вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"23" квітня 2019 р. м. Київ Справа № 911/2678/18
Розглянувши матеріали справи за позовом за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КИЇВОБЛГАЗ ЗБУТ»
до Управління соціального захисту населення Бориспільської міської ради
про стягнення 1 800 809,91 грн.
Суддя А.Ю.Кошик
При секретарі судового засідання: Фроль В.В.
За участю представників:
позивача: Кислощук Я.С.
відповідача: Жупиця С.П.
Обставини справи:
Господарським судом Київської області розглядається справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КИЇВОБЛГАЗ ЗБУТ» (надалі - позивач) до Управління соціального захисту населення Бориспільської міської ради (надалі - відповідач) про стягнення 1 800 809,91 грн.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 26.12.2018 року відкрито провадження у справі № 911/2678/18, підготовче засідання призначено на 22.01.2019 року.
До канцелярії Господарського суду Київської області 18.01.2019 року представником відповідача подано відзив на позовну заяву № 5-459 від 17.01.2019 року.
До канцелярії Господарського суду Київської області 21.01.2019 року від представника відповідача надійшло клопотання № 5-524 від 24.01.2019 року про перенесення розгляду справи на іншу дату.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 22.01.2019 року відкладено підготовче засідання у справі № 911/2678/18 на 12.02.2019 року.
До канцелярії Господарського суду Київської області 05.02.2019 року представником позивача подано відповідь на відзив № 417-Ск-1369-0219 від 04.02.2019 року, заяву № 417-Ск-1371-0219 від 04.02.2019 року про зменшення позовних вимог та клопотання № 417-Ск-1372-0219 від 04.02.2019 року про повернення судового збору.
До канцелярії Господарського суду Київської області 11.02.2019 року представником відповідача подано заперечення на відповідь на відзив № 5-968 від 08.02.2019 року.
У підготовчому засіданні 12.02.2019 року представник позивача позовні вимоги підтримав. Представник відповідача проти позову заперечував.
Враховуючи, що судом під час підготовчого судового засідання 12.02.2019 року вирішено питання, зазначені в ч. 2 ст. 182 Господарського процесуального кодексу України та вчинено усі необхідні дії, передбачені ст. 177 Господарського процесуального кодексу України, з метою забезпечення правильного, своєчасного та безперешкодного розгляду справи по суті, суд за результатами підготовчого засідання постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті на 28.02.2019 року.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 28.02.2019 року оголошено про перехід до судових дебатів, судове засідання призначено на 14.03.2019 року.
До канцелярії Господарського суду Київської області 28.02.2019 року представником відповідача подано заяву б/н від 08.02.2019 року про долучення до матеріалів справи документів.
До канцелярії Господарського суду Київської області12.03.2019 року від представника відповідача надійшла заява № 5-2193 від 12.03.2019 року про перенесення розгляду справи у зв'язку з хворобою представника відповідача.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 14.03.2019 року відкладено судове засідання у справі № 911/2678/18 на 09.04.2019 року.
До канцелярії Господарського суду Київської області 09.04.2019 року від представника позивача надійшло клопотання б/н б/д про відкладення розгляду справи.
У судовому засіданні 09.04.2019 року представник відповідача проти позову заперечував.
Позивач, належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, у судове засідання 09.04.2019 року не з'явився.
У судовому засіданні 09.04.2019 року розгляд справи відкладався до 23.04.2019 року.
В судовому засіданні 23.04.2019 року представник позивача позовні вимоги підтримав. Відповідач проти позову заперечував.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України суди ухвалюють рішення, постанови іменем України негайно після закінчення судового розгляду. Рішення та постанови приймаються, складаються і підписуються в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу.
Відповідно до ч. 1 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України рішення суду проголошується у судовому засіданні, яким завершується розгляд справи, публічно, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд може проголосити лише вступну та резолютивну частини рішення.
У зв'язку з чим, в судовому засіданні 23.04.2019 року судом закінчено розгляд справи та за результатами оцінки поданих сторонами доказів, у нарадчій кімнаті, прийнято рішення.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази та оцінивши їх в сукупності, суд ВСТАНОВИВ:
Як вбачається з викладених у позові обставин, 01.01.2018 року між Товариством з оомеженою відповідальністю «КИЇВОБЛГАЗ ЗБУТ» (позивач) та Управлінням соціального захисту населення Бориспільської міської ради (відповідач) було укладено Договір № 4 про порядок відшкодування витрат за надані послуги з газопостачання пільговим категоріям громадян за рахунок субвенції з державного бюджету (далі - Договір).
Предметом даного договору є взаємовідносини сторін щодо відшкодування коштів за надання пільг на послуги з газопостачання пільговим категоріям громадян за рахунок субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам відповідно до Закону України «Про Державний бюджет на 2018 рік», постанови КМУ від 04.03.2002 року №256 «Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенції з державного бюджету», постанови КМУ від 29.01.2003 року №117 «Про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги».
Відповідно до п. 2.4.1 Договору відповідач зобов'язується в повному розмірі перераховувати позивачу кошти для компенсації витрат по наданню пільг громадянам.
Позивач зазначає, що надав послуги з газопостачання населенню м. Борисполя Київської області, які мають право на пільги та включені до Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги, за період з 01.01.2018 року до 01.11.2018 року, що підтверджується актами звіряння розрахунків за надані населенню послуги, на які надаються пільги, між позивачем та відповідачем за період з січня по жовтень 2018 року.
Відповідно до ст. 87 Бюджетного кодексу України видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення належать до видатків, що здійснюються з Державного бюджету України. При цьому порядок та умови надання субвенцій з державного бюджету місцевим визначаються Кабінетом Міністрів України (ч. 2 ст. 97 Бюджетного кодексу України). Разом з тим, відповідно до пп. б п. 4 ч. 1 ст. 89 та ст. 102 Бюджетного кодексу України видатки на відшкодування вартості послуг наданих пільговим категоріям громадян здійснюються з місцевих бюджетів за рахунок коштів, які надходять з Державного бюджету України (субвенцій з Державного бюджету України) у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 року № 256 затверджено Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету (далі Порядок № 256), яким встановлено механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення компенсаційних виплат за вказані пільги та надані субсидії окремих категорій громадян за рахунок субвенцій з Державного бюджету України. Зокрема, п. 2 вказаної постанови КМУ встановлено, що головні розпорядники коштів місцевих бюджетів здійснюють розрахунки з постачальниками послуг на підставі поданих ними щомісячних звітів щодо послуг, наданих особам, які мають право на відповідні пільги.
Відповідно до п. 3 Порядку № 256 головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення.
Згідно з ч. 1 п. 8 Порядку №256 отримані місцевими бюджетами суми субвенцій в межах отриманих коштів за відповідним видом послуг (витрат) перераховуються протягом двох операційних днів на рахунки головних розпорядників коштів, відкриті в територіальних управліннях Державної казначейської служби, для здійснення відповідних видатків. При цьому, головні розпорядники коштів місцевих бюджетів в межах отриманих коштів за відповідним видом послуг (витрат) здійснюють протягом двох операційних днів розрахунки з постачальниками відповідних послуг (ч. 2 п. 8 Порядку №256).
Таким чином, зобов'язання відповідача про відшкодування витрат за надані послуги газопостачання громадянам, які мають право на отримання пільг та компенсацій виникають безпосередньо із законодавства України і не залежать від їх вільного волевиявлення.
Порядком № 256 встановлено процедуру та строки відшкодування витрат за надані житлово-комунальні послуги пільговим категоріям громадян, за рахунок субвенції з державного бюджету, зокрема, визначено, що Казначейство перераховує протягом місяця, але не пізніше 20 числа місяця, що настає за звітним періодом, субвенцію для виплати пільг та житлових субсидій населенню на оплату природного газу (абз. 13 п.6 Порядку № 256).
Фінансові органи обласних держадміністрацій в межах сум, отриманих від Казначейства за відповідним видом послуг, протягом двох операційних днів після отримання коштів субвенцій надають органам Державної казначейської служби платіжні доручення щодо перерахування цих коштів на рахунки районних бюджетів, бюджетів обласного значення тощо (абз. 1 п. 7 Порядку № 256).
Органи Державної казначейської служби протягом операційного дня з часу отримання відповідних платіжних доручень направляють кошти субвенцій на рахунки місцевих бюджетів, відкриті в територіальних управліннях Державної казначейської служби (абз. 7 п. 7 Порядку №256).
Отримані місцевими бюджетами суми субвенцій в межах отриманих коштів за відповідним видом послуг (витрат) перераховуються протягом двох операційних днів на рахунки головних розпорядників коштів, відкриті в територіальних управліннях Державної казначейської служби, для здійснення відповідних видатків (ч. 1 п. 8 Порядку №256).
Головні розпорядники коштів місцевих бюджетів в межах отриманих коштів за відповідним видом послуг (витрат) здійснюють протягом двох операційних днів розрахунки з постачальниками відповідних послуг (ч. 2 п. 8 Порядку №256).
Таким чином, відшкодування витрат за надані житлово-комунальні послуги пільговим категоріям громадян, за рахунок субвенції з державного бюджету мало бути здійснене відповідачем у наступні строки: за січень 2018 року до 02.03.2018 року, за лютий 2018 року до 30.03.2018 року, за березень 2018 року до 07.05.2018 року, за квітень 2018 року до 30.05.2018 року, за травень 2018 року до 02.07.2018 року, за червень 2018 року до 01.08.2018 року, за липень 2018 року до 31.08.2018 року, за серпень 2018 року до 02.10.2018 року, за вересень 2018 року до 31.10.2018 року, за жовтень 2018 року до 29.11.2018 року.
Проте, в порушення зазначених положень Порядку №256, відповідач не здійснив в повному обсязі відшкодування позивачу наданих послуг громадянам, які мають право на пільги, в результаті чого станом на 01.11.2018 року за відповідачем утворилась заборгованість в загальному розмірі 1 683 313,16 грн., що свідчить про порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача і є підставою для їх захисту в судовому порядку. Відповідна правова позиція також підтверджується судовою практикою, зокрема постановою Верховного суду від 17.04.2018 року у справі № 906/621/17.
Також, позивач в позові просить стягнути на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України інфляційні втрати за несвоєчасне перерахування коштів для компенсації витрат за надані населенню послуги, на які надаються пільги в розмірі 55 122,25 грн. та 3% річних у розмірі 62 374,50 грн.
Відповідач в ході розгляду спору подав відзив на позов, в якому позовні вимоги заперечував, посилаючись на відсутність бюджетних асигнувань та особливості бюджетного фінансування. Зазначає, що відповідно до норм Бюджетного кодексу України, будь-які зобов'язання, взяті фізичними та юридичними особами за коштами Державного бюджету України без відповідних бюджетних асигнувань або ж з перевищенням повноважень, встановленим цим Кодексом та Законом України «Про державний бюджет України», не вважаються бюджетними зобов'язаннями.
В обґрунтування заперечень проти позову відповідач зазначає, що до повноважень органів соціального захисту населення, визначених у п. 3 Порядку № 256, як головних розпорядників коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення, належить лише вчасно та у повному обсязі здійснювати нарахування відповідних компенсацій у межах затверджених видатків та бюджетних асигнувань, що було виконано вчасно та належним чином.
Таким чином, відповідач вважає, що він не несе відповідальності за борговими зобов'язаннями держави, що виходять за межі відповідних бюджетних призначень та бюджетних асигнувань. Крім того, п.2.4.1 Договору передбачено, що Управління зобовязується в повному розмірі перерахувати Виконавцю кошти для компенсації витрат по наданню послуг пільговим категоріям громадян в межах коштів, отриманих з державного бюджету.
Відповідач зазначив, що ним виконувалися усі зобовязання, встановлені Договором № 4 від 01.01.2018 року та законодавством України, постачальнику своєчасно та в повному обсязі в межах надходження субвенцій з державного бюджету та в межах затвердженого кошторису відшкодовувалися нараховані субсидії за надані населенню послуги із споживання природного газу. Також, відповідач зазначає, що Договором не встановлений конкретний строк для проведення поточних розрахунків за надані послуги з газопостачання пільговій категорії населення.
Також відповідач повідомив, що на момент реєстрації позовної заяви від 30.11.2018 року Управлінням соціального захисту населення Бориспільської міської 28.11.2018 року вже було відшкодовано «Київоблгаззбуту» витрати за надані житлово-комунальні послуги пільговим категоріям громадян за рахунок субвенцій з державного бюджету за жовтень на суму 1 683 313,16 грн., що підтверджується виписками з Державної казначейської служби.
У зв'язку з чим, позивачем в ході розгляду спору подано заяву про зменшення позовних вимог у зв'язку зі сплатою відповідачем основного боргу в розмірі 1 683 313,16 грн., підтримав позовні вимоги в частині стягнення з Управління соціального захисту населення Бориспільської міської ради на користь ТОВ «Київоблгаз Збут» інфляційні втрати в розмірі 55 122,25 грн., З % річних в розмірі 62 374,50 грн. та судовий збір в розмірі 1762,46 грн.
При цьому, позивач у відповіді на відзив зазначив, що відповідач не надав підтвердження вчасного виконання зобов'язань, а саме строків передбачених Порядком № 256.
Нормами ч. 2 ст.625 Цивільного кодексу України передбачено наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, що не є санкціями, а виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідк інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, що не залежить від наявності вини боржника.
Конституційний суд України неодноразово висловлював правову позицію щодо неможливості поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету (рішення від 20.03.2002 року №5-рп/2002, від 17.03.2004 року № 7-рп/2004, від 01.12.2004 року № 20-рп/2004, від 09.07.2007 року № 6-рп/2007).
Зокрема, у рішенні від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 Конституційний суд України вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави (пп.3.2).
Отже, держава запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу, в данному випадку в особі Управління соціального захисту населення Бориспільської міської ради.
Крім того, ст. 218 Господарського кодексу України та ст.617 Цивільного кодексу України прямо передбачають, що відсутність у боржника необхідних коштів не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення від відповідальності.
Згідно з п.5 Оглядового листа Вищого господарського суду України № 01-06/374/2013 від 18.02.2013 року відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках державного бюджету України, не виправдовує бездіяльність замовника і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.
Також, Європейським судом з прав людини у рішеннях у справі «Терем ЛТД. Чечеткін та Оліус проти України» від 18.10.2005 року та у справі «Бакалов проти України» від 30.11.2004 року зазначено, що відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного суду України від 15.05.2012 року у справі № 11/446, від 15.05.2012 року у справі № 3-28гс12 та постанові Вищого господарського суду України від 23.08.2012 року у справі 15/5027/715/2011.
Таким чином, неналежне фінансування заходів соціального захисту окремих категорій громадян не є підставою для звільнення відповідача від відшкодування втрат, понесених позивачем внаслідок постачання природного газу населенню м.Бориспіль, яке отримує пільги, та не може бути підставою звільнення від відповідальності у вигляді інфляційних втрат та 3 % річних за порушення зобов'язання.
Відполвідач у запереченні на відповідь на відзив заперечував вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат в розмірі 55 122,25 грн, 3% річних в розмірі 62 374,50 грн. та судовий збір в розмірі 1 762,46 грн.
Зазначив, що згідно листа Міністерства Фінансів України від 01.08.2017 року №05110-1421/20701 «Про особливості складання проектів місцевих бюджетів» інфляційні втрати вже включені в загальні суми які відшкодовуються.
Також зазначив, що при розрахунку 3% річних позивачем допущені арифметичні помилки та неправильно визначено строк оплати (виходячи із святкових та вихідних днів).
Дослідивши наявні у справі пояснення та заперечення, враховуючи вимоги чинного законодавства, судом встановлено, що законодавством не передбачена залежність розміру відшкодування від фактичного фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, чи випадки повного або часткового звільнення від обов'язку здійснення розрахунків з постачальниками послуг на пільгових умовах, оскільки надання пільг певним категоріям населення відбувається в обов'язковому порядку, належним чином на виконання вимог законодавства і не залежить від волевиявлення позивача.
Статтею 174 Господарського кодексу України визначено, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акту.
Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Згідно із ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконаїи роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу (ч.2 ст. 509 Цивільного кодексу України).
Згідно зі ст.ст. 525, 526 та 530 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Пунктами 1, 6 ст. 92 Конституції України встановлено, що виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; основи соціального захисту тощо.
Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, визначено Законом України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії».
Статтею 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» встановлено, що виключно законами України визначаються пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв'язку та критерії їх надання. Державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Однак, всупереч положенням норм чинного законодавства відповідач не виконує обов'язки щодо відшкодування витрат, які понесені позивачем в результаті надання послуг на пільгових умовах.
При цьому суд враховує, що бюджетне законодавство регулює порядок фінансування видатків, що є похідним від законодавства, яким передбачено надання послуг пільговим категоріям громадян, що гарантовано ст. 92 Конституції України та Законом України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії».
Відповідні особи пільгових категорій обліковуються в Єдиному державному автоматизованому реєстрі осіб, які мають право на пільги, і за надними послугами щомісяця між сторонами здійснюється звірка розрахунків за надані населенню телекомунікаційні послуги, на які надаються пільги відповідно до законодавства.
Таким чином, відповідач мав передбачити обсяги бюджетного фінансування відповідних витрат і відсутність бюджетного фінансування, його зменшення чи невиплата є порушенням законодавства про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії, і відповідальність покладається на того, хто фактично допустив порушення (не передбачив в бюджеті відповідних обсягів витрат чи не забезпечив фінансування).
В будь-якому випадку, відсутність бюджетного фінансування не спростовує необхідності здійснення виплат, необхідних для забезпечення державних соціальних стандартів та гарантій.
При цьому, зазнодавство покладає відповідні зобов'язання на цільового розпорядника бюджетних коштів в питаннях соціальних виплат, яким є саме відповідач, і саме він мав забезпечити закладення відповідних бюджетних видатків на фінансування своїх цілей у бюджеті.
Пунктом 3 Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, завтердженого Постановою Кабінету Міністрів України №256 від 04.03.2002 року (Порядок №256), визначено, що головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення (далі - головні розпорядники коштів).
Крім того, ч. 4 ст. 48 Бюджетного кодексу України містить виключення, а саме: зобов'язання, взяті учасником бюджетного процесу без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), не вважаються бюджетними зобов'язаннями (крім витрат, що здійснюються відповідно до частини 6 (шостої) цієї статті) і не підлягають оплаті за рахунок бюджетних коштів. Взяття таких зобов'язань є порушенням бюджетного законодавства. Витрати бюджету на покриття таких зобов'язань не здійснюються.
В той же час, ч. 6 ст. 48 Бюджетного кодексу України передбачає, що бюджетні зобов'язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг з оплати спожитих житлово-комунальних послуг та послуг зв'язку, компенсацій громадянам з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень.
Таким чином, питання відшкодування витрат на надання послуг пільговим категоріям громадян підпадає під виключення, передбачене ч. 6 ст. 48 Бюджетного кодексу України і породжує відповідні бюджетні зобов'язання незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 15.05.201 року №11/446, постанові Вищого господарьского суду України від 23.08.2012 року №15/5027/715/2011 та в рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Терем ЛТД, Чечетків та Оліус проти України» від 18.10.2005 року.
Згідно з ч.2 ст. 218 Господарського кодексу України та ч.2 ст. 617 Цивільного кодексу України відсутність у боржника необхідних коштів не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення від відповідальності.
Як наголошує Вищий господарський суд України, зокрема, в постановах від 11.04.2013 року у справі № 5023/5038/12, від 13.12.2012 року у справі 10/5026/1270/20, зазначення в мотивувальній частині рішення в обґрунтування висновків про особливості бюджетного фінансування державних установ та організацій, визнати законним і обґрунтованим не можна.
Згідно з п. 5 Оглядового листа Вищого господарського суду України №01-06/374/2013 від 18.02.2013 року відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках державного бюджету України не виправдовує бездіяльність замовника і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.
Тобто, боржник, як юридична особа відповідає за своїми зобов'язаннями, які виникли безпосередньо із закону і така відповідальність не може ставитись в залежність від дій чи бездіяльності будь-яких третіх осіб.
При цьому зобов'язання щодо виплати субсидій, допомог, пільг по оплаті за надані послуги та компенсацій громадянам з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються органами Державного казначейства України незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень.
Таким чином, за наслідками розгляду спору судом встановлено правомірність та обґрунтованість заявлених позовних вимог. Однак, оскільки відповідачем сплачено основну заборгованість в сумі 1 683 313,16 грн., спір у відповідній частині вважається врегульованим сторонами, що є підставою для закриття провадження у справі у відповідній частині на підставі ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.
Як визначено п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Згідно з ч. 4 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.
Таким чином, у зв'язку з самостійним врегулюванням сторонами заявленої до стягнення у справі основної заборгованості в сумі 1 683 313,16 грн., шляхом її сплати, перестав існувати предмет спору у справі, що згідно з п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України є підставою для закриття провадження у справі у відповідній частині.
Відповідно до п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як вбачається з наданого позивачем розрахунку, інфляційні втрати в сумі 55 122,25 грн. та 3% річних в сумі 62 374,50 грн. нараховані за фактичні періоди прострочення по кожній простроченій сумі в межах строків, визначених законодавством. При цьому, суд не приймає посилання відповідача, що інфляційні втрати вже включені в загальні суми які відшкодовуються, оскільки відповідні інфляційні включені до суми, яка підлягає відшкодуванню, однак в позові мова йде про стягнення інфляційних на прострочену суму відшкодування, тобто за інший період (прострочення) і з інших підстав як компенсація за несвоєчасне проведення розрахунків.
Щодо заперечень відповідача щодо періодів нарахування 3% річних, відповідні заперечення не обґрунтовані посиланням на конкретні дати та не підтверджені контр розрахунком.
Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат в сумі 55 122,25 грн. та 3% річних в сумі 62 374,50 грн. правомірні і підлягають задоволенню.
Як визначено ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За наслідками розгляду спору суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог в частині стягнення 55 122,25 грн. інфляційних та 62 374,50 грн. 3% річних, в решті вимог провадження у справі підлягає закриттю у зв'язку з відсутністю предмету спору.
Відшкодування витрат по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, що складає 1762,46 грн.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
Відповідно до ч. 2 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» у випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю.
Таким чином, решта сплаченого судового збору в сумі 39485,45 грн. з вимог, щодо яких закрито провадження у справі, підлягає поверненню позивачу згідно з ч. 2 ст. 7 Закону України «Про судовий збір».
Керуючись ст.ст. 73, 74, 129, п.2 ч.1, ч.4 ст.231, ст.ст. 233, 236-241, Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «КИЇВОБЛГАЗ ЗБУТ» до Управління соціального захисту населення Бориспільської міської ради про стягнення 1 800 809,91 грн. задовольнити частково.
2. Стягнути з Управління соціального захисту населення Бориспільської міської ради (08300, Київська обл., м. Бориспіль, вул. Головатого, 4, код ЄДРПОУ 03190797) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КИІВОБЛГАЗ ЗБУТ» (04108, м. Київ, пр-т Свободи, 2Г, літ.А, код ЄДРПОУ 39592941) 55 122,25 грн. інфляційних, 62 374,50 грн. 3% річних та 1762,46 грн. витрат по сплаті судового збору.
3. Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.
4. Закрити провадження у справі № 911/2678/18 в частині позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «КИЇВОБЛГАЗ ЗБУТ» до Управління соціального захисту населення Бориспільської міської ради про стягнення 1 683 313,16 грн. заборгованості.
5. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «КИІВОБЛГАЗ ЗБУТ» (04108, м. Київ, пр.-т Свободи, 2Г, літ.А, код ЄДРПОУ 39592941) з Державного бюджету України 39485,45 грн. судового збору (сплаченого за платіжним дорученнями № 4379 від 21.11.2018 року, оригінал якого знаходиться в матеріалах судової справи № 911/2678/18).
Рішення господарського суду може бути оскаржене в апеляційному порядку. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя А.Ю. Кошик