Справа № 420/1122/19
14 травня 2019 року м. Одеса
У залі судових засідань № 18
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Свиди Л.І.
при секретарі судового засідання - Донець В.Р.
за участю сторін:
позивача - не з'явився
представника відповідача - Рамжева О.Д. (по довіреності)
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ГУ ДМС України в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії, - ВСТАНОВИВ:
До суду звернувся ОСОБА_1 з позовною заявою до ГУ ДМС України в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу №27 від 08.02.2019 року про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов'язання ГУ ДМС України в Одеській області у відповідності з процедурою, передбаченою ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
За цією позовною заявою відкрито загальне позовне провадження у відповідності до ст. 12 КАС України та наданий відповідачу строк для подання до суду відзиву на цю заяву, позивачу відповіді на відзив.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, надіслав заяву про розгляд справи за його відсутності та відсутності позивача в порядку письмового провадження. Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовані тим, що оскаржуваний наказ є необґрунтованим та незаконним, таким, що підлягає скасуванню, оскільки він приймався без урахування та дослідження всіх обставин, які мають юридичне значення і стосуються справи. Відповідачем не було належним чином досліджено інформацію по країні походження, оскільки позивач має об'єктивні побоювання за своє життя і здоров'я та у нього наявні умови визначені у п. 1, 13 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».
Представник відповідача в судове засідання з'явився. З відзиву на позовну заяву (аркуші справи 26-36), вбачається, що відповідач позов не визнає, оскільки позивач не підпадає під критерії, визначені п. 1, 13 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», виїзд позивача на територію України не обумовлений потребою у міжнародному захисті, а єдиною причиною виїзду є пошук кращого життя та легалізація за кордоном, заява позивача є явно не обґрунтованою, а оскаржуване рішення є правомірним.
Дослідивши матеріали справи, а також обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, докази, якими вони підтверджуються, суд дійшов висновку, що адміністративний позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Кадір Джан ОСОБА_2 є громадянином Афганістану, уродженцем с. Бахрамхель, р-ну ОСОБА_3 Хель Мандузі, пров. Хост, за національністю пуштун, за віросповіданням - мусульманин-суніт, заповітів ісламської віри дотримується частково. За сімейним станом одружений за мусульманськими традиціями (ніках) на гр. ОСОБА_4 ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з якою має спільного сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 р.н., дружина та син станом на теперішній час проживають в ОСОБА_7 . Позивач має середню освіту, яку здобув на території Афганістану у період 2000-2011 років, у ліцеї «Деган» (2000-2008 роки), ліцей «Гаргадж» (2009-2011 роки), протягом двох років проходив навчання в приватній організації «Памір» (2016-2018 роки), у 2013 році пройшов двомісячні курси базової програми підготовки розвідувальних сил Афганістану, у 2015 році відвідував курси контррозвідки. Протягом 2012-2017 років працював в управлінні безпеки Афганістану у відділі боротьби з тероризмом, пров. Хост, починаючи з 2017 року до вересня 2018 року обіймав посаду заступника начальника зазначеного відділу. На даний час неофіційно підробляє на ринку « 7 км». ОСОБА_8 в країні громадянської належності, ані на території України, позивач не був членом жодних політичних, молодіжних, релігійних, військових чи інших організацій.
14 листопада 2018 року Кадір Джан ОСОБА_2 залишив країну громадянської належності авіарейсом ОСОБА_9 ( ОСОБА_10 ) легально, на підставі паспортного документу серії НОМЕР_1 та туристичної візи, на території Таджикистану перебував протягом 4 діб. 18 листопада 2018 року вибув до України авіарейсом ОСОБА_11 - Одеса (Україна) на підставі паспортного документу серії НОМЕР_1 та візи типу С №Y06468957. На територію України прибув 18.11.2018 року, державний кордон перетнув в аеропорту м. Одеси. Щодо причин звернення за міжнародним захистом, позивач зазначив переслідування з боку угрупування «Талібан» в країні громадянської належності через його роботу в управлінні безпеки Афганістану.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 31 січня 2019 року звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області із заявою №22 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (аркуші справи 54-56).
За результатами розгляду особової справи №2019ОD0022 громадянина Афганістану ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , 08 лютого 2019 року Головним управлінням Державної міграційної служби України в Одеській області, відповідно до ч. 6 ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», складений висновок про відмову позивачу в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (аркуші справи 91-97).
Наказом № 27 від 08.02.2019 року Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області відмовлено позивачу в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (аркуш справи 106).
Кадір ОСОБА_12 18.02.2019 року отримав повідомлення №5/1-40 від 08.02.2019 року про відмову в оформленні йому документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (аркуші справи 107-109), не погодився із прийнятим рішенням та оскаржив його до суду.
Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» особа, яка потребує додаткового захисту - особа, яка не є біженцем, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
Відповідно до положень п. 6 ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
Необхідність доказування наявності умов для надання статусу біженця знаходить своє підтвердження у міжнародно-правових документах. Згідно з п. 195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року), у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.
Виходячи із змісту Конвенції про статус біженців 1951 року та ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», поняття «біженець» включає чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця. До таких підстав відносяться: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства - за межами країни свого колишнього місця проживання; неможливість або побоювання користуватись захистом країни походження; наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов'язано з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців 1951 року, а саме: расова належність, релігія, національність (громадянство), належність до певної соціальної групи, політичні погляди.
При цьому «побоювання стати жертвою переслідувань» складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи «побоювання». «Побоювання» є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Саме під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем.
Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Факти обґрунтованості побоювань переслідування (загальна інформація по країні походження біженця) можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, із звітів Міністерства закордонних справ тощо.
Крім того, Директива Ради Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту» від 27.04.2004 № 8043/04 містить наступні фактори, які повинні досліджуватися з наведеного вище питання: реальна спроба обґрунтувати заяву; надання усіх важливих фактів, що були в розпорядженні заявника та обґрунтування неможливості надання інших доказів; зрозумілість, правдоподібність та несуперечливість тверджень заявника; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше; встановлено, що заявник заслуговує на довіру.
Таким чином, особа, яка звертається із заявою про надання, їй статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту має довести, що її побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань є обґрунтованими, або її життю, безпеці чи свободі в країні походження загрожує небезпека і вона не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
Позивач обґрунтовує не можливість повернутися до країни громадянської належності переслідуванням його угрупуванням «Талібан» через роботу в управлінні безпеки Афганістану.
Так, позивач зазначав при проведенні співбесіди, що у 2015 році заарештував командира радикального руху «Талібан» та отримав смс-повідомлення, а потім дзвінок з невідомого номеру з попередженням. В подальшому в 2017 році позивач отримав лист з вимогою припинити роботу на американців. В березні та червні 2018 року позивач приймав участь в арешті талібів та після цього отримав дзвінок з невідомого номеру з вимогою компенсувати втрати, або його сім'ї буде загрожувати небезпека.
Однак в анкеті позивач зазначає, що лист отримав в 2015 році та не зазначає про дзвінок в 2015 році. Крім того, відсутні будь-які докази надходження дзвінків та смс-повідомлень саме від талібів позивачу, відсутні будь-які докази участі позивача в операціях із затримання осіб радикального руху та взагалі здійснення таких затримань.
Також, суд звертає увагу, що позивач за його словами отримав попередження телефоном в 2015 році, а наступне в 2017 році, однак протягом цього часу позивач не змінював місця роботи, місця проживання та ніяких погроз не отримував та не переслідувався.
З наявного в матеріалах справи перекладу з мови пушту на українську мову листа позивачу винесено попередження про необхідність відмови від співробітництва з «Тасліаном» та іншими організаціями. Талібам відомо, що позивач закликає чинити опір останнім, що можне мати негативні наслідки, за які позивач сам несе відповідальність (аркуш справи 113).
Проте, вказаний лист не містить даних про особу яка його підписала та в ньому не містяться беззаперечні докази загрози життю Кадір Джан ОСОБА_2 .
За інформацією по країні походження більшість листів з погрозами від талібів фальсифіковані. Прес-секретар «Талібану» Забіулла Муджахід зазначив, що «коли бійці підозрюють, що хтось працює з урядом чи силами безпеки, вони зв'язуються з родичами людини з проханням припинення. Вони не направляють листів з погрозами, це не їх стиль. Дуже рідко ми використовуємо телефонний зв'язок, лише в тих випадках, коли ситуація є серйозною проблемою».
Суд звертає увагу, що незважаючи на погрози позивачу за його словами, протягом 2015-2018 року та не виконання ним вимог талібів, ним не наведено будь-яких прикладів, які б свідчили про реальну загрозу життю та здоров'ю позивача, здійснення талібами будь-яких спроб зашкодити позивачу, тощо. Також слід зазначити, що зазначений позивачем зміст листа з погрозами не відповідає його перекладу.
Крім того, під час співбесіди 08.02.2019 року позивач зазначив, що ніколи не переслідувався за ознаками раси, національності, віросповідання, громадянства, політичними поглядами, належністю до певної соціальної групи (аркуші справи 76-82).
Під час співбесіди від 08.02.2019 року позивач повідомив, що його матір, батько, три брати, дружина та дитина залишилися проживати в провінції Хост (Афганістан) та жодних погроз ніколи не отримували.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п'яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 прибув до України 18.11.2018 року, але за захистом до управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС в Одеській області звернувся лише 31.01.2019 року.
У постанові Верховного Суду від 14.03.2018 року у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі №820/1502/17, міститься висновок про те що, враховуючи що дати звернення позивачів із заявами про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є значно пізнішими від дат їх прибуття в Україну, суд дійшов висновку про відсутність у позивачів реальних побоювань стати жертвою переслідувань у країні походження.
У відповідності до ч. 5 ст. 242 КАС України суд має враховувати висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд також звертає увагу на те, що позивач виїжджав з Афганістану до Таджикистану ( ОСОБА_13 ) та згідно з п. 22 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» він знаходився в третій безпечній країні та не звернувся за наданням статусу біженця, або особи, яка потребує додаткового захисту за місцем знаходження.
Враховуючи той факт, що позивач потрапив на територію Таджикистану (Душанбе), в разі обґрунтованості побоювань зазнати переслідувань на Батьківщині, він повинен був звернутися за захистом на території Таджикистану.
Враховуючи викладені обставини, відсутність обґрунтованих прикладів і доказів, які б свідчили про загрозу життю та здоров'ю позивача в країні походження та безперешкодний виїзд позивача з країни походження, суд вважає заяву позивача очевидно необґрунтованою, що у відповідності до п. 6 ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» є підставою для прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Таким чином, оскаржуваний позивачем наказ, яким йому відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є правомірним та скасуванню не підлягає, а тому відсутні підстави для зобов'язання відповідача вчиняти певні дії.
Керуючись ст. ст. 6, 14, 90, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до ГУ ДМС України в Одеській області (вул. Преображенська, 44, м. Одеса, 65045, код ЄДРПОУ 37811384) про визнання протиправним та скасування наказу №27 від 08.02.2019 року про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов'язання ГУ ДМС України в Одеській області у відповідності з процедурою, передбаченою ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду може бути оскаржено в порядку та строки, встановлені ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення виготовлений та підписаний 24.05.2019 року.
Суддя Л. І. Свида
.