23 травня 2019 рокуЛьвів№ 857/3682/19
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі :
головуючого судді Большакової О.О.,
суддів Макарика В.Я., Глушка І.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2019 року (суддя першої інстанції Кафарський В.В., м. Івано-Франківськ),
22 січня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Івано-Франківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання неправомірними дій відповідача щодо відмови позивачу виплатити неотриману пенсію після смерті батька ОСОБА_2 та зобов'язання відповідача виплатити позивачу неотриману пенсію ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 75850,56 грн.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2019 року у задоволенні позову відмовлено.
Із таким рішенням суду не погодився позивач та оскаржив його в апеляційному порядку, вважає його незаконним. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та задоволити позов. В обгрунтування вимог зазначає, що зміг звернутися до пенсійного органу із заявою про виплату суми пенсії померлого батька лише 29.11.2018 після отримання від відповідача за допомогою нотаріуса відомостей про розмір невиплаченої пенсії. Також зазначає, що суми пенсії передаються членам сім'ї спадкодавця незалежно від того, чи виступають вони одночасно спадкоємцями після його смерті. При цьому, сумами пенсії, що належали пенсіонерові і залишаються недоодержаними у зв'язку з його смертю, слід вважати і суми пенсії, які не були отримані пенсіонером за життя.
Відповідач надіслав до суду відзив на апеляційну скаргу позивача, у якому заперечив щодо доводів апелянта та просив її залишити без задоволення, а судове рішення - без змін.
Розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами на підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши письмові докази, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_2 перебував на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області та отримував пенсію за вислугою років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Згідно копії свідоцтва про смерть серія НОМЕР_1 , виданого виконкомом Тисменичанської сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області, ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 13).
01.06.2018 відповідач прийняв рішення про припинення виплати ОСОБА_2 пенсії в зв'язку зі смертю останнього.
ОСОБА_1 згідно копії свідоцтва про народження від 10.08.1967 є сином ОСОБА_2 (а.с. 14).
З метою виплати заборгованості неотриманої пенсії ОСОБА_2 , позивач 29.11.2018 звернувся до відповідача із заявою з приводу виплати такої заборгованості за період з 01.01.2016 по 31.12.2017 (а.с. 15).
Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області листом від 11.12.2018 за №1561/Б-15 повідомило позивача, що до спливу шести місяців з дня смерті ОСОБА_2 із заявою про отримання неодержаної останнім пенсії у встановленому законодавством порядку ніхто з членів сім'ї не звертався, а тому пенсія, яка була недоотримана ОСОБА_2 за життя, не відноситься до спадкового майна і після спливу шести місяців з дня його смерті не може бути виплачена членам його сім'ї (а.с. 12).
Також відповідач надіслав листа аналогічного змісту від 23.11.2018 за №18030/13 приватному нотаріусу Надвірнянського районного нотаріального округу С.М. Шушкевич (а.с. 11).
Не погодившись із таким рішенням суб'єкта владних повноважень, позивач оскаржив його до суду.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що у Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області відсутні підстави для виплати позивачу недоодержаної пенсії ОСОБА_2
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Як передбачено Положенням про Пенсійний фонд України, затвердженим Указом Президента України від 6 квітня 2011 року № 384/2011, Пенсійний фонд України входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики з питань пенсійного забезпечення та ведення персоніфікованого обліку надходжень від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок).
Одними з основних завдань Пенсійного фонду України є: реалізація державної політики з питань пенсійного забезпечення та ведення персоніфікованого обліку надходжень від сплати єдиного внеску; керівництво та управління солідарною системою загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; призначення (перерахунок) пенсій, забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання, інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України та інших джерел, визначених законодавством.
Відповідно до покладених завдань і функцій, саме Пенсійний фонд України є суб'єктом владних повноважень у сфері правовідносин щодо призначення (перерахунку) і виплати пенсій, а спори, що виникають між учасниками цих відносин, є публічно-правовими, тому згідно з вимогами частини 2 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України їх вирішення належить до юрисдикції адміністративних судів.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, померлий батько позивача отримував пенсію згідно Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Відповідно до статті 61 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року №2262-XII (далі - Закон №2262-XII): суми пенсії, що підлягали виплаті пенсіонерові з числа військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом та членів їх сімей і залишилися недоодержаними у зв'язку з його смертю, не включаються до складу спадщини і виплачуються тим членам його сім'ї, які належать до осіб, що забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника. Проте батьки і дружина (чоловік), а також члени сім'ї, які проживали разом із пенсіонером на день його смерті, мають право на одержання цих сум і в тому разі, якщо вони не належать до осіб, які забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника. При зверненні кількох членів сім'ї належна їм сума пенсії ділиться між ними порівну. Зазначені суми виплачуються, якщо звернення за ними надійшло не пізніше 6 місяців після смерті пенсіонера.
Як встановлено судом та сторонами не оскаржується, недоодержана пенсія померлого ОСОБА_2 становить 75850,56 грн. Ці суми пенсії з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2017 року недоодержавні ОСОБА_2 у зв'язку зі смертю, обчислені відповідно до постанови Кабінету міністрів України № 103 від 21 лютого 2018 року з оновленого грошового забезпечення. Даний факт підтверджено відповідями Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області №18030/13 від 23 листопада 2018 року, №1561/Б-15 від 11 грудня 2018 року, якими відмовлено у задоволенні заяви про виплату позивачу невиплаченої за життя його батька пенсії (а.с. 11,12).
ОСОБА_1 на день смерті свого батька ОСОБА_2 проживав разом із ним, що підтверджено довідкою №1930 від 29.11.2018, виданою виконкомом Тисменичанської сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області (а.с. 16).
Отже, оскільки позивач був членом сім'ї померлого пенсіонера і на день смерті проживав разом з ним, він відповідно до вимог ст. 61 Закону №2262-XII має право на одержання нарахованих але невиплачених померлому пенсіонеру сум.
Проте, відповідач відмовив ОСОБА_1 у виплаті недоотриманої його батьком пенсії, оскільки сплив шестимісячний термін з дня смерті ОСОБА_2 для звернення за такою виплатою.
Колегія суддів вважає такі доводи відповідача безпідставними, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, позивач не був обізнаний із наявністю у померлого батька сум нарахованої, але невиплаченої пенсії.
Тому, 02.08.2018 приватний нотаріус Шушкевич С.М., який 01.08.2018 зареєстрував спадкову справу №246/2018, звернувся до Пенсійного органу із запитом вих. №246/2018/02-14/573 щодо наявності грошових коштів на рахунках ОСОБА_2 , залишків по них (а.с. 9).
Однак відповіді на цей запит дано не було.
5 листопада 2018 року приватний нотаріус Шушкевич С . М . повторно звернулася до пенсійного органу з ідентичним запитом вих. №246/2018/02-14/1010 (а.с. 10).
Лише після отримання повторного звернення, пенсійним органом надано відповідь від 23.11.2018 вих. №18030/13. (а.с. 11).
Після отримання цієї інформації позивач без зволікань - 29 листопада 2018 року звернувся до відповідача із заявою про виплату йому недоотриманої померлим пенсії (а.с. 15).
Отже, позивачем вживались необхідні заходи для встановлення підстав для звернення до відповідача із заявою про виплату йому коштів у шестимісячний строк, однак у зв'язку з відсутністю належної інформації він був позбавлений об'єктивної можливості дізнатися про здійснення перерахунку пенсії померлому, наявність невиплачених сум нарахованої пенсії та подати відповідну заяву до Пенсійного фонду.
Відповідачем всупереч вимогам ч. 2 ст. 77 КАС України не надано суду доказів відсутності звернення приватного нотаріуса від 02.08.2018 вих. №246/2018/02-14/573В, та в матеріалах справи відсутня відповідь пенсійного органу на таке звернення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскільки позивач не був обізнаний із наявністю сум невиплаченої його батьку пенсії і своєчасно було вжито заходів для отримання такої інформації, а відповідач надав належну інформацію тільки за повторним запитом і вже після спливу шести місяців з дня смерті особи, позбавлення позивача права на одержання цих сум через незначне порушення шестимісячного терміну подання відповідної заяви, є протиправним.
Судом також враховано, що згідно вимог ч. 2 ст. 55 №2262-XII нараховані суми пенсії, не отримані пенсіонером з вини органу Пенсійного фонду України, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Відтак, з урахуванням наведеного, ефективним способом захисту, який забезпечує поновлення порушеного права та є адекватним наявним обставинам є зобов'язання відповідача виплатити позивачу неотриману після смерті його батька пенсію.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обгрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішенім, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія А. 303-А; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Як зазначив Європейський суд з прав людини у пункті 54 та тексті свого рішення у справі «Пічкур проти України» від 07 лютого 2014 року (заява № 10441/06) різниця в поводженні, є порушенням статі 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Як також наголосив Європейський суд з прав людини в рішення від 26.06.2014 у справі «Суханов та Ільченко проти України» (заяви № 68385/10 та № 71378/10), перша і найбільш важлива вимога ст. 1 Першого Протоколу полягає в тому, що будь-яке втручання органів влади у право мирно володіти своїм майном має бути законним і переслідувати законну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання має бути пропорційним переслідуваній меті. Іншими словами, має бути досягнуто «справедливого співвідношення» між інтересами суспільства і вимогами щодо захисту прав людини. Такий баланс не досягнутий, якщо особа чи особи у справі мали нести індивідуальні або додаткові обов'язки (див., серед багатьох інших органів влади, «Колишній король Греції та інші проти Греції» [GC], заяви № 25701/94, § § 79 і 82, ЄСПЛ 2000-XII).
Відтак, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позовної вимоги щодо зобов'язання відповідача виплатити позивачу неотриману пенсію померлого батька.
Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 315, п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Враховуючи наведене, та приймаючи до уваги те, що доводи апеляційної скарги є суттєвими і складають підстави для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про задоволення позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 243, 308, п. 3 ч. 1 ст. 311, ст. ст. 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, суд,
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2019 року у справі №300/164/19 скасувати.
Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо відмови ОСОБА_1 у виплаті неотриманої пенсії після смерті його батька ОСОБА_2 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області виплатити ОСОБА_1 неотриману після смерті його батька ОСОБА_2 пенсію.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя О. О. Большакова
судді В. Я. Макарик
І. В. Глушко