23 травня 2019 рокуЛьвів№ 857/3817/19
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі :
головуючого судді Большакової О.О.,
суддів Макарика В.Я., Глушка І.В.,
з участю секретаря судового засідання Цар М.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14 березня 2019 року (суддя першої інстанції Брильовський Р.М., м. Львів, повний текст складено 19.03.2019),
05 лютого 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі - ГУ ПФУ у Львівській області) про визнання протиправною відмову в призначенні їй пенсії за вислугу років з врахуванням вислуги років, що становить 27 років 02 місяці 07 днів; зобов'язання призначити їй пенсію за вислугу років з 29 листопада 2018 року; зобов'язання провести перерахунок призначеної їй пенсії по інвалідності з врахуванням вислуги років, що становить 27 років 02 місяці 07 днів, починаючи з дати призначення пенсії з 6 жовтня 2017 року по 28 листопада 2018 року.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2018 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Із таким судовим рішенням не погодилася позивач та подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення про задоволення позовних вимог. В обгунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що суд першої інстанції невірно трактує норми Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» в поєднанні з нормами Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» та постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей» від 17.07.1992 №393.
Відповідачем подано до суду відзив на апеляційну скаргу, у якому він зазначає, що апеляційна скарга є безпідставною, тому задоволенню не підлягає. Просить залишити рішення суду першої інстанції без змін.
Позивач у судове засідання не з'явилася та подала клопотання про розгляд справи за її відсутності.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з таких мотивів.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 04 жовтня 2017 року, згідно наказом Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції від 04.10.2017 №81/ОС-17 ОСОБА_1 звільнено з посади начальника Сихівського районного сектору Львівського міського відділу з питань пробації Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції відповідно до підпункту 2 пункту 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» через хворобу.
Вислуга років на день звільнення в календарному обчисленні становить 21 (двадцять один) рік 01 (один) місяць 03 (три) дні, у пільговому обчисленні - 27 (двадцять сім) років 02 (два) місяці 7 (сім) днів.
Після звільнення, з 05.10.2017 позивачу була призначена пенсія в розмірі 40 відсотків відповідних сум грошового забезпечення, відповідно до пункту «б» статті 21 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» №2262-ХІІ від 09.04.1994 - за інвалідністю.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в управлінні пенсійного забезпечення військовослужбовців та деяких інших категорій громадян Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області.
29.11.2018 позивач подала до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області звернення про призначення їй довічної пенсії за вислугою років із врахуванням її вислуги років у пільговому обчисленні на день звільнення з Державної кримінально-виконавчої служби України.
Також, у зазначеному зверненні від 29.11.2018, ОСОБА_1 просила провести перерахунок призначеної їй пенсії по інвалідності, врахувавши її вислугу років у пільговому обчисленні на день звільнення з Державної кримінально-виконавчої служби України та виплати, різницю в пенсії з дня призначення їй пенсії по інвалідності до дня призначення довічної пенсії за вислугу років.
28.12.2018 Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області листом за №5002/М-20/07.05-06 повідомило позивача про те, що оскільки, календарна вислуга років на день її звільнення (04.10.2017) становить - 21 рік 01 місяць 03 дні, законні підстави для призначення їй пенсії відповідно до ст. 12, 13 Закону - 2262 відсутні.
Вважаючи таке рішення протиправним, ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду.
Відмовяючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відсутні правові підстави для призначення пенсії позивачу за вислугою років з урахуванням пільгової вислуги років.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Судом встановлено, що відповідно до витягу з наказу начальника Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції №81 о/с від 04.10.2017 вислуга ОСОБА_1 на день звільнення становить у календарному обчисленні 21 рік 01 місяць 03 дні, у пільговому обчисленні 27 років 02 місяці 07 днів (а.с. 11).
Згідно розрахунку вислуги років на пенсію підполковнику внутрішньої служби ОСОБА_1 (М-086978, начальнику Сихівського районного сектору Львівського міського відділу з питань пробації Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції календарний строк служби становить 21 рік 01 місяць 03 дні, та пільгова вислуга років - 27 років 02 місяці 07 днів (а.с. 12-13).
Також, згідно подання про призначення пенсії Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції вислуга років ОСОБА_1 в календарному обчисленні станом на 04.10.2017 складає 21 рік 01 місяць 03 дні, вислуга років у пільговому обчисленні станом на 04.10.2017 складає 27 років 02 місяці 07 днів (а.с. 49).
Відповідно до пункту «а» частини першої статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» № 2262-XII від 09 квітня 1992 року (далі - Закон № 2262-XII) пенсія за вислугу років призначається: а) особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах «б»-«д», «ж» статті 1-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби: з 1 жовтня 2017 року по 30 вересня 2018 року і на день звільнення мають вислугу 23 календарних роки та 6 місяців і більше.
Стаття 17 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» визначає вичерпний перелік видів служби та періоди часу, які зараховуються до вислуги років для призначенні пенсії.
Згідно з частиною другої статті 17 Закону № 2262-XII до вислуги років поліцейським, особам офіцерського складу, особам середнього, старшого та вищого начальницького складу органів внутрішніх справ, державної пожежної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції чи Державної кримінально-виконавчої служби України при призначенні пенсії на умовах цього Закону додатково зараховується час їхнього навчання (незалежно від форми навчання) у цивільних вищих навчальних закладах, а також в інших навчальних закладах, після закінчення яких присвоюється офіцерське (спеціальне) звання, до вступу на військову службу, службу до органів внутрішніх справ, Національної поліції, державної пожежної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції чи Державної кримінально-виконавчої служби України або призначення на відповідну посаду в межах до п'яти років із розрахунку один рік навчання за шість місяців служби.
Виходячи з наведеного, в Законі № 2262-XII не встановлено, що пенсію за вислугу років можна призначати особам при наявності 23 календарних роки та 6 місяців вислуги, обчисленої на пільгових умовах; вказаним Законом чітко передбачено, що пенсія за вислугу років призначається при наявності 23 календарних роки та 6 місяців і більше, та міститься виключний перелік періодів служби, які враховуються в календарну вислугу років.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм матеріального права у спорах цієї категорії міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 27 березня 2018 року у справі № 295/6301/17, від 19 вересня 2018 року у справі № 725/1959/17, від 22 листопада 2018 року у справі № 161/4876/17, від 22 січня 2019 року у справі № 295/10742/16-а.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; від 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо відсутності у позивача права на призначення пенсії за вислугою років з урахуванням пільгової вислуги років, оскільки позивач не має встановленої пунктом «а» частини першої статті 12 Закону № 2262-XII календарної вислуги років.
А відтак, вірним є висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні похідних вимог.
Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Доводи апелянта щодо невірного трактування судом першої інстанці законодавчих норм, що регулюють спірні правовідносини є безпідставними, адже пенсія позивачу була призначена на підставі пункту «б» статті 21 Закону №2262-ХІІ - за інвалідністю, а для переходу на пенсію за вислугу років у неї відсутня необхідна календарна вислуга років (23 календарних роки та 6 місяців і більше).
З урахуванням наведеного, доводи апеляційної скарги є безпідставними та не заслуговують на увагу.
Враховуючи наведене вище, судова колегія вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції.
Керуючись ч. 3 ст. 243, ст.ст. 308, 310, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст.ст. 316, 321, 322, 325 КАС України, суд,
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14 березня 2019 року у справі № 1.380.2019.000592 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя О. О. Большакова
судді В. Я. Макарик
І. В. Глушко
Повний текст постанови складено 23 травня 2019 року.