23 травня 2019 рокуЛьвів№ 857/3680/19
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді - Макарика В.Я.
суддів - Большакової О.О., Глушка І.В.
розглянувши у порядку письмового провадження в місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2019 року (головуючий суддя в суді першої інстанції Микитюк Р.В., м. Івано-Франківськ) у справі №0940/54/19 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 09.11.2018 року № Ф-33-25,-
06 грудня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області в якому просив скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) за №Ф-33-25 від 09.11.2018.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2019 року в задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління Державної фіскальної служби України в Івано-Франківській області (вул. Незалежності, 20, м. Івано-Франківськ, 76018, код ЄДРПОУ 39394463) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-33-25 від 09.11.2018 - відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
Апелянт вважає, що суд першої інстанції неправильно встановив обставини справи, неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, висновки викладені у рішенні суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, суд неправильно застосував норми матеріального права, рішення прийняте з порушенням норм процесуального права, без врахування принципу верховенства права з підстав викладених в апеляційній скарзі.
Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу за вх. №К-8613/19 від 22 квітня 2019 року в якому зазначає, що рішення суду першої інстанції є законне, обґрунтованим та мотивованим, прийнятим з дотриманням норм процесуального права. Відповідач вважає, що наведені апелянтом у апеляційній скарзі підстави та обставини для скасування оскаржуваного рішення суду є надуманими, а тому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши підстави в межах апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, виходячи з наступного.
Судом апеляційної інстанції встановлено з матеріалів справи, що Головним управлінням Державної фіскальної служби України в Івано-Франківській області сформовано та направлено на адресу позивача вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 09.11.2018 за №Ф-33-25 зі сплати єдиного внеску станом на 31.10.2018 в розмірі 17731,86 грн., з них 15819,54 грн. - недоїмки, 1912,35 грн. - пені.
Згідно витягу з інтегрованої картки платника податку, за позивачем обліковується заборгованість за платежем з кодом 71040000 "ЄСВ для фізичних осіб-підприємців, у т.ч. які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність" у сумі 17 731,86 грн. (а.с. 30-32).
Апелянт не погоджується з вимогою про сплату боргу (недоїмки) від 09.11.2018 року за №Ф-33-25 та мотивує свої вимоги тим, що судом першої інстанції не досліджувався Акт документальної перевірки на підставі якого відповідачем було прийнято повідомлення-рішення вимога від 09.11.2018 року за № Ф-33-25 про сплату боргу (недоїмки) по сплаті єдиного соціального внеску в розмірі 177731,86 грн.
Спеціальним законом, який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку є Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 за №2464-VI (далі - Закон №2464-VI), що набрав чинності з 01.01.2011.
Відповідно до статті 1 Закону №2464-VI, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно пункту 4 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI, платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.
Страхувальниками, в свою чергу, вважаються роботодавці та інші особи, які відповідно до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" зобов'язані сплачувати єдиний внесок.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 6 Закону №2464-VI, платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Згідно з частиною 8 статті 9 Закону №2464-VI, платники єдиного внеску зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за відповідний базовий звітний період, не пізніше 20 числа місяця, що настає за базовим звітним періодом. Базовим звітним періодом є календарний місяць, а для платників, зазначених в абзацах третьому та четвертому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, - календарний рік.
Згідно з приписами пункту 2 частини 1 статті 7 Закону України №2464-VI, для платників, зазначених у п. 4 ч. 1 ст. 4 цього Закону (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та на суму доходу, що розподіляється між членами сім'ї фізичних осіб - підприємців, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).
Для платників, зазначених у пункті 4 частини 1 статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, єдиний внесок нараховується на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе та членів сім'ї, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом, та не менше за розмір мінімального страхового внеску (п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VI).
Як передбачено нормою частини 12 статті 9 Закону №2464-VI, єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
Суд першої інстанції вірно зазначив, що для фізичних осіб-підприємців, які перебувають на спрощеній системі оподаткування, базою нарахування єдиного внеску є самостійно визначена платниками сума, що не може бути більшою максимальної величини бази нарахування єдиного внеску та меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець 04.02.2008 у Надвірнянській районній державній адміністрації за №21120000000003646, перебуває на спрощеній системі оподаткування та здійснює підприємницьку діяльність за КВЕД 47.89 (роздрібна торгівля з лотків і на ринках іншими товарами) (а.с. 28-29).
Також згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань слідує, що підприємницька діяльність позивача не припинена (а.с. 28-29).
Приписами статті 5 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" передбачено, що систему органів у сфері державної реєстрації становлять Міністерство юстиції України та інші суб'єкти державної реєстрації.
Згідно ч. ч. 1, 3 ст. 6 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", державним реєстратором може бути громадянин України, який має вищу освіту, відповідає кваліфікаційним вимогам, визначеним Міністерством юстиції України, та перебуває у трудових відносинах з суб'єктом державної реєстрації (крім нотаріусів), та нотаріус. Державний реєстратор під час проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця у зв'язку з її смертю або оголошенням її померлою, а також під час державної реєстрації змін, пов'язаних із зміною складу засновників (учасників) юридичної особи у зв'язку із смертю або оголошенням померлим відповідного засновника (учасника), обов'язково використовує відомості Державного реєстру актів цивільного стану громадян шляхом безпосереднього доступу до нього.
Відповідно до ч. 4 ст. 18 вказаного Закону, для державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця подається один з таких документів: 1) заява про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця за її рішенням - у разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця за її рішенням; 2) ксерокопія свідоцтва про смерть фізичної особи, судове рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою - у разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця у зв'язку з її смертю, визнанням її безвісно відсутньою або оголошенням померлою.
Згідно ч. 8 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", фізична особа-підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.
Взявши до уваги наведені вище норми законодавства, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що подання заяви платником податків про закриття підприємницької діяльності до органу доходів і зборів не є підставою для державної реєстрації припинення підприємницької діяльності, оскільки орган ДФС (в даному випадку Надвірнянсьцька оДПІ) не наділена повноваженнями, щодо внесення змін до державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Таким чином, позивач станом на час розгляду справи є фізичною особою-підприємцем, підприємницька діяльність якої не припинена.
Згідно частини 4 статті 5 Закону України №2464-VI обов'язки платників єдиного внеску виникають у фізичних осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, та фізичних осіб, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) - з дня їх державної реєстрації відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців".
Відповідно до положень частин 1-4 статті 25 Закону №2464, рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов'язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами. Положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов'язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
У разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.
Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.
Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею. У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.
Згідно ч. 4 ст. 8 вказаного Закону №2464, порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
Порядок стягнення заборгованості з платників єдиного внеску, формування, оформлення та надсилання вимоги про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску передбачений розд. VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства доходів і зборів України від 20.04.2015 за №449 (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 07.05.2015 за №508/26953).
Відповідно до п.п. 2 - 4 розділу VI Інструкції №449, у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції у порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів. Органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
У випадку, передбаченому абзацом другим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) приймається відповідним органом доходів і зборів протягом десяти робочих днів з дня, що настає за днем вручення платнику акта перевірки, а за наявності заперечень платника єдиного внеску до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки. Орган доходів і зборів надсилає (вручає) вимогу про сплату боргу (недоїмки) платнику єдиного внеску протягом трьох робочих днів із дня її винесення.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень. Вимога про сплату боргу (недоїмки), окрім загальних реквізитів, повинна містити відомості про розмір боргу, у тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов'язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи). При формуванні вимоги про сплату боргу (недоїмки) їй присвоюється порядковий номер, який складається з трьох частин: 1 частина - літера "Ю" (вимога до юридичної особи) або "Ф" (вимога до фізичної особи), 2 частина - порядковий номер, 3 частина - літера "У" (узгоджена вимога). Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується під одним порядковим номером до повного погашення сум боргу.
10.06.2016 набрав чинності наказ Міністерства фінансів України від 07.04.2016 за №422 "Про затвердження Порядку ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджету, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі - Наказ №422).
Відповідно до Наказу №422, оперативний облік податків і зборів, митних та інших платежів до бюджету, єдиного внеску здійснюється органами Державної фіскальної служби України в інформаційній системі органів ДФС. Для обліку нарахованих і сплачених сум податків, зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску органами ДФС відкриваються інтегровані картки платників (далі - ІКП) за кожним платником та кожним видом платежу, які повинні сплачуватися такими платниками. ІКП містить інформацію про облікові операції та облікові показники, які характеризують стан розрахунків платника податків з бюджетами та цільовими фондами за відповідним видом платежу.
Наказ №422 визначає порядок: ведення інтегрованої картки платника (далі - ІКП) та здійснення контролю за коректністю інформації при відкритті/закритті ІКП в інформаційній системі ДФС; відображення в ІКП показників щодо податкових зобов'язань, визначених самостійно платниками податків та контролюючими органами у випадках, не пов'язаних із порушенням податкового законодавства; перенесення до ІКП визначених за результатами контрольно-перевірочної роботи сум грошових зобов'язань, податкових, митних та інших платежів та методи контролю відповідності показників результатів даним ІКП; відображення в ІКП сум погашення податкового боргу та заборгованості зі сплати єдиного внеску, розстрочення (відстрочення) зобов'язань (боргів), а також списання податкового боргу та заборгованості зі сплати єдиного внеску; перенесення до ІКП результатів адміністративного та/або судового оскарження рішень органів ДФС та методи контролю достовірності відповідних показників.
Суд апеляційної інстанції вивчивши матеріали справи дійшов висновку, що оскаржена вимога №Ф-33-25 від 09.11.2018 винесена відповідачем на підставі облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів (а.с. 30-32), з урахуванням положень Закону №2464-VI, Інструкції №449 та Наказу №422.
Взявши до уваги викладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення суду першої інстанцій є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, висновки суду є правильними, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 243, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2019 року у справі №0940/54/19 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя В. Я. Макарик
судді О. О. Большакова
І. В. Глушко