15 травня 2019 рокуЛьвів№ 857/1951/19
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Іщук Л. П.,
суддів - Обрізка І. М., Хобор Р. Б.,
за участі секретаря судового засідання - Кітраль Х. І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2018 року, ухвалене головуючим суддею Луцовичем М. М. у м. Ужгороді, у справі № 807/230/18 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання до вчинення дій,
23 березня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області, в якому просив визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненадання йому дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2, 00 га із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства, розташованої за межами населеного пункту на території Четфалвівської сільської ради Берегівського району Закарпатської області, зобов'язати відповідача розглянути у визначеному законом порядку його заяву, зареєстровану 07 лютого 2018 року за № Ф-366/0/17-18, та за результатами розгляду такої прийняти вмотивоване рішення відповідно до вимог статті 118 Земельного кодексу України у формі наказу про надання йому дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення згаданої вище земельної ділянки у власність або про відмову в наданні такого дозволу, зобов'язати відповідача надати йому дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2, 00 га із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства, розташованої за межами населеного пункту на території Четфалвівської сільської ради Берегівського району Закарпатської області.
На обґрунтування своїх вимог позивач зазначав, що він виконав установлені законодавством умови для реалізації права на одержання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки, однак відповідач допустив незаконну бездіяльність при вирішенні його заяви, відмовив у наданні такого дозволу, не зазначивши для цього правових підстав, перелік яких є вичерпним. Зазначав, що ефективним способом захисту його порушеного права є зобов'язання надати йому дозвіл на виготовлення проекту землеустрою, що не вважатиметься втручанням у дискреційні повноваження відповідача.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2018 року вказаний позов задоволено частково, визнано протиправною бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області щодо неприйняття рішення за результатом розгляду заяви ОСОБА_1 від 05 лютого 2018 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства, розташованої за межами населеного пункту на території Четфалвівської сільської ради Берегівського району Закарпатської області; зобов'язано відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 05 лютого 2018 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства, розташованої за межами населеного пункту на території Четфалвівської сільської ради Берегівського району Закарпатської області та за результатом розгляду такої прийняти вмотивоване рішення у відповідності до вимог статті 118 Земельного кодексу України про надання або відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність. В решті позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій покликається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що позивачу правомірно відмовлено в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2,0 га з огляду на постанову Кабінету Міністрів України від 07 червня 2017 року № 413 «Деякі питання удосконалення управління у сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними», оскільки відсутня позиція органу місцевого самоврядування з питань передачі зазначеної земельної ділянки та позивачем не додано копію документа, що підтверджує факт належності до осіб, на яких поширюються положення Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Зазначає, що земельна ділянка, щодо якої позивач має намір отримати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність обліковується в користуванні радгосп-заводу « ОСОБА_2 ». Зазначає, що суд першої інстанції допустив порушення вимог статті 47 Кодексу адміністративного судочинства України, так як прийняв заяву позивача про уточнення позовних вимог пізніше ніж за п'ять днів до першого судового засідання.
Позивач подав до суду відзив на апеляційну скаргу, однак, такий судом не враховується, оскільки поданий після спливу встановленого судом строку на його подання.
В судове засідання з розгляду апеляційної скарги учасники справи не прибули, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, а тому відповідно до частини четвертої статті 229, статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційний суд ухвалив розгляд апеляційної скарги здійснити за відсутності учасників справи та без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Заслухавши доповідь головуючого судді, проаналізувавши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд прийшов до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 05 лютого 2018 року позивач звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства, що розташована за межами населеного пункту на території Четфалвівської сільської ради.
Листом Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області від 03 березня 2018 року № Ф-366/0-757/0/18-18 «Про розгляд заяви» позивачу повідомлено про неможливість задоволення його заяви в установленому законом порядку, з огляду на відсутність позиції органу місцевого самоврядування з питань надання (передачі) зазначеної ним на графічних матеріалах земельної ділянки, а також ненадання ним копії документа, що підтверджує факт належності до осіб, на яких поширюється дія пунктів 19, 20 частини першої статті 6, пунктів 11-14 частини другої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції керувався тим, що відповідачем протиправно не вирішено у встановленому законом порядку заяву позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, а тому належним способом захисту порушеного права є зобов'язання повторно розглянути таку заяву з прийняттям вмотивованого рішення.
Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Частиною четвертою статті 122 Земельного кодексу України передбачено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою зазначеної статті, у власність або у користування для всіх потреб.
Згідно з частиною шостою статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.
Громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності, зокрема для ведення особистого селянського господарства - не більше 2 гектарів (пункт б частини першої статті 121 Земельного кодексу України).
Отже, надання відповідного дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є одним з етапів погодження і оформлення документів, які відповідно до вимог чинного законодавства є необхідними для прийняття компетентним органом рішення про набуття громадянами земель у власність.
При цьому, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає прийняття позитивного рішення про надання її у власність, оскільки процес передачі земельної ділянки громадянам у власність є стадійним, зокрема, першою стадією якого є надання уповноваженим органом дозволу на розробку проекту землеустрою, що свідчить про відсутність у відповідача підстав для встановлення будь-яких обмежень у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою іншій особі при дотриманні нею вимог вказаних статей Земельного кодексу України.
Аналогічний висновок висловлений у постанові Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 806/5106/15.
Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати такий дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями, що відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 22 грудня 2018 року (справа № 804/1469/17).
Як встановлено з матеріалів справи, відповідачем не зазначено жодної з підстав, передбачених частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України, за яких ОСОБА_1 належало відмовити у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою для відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства.
Покликання відповідача на непідтвердження ОСОБА_1 належності до осіб, на яких поширюються положення Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», є безпідставними з огляду на те, що надання відповідних дозволів на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність не залежить від наявності в особи статусу, визначеного згаданим вище Законом, є лише одним з етапів погодження і оформлення документів, які відповідно до вимог чинного законодавства є необхідними для прийняття компетентним органом рішення про набуття громадянами земель у власність.
При цьому, апеляційний суд зазначає, що дозвіл або відмова у його наданні є змістом відповідного індивідуального правового акту. Водночас, у частині сьомій статті 118 Земельного кодексу України не визначено, в якій саме правовій формі вирішується це питання. Зокрема, чи необхідно приймати відповідне рішення органу з такого питання чи достатньо відповіді у формі листа.
Правовий статус Головного управління Держгеокадастру в області визначено відповідним Положенням, яке затверджене наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29 вересня 2016 року № 333.
Відповідно до пунктів 8, 10 вказаного Положення Головне управління у межах своїх повноважень видає накази організаційно-розпорядчого характеру, які підписує начальник Головного управління.
Таким чином, рішення про надання дозволу або про відмову у наданні дозволу на розробку проекта землеустрою щодо відведення земельної ділянки оформляється розпорядчим індивідуальним правовим актом - наказом Головного управління Держгеокадастру в області, а не листом у відповідь на клопотання заявника про надання дозволу на розробку проекту землеустрою.
Відсутність належним чином оформленого наказу Головного управління Держгеокадастру в області про надання дозволу або про відмову у наданні дозволу на розробку проекта землеустрою щодо відведення земельної ділянки після спливу встановленого законом місячного строку розгляду клопотання особи, незважаючи на надсилання заявнику листів про розгляд клопотання, свідчить про те, що орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен ухвалити відповідно до закону.
Вказана правова позиція суду відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 28 лютого 2018 року у справі № 808/308/17 та від 11 квітня 2018 року у справі № 806/2208/17.
Отже, з урахуванням викладеного, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги належить задовольнити частково, а саме шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо розгляду заяви ОСОБА_1 від 05 лютого 2018 року про надання дозволу на розробку проекта землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства, що розташована за межами населеного пункту на території Четфалвівської сільської ради, та зобов'язання повторно розглянути вказану заяву із прийняттям обґрунтованого і законного рішення за результатами такого розгляду.
За наведених обставин, апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, що відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду - без змін.
З огляду на результат апеляційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, відповідно до частини шостої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розподіл судових витрат судом не змінюється.
Керуючись статтями 310, 315, 316, 321, 322, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2018 року у справі № 807/230/18 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Головуючий суддя Л. П. Іщук
судді І. М. Обрізко
Р. Б. Хобор
Повне судове рішення складено 23 травня 2019 року.