОБА_4 ,посилаючись на безпідставність свого засудження на основі сфальсифікованих, на його думку, матеріалів кримінальної справи у період з 01 по 09 листопада 2008 року, зокрема, протоколів огляду місця події та протоколів очної ставки, висновків експертиз, та вказуючи на те, що інкримінованих йому злочинів він не вчиняв, усі обставини щодо них йому відомі зі слів ОСОБА_5 , просить переглянути вирок і прийняти відповідне законне та обгрунтоване рішення.
Зазначає про однобічність і неповноту досудового та судового слідства, невідповідність висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам справи, істотні порушення кримінально-процесуального закону та неправильне застосування кримінального закону. Вказує на порушення його права на захист на досудовому слідстві. Зазначає, що визнав себе винними на досудовому слідстві у вчиненні злочинів унаслідок застосування до нього незаконних методів слідства.
У доповненнях до апеляції на вирок суду, поданих після скасування Верховним судом ухвали Апеляційного суду Київської області від 10 квітня 2017 року, підсудний ОСОБА_4 просить негайно звільнити його з-під варти та виплатити компенсацію у розмірі 150 млн. гривень за заподіяну шкоду, внаслідок тривалого утримання під вартою у сфабрикованій відносно нього кримінальній справі.
В апеляції підсудний ОСОБА_5 та доповненнях до неї вказує на однобічність і неповноту досудового та судового слідства, невідповідність висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам справи, істотні порушення кримінально-процесуального закону та неправильне застосування кримінального закону.
Просить оскаржуваний вирок суду першої інстанції скасувати, а кримінальну справу направити на новий судовий розгляд у зв'язку з тим, що його засудження ґрунтується на доказах, отриманих із порушенням визначених у КПК процедур. Зокрема, засуджений вказує, що явка з повинною, яка була відібрана у нього без участі захисника, та подальші його допити відбувалися у період його адміністративного арешту, його зізнавальні показання отримані в результаті застосування до нього заходів фізичного тиску працівниками міліції, вказані факти за його скаргами не були ефективно розслідувані, протягом судового розгляду він був позбавлений якісної правової допомоги через пасивну процесуальну поведінку призначених йому захисників.
Окрім того, посилається на неналежний розгляд його зауважень на протокол судового засідання в суді першої інстанціїта грубе порушення його права на захист у зв'язку з обмеженням можливості ознайомлення з матеріалами кримінальної справи.
Вказує на те, що інші засуджені обмовляють його у вчиненні вбивств і розбійних нападів на потерпілих, оскільки він не причетний до вбивства потерпілих, а лише вважає себе винним в крадіжці їх майна.
У доповненнях до апеляції підсудний ОСОБА_5 посилається на неповноту дослідження матеріалів справи, а саме вказує на те, що не досліджувалися рукавиці зі слідами крові; оспорює висновок комплексної цитологічної та генотилоскопічної експертизи від 10.12.2008 року щодо приналежності крові на вилученій палиці, де зазначено про можливу приналежність слідів крові як Корнієнку так і Ковальському ; посилається на незаконність здобуття доказів, а саме в період його незаконного адмінарешту з 02 листопада 2008 року, які враховано судом першої інстанції при винесенні вироку.
Зазначає, що суд першої інстанції помилково взяв до уваги показання підсудного ОСОБА_9 , які містять протиріччя оскільки неодноразово змінювалися.
Окрім наведених вимог апеляції підсудний ОСОБА_5 просить зарахувати йому відповідно до вимог ст.72 КК України у строк відбуття покарання строк його попереднього ув'язнення.
Також у доповненнях до апеляційної скарги, поданих після скасування Верховним Судом ухвали Апеляційного суду Київської області від 10 квітня 2017 року ОСОБА_5 звертає увагу на істотне порушення кримінально-процесуального закону, яке полягає у порушенні права обвинуваченого на захист.
Зазначає, що відповідно до довідки Київського СІЗО за № 08/275 від 08 січня 2019 року (т.33 а.с. 167), в період часу з 01.05.2012 року по 05.06.2014 року він жодного разу не спілкувався із захисником. Усі клопотання про відмову від вказаного захисника та призначення іншого залишено судом першої інстанції без задоволення. Укласти угоду з іншим адвокатом не мав змоги через відсутність коштів.
Окрім того вважає, що суд першої інстанції не дослідив факт порушення його права на захист під час досудового слідства. Зазначає, що явки з повинною від 05.11.2018 р. по епізоду вбивства ОСОБА_10 (т.12 а.с. 2-4) та від 12.11.2008 р. по епізоду вбивства ОСОБА_11 відібрані працівниками міліції шляхом його побиття, погроз та без участі адвоката.
Стверджує, що суд першої інстанції не надав оцінки його незаконному затриманню, що підтверджується відсутністю у матеріалах справи протоколу затримання за підозрою у вчиненні злочину.
Вказує на те, що в порушення вимог ст.262 КПК України 05 грудня 2013 року його безпідставно і незаконно видалили із залу судових засідань першої інстанції.
Звертає увагу на відсутність в матеріалах справи технічного носія з аудіозаписом судового засідання за 26 грудня 2013 року, на якому згідно протоколу судового засідання він заявляв письмову відмову від неналежного захисника ОСОБА_12 і здійснювався перегляд диску з відтворенням обстановки і обставин події за участю ОСОБА_4 , а також аудіозапис судових дебатів, що також є грубим порушенням КПК України (1960 року) та відповідно до п.10 ст.370 КПК України є безумовною підставою для скасування вироку суду першої інстанції.
Зазначає, що висновки суду не підтверджуються доказами, дослідженими в суді.
Вважає, що слідча дія, в результаті якої вилучені кросівки та курточка, що зафіксовано протоколом огляду місця події від 04 листопада 2008 р. (т.3 а.с. 100-103) є незаконною через відсутність в матеріалах справи постанови суду, яка б дозволяла 04.11.2008 року проводити обшук за адресою АДРЕСА_3 , та письмового дозволу власниці оселі. Наведені обставини, на його думку, свідчать про те, що 04 листопада 2008 року фактично проведено не огляд місця події, а обшук.
Виходячи з наведеного вважає, що у суду першої інстанції були всі підстави для визнання речових доказів, отриманих під час проведення огляду місця події від 04 листопада 2008 року та висновків судово - медичної імунологічної експертизи № 1606/х від 10.12.2008 р. і молекулярно - генетичної експертизи № 20-25 від 23.02.2009 р. (т.9 а.с. 28-31) недопустимими.
Звертає увагу на розбіжності щодо понятих, які були присутніми під час огляду місця події від 04.11.2008 р. та які засвідчували своїми підписами вилучення та упакування речових доказів під час вказаного огляду.
Зазначає про відсутність в матеріалах справи постанови суду, яка б дозволяла 08.11.2008 року проведення обшуку за адресою АДРЕСА_4 та дозволу власника житла, що свідчить про недопустимість протоколу огляду місця події від 08 листопада 2008 року, який, на його думку, проведено не уповноваженою на те особою.
Виходячи з наведеного вважає недопустимим речовий доказ «монтіровку», отриманий під час проведення вказаного огляду та відповідно висновок комплексної цитологічної та генотилоскопічної експертиза № 1733/х відр. (т.9 а.с. 94-97).
Вважає неналежним доказом цигарки "Некст", знайдені на подвір'ї ОСОБА_10 згідно протоколу огляду місця події від 01.11.2008 р. (т.3 а.с. 1-23), оскільки вказана пачка сигарет не має жодних індивідуальних ознак.
Зазначає, що протоколи від 05.11.2008 р. по епізоду вбивства ОСОБА_10 , і від 14.11.2008 p. по епізоду вбивства ОСОБА_11 , є недопустимими доказами з підстав того, що він надавав покази під примусом працівників міліції і відсутні відеозаписи зазначених слідчих дій.
Звертає увагу на те, що ігноруючи вказівки ВССУ в ухвалі від 15.12.2010 року та вимоги ст.399 КПК України, суд першої інстанції знову в основу обвинувального вироку поклав показання ОСОБА_4 підозрюваного і взагалі не досліджував покази ОСОБА_4 які він давав під час додаткових допитів як обвинувачений, під час яких він не визнав своєї вини (т.12 а.с. 161-163, 164-173, 174- 175.).
Вважає, що суд першої інстанції не визначив ролі учасників інкримінованих злочинів та зазначив спосіб вбивства ОСОБА_10 , який не підтверджено жодними доказами.
Зазначає, що судом першої інстанції залишено поза увагою факт побиття ОСОБА_4 під час затримання працівниками міліції, що підтверджується показаннями свідка ОСОБА_13 .
В апеляції прокурор проситьвирок суду змінити в частині призначеного покарання ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у зв'язку з неправильним застосуванням кримінального закону, а саме незастосуванням судом кримінального закону, який підлягає застосуванню. В обґрунтування вимог, зазначає про те, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 покарання необхідно визначити шляхом поглинання менш суворого покарання довічним позбавленням волі та просить: 1) призначити покарання ОСОБА_4 : за ч. 4 ст. 187 КК України у виді 15 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю; за п.п. 6, 12, 13 ч. 2 ст. 115 КК України у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю; на підставі ст. 70 КК України шляхом поглинання менш суворого покарання довічним позбавленням волі призначити остаточне покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю; 2) призначити покарання ОСОБА_5 : за ч. 4 ст. 187 КК України у виді 15 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю; за п.п. 6, 12, 13 ч. 2 ст. 115 КК України у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю; на підставі ст. 70 КК України шляхом поглинання менш суворого покарання довічним позбавленням волі призначити остаточне покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю; 3) в інший частині вирок залишити без змін.
Підсудний ОСОБА_5 подав заперечення на апеляцію підсудного ОСОБА_4 , в яких указує на неправдивість викладених у ній обставин та просить її не брати до уваги, а також заперечення на апеляцію прокурора та просить залишити її без задоволення як необґрунтовану та невмотивовану.
Згідно з вироком суду, 30 жовтня 2008 року під час розпивання спиртних напоїв за місцем проживання ОСОБА_5 на АДРЕСА_2 ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , котрі перебували між собою в дружніх стосунках, вирішили роздобути кошти для власних потреб. З цією метою в цей же день вони, керуючись корисливими спонуканнями, вступили у злочинну змову щодо вчинення крадіжки з домоволодіння ОСОБА_10 . Ініціатором став ОСОБА_4 , який володів інформацією про місце проживання та наявність майна у ОСОБА_10 . Для скоєння крадіжки ОСОБА_4 та ОСОБА_5 вирішили використати спеціальне знаряддя - металеву палицю «фомку», яка належала ОСОБА_4 і яку той постійно мав при собі.
30 жовтня 2008 року близько18-ї год. ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у стані алкогольного сп'яніння за попередньою змовою між собою, діючи з корисливих мотивів, з метою реалізації умислу, спрямованого на вчинення крадіжки з домоволодіння ОСОБА_10 , прибули на моторолері, що належав ОСОБА_4 , на АДРЕСА_5 .
Неподалік помешкання ОСОБА_10 вони зустріли знайомого
ОСОБА_5 - ОСОБА_9 . У ході спільного розпивання спиртової настоянки, яку мав при собі ОСОБА_9 , ОСОБА_4 запропонував йому взяти з ними участь у вчиненні крадіжки, на що той погодився.
Для проникнення на територію вказаного домоволодіння ОСОБА_4 частково розібрав дерев'яний паркан, і через утворений отвір усі разом потрапили на подвір'я будинку. Господар домоволодіння ОСОБА_10 у цей час знаходився у приміщенні літньої кухні і, почувши з вулиці сторонні шуми, вийшов на подвір'я. Побоюючись, що ОСОБА_10 може виявити їх під час вчинення злочину, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_9 вийшли з подвір'я.
Саме в цей час у ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_9 , які бажали довести свій злочинний умисел на заволодіння майном потерпілого, виник умисел вчинити розбійний напад та вбивство ОСОБА_10 . При цьому ОСОБА_4 повідомив, що має при собі металеву палицю - фомку» і має намір використати її з метою подолання опору ОСОБА_10 . Реалізуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_9 приблизно через 5-7 хвилин вдруге повернулися на подвір'я будинку ОСОБА_10 . Почувши гавкіт собаки, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_9 , побоюючись бути викритими сторонніми особами, наявною у них «фомкою» та знайденим на подвір'ї ножем, вбили собаку ОСОБА_10 .
Після того, діючи за раніше досягнутою домовленістю щодо вчинених злочинів, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 постукали у вікно літньої кухні. Коли на їх стук ОСОБА_10 вийшов із приміщення, ОСОБА_9 , котрий стояв за дверима, наніс удар "фомкою" по голові потерпілого, який від цього впав, а всі троє почали вимагати від нього віддати гроші та майно. Використовуючи "фомку", вони спільно, умисно з метою вбивства ОСОБА_10 завдали потерпілому 12 ударів по голові, передаючи її один одному. Від одержаних тілесних ушкоджень ОСОБА_10 знепритомнів.
Внаслідок протиправних дій ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_9 потерпілому ОСОБА_10 відповідно до висновку судово-медичної експертизи №603 від 1 листопада 2008 року було завдано прижиттєвих тілесних ушкоджень у вигляді однієї забійної рани в області носа, однієї забійної рани на вилиці, однієї рани біля хвоста правої брови, однієї рани на лобі зліва та зверху, однієї рани на лобі посередині зверху, двох ран на передній частині лівої тім'яної області голови, трьох ран на задній частині луски лівої скроневої кістки, однієї рани на верхній частині потиличної ділянки голови, однієї рани на задній частині правої тім'яної ділянки голови, багатьох численних переломів кісток склепіння черепу зліва, крововиливів, у тому числі під оболонки полюсів лобних та скроневих долей та в речовину правого скроневого полюса основи правої скроневої долі, які відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечних для життя.
Вважаючи, що ОСОБА_10 помер, і не перевіряючи цієї обставини, бажаючи настання його смерті, ОСОБА_4 запропонував ОСОБА_5 та ОСОБА_9 вкинути потерпілого ОСОБА_10 у криницю, розташовану на території домоволодіння, на що ті погодилися. Діючи спільно, умисно, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_9 , взявши ОСОБА_10 під руки, потягнули до криниці та вкинули потерпілого головою до низу в криницю з водою. Згідно з висновком судово-медичної експертизи № 603 від 1 листопада 2008 року смерть ОСОБА_10 настала від механічної асфіксії в результаті втоплення у воді.
Також ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_9 проникли у житло і, обшукавши будинок та підсобні приміщення потерпілого, заволоділи майном ОСОБА_10 на загальну суму 1168 грн. Після цього місце вчинення злочину залишили, а викраденим майном розпорядилися на власний розсуд.
Невдовзі після вчинення розбійного нападу та умисного вбивства ОСОБА_10 . ОСОБА_4 вирішив вчинити нові злочини.
Так, 1 листопада 2008 рокублизько 19:00год, перебуваючи в АДРЕСА_6 , ОСОБА_4 у ході спільного розпивання спиртних напоїв в будинку ОСОБА_14 запропонував вчинити крадіжку з домоволодіння ОСОБА_11 , раніше втягненому ним у злочинну діяльність ОСОБА_5 , на що той погодився. ОСОБА_4 був знайомий із ОСОБА_11 і володів інформацією про його місце проживання та наявність у того коштів. Близько 20:00 1 листопада 2008 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , будучи особами, які раніше вчинили умисне вбивство та розбійний напад на ОСОБА_10 , перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, за попередньою змовою між собою, діючи з корисливих мотивів, прибули на моторолері ОСОБА_4 до будинку ОСОБА_11 .
Реалізуючи свій злочинний намір, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , діючи відповідно до розробленого ними плану: ОСОБА_5 стояв поруч із будинком ОСОБА_11 і слідкував за потерпілим, котрий перебував у будинку, а ОСОБА_4 за допомогою заздалегідь підготовленої «фомки» намагався зламати вхідні двері в будинок, щоб проникнути всередину. Однак зробити цього ОСОБА_4 не зміг, а потерпілий помітив його дії і вийшов із будинку. ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , бажаючи довести злочинний умисел на заволодіння майном потерпілого, усвідомлюючи, що ОСОБА_11 перебуває у своєму домоволодінні і чинитиме їм опір, вирішили вчинити щодо нього розбійний напад та вбити його.
В момент, коли ОСОБА_11 вийшов із будинку, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 раптово для потерпілого напали на нього з метою незаконного заволодіння майном із застосуванням насильства, небезпечного для життя особи, вимагали віддати усі належні йому гроші та майно. При цьому ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , застосовуючи "фомку", спільно, умисно з метою вбивства ОСОБА_11 завдали потерпілому 8-9 ударів по голові та одного удару по правій боковій поверхні грудної клітини, передаючи металеву палицю один одному, тим самим бажаючи, щоб кожен із нападників був безпосередньо виконавцем розбійного нападу та вбивства. Від отриманих тілесних ушкоджень ОСОБА_11 упав на підлогу. Відповідно до висновку судово-медичної експертизи № 268 від 5 листопада 2008 року смерть потерпілого ОСОБА_11 настала від закритої черепно-мозкової травми, заподіяної ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .
Після цього ОСОБА_4 і ОСОБА_5 проникли у житло і, обшукавши домоволодіння, заволоділи майном ОСОБА_11 на загальну суму 975 грн.
Заслухавши суддю доповідача, доводи прокурораОСОБА_6 , який підтримав подану апеляцію та просив залишити без задоволення апеляції підсудних з доповненнями, доводи підсудного ОСОБА_4 та його захисника ОСОБА_7 , які підтримали апеляцію ОСОБА_4 з доповненнями та заперечили проти задоволення апеляцій прокурора та підсудного ОСОБА_5 , доводи підсудного ОСОБА_5 та його захисника ОСОБА_8 , які підтримали апеляцію ОСОБА_5 із доповненнями та заперечили проти апеляцій прокурора та підсудного ОСОБА_4 , провівши судові дебати та надавши підсудним останнє слово, перевіривши матеріали кримінальної справи та обговоривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга прокурора та підсудного ОСОБА_4 з доповненнями підлягає до часткового задоволення, апеляція підсудного ОСОБА_5 з доповненнями підлягає до задоволення з таких підстав.
Згідно ст.323 КПК України 1960 року вирок суду повинен бути законним і обґрунтованим.
Законним є вирок, постановлений за умови правильного застосування у ньому матеріального закону та дотримання при проваджені справи кримінально - процесуального закону. Вимога законності вироку означає, що вирок за своєю формою відповідає закону та за своїм змістом ґрунтується на матеріалах справи, попереднє розслідування і судовий розгляд якої проведені у точній відповідності з вимогами кримінально-процесуального закону. При постановленні вироку, суд повинен дати оцінку всім доказам по справі з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та достатності.
Суд обґрунтовує вирок лише на тих доказах, які були розглянуті в судовому засіданні. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повномуі об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до вимог ст. 367 КПК України 1960 року однією із підстав для скасування або зміни вироку суду при розгляді справи в апеляційному суді є істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону.
Згідно ч.1 ст. 370 КПК України 1960 року істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону є такі порушення вимог КПК України, які перешкодили чи могли перешкодити суду повно та всебічно розглянути справу і постановити законний, обґрунтований і справедливий вирок.
У ч. 2 ст. 370 КПК України 1960 року наведено перелік істотних порушень, які є безумовною підставою для скасування вироку суду, у тому числі порушення права обвинуваченого на захист.
Ухвалою Верховного Суду від 18 січня 2019 року скасовано ухвалу Апеляційного суду Київської області 10 квітня 2017 року, якою залишено вирок Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 05 червня 2014 року без змін та направлено справу на новий апеляційний розгляд.
У мотивах касаційного суду, як підставу для скасування зазначено, що в ході судового розгляду у суді першої інстанції ОСОБА_4 та ОСОБА_5 неодноразово заявляли про факти застосування до них на досудовому слідстві фізичного насильства, внаслідок чого вони давали визнавальні показання ( т.24 а.с.148-221).
Окрім того, Верховний Суд в ухвалі від 18 січня 2019 року звернув увагу на те, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 наводили змістовні доводи, які стосуються істотних порушень судом першої інстанції вимог кримінально-процесуального закону, зокрема порушення їх права на захист та покладення в основу обвинувального вироку доказів, отриманих на досудовому слідстві із застосуванням до них незаконних методів, усупереч їх численним скаргам про такі факти. В порушення вимог ст. 377 КПК 1960 року колегія суддів апеляційного суду зазначила лише частину суттєвих доводів засуджених, однак не навела переконливих мотивів, на підставі яких визнала їх необґрунтованими. Зокрема, як убачається з ухвали, колегія суддів обмежилася лише перерахуванням доказів, які, на її думку, підтверджують винуватість ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованих злочинів, а щодо застосування до засуджених під час досудового розслідування фізичного тиску та оцінки отриманих у такий спосіб доказів навела формальне спростування про те, що такі доводи не підтверджуються матеріалами кримінальної справи.
Натомість у результаті перевірки матеріалів кримінальної справи було встановлено, що в ході судового розгляду в суді першої інстанції ОСОБА_4 та ОСОБА_5 неодноразово заявляли про факти застосування до них на досудовому слідстві фізичного насильства, внаслідок чого вони дали визнавальні показання (Т. 24, а.с. 148-221 протокол судового засідання).
Під час підготовки справи до апеляційного розгляду у своїх численних доповненнях до апеляційної скарги ОСОБА_5 наголошував на зазначених вище фактах і на підтвердження неефективності розгляду його скарг у зв'язку з цим долучав копії ухвал слідчих суддів про задоволення його скарг та скасування постанов слідчих про закриття кримінального провадження за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК, та направлення матеріалів кримінального провадження для продовження досудового розслідування (Т. 26, а.с. 29-30, 65, 111, 117-118, 153-157, 206, 223; Т.28, а.с. 113). В апеляційній скарзі ОСОБА_4 також ідеться про аналогічні факти. Однак вказані доводи підсудних залишилися поза увагою при постановленні оскаржуваного вироку суду.
Перевіркою матеріалів кримінальної справи колегією суддів встановлено, що доводи підсудних ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про допущені під час досудового слідства та судового розгляду істотні порушення вимог КПК України 1960 року, зокрема права на захист, знайшли своє підтвердження.
Зокрема, 01 листопада 2008 року порушено кримінальну справу за фактом умисного вбивства ОСОБА_10 за ознаками складу злочину, передбаченого ч.1 ст.115 КК України (т.1 а.с.1).
05 листопада 2008 року порушено кримінальну справу щодо ОСОБА_5 за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст.115 КК України (т.1 а.с. 4).
09 листопада 2008 року порушено кримінальну справу щодо ОСОБА_4 за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст.115 КК України (т.1 а.с. 9).
10 листопада 2008 року порушено кримінальну справу стосовно ОСОБА_4 та ОСОБА_5 за ознаками складу злочину, передбаченого ч. 4 ст.187 та п.п. 6, 9, 12 ч.2 ст.115 КК України (т.1 а.с.11-12).
04 листопада 2008 року порушена кримінальна справа за фактом умисного вбивства ОСОБА_11 за ознаками злочину, передбаченого ч.1 ст.115 КК України (т.1 а.с. 25-26).
12 листопада 2008 року порушено кримінальну справу стосовно ОСОБА_4 та ОСОБА_5 за ознаками складу злочину, передбаченого п.п. 6, 12 ч.2 ст.115 КК України (т.1 а.с.11-12).
Встановлено, що на первинному етапі досудового розслідування, коли, як стверджують підсудні, до них працівниками міліції застосовувалося фізичне насильство з метою отримання їх зізнання, ОСОБА_4 та ОСОБА_15 були піддані адміністративному арешту, під час якого отримано явки з повинною без участі захисників, відбувались їх допити як підозрюваних, обвинувачених, та проводилися відтворення обстановки та обставин події за їх участю, дані яких у подальшому було покладено в основу обвинувального вироку.
Зокрема, 02 листопада 2008 року ОСОБА_5 затримано працівниками міліції у зв'язку з вчиненням ними злісної непокори законним вимогам працівникам міліції (т.4 а.с. 6-7, 11-13-14), складено відносно нього протокол про адміністративне правопорушення за ч.1 ст.185 КК України.
Постановою Березанського міського суду Київської області від 03 листопада 2008 року ОСОБА_5 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.185 КУпАП та призначено йому стягнення у вигляді адміністративного арешту строком на 15 діб ( т.12 а.с. 1.)
04 листопада 2018 року ОСОБА_5 допитано як свідка (т.2 а.с.146-147).
05 листопада 2008 року ст. оперуповноваженим Баришівського РВ ГУ МВС України в Київській області ОСОБА_16 прийнято явку з повинною у ОСОБА_5 , без участі захисника, у якій він визнав свою вину у вчиненні злочину 30 жовтня 2008 року, а саме у вчиненні вбивства ОСОБА_10 та викрадення майна, співучасником якого він був. (т.12 а.с. 3-4).
Згідно постанови ст. слідчого Березанського МВ ГУ МВС України в Київській області ОСОБА_17 від 05 листопада 2008 року, 01 листопада 2008 року приблизно о 11 год 20 хв. на території домоволодіння АДРЕСА_5 на дні колодязя виявлено трут ОСОБА_10 зі слідами насильницької смерті. Слідством встановлено, що даний злочин вчинив ОСОБА_5 і 05.11.2008 року стосовно нього порушено кримінальну справу за ознаками складу злочину, передбаченого ч.1 ст.115 КК України. За заявою підозрюваного ОСОБА_5 вказаною постановою слідчого захисником призначено адвоката ОСОБА_18 (т.12 а.с. 7).
Цього ж дня, ОСОБА_5 у присутності захисника ОСОБА_18 допитано як підозрюваного у справі за фактом вбивства ОСОБА_10 (т. 12 а.с. 9-11).
05 листопада 2008 року ст. слідчим в ОВС - криміналістом СУ ГУМВС в Київській області ОСОБА_19 у зв'язку з розслідуванням кримінальної справи про злочин, передбачений ч.1 ст.115 КК України за участю підозрюваного ОСОБА_5 проведено відтворення обстановки та обставин події. (т.12 а.с. 12-19).
Цього ж дня ОСОБА_5 обрано запобіжний захід у виді підписки про невиїзд (т.12 а.с.21).
14 листопада 2008 року старшим слідчим в ОВС - криміналістом Слідчого управління ГУМВ України в Київській області ОСОБА_19 винесено постанову про притягнення ОСОБА_5 в якості обвинуваченого в кримінальній справі № 40-1459 та пред'явлено йому обвинувачення у вчиненні злочинів, передбачених ч.4 ст.187 та п.п. 6, 9, 12 ч.2 ст.115 КК України та призначено йому захисника - ОСОБА_20 (т.12 а.с.23-25-а).
12 листопада 2008 року ст. оперуповноваженим СКР Баришівського РВ ГУ МВС України в Київській області ОСОБА_16 прийнято явку з повинною у ОСОБА_5 , у якій він визнав свою вину у вчиненні злочину 01 листопада 2008 року, а саме у вчиненні вбивства ОСОБА_11 та викрадення майна, співучасником якого він був (т.12 а.с.37-40).
Згідно постанови заступника начальника СВ Бориспільського МВ ГУМВС України в Київській області ОСОБА_21 від 14 листопада 2008 року, 01 листопада 2008 року близько 20 год. 00 хв. ОСОБА_4 разом з ОСОБА_5 , перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, з метою вчинення крадіжки майна потерпілого ОСОБА_11 , приїхали за місцем проживання потерпілого в АДРЕСА_7 , де ОСОБА_4 за попередньою змовою з ОСОБА_5 завдав потерпілому ОСОБА_11 численні удари по голові металевою палицею, від яких ОСОБА_11 спричинено тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми, від чого настала смерть потерпілого. У зв'язку з тим, що санкція статті КК України у вчиненні злочину якого підозрювався ОСОБА_5 , передбачає довічне позбавлення волі і участь захисника в даному випадку є обов'язковою, вказаною постановою захисником призначено адвоката ОСОБА_20 (т.12 а.с. 44-45).
14 листопада ОСОБА_5 у присутності захисника ОСОБА_20 допитано як підозрюваного у справі за фактом вбивства ОСОБА_11 (т.12 а.с.46-47).
Цього ж дня заступником начальника СВ Бориспільського МВ ГУМВС України в Київській області ОСОБА_21 з метою перевірки показів підозрюваного ОСОБА_5 за його участю проведено відтворення обстановки та обставин події. (т.12 а.с. 49-54).
17 листопада 2008 року ОСОБА_5 змінено міру запобіжного заходу з підписки про невиїзд на тримання під вартою.
Аналогічні дії вчинено щодо підсудного ОСОБА_4 .
Зокрема, 02 листопада 2008 року ОСОБА_4 затримано працівниками міліції у зв'язку з вчиненням ними злісної непокори законним вимогам працівникам міліції (т.4 а.с. 6-7, 11-13-14) складено відносно нього протокол про адміністративне правопорушення за ч.1 ст.185 КК України.
Постановою Березанського міського суду Київської області від 03 листопада 2008 року ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.185 КУпАП та призначено йому стягнення у вигляді адміністративного арешту строком на 15 діб ( т.12 а.с. 8).
08 листопада 2008 року ст. оперуповноваженим Баришівського РВ ГУ МВС України в Київській області ОСОБА_16 прийнято явку з повинною у ОСОБА_4 , без участі захисника, у якій він визнав свою вину у вчиненні злочину 30 жовтня 2008 року, а саме у вчиненні вбивства ОСОБА_10 та викрадення майна, співучасником якого він був. (т.12 а.с. 88-97).
Згідно постанови ст.слідчого Березанського МВ ГУ МВС України в Київській області ОСОБА_17 від 09 листопада 2008 року, 01 листопада 2008 року приблизно о 11 год 20 хв. на території домоволодіння АДРЕСА_5 на дні колодязя виявлено трут ОСОБА_10 зі слідами насильницької смерті. Слідством встановлено, що даний злочин вчинив ОСОБА_4 і 09.11. 2008 року стосовно нього порушено кримінальну справу за ознаками складу злочину, передбаченого ч.1 ст.115 КК України. За заявою підозрюваного ОСОБА_4 вказаною постановою слідчого захисником призначено адвоката ОСОБА_22 (т.12 а.с. 106).
09 листопада 2008 року ОСОБА_4 у присутності захисника ОСОБА_22 допитано як підозрюваного у справі за фактом вбивства ОСОБА_10 (т. 12 а.с. 109-111).
09 листопада 2008 року заступником начальника СВ Бориспільського МВ ГУМВС України в Київській області ОСОБА_21 у зв'язку з розслідуванням кримінальної справи про злочин, передбачений ч.1 ст.115 КК України за участю підозрюваного ОСОБА_4 проведено відтворення обстановки та обставин події. (т.12 а.с. 113-120).
12 листопада 2008 року ОСОБА_4 обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою (т.12 а.с.122-123).
14 листопада 2008 року старшим слідчим в ОВС - криміналістом Слідчого управління ГУМВ України в Київській області ОСОБА_19 винесено постанову про притягнення ОСОБА_4 в якості обвинуваченого в кримінальній справі № 40-1459 та пред'явлено йому обвинувачення у вчиненні злочинів, передбачених ч.4 ст.187 та п.п. 6, 9, 12 ч.2 ст.115 КК України (т.12 а.с.127-128).
09 листопада 2008 року ст. оперуповноваженим СКР Баришівського РВ ГУ МВС України в Київській області ОСОБА_16 прийнято явку з повинною у ОСОБА_4 , у якій він визнав свою вину у вчиненні злочину 01 листопада 2008 року, а саме у вчиненні вбивства ОСОБА_11 та викрадення майна, співучасником якого він був (т.12 а.с.133-138).
Згідно постанови заступника начальника СВ Бориспільського МВ ГУМВС України в Київській області ОСОБА_21 від 10 листопада 2008 року, близько 20 год. 00 хв. ОСОБА_4 разом з ОСОБА_5 , перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, з метою вчинення крадіжки майна потерпілого ОСОБА_11 , приїхали за місцем проживання потерпілого в АДРЕСА_7 , де ОСОБА_4 за попередньою змовою з ОСОБА_5 завдав потерпілому ОСОБА_11 численні удари по голові металевою палицею, від яких ОСОБА_11 спричинено тілесні ушкодження у вигляді закритої черпено-мозкової травми, від чого настала смерть потерпілого. У зв'язку з тим, що санкція статті КК України у вчиненні злочину якого підозрювався ОСОБА_5 передбачає довічне позбавлення волі і участь захисника в даному випадку є обов'язковою, вказаною постановою захисником призначено адвоката ОСОБА_23 (т.12 а.с. 142-143).
10 листопада ОСОБА_4 у присутності захисника ОСОБА_23 допитано як підозрюваного у справі за фактом вбивства ОСОБА_11 (т.12 а.с.145-149).
Цього ж дня заступником начальника СВ Бориспільського МВ ГУМВС України в Київській області ОСОБА_21 з метою перевірки показів підозрюваного ОСОБА_4 за його участю проведено відтворення обстановки та обставин події. (т.12 а.с. 150-152).
18 листопада 2008 року заступником начальника СВ Бориспільського МВ ГУМВС України в Київській області ОСОБА_21 винесено постанову про притягнення ОСОБА_4 в якості обвинуваченого в кримінальній справі та пред'явлено йому обвинувачення у вчиненні злочинів, передбачених п.п. 6, 12 ч.2 ст.115 КК України (т.12 а.с.154-156).
Вироком Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 05 червня 2014 року, який залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 10 квітня 2017 року ОСОБА_5 та ОСОБА_4 визнано винними у вчиненні вбивств та розбою та призначено покарання на підставі ст.70 КК України у виді довічного позбавлення волі . В основу обвинувального вироку суду серед інших доказів, покладено визнавальні показання підсудних, отриманих у під час їх адміністративного арешту у період з 02 листопада по 12 листопада 2009 року, у т.ч. явка з повинною, яка прийнята без участі захисників, а також дані протоколи відтворень обстановки та обставин події,тощо.
Однак вказані доводи підсудних про порушення їх права на захист залишилися поза увагою суд при постановленні оскаржуваного вироку .
Окрім того, слід зазначити, що на стадії досудового розслідування слідчим призначено захисників з порушенням вимог ч.3 ст.47 КПК України 1960 року, яка передбачає, що особа, яка провадить дізнання, слідчий чи суд можуть призначити захисника у встановленому законом порядку через адвокатське об'єднання, а не безпосередньо конкретного захисника, як це мало у даній кримінальній справі та за участю яких проводилися слідчі дії у т.ч. в період їх адміністративного затримання.
У матеріалах кримінальної справи містяться заяви підсудних про відмову від зазначених захисників, через неналежне ненадання їм правової допомоги , однак цим обставинам не надано належної оцінки при постановленні вироку.
Даючи оцінку доводам підсудних щодо порушення їх права на захист, колегія суддів уважає, що слід враховувати практику Європейського Суду з прав людини відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини".
Так, рішенням ЄСПЛ у справі "Балицький проти України» від 03 листопада 2011 року оголошено скарги заявника за пунктами 1 і 3 статті 6 Конвенції Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенції) на те, що його засуджено на підставі визнавальних показань, отриманих у результаті порушення його права не давати показання та права не свідчити проти себе; що йому чинилися перешкоди щодо ефективного здійснення ним права на захист під час допиту на первісній стадії досудового слідства, прийнятними, а решту скарг у заяві - неприйнятними; постановлено, що було порушення пункту 1 і підпункту «с» пункту 3 статті 6 Конвенції про захист права людини і основоположних свобод щодо права заявника на захист і права не свідчити проти себе.
Суд констатував порушення пункту 1 і підпункту «с» пукту 3 статті 6 Конвенції стосовно адміністративного арешту заявника та первісної кваліфікації злочину, він підозрювався.
Порушення пункту 1 та підпункту «с» пункту 3 статті 6 Конвенції встановлено ЄСПЛ у зв'язку з тим, що пізнавальні показання, які в подальшому було використано судом для засудження заявника, відбирались у заявника формально як у свідка під час його адміністративного арешту, але фактично його допитували як підозрюваного, не забезпечуючи при цьому права мати захисника та права не свідчити проти себе, а також з огляду па використання слідчими органами практики, коли, незважаючи на наявність у справі підстав для кваліфікації злочину, розслідування якого вимагає обов'язкової участі захисника, слідчі органи кваліфікують його як менш тяжкий і, отримуючи сумнівну відмову особи від захисника, позбавляють її права мати захисника на первісних етапах розслідування.
ЄСПЛ також вказав на те, що за певних обставин може виникнути потреба послатися на показання, отримані на стадії досудового слідства. Якщо підсудному було надано відповідну та належну можливість заперечити такі показання, чи то при їх наданні, чи на пізнішому етапі, прийняття їх як доказів не суперечитиме саме по собі вимогам пункту 1 і підпункту «сі» пункту З статті 6 Конвенції. Але з цього випливає, що засудження не може виключно або вирішальною мірою грунтуватись на показаннях, які сторона захисту не могла оспорити.
У справі "Балицький проти України" ЄСПЛ вказує на те, що практика, за якої до особи застосовується адміністративний арешт для забезпечення її доступності для допиту в якості підозрюваного у вчиненні кримінального злочину, раніше вже визнавалася Судом свавільною за статтею 5, оскільки державні органи не забезпечували процесуальних прав заявника як підозрюваного у вчиненні кримінального злочину в справі «Доронін проти України» від 19 лютого 2009 року, "Олексій Михайлович Захаркін проти України" від 24 червня 2010 року, "Нечипорук і Йойкало проти України" від 21 квітня 2011 року.
Окрім того слід зазначити, що ЄСПЛ нагадує, що пункт 1 статті 6 Конвенції вимагає, щоб, як правило, доступ до захисника надавався з першого допиту підозрюваного працівниками міліції, за винятком випадків, коли за конкретних обставин відповідної справи продемонстровано, що існують вагомі підстави для обмеження такого права. Та навіть якщо вагомі підстави можуть у виняткових випадках виправдовувати відмову у доступі до захисника, таке обмеження, незважаючи на його підстави, не повинно незаконно порушувати права обвинуваченого за статтею 6 Конвенції. Право на захист як таке буде непоправно порушено, якщо визнавальні покази, отримані від особи під час допиту правоохоронними органами за відсутності захисника, використовуватимуться з метою її засудження (див. рішення у справі «Сальдуз проти Туреччини» (Salduz v. Turkey), заява № 36391/02, п. 55, від 27 листопада 2008 року).
Незважаючи на наведені порушення, суд першої інстанції обґрунтував вирок зізнавальними показаннями підсудних, даними протоколів їх допитів, проведення відтворення обстановки і обставин події, проведених під час їх адміністративного арешту.
Заслуговують на увагу доводи підсудного ОСОБА_5 у доповненнях до апеляційної скарги про неналежне фіксування судового процесу технічного запису після задоволення відповідного клопотання.
Так, пунктом 10 ч.2 ст.370 КПК України (1960 року) передбачено, що вирок в усякому разі належить скасувати, якщо у справі відсутній протокол судового засідання або перебіг судового процесу у передбачений цим Кодексом випадках не фіксувався технічними засобами.
Відповідно до ст.87 КПК України (1960 року) на вимогу хоча б одного учасника судового розгляду справи або за ініціативою суду у суді першої чи апеляційної інстанції здійснюється повне фіксування судового процесу з допомогою звукозаписувального технічного запису.
Як вбачається з матеріалів кримінальної справи, а саме протоколу судового засідання, 22 травня 2012 року під час судового розгляду підсудний ОСОБА_9 подав письмове клопотання, яке задоволено судом, про проведення розгляду справи із застосуванням звукозаписувальних технічних засобів (т.24 а.с.148-150).
Перевіркою матеріалів кримінальної справи встановлено, що запис судового засідання від 26 грудня 2013 року, який долучено на технічному носії до матеріалів кримінальної справи, не відтворюється, що фактично свідчить про його відсутність. З протоколу судового засідання від 26 грудня 2013 року вбачається, що у вказаному судовому засіданні проводилося дослідження відеозаписів та підсудний ОСОБА_5 заявляв клопотання про відмову від послуг захисника ОСОБА_12 , яке було відхилено судом.
Наведені порушення, на думку колегії суддів, є істотними і разом з іншими наведеними вище обставинами дають підстави для скасування вироку суду.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що вирок суду є незаконним та підлягає скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд під час якого необхідно усунути зазначені недоліки та винести законне і обгрунтоване рішення з дотриманням вимог кримінального та кримінально-процесуального законодавства, врахувавши доводи, викладені в апеляціях.
При новому розгляді справи суду першої інстанції слід ретельно та у повному обсязі перевірити зібрані у справі докази, дати їм належну оцінку та з урахуванням усіх обставин прийняти законне та обґрунтоване рішення.
Разом з тим слід зазначити, що якщо за наслідками апеляційного провадження суд апеляційної інстанції скасовує вирок, призначаючи новий розгляд справи, він повинен вирішити питання щодо подальшого застосування запобіжного заходу для направлення матеріалів до суду першої інстанції.
Положенням статті 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод визначено, що нікого не може бути позбавлено свободи, крім установлених цією статтею Конвенції випадків і відповідно до процедури, встановленої законом.
Вирішуючи питання про існування передбачених кримінальним процесуальним законом ризиків неправомірної процесуальної поведінки обвинувачених, колегія суддів звертає увагу, що ризиком у даному випадку є дія, яка може вчинитися з високим ступенем ймовірності.
Надаючи оцінку можливості підсудних переховуватися від суду, колегія суддів враховує позицію Європейського Суду з прав людини у справі "В. проти Швейцарії", зокрема те, що небезпеку переховування не можна вимірювати тільки залежно від суворості можливого покарання, її треба визначати з урахуванням характеру підозрюваного, його моральних якостей, наявності у нього коштів, зв'язків з державою, у якій його переслідують.
Керуючись наведеним, суд враховує дані про особи підсудних ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , їх соціальний статус, наявність у них міцних соціальних та сімейних зв'язків, а також їх репутацію та майновий стан.
Як вбачається з матеріалів кримінальної справи, ОСОБА_5 та ОСОБА_4 обвинувачуються у вчиненні кримінальних правопорушень, віднесених до категорії тяжких та особливо тяжких злочинів, що свідчить про ступінь тяжкості вказаних злочинів та наявність ризиків, які дають підстави вважати, що підсудні можуть переховуватись від суду, а також незаконно впливати на потерпілих та свідків шляхом погроз, умовляння, залякування чи їх підкупу, з метою зміни ними своїх показань чи дачі неправдивих показань, вчинити інший злочин.
Отже, враховуючи наведене, колегія суддів вважає необхідним, продовжити ОСОБА_4 та ОСОБА_5 строк дії обраного запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів, тобто з 15 травня 2019 року до 13 липня 2019 року включно.
Керуючись ст. ст. 362, 365, 366, 367, 374, 379 КПК України 1960 року, колегія суддів, -
Апеляції прокурора Бориспільської міжрайонної прокуратури Київської області та підсудного ОСОБА_4 з доповненнями задовольнити частково.
Апеляцію підсудного ОСОБА_5 з доповненнями задовольнити.
Вирок Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 05 червня 2014 року щодо ОСОБА_4 та ОСОБА_5 скасувати.
Повернути кримінальну справу відносно ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на новий судовий розгляд в суді першої інстанції в іншому складі.
Продовжити ОСОБА_4 та ОСОБА_5 строк дії обраного запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів, тобто з 15 травня 2019 року до 13 липня 2019 року включно.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3