Справа № 420/5843/18
14 травня 2019 року м.Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді Марина П.П.,
за участю секретаря Музики І.О.,
за участю сторін:
від позивачів - Лагунов В.І.(за ордером)
від відповідача - ДМС України - Білоконь Н.О. (за довіреністю);
від відповідача - Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області (не зявився),
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративний позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Державної міграційної служби України, Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області про визнання неправомірними та скасування рішень, зобов'язання вчинити певні дії,-
До Одеського окружного адміністративного суду 12.11.2018 року надійшло два адміністративних позови, зокрема адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області про визнання дій неправомірними, зобов'язання вчинити певні дії, який зареєстрований за номером справи 420/5843/18 та адміністративний позов ОСОБА_3 до Державної міграційної служби України, Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області про визнання дій неправомірними, зобов'язання вчинити певні дії, який зареєстрований за номером справи 420/5847/18.
Ухвалою суду від 14.01.2019 року клопотання представника позивачів задоволено та об'єднано в одне провадження адміністративні справи: №420/5843/18 та №420/5847/18 під загальним номером №420/5843/18.
Розгляд справу за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Державної міграційної служби України, Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області про визнання дій неправомірними, зобов'язання вчинити певні дії призначено за правилами загального позовного провадження.
З урахуванням об'єднаних позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Державної міграційної служби України, Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області позивачі просять визнати рішення ДМС України №87-18 від 19.10.2018 року, про відхилення скарги на рішення УДМСУ в Чернігівській області про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, неправомірним і скасувати його; визнати наказ Управління ДМСУ в Чернігівській області №66 від 15.08.2018 року про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, неправомірним і скасувати його; зобов'язати Управління ДМСУ в Чернігівській області у відповідності з процедурою, передбаченою ст.8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Визнати рішення ДМС України №86-18 від 19.10.2018 року про відхилення скарги на рішення УДМСУ в Чернігівській області про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, неправомірним і скасувати його; визнати наказ Управління ДМСУ в Чернігівській області №66 від 15.08.2018 року про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, неправомірним і скасувати його; зобов'язати Управління ДМСУ в Чернігівській області у відповідності з процедурою, передбаченою ст.8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
В обґрунтування позовних вимог представник позивачів зазначив, що у серпні 2018 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області із заявами про звернення за захистом в Україні, проте їм відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. З відмовою позивачі не погоджуються та в обґрунтування позовних вимог зазначають, що відповідачем не було всебічно досліджено інформацію по країні походження позивачів. Оцінка побоювань позивачів повинна надаватися з урахуванням аналізу інформації по країні походження щодо ситуації на момент звернення із заявою за захистом. Ситуація в країні походження при визначенні наявності підстав для надання міжнародного захисту є доказом того, що суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об'єктивним положенням в країні. Хоча в повідомленні про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту зазначено, що інформація по країні походження була всебічно досліджена, Відповідач не надає посилання на інформацію по країні походження з жодного джерела. Задля отримання об'єктивної інформації про ситуацію в країні громадянської належності, необхідно дослідити декілька джерел. Більш того, інформація по країні походження має бути надана авторитетними джерелами. Таким чином, у міграційної служби не було підстав вважати заяви позивачів «очевидно необґрунтованими». Враховуючи зазначені обставини міграційна служба повинна була прийняти рішення про прийняття в оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та розглянути заяви позивачів за повною процедурою.
Представником відповідача - Державної міграційної служби України, надано до суду відзиви на адміністративний позов згідно з якими останній зазначив, що ДМС України вважає адміністративний позов необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню. Складна ситуація, що спостерігається на території Афганістану в цілому є загальновідомим фактом, що підтверджений міжнародним товариством, однак, не є автоматичною підставою для надання позивачам статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту. Таким чином, матеріали особових справ позивачів носять сумнівний і недостовірний характер, оскільки суперечать один одному в цілому і окремо, та свідчать, що позивачі не тікали від небезпеки, рятуючи своє життя, а залишили територію Афганістану добровільно, а побоювання стати жертвою переслідувань достовірними доводами не підтверджуються. Твердження позивача про неналежну перевірку органами міграційної служби інформації про країну походження позивачів та не наведення аналізу цих джерел, є такими, що не відповідають дійсності та спростовуються матеріалами особової справи. Позивачами не доведено об'єктивну сторону критерію побоювань стати жертвою переслідувань, який є визначальним, оскільки ними не надано жодного доказу того, що ці побоювання є реальними. Стосовно обох позивачів відсутні ознаки, що можуть вказувати на наявність у позивача проблем з представниками державних органів країни громадянської належності та на можливість переслідування їх близьких родичів за конвенційними ознаками. Також, позивачами не були зазначені обставини, які б підтверджували можливість застосування по відношенню до них або їх близьких родичів невибіркового насилля в ситуації внутрішнього конфлікту. За матеріалами особової справи позивачів не спостерігаються елементи переслідування або дискримінації останніх в країні громадянської належності, стосовно них ніколи не висувалися офіційні звинувачення в Афганістані.
Представником відповідача - Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області також надано відзив на позов, в якому зазначено про безпідставність та необґрунтованість позовних вимог. Відповідач вважає, що при прийнятті рішень про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, що потребує додаткового захисту, відповідачем досліджено інформацію про країну походження позивачів із посиланням на доповіді міжнародних правозахисник організацій. Проте, досліджена інформація по країні походження позивачів у розрізі їх заяв не підтвердила фактів переслідування. Крім того, твердження позивачів про неналежну перевірку Управлінням ДМС України в Чернігівській області інформації про країну походження позивачів та не наведення аналізу цих джерел, є такими, що не відповідають дійсності та спростовуються матеріалами особової справи. Економічні, особисті, побутові або інші обставини, через які особа залишила та не може або не бажає повернутися до країни походження, не дають підстав для отримання статусу біженця в Україні. Під час розгляду особових справ шукачів притулку, Управлінням ДМС України в Чернігівській області не виявлено у позивача об'єктивної сторони критерію побоювань стати жертвою переслідувань, який є визначальним, оскільки останніми не надано жодного доказу того, що ці побоювання є реальними.
Ухвалою суду від 09.04.2019 року провадження по справі зупинено.
Ухвалою суд, занесеною до протоколу судового засідання від 14.05.2019 року поновлено провадження у даній справі.
Під час судового засідання 14.05.2019 року представник позивачів підтримав позовні вимоги та просив позов задовольнити в повному обсязі, а представник відповідача -Державної міграційної служби України заперечував з підстав наведених у відзиві та просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
В судовому засіданні 14.05.2019 року, судом, керуючись положеннями ст.250 КАС України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши наявні в справі письмові докази, оцінивши їх за власним внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді справи, суд встановив наступні факти та обставини.
Щодо ОСОБА_1 .
ОСОБА_1 , народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 в провінції Нангархар, м.Джалалабад, Афганістан, за національністю - пуштунка, рідна мова - пушту, сповідує іслам (а.с.184, том 3).
26.07.2018 року ОСОБА_1 , разом із своїм чоловіком, звернулась до Управління ДМС України в Чернігівській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.176, том 3). Основною причиною звернення за захистом позивач вказує побоювання за своє життя через нестабільну ситуацію в країні походження.
Як вбачається з анкети (а.с.179-187, том 3), ОСОБА_1 24.11.2017 року вибула з Афганістану літаком до Росії, далі 22.05.2018 року прибула до м.Луганськ (Україна), як зазначає пішки та машиною, таємно перетнувши кордон. Документів, які б підтверджували факт переслідування або загрози переслідувань - немає, до інцидентів із застосуванням фізичного насильства, які були пов'язанні з расовою, національною, релігійною належністю, політичними переконаннями не причетна.
Як вбачається із анкети, позивач на майже всі запитання зазначила, що все пояснить під час співбесіди.
Судом також встановлено, що позивач прибула з донькою - ОСОБА_4 та чоловіком ОСОБА_2 (а..с.188, том 3).
Співбесіду з позивачем ОСОБА_1 проведено 01.08.2018 року співробітником Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області за участю перекладача з англійської, проти якого позивач не заперечувала та за допомогою в перекладі чоловіка ОСОБА_1 .
Співбесіду оформлено протоколом (а.с.203-216, том 3).
Позивач зазначила, що прибула з Афганістану літаком до Росії разом з чоловіком та донькою. В Москві агент, забрав документи позивача та її родини і не віддав їх. Він передав документи чоловіку сестри, котрий проживає в Одесі. По прибуттю до України, в Луганськ ОСОБА_1 разом із чоловіком затримали, а дитину до затримання агент забрав із собою і не повернув. Надалі з'ясувалось, що дитину агент передав чоловіку сестри, котрий проживає в Одесі.
Позивач також зазначила, що агент, котрий допомагав їм покинути країну походження, обіцяв, що позивача з родиною легально доправлять до Австрії, а Україна взагалі не була метою кінцевого прибуття. Позивач, а також і іі чоловік планували виїхати з Афганістану до Росії, потім до Австрії, а вже потім до Німеччини. При цьому, позивач зазначила, що навіть після всього, що трапилось з ними за період вибуття з Афганістану, позивач з родиною має на меті все ж таки потрапити до Німеччини (легально). Потім позивач зазначила, що ціллю звернення до органів міграційної служби було допомогти позивачу з родиною потрапити до будь-якої країни, яка їх прийме, задля майбутнього дітей (а.с.208, том 3).
Щодо проживання в Афганістані позивач зазначила, що економічний рівень їх достатку був середній, вона працювала вчителем, родина проживала в будинку. Службу в армії в Афганістані вона не проходила та не призивалась до служби в армії. Політичним життям своєї країни позивач не цікавиться.
Наразі родичі, котрі залишились, в Афганістані, а це мати, батько, сестра та племінник, живуть спокійно в тому ж районі Джалалабаду, окрім сестри, котра вийшла заміж та переїхала в інший район Джалалабаду.
Рідних позивача ніколи не арештовували, не затримували, не викрадали. Лише брата позивача викрали ще до її народження і вона вважає, що все це пов'язано було з бізнесом батька в Німеччині. Зараз батьки не працюють, а брат займається бізнесом в Німеччині (а.с.211, том 3).
Позивач зазначила, що з 24.11.2017 року по 22.05.2018 року мала візу та легально проживала в Росії. Позивач повторно зазначила, що не зверталась до міграційної служби в іншій країні за захистом адже ціллю було потрапити до Європи.
У випадку повернення до Афганістану позивач зазначила, що в неї буде багато проблем, від яких вона буде страждати. Вона буде змушена сидіти вдома і боятись вийти, а їй від цього стає погано. Як мінімум раз на тиждень хтось з Талібану приходить до їхнього району та починає стріляти. Донька постійно просинається від цього і неспокійно спить.
Афганістан позивач покинула, адже батька її чоловіка вбили, як вона стверджує, представники Талібану ще 18.05.2011 року, хоча позивач живе з чоловіком окремо. При цьому, вважає, що безпечних районів в Афганістані немає, таліби присутні скрізь.
При цьому, на запитання чи переслідувалась позивач в Афганістані, остання зазначила, що ні, але одного дня це все ж таки може статись, адже позивач бачила 10 таких випадків в тому числі випадок з батьком чоловіка. Держава контролює всю територію Афганістану, проте ІДІЛ має свої бази в різних провінціях.
Суд звертає увагу, що як зазначила позивач, проблем з персональним переслідуванням вона не зазнавала, а країну покинула спокійно та без проблем (а.с.215-216, том 3).
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , афганець, пуштун, сповідує іслам, рідна мова - пушту, також володіє англійською, дарі, урду; дружина - ОСОБА_1 , донька - ОСОБА_4 (а.с.26-29, том 2).
26.07.2018 року Шахаб ОСОБА_5 , разом із своєю дружиною, звернувся до Управління ДМС України в Чернігівській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.24, том 2). Основною причиною звернення за захистом позивач вказує побоювання за своє життя та за життя своєї родини через нестабільну ситуацію в країні походження.
Як вбачається з анкети (а.с.26-29, том 2), ОСОБА_2 24.11.2017 року вибув з Афганістану літаком до Росії, далі 22.05.2018 року прибув до м.Луганськ (Україна), як зазначає пішки та машиною, нелегально перетнувши кордон. До інцидентів із застосуванням фізичного насильства, які були пов'язанні з расовою, національною, релігійною належністю, політичними переконаннями не причетний; в армії не служив, до служби не призивався.
Як вбачається із анкети, позивач на майже всі запитання зазначив, що все пояснить під час співбесіди.
Співробітником Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області за участю перекладача 07.08.2018 року проведено співбесіду з позивачем переважній частині що стосується загального з'ясування обставин проживання в країні походження, роботи, соціальної сфери (а.с.108-121, том 2).
09.08.2018 року продовжено співбесіду із позивачем в ході якої останній зазначив ті ж обставини, що і зазначила його дружина відносно виїзду з Афганістану, перетину кордону в Україні та ситуації з втратою доньки під час перетину кордону в Україні. Пояснення щодо обставин за яких документи позивача та його родини потрапили до міграційних органів в м.Одесі, дещо різняться за версією позивача ОСОБА_1 та її чоловіка - позивача ОСОБА_2 . Дружина в своїх поясненнях стверджувала, що документи забрав вгент ще в Росії, а позивач ОСОБА_2 зазначає, що документи забрали на кордоні з Україною в м.Луганськ (а.с.139, том 2).
Шахаб Саміуллах також зазначив, що вони з родиною мали намір потрапити до Німеччини, бо там знають про ситуацію в країні позивача та приймають біженців, адже багато родичів позивача поїхали саме до Німеччини. І на даний момент позивач також бажає потрапити до Німеччини (а.с.140, том 2).
Позивач зазначає, що звернувся до органів міграційної служби, бо в нього проблеми і він хоче жити вільно.
Матір позивача разом із його сестрами та братом проживає Джелалабаді, брат їх забезпечує. Нікого з них не арештовували, не викрадали та не затримували.
Батько позивача загинув під час зіткнення автобуса, в якому він їхав, з автомобілем. Позивач пов'язує смерть батька з виною талібів, адже лідер талібанського руху по телебаченню повідомив, що вони відповідальні за цей вибух. При цьому, батькові позивача надходили листи з погрозами аби той припинив роботу в поліції. При цьому, особисто позивачеві жодних листів з погрозами не надходило (а.с.146, том 2).
Відомості щодо проживання в інших країнах та шляху до України, зазначені дружиною позивача ОСОБА_2 підтверджує без доповнень (а.с.147, том 2).
Як мотив покинути країну походження та приїзд до Країни позивач зазначає, що у нього не має гарного майбутнього в Афганістані і можливо і він і його дружина можуть загинути від вибухів бомб.
Позивач зазначає, що його та його дружину переслідували, проте конкретних випадків переслідування не зазначив. Позивач та його родичі переслідувань за ознаками раси, національності, громадянства, релігійної приналежності до певної соціальної групи, через політичні погляди не зазнавали. Недержавні суб'єкти позивача також не переслідували (а.с.149, том 2).
15.08.2018 року співбесіду з позивачем ОСОБА_2 продовжено та під час даної співбесіди позивачу поставленні запитання щодо розбіжностей в даних документів, які надані позивачем, зокрема, в такзері доньки позивача місце народження вказано ОСОБА_6 , а позивач стверджував, що вона народилась в ОСОБА_7 . На що позивач сказав, що це помилка перекладача.
Також, в копії свідоцтва про шлюб зазначені інші дані нареченої, а не дружини позивача і вказано, що шлюб укладено в 2012 році, на що позивач зазначив, що це документи не його, а його сестри, і він надасть потрібний документ.
Розбіжності в одних і тих же даних в копії перекладу такзери позивача та другої частини свідоцтва про шлюб позивач зазначив, що у нього було 3 такзери. Першу він загубив, і оформив другу. Друга такзера згоріла коли таліби підпалили міграційний відділ (а.с.158, том 2).
Під час співбесід також з'ясовано що позивач не притягувався до кримінальної відповідальності, невійськовозобов'язаний, строкову службу не проходив.
Співробітниками Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області розглянуто особові справи позивачів.
За результатами розгляду справи ОСОБА_2 , інформації по країні походження головним спеціалістом сектору з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції відділу у справах іноземців та осіб без громадянства Управління ДМС України в Чернігівській області Федоренко Т.Л., зроблено висновок (а.с.80-102, том 5) та встановлено доцільність відмовити громадянину Ісламської Республіки Афганістан ОСОБА_2 в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на підставі ч.6 ст.8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» як особі, заява якої є очевидно необґрунтованою.
За результатами розгляду справи ОСОБА_1 разом із неповнолітньою донькою ОСОБА_8 , інформації по країні походження, головним спеціалістом сектору з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції відділу у справах іноземців та осіб без громадянства Управління ДМС України в Чернігівській області Федоренко Т.Л., зроблено висновок та встановлено доцільність відмовити громадянці Ісламської Республіки Афганістан ОСОБА_1 разом із неповнолітньою донькою ОСОБА_8 , в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на підставі ч.6 ст.8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» як особі, заява якої є очевидно необґрунтованою.
Наказом Управління ДМС України в Чернігівській області №66 від 15.08.2018 року громадянам Ісламської Республіки Афганістан ОСОБА_2 , ОСОБА_1 разом із неповнолітньою донькою ОСОБА_8 відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання їх біженцями або собами, які потребують додаткового захисту (а.с.103, том 5).
Позивачами отримано повідомлення №62 від 15.08.2018 року (відносно ОСОБА_1 разом із неповнолітньою донькою ОСОБА_8 ) та повідомлення №61 від 15.08.2018 року (відносно ОСОБА_2 ) про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового захисту (а.с.29, 119 том 1).
Представником позивачів оскаржені вказані рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового захисту до Державної міграційної служби України (а.с.6-11, 192-197, том 5).
За результатом розгляду скарг, головним спеціалістом відділу Державної міграційної служби України зроблено висновки (а.с.226-232, том 5 та а.с.115-120 том 6) щодо повноти розгляду заяв позивачів та правильності прийнятих Управлінням ДМС України в Чернігівській області рішень в яких зазначено, що належним чином проаналізовані всі подані заявниками відомості про осіб та причини їх звернення за захистом, інформацію по країні походження та прийнято обґрунтовані рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцями або особами, які потребують додаткового захисту.
Державною міграційною службою України 19.10.2018 року прийнято рішення №86-18 (а.с.233, том 5) та №87-18 (а.с.121, том 6) про відхилення скарг на рішення Управління ДМС України в Чернігівській області про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцями або особами, які потребують додаткового захисту про що позивачів повідомлено відповідними повідомленнями за №69 та №68 від 31.10.2018 року.
Отже, як вбачається з вищенаведеного, причиною відмови в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцями або особами, які потребують додаткового захисту відповідач зазначає очевидну необґрунтованість заяв позивачів через необґрунтованість історії переслідування позивачів в країні громадянської належності, а також через відсутність у заявах позивачів про визнання біженцем чи особою, яка потребує додаткового захисту, умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».
Також судом на підставі наявних в матеріалах справи доказів, встановлено, що рішенням Старобільського районного суду Луганської області у справі №431/2549/18 від 24.05.2018 року Шахаб Саміуллах примусово видворений за межі території України із поміщенням до Чернігівського пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні Державної міграційної служби України, а рішенням Старобільського районного суду Луганської області у справі №431/2563/18 від 24.05.2018 року ОСОБА_1 примусово видворена за межі території України із поміщенням до Чернігівського пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні Державної міграційної служби України.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати чи позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, визначається Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
Відповідно до п.1 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (далі - Закон №3671-VI), біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
При цьому, згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів. 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.
Крім того, при розгляді зазначених справ слід ураховувати, що обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є центральним у переліку критеріїв щодо визначення статусу біженця.
Критерій "побоювання стати жертвою переслідувань" складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона являє собою особисті побоювання особи, які виникли на підставі психологічної оцінки такою особою ситуації, в якій вона опинилась. Саме через такі переживання особа змушена була покинути країну і стала біженцем.
Об'єктивна ж сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Реальність та обґрунтованість таких побоювань переслідування (загальну інформацію в країні походження біженця) можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, зі звітів Міністерства закордонних справ України.
Отже, вищевикладене дає підстави стверджувати, що особа може бути визнана біженцем тільки у випадку, якщо відповідає умовам визначення, приведеного вище. Інші - економічні, особисті, побутові або інші обставини, через які особа залишила та не може або не бажає повернутися до країни походження, не дають підстав для отримання статусу біженця в Україні.
Крім того, згідно п.13 ч.1 ст.1 Закону №3671-VI, особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
Відповідно до п.4 ч.1 ст.1 Закону №3671-VI, додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у пункті 13 частини першої цієї статті.
Як встановлено судом, позивачі залишили країну громадянського походження через побоювання стати жертвами переслідування з підстав того, що близький родич (батько позивача ОСОБА_2 ) за життя отримував листи з погрозами.
Проте, як встановлено судом, як позивачі так і близькі їх родичі ніколи не перебували в жодних політичних, релігійних, військових, етнічних, громадських організаціях, їх доручення не виконували, в акціях участі не брали, доказів на спростування зазначеного до суду не надали. Також, ні позивачі ні їх родичі ніколи не були причетні до інцидентів із застосуванням фізичного насильства, що пов'язані з расовою, національною, релігійною приналежністю, політичними поглядами тощо.
До суду позивачами не надано жодних доказів та документів, які би підтверджували факти переслідування або погрози переслідування.
Позивачі не являються військовозобов'язаними, строкову службу не проходили, до кримінальної відповідальності не притягувались.
За даних обставин суд не вбачає наявності обґрунтованих конвенційних ознак надання позивачам статусу біженців.
Також, з встановлених судом обставин не вбачається наявність у позивача проблем з представниками державних органів країни громадянської належності та можливість переслідування позивачів за конвенційними ознаками. Позивачами не зазначені обставини, які б підтверджували можливість застосування по відношенню до них невибіркового насилля в ситуації внутрішнього конфлікту. За матеріалами особових справ позивачів не спостерігаються елементи переслідування або дискримінації в країні громадянської належності, стосовно позивачів ніколи не висувалися офіційні звинувачення в Афганістані.
Крім того, суд звертає увагу, що позивачі, покидаючи країну громадянського походження, не зазнали будь-яких труднощів та на меті мали потрапити саме до Німеччини.
Тобто, переслідуючи ціль залишити життя в країні громадянського походження, яке позивачів не влаштовувало, позивачі, випадково за виниклих обставин, потрапили до України.
Така обставина не може кваліфікуватись судом, в розрізі конвенційних ознак надання статусу біженця, як обставина, що слугує підтвердженням наявності підстав надання статусу біженця або критеріїв набуття додаткового захисту в Україні.
Частиною 2 ст.5 Закону України №3671-VI встановлено, зокрема, що особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в'їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Згідно частин 1-2 ст.7 Закону України №3671-VI оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника. Заявник, якому виповнилося вісімнадцять років, подає заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в якій викладає основні відомості про себе та обставини, що змусили його залишити країну походження.
Враховуючи, що позивачі 22.05.2018 року прибули до України нелегально перетнувши кордон в м.Луганськ, а звернулись за захистом лише 26.07.2018 року, суд приходить до висновку, що значна тривалість проміжків часу між закінченням строку перебування на території України та часом звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, також свідчить про відсутність у особи обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань.
Пункт 37 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року) визначає, що для надання статусу біженця, в першу чергу, важлива оцінка клопотання шукача, а не судження про ситуацію, яка склалася у країні походження.
Зазначені в сукупності обставини дають суду обґрунтовані підстави вважати історію позивачів щодо причин неможливості повернення до країни постійного проживання неправдивою та надуманною з метою легалізації перебування на території України у пошуках кращих умов життя.
Перевірка по країні походження вказує на відсутність загрози життю позивача, або інших критеріїв, які відповідають критеріям п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
Зважаючи на вищевикладене, позивача можливо кваліфікувати як «мігранта» у відповідності до п.62 Керівництва УВКБ ООН з процедур і критеріїв визначення статусу біженця, тобто особою, яка добровільно залишає країну громадянської належності з причин, що відрізняються від умов, які містяться у визначенні «біженця».
Частиною 1 ст.8 Закону України №3671-УІ, зокрема, встановлено, що Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.
Згідно з п.4.1. розділу IV Правил №649 під час попереднього розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС (особа, яка веде справу) протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви: проводить співбесіду із заявником, результати якої оформлюються відповідним протоколом; розглядає відомості, наведені в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та інші документи, вимагає додаткові відомості, що можуть підтверджувати наявність чи відсутність підстав для прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; готує письмовий висновок щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту).
Рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту (ч.4 ст.8 Закону України №3671-VI).
Частинами 6,7 ст.8 Закону України №3671-VI встановлено, що Рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися. У разі прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом трьох робочих днів з дня його прийняття надсилає заявнику або його законному представнику письмове повідомлення з викладенням причини відмови і роз'ясненням порядку оскарження такого рішення.
Враховуючи встановлені судом обставини, суд приходить до висновку, що Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області приймаючи наказ про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту №66 від 15.08.2018 року діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством, а тому позовні вимоги позивачів в цій частині не підлягають задоволенню.
Позовні вимоги про визнання неправомірними та скасування рішень ДМС України рішення №87-18 та №86-18 від 19.10.2018 року, про відхилення скарг на рішення УДМСУ в Чернігівській області про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, не підлягають задоволенню з урахуванням того, що судом встановлено правомірність прийняття Управлінням Державної міграційної служби України в Чернігівській області наказу про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту №66 від 15.08.2018 року, яким і було відмовлено позивачам в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцями або особами, які потребують додаткового захисту.
Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Згідно з ч. 1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу.
Відповідно до ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Керуючись ст. ст. 9, 72-73, 77, 90, 242, 245, 255, 295 КАС України суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Державної міграційної служби України, Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області про визнання неправомірними та скасування рішень, зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст.255 КАС України.
Відповідно до ст.295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляд справи проводився в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано суддею 24.05.2019 року.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 );
Позивач: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 );
Відповідач: Державна міграційна служба України (код ЄДРПОУ 37508470, 01001, м.Київ, вул.Володимирська, 9);
Відповідач: Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області (код ЄДРПОУ 37804450, 14000, м.Чернігів, вул.Шевченка, 51-а).
Суддя П.П. Марин
.