вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"23" травня 2019 р. м. Київ Справа № 911/573/19
За позовом Приватного підприємства "Вегамакс", 61166, Харківська область, місто Харків, Дзержинський район, проспект Науки, будинок 36, кімната 15
до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Меркурій Трансторг", 61022, Харківська область, місто Харків, Дзержинський район, вулиця Данилевського, будинок 5
2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Ресурс-Активи", 09600, Київська область, Рокитнянський район, селище міського типу Рокитне, вулиця Залізнична, будинок 3
про визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу №3242/2017/503221 від 17.06.2017
суддя Н.Г. Шевчук
секретар судового засідання Н.С.Матраєва
за участю представників:
від позивача: не з'явився;
від відповідача 1: не з'явився;
від відповідача 2: не з'явився.
суть спору:
Приватне підприємство "Вегамакс" звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Меркурій Трансторг" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Ресурс-Активи" про визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу №3242/2017/503221 від 17.06.2017.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що спірний договір укладений між відповідачами без наміру створення правових наслідків з метою ухилення від звернення стягнення на цей транспортний засіб в порядку примусового виконання рішення Господарського суду Луганської області від 07.07.2017 по справі 913/525/17, а тому зазначений договір підлягає визнанню недійсним відповідно до положень статті 234 Цивільного кодексу України.
22.03.2019 Товариство з обмеженою відповідальністю "Ресурс-Активи" подало відзив на позовну заяву, в якому заперечило проти задоволення позовних вимог з підстав їх необгрутнованості, оскільки спірний договір направлений на реальне настання наслідків, він був виконаний сторонами у повному обсязі, а також даний договір укладено до винесення рішення Господарського суду Луганської області від 07.07.2017 по справі 913/525/17 та набрання цим рішенням законної сили. У відзиві викладено клопотання про розгляд справи без участі уповноваженого представника товариства, яке судом було задоволено.
29.03.2019 позивач подав клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю прибути в судове засідання уповноваженого представника, яке судом було задоволено.
15.04.2019 позивач подав відповідь на відзив Товариства з обмеженою відповідальністю "Ресурс-Активи" в якій заперечив проти вкладеної у відзиві позиції в повному обсязі та навів додаткові підстави, які, на його думку, підтверджують обставини, викладені у позовній заяві.
Ухвалою суду від 15.04.2019 закрито підготовче провадження у справі 911/573/19 та призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 06.05.2019.
26.04.2019 відповідач подав письмові заперечення на відповідь позивача, які прийняті судом до розгляду та залучені до матеріалів справи.
В судовому засіданні від 06.05.2019 оголошувалась перерва до 23.05.2019, про що представники сторін повідомлені під особистий підпис у відповідному бланку.
23.05.2019 позивач подав заяву про розгляд справи без участі його уповноваженого представника, яку судом було задоволено.
В судове засідання 23.05.2019 представники сторін не з'явились, Товариство з обмеженою відповідальністю "Меркурій Трансторг" відзиву на позовну заяву не подало.
У судовому засіданні 23.05.2019 судом підписано вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
встановив:
Рішенням Господарського суду Луганської області від 07.08.2017 по справі 913/525/17, яке набрало законної сили 21.08.2017, вирішено стягнути з ТОВ «Меркурій Трансторг» на користь ПП «Вегамакс» суму збитків - 559743,50грн (п'ятсот п'ятдесят дев'ять тисяч сімсот сорок три грн. 50 коп.), а також 8480,90грн (вісім тисяч чотириста вісімдесят грн. 90 коп.) витрат по сплаті судового збору.
21.08.2017 на виконання вищевказаного рішення Господарським судом Луганської області видано наказ №913/525/17.
Постановою від 13.09.2017 начальником відділу Рокитнянського районного відділу ДВС ГТУЮ у Київській області Красунькою Н.В. відкрито виконавче провадження на примусове виконання наказу Господарського суду Луганської області №913/525/17 від 21.08.2017 (ВП № 54698137).
В ході примусового виконання наказу з ТОВ «Меркурій Трансторг» 23.10.2017 на поточний рахунок ПП «Вегамакс» надійшла сума у розмірі 45595.76 грн.
У матеріалах вказаного виконавчого провадження містяться відповіді на запити державного виконавця від: ПАТ «Креді Агріколь Банк», АТ «Райффайзен Банк Аваль», ПАТ КБ «Приватбанк», згідно яких на поточних рахунках ТОВ «Меркурій Трансторг» кошти для виконання постанови про їх арешт відсутні.
Також згідно Інформації з Державного реєстру прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо ТОВ «Меркурій Трансторг» №103029524 від 08.11.2017 відомості про наявність у нього нерухомого майна відсутні.
Відповідно до довідки Держгеокадастру у Рокитнянському районі № 292/115-17 від 22.09.2017 за ТОВ «Меркурій Трансторг» не зареєстровано право на земельну ділянку
Актом державного виконавця від 09.11.2017 встановлено, що будь яке майно ТОВ «Меркурій ТРАНСТОРГ» за його місцезнаходженням відсутнє.
Також листом Територіального сервісного центру №3249 від 04.11.2017 (вих. № 4601) повідомлено позивача, що транспорті засоби за ТОВ «Меркурій Трансторг» не зареєстровані.
Позивач стверджує, що транспортний засіб, який раніше належав ТОВ «Меркурій Трансторг» був переданий у власність ТОВ «Ресурс-Активи» на підставі Договору купівлі-продажу транспортного засобу №3242/2017/503221 від 17.06.2017 напівпричепу FRUEHAUF, модель ТF 34Т13RА. держ. № НОМЕР_1 , номер кузова (шасі, рама) НОМЕР_2 , рік випуску - 1994 р„ колір білий, Свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_3 .
Позивач вважає, що вказаний договір укладено пов'язаними особами. Зокрема, на момент укладання угоди єдиним учасником ТОВ «Ресурс-Активи» був учасник та керівник ТОВ «Меркурій Трансторг» ОСОБА_1 ., а обидва товариства знаходилися за однією адресою ( АДРЕСА_1 ).
Окрім цього, на думку позивача, спірний правочин вчинений без наміру створення правових наслідків та направлений на фіктивний перехід права власності на транспортній засіб до ТОВ «Ресурс-Активи» з метою приховати це майно від примусового стягнення на підставі наказу Господарського суду Луганської області №913/525/17 від 21.08.2017, а тому зазначений договір підлягає визнанню недійсними відповідно до положень статті 234 Цивільного кодексу України.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (стаття 626 Цивільного кодексу України).
У відповідності до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Одним із способів захисту порушеного права згідно з частиною другою статті 16, частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України є визнання недійсним правочину, укладеного з недодержанням вимог, установлених частинами першою - третьою, п'ятою, шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено перелік умов дійсності правочину: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (аналогічна правова позиція викладена в постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").
Згідно із роз'ясненнями, наведеними в пункті 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.
Отже, в кожній справі про визнання правочину недійсним суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання правочину недійсним і настання певних юридичних наслідків.
Сторонами договору купівлі-продажу транспортного засобу №3242/2017/503221 від 17.06.2017 дотримано виконання договору в цілому щодо створення правових насідків, обумовлених цим правочином, а саме відбувся продаж транспортного засобу через укладення договору купівлі-продажу, відбулася перереєстрація транспортного засобу через оформлення свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу на іншу юридичну особу, транспортний засіб передано на підставі видаткової накладної №1 від 16.06.2017, а розрахунок за нього проведено згідно платіжного доручення №1 від 20.06.2017.
Позивач зазначає, що цивільно-правові договори не можуть використовуватися для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення про стягнення боргу, що набрало законну силу.
Тобто, цивільний договір не укладається коли наявність боргу однієї із сторін правочину, встановлено судовим рішенням, яке набрало законну силу. Відповідно неможливо укладати цивільний договір з дати набрання чинності рішенням суду про стягнення боргу.
Оспорюваний договір купівлі-продажу №3242/2017/503221 укладено 17.06.2017.
Господарський суд Луганської області виніс рішення про стягнення боргу 07.08.2017, котре набрало законну силу 21.08.2017 та в цей же день було отримано судовий наказ №913/525/17. Позов у справі №913/525/17 був поданий у Господарський суд Луганської області 05.07.2017, про що зазначено у рішенні цього суду. Постанова про відкриття виконавчого провадження винесена 13.09.2017.
За викладених обставин вбачається, що спірний договір був укладений до подачі позову і до набрання законної сили рішення Господарського суду Луганської області про стягнення боргу, а відповідно і до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.
Крім того, транспортний засіб передано після оформлення його перереєстрації, оплати обговореної в договорі суми грошових коштів, що свідчить про настанні правових наслідків, що обумовлені договором, не тільки з ціллю переходу права власності на транспортний засіб але і з метою реальної передачі транспортного засобу новому власнику.
З урахуванням викладеного не вбачається формальної зміни титулу майна з метою його приховання від виконання судового рішення щодо стягнення коштів, так як таке рішення не набрало законної сили на дату вчинення спірного договору купівлі-продажу.
Крім того не вбачається доведеними обставини наявності умислу в усіх сторін правочину №3242/2017/503221 від 17.06.2017, тобто, невідповідності внутрішній волі сторін зовнішньому їх прояву, належними, достатніми, достовірними доказами, котрі б визначали, що сторони знають заздалегідь, що правочин буде не виконаний, та що він укладається умисно.
Не вбачається введення в оману іншого учасника правочину третьої особи щодо фактичних обставин правочину та дійних намірів учасників, як не вбачається свідомий намір невиконання зобов'язань по договору: приховування справжніх намірів учасників правочину.
Сукупність наявних в матеріалах справи доказів свідчить, що сторонами спірного договору були вчинені всі необхідні дії, спрямовані на досягнення правових наслідків, які обумовлені цим правочином, а також про наявність в їх діях наміру щодо фактичного здійснення купівлі-продажу транспортного засобу.
Наведені позивачем доводи, натомість, є припущеннями, які не можуть вплинути на факт дійсності укладеного спірного правочину.
Станом на момент вчинення договору купівлі-продажу не існувало будь-яких обставин чи законодавчих заборон, які б перешкоджали відчуженню транспортних засобів, оскільки спірний договір про продаж транспортного засобу укладено за відсутності судових рішень, що набрали законну силу, як не було відкрито і виконавчих проваджень по таким рішенням.
За таких обставин, зважаючи на положення статей 6, 627 - 628, 638 Цивільного кодексу України, статей 42, 180 Господарського кодексу України, в яких закріплено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства, суд дійшов до висновку, що передбачені законом підстави для визнання договору купівлі-продажу транспортного засобу №3242/2017/503221 від 17.06.2017 недійсним відсутні.
Окрім цього, відповідно до частини другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України № 6-849цс15 від 09.12.2015.
Отже, у спорах про визнання договорів недійсними позивач (незалежно від того, чи є він стороною правочину або ж іншою заінтересованою особою) повинен довести, а суд встановити наявність факту порушення суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.
При цьому інтерес такої особи має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам, а також відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надане в резолютивній частині Рішення Конституційного Суду України від 01.12.04 № 18-рп/2004 (справа № 1-10/2004).
За приписами статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Докази порушення суб'єктивного матеріального права або законного інтересу позивача, на захист якого останнім подано позов, відсутні.
Усі інші твердження сторін не спростовують викладених висновків суду.
Зважаючи на викладене підстави для задоволення позову відсутні.
Судовий збір відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на позивача.
Керуючись статтями 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України суд
вирішив:
У позові відмовити повністю.
Дане рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України і може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 256-257 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя Н.Г. Шевчук
Повне рішення складено та підписано: 24.05.2019