23 травня 2019 рокуЛьвів№ 857/4187/19
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді Судової-Хомюк Н.М.,
суддів Глушка І.В., Макарик В.Я.
за участі секретаря судового засідання Сердюк О.Ю.
позивач: ОСОБА_1
відповідач: ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 05 березня 2019 року у справі № 307/3685/18 за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Поліцейського сектору реагування патрульної поліції № 2 Тячівського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Закарпатській області Ороса Сергія Степановича, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Тячівський відділ поліції Головного управління Національної поліції в Закарпатській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення,-
суддя в 1-й інстанції - Сойма М.М.,
час ухвалення рішення - не зазначено,
місце ухвалення рішення - м. Тячів,
дата складання повного тексту рішення - 07.03.2019року,-
04.12.2018 року ОСОБА_3 (далі - позивач, ОСОБА_3 ) звернувся в суд з адміністративним позовом до поліцейського сектору реагування патрульної поліції № 2 Тячівського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Закарпатській області Ороса Сергія Степановича (далі - відповідач) та просив скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ДПО18 №533887 від 26 листопада 2018 року та закрити провадження по справі.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 25листопада 2018року о23год.25хв. керував транспортним засобом CHRISLER, номерний знак НОМЕР_1 , і у м. Тячів зупинив свій транспортний засіб на 5хвилин для висадки пасажира біля місця для стоянки інвалідів. В цей час його автомобіль обступили працівники патрульної поліції та звинуватили його у тому, що він здійснив зупинку в зоні дії дорожнього знаку 7.17 ПДР України, чим порушив п.8.4(в) ПДР України, за що відповідачем винесено постанову про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч.5ст.122КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 1020 гривень..
Вважає, що притягнення його до адміністративної відповідальності є незаконне, необґрунтоване та недоведене, а постанова підлягає скасуванню з тих підстав, що поліцейський не роз'яснив йому права, передбачені ст.63 Конституції України та ст.ст. 307, 308, 268, 287-289КУпАП, відмовив йому у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи для залучення адвоката, постанова не містить відомостей щодо здійснення фіксації правопорушення та до справи не долучено відеозапис з нагрудних камер працівників патрульної поліції, постанова містить виправлення, заповнена нерозбірливим почерком та містить посилання на дорожній знак 7.17 ПДР, який в чинних правилах відсутній.
Відповідач в суді першої інстанції пояснив, що позивач на своєму автомобілі здійснив зупинку спочатку на пішохідному переході, а потім здійснив стоянку в зоні дії дорожнього знаку 7.17 ПДР в місці для стоянки транспортних засобів, на яких установлено розпізнавальний знак «Водій з інвалідністю». Після вчинення даного правопорушення позивач намагався втекти з місця події та вчинив злісну непокору працівникам поліції. Доказом вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 122 КУпАП є також фотознімок зроблений ним на місці вчинення правопорушення, на якому чітко видно, що автомобіль позивача перебуває в зоні дії знаку стоянки транспортних засобів для осіб з інвалідністю.
Рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 05 березня 2019 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, позивач - ОСОБА_3 оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, а висновки суду не відповідають обставинам справи. Просить скасувати рішення та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
У апеляційній скарзі звертає увагу суду на те, що судом першої інстанції не враховано його пояснення, які він надав в судовому засіданні, а саме те, що рухаючись на своєму автомобілі у м. Тячів, у зв'язку із тим, що була погана видимість не помітив дорожній знак призначений для стоянки автомобілів осіб з інвалідністю та зупинився, побачивши інспектора, який його цього вечора вже зупиняв і між ними виник спір та у зв'язку з сильним хвилюванням не запитав його дані. А навпаки, враховано пояснення відповідача, які спростовуються постановою судді Тячівського районного суду Закарпатської області Бобрушко І.В. від 07.03.2019 року відповідно до якої провадження в справі про притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності за ст.185 КУпАП - закрито, у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративногоправопорушення.
Від позивача відзив на апеляційну скаргу не надходив, що не перешкоджає її розгляду по суті.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України).
Заслухавши суддю - доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів зазначає наступне.
Так, судом першої інстанції встановлено, матеріалами справи підтверджено, що 25 листопада 2018 року о 23 год. 25 хв., ОСОБА_3 керуючи транспортним засобом CHRISLER, номерний знак НОМЕР_1 , м. Тячів по вул. Незалежності здійснив зупинку в зоні дії дорожнього знаку 7.17, чим порушив п. 8.4 «в» Правил дорожнього руху, за що передбачена відповідальність за ч. 5ст. 122 КУпАП.
26 листопада 2018 року поліцейським СРПП № 2 Тячівського ВП ГУНП в Закарпатській області Орос Сергієм Степановичем було складено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ДПО18 № 533887, якою до ОСОБА_3 (позивача) застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 1020,00 грн. відповідно до ч. 5ст.122 КУпАП України.
Вважаючи постанову протиправною та такою, що винесена без достатнього з'ясування всіх обставин справи, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що із фототаблиці видно, що автомобіль CHRISLER, номерний знак НОМЕР_1 , яким керував позивач та на якому не установлений розпізнавальний знак «Водій з інвалідністю», здійснив стоянку в місці призначеному для стоянки транспортних засобів - мотоколясок та автомобілів, на яких установлений розпізнавальний знак «Водій з інвалідністю», чим, як вірно зазначено в оскаржуваній постанові, порушено п. 8.4 «в» ПДР, тобто, вимогу заборонного знаку. Інших автомобілів, які порушили вимогу вказаного дорожнього знаку, у наведеному фотознімку не зафіксовано.
Що стосується покликання позивача на відсутність доказів скоєння позивачем адміністративного правопорушення з огляду на відсутність в оскаржуваній постанові відомостей щодо технічного засобу для здійснення фотофіксації та/або відеозапису, то суд першої інстанції зазначив про відсутність у поліцейських обов'язку вносити до постанови у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, відомостей про технічний засіб, яким велась фото- чи відео- зйомка, оскільки такі відомості зазначаються у постанові, яка виноситься у справі про адміністративне правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху, зафіксоване саме в автоматичному режимі.
Відтак, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість доводів відповідача про порушення позивачем вимог пп. «в» п.8.4 ПДР України, що вказує на законність притягнення позивача до відповідальності згідно ч. 5ст. 122 КУпАП.
Такий висновок суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідає нормам матеріального та процесуального права та фактичним обставинам справи і є правильним, законним та обґрунтованим, виходячи з наступного.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Згідно з ч.1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Згідно з п. 1.9.Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2011 року (далі ПДР),особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Відповідно до п. 1.1. Правил дорожнього рухувизначено, що ці Правила відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.
Частиною 5 ст. 14 Закону України «Про дорожній рух» визначено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
Згідно з ч. 1 ст. 9 КУпАП України адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Відповідно до положень ч. 1, 2 ст. 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про адміністративні правопорушення, передбачені, зокрема, ч. 5 ст. 122 КУпАП. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Частиною 5 статті 122 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність, зокрема, за зупинку чи стоянку транспортних засобів на місцях, що позначені відповідними дорожніми знаками або дорожньою розміткою, на яких дозволено зупинку чи стоянку лише транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю (крім випадків вимушеної стоянки).
Так, пунктом 8.1 ПДР передбачено, що регулювання дорожнього руху здійснюється за допомогою дорожніх знаків, дорожньої розмітки, дорожнього обладнання, світлофорів, а також регулювальниками.
При цьому,за змістом п.8.5 ПДР, дорожня розмітка використовується окремо або разом з дорожніми знаками, вимоги яких вона підкреслює або уточнює.
Так, відповідно до розділу 34 ПДР горизонтальна дорожня розмітка 1.30 позначає місця стоянки транспортних засобів, які перевозять осіб з інвалідністю чи на яких установлено розпізнавальний знак «Водій з інвалідністю».
При цьому, як вказує примітка до ст. 152-1 КУпАП, місцями, призначеними для паркування (утому числі безоплатного паркування) транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю або водії,які перевозять осіб з інвалідністю, на спеціально обладнаних чи відведених майданчиках для паркування транспортних засобів,у тому числі будинків (крім індивідуальних житлових будинків) та інших будівель, на тротуарах (із числа місць для зупинки та стоянки транспортних засобів), вважаються місця, позначені відповідними дорожніми знаками або дорожньою розміткою.
У відповідності до положень абз. 2-3 п. 22 Правил паркування транспортних засобів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 року № 1342, на місцях для паркування транспортних засобів, зазначених у частині шостій статті 30Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», а саме транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю або водії,які перевозять осіб з інвалідністю, не можуть бути розміщені інші транспортні засоби. У разі паркування на таких місцях, інших транспортних засобів користувачі цих засобів несуть відповідальність згідно із законодавством.
Відтак, виходячи із системного аналізу вказаних вище норм права, паркування (як стоянка, так і зупинка) водієм транспортного засобу на місці, що призначене для інвалідів, тобто на місці, де дозволено зупинку чи стоянку лише транспортних засобів, які перевозять інвалідів (крім випадків вимушеної стоянки), утворює склад правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 122 КУпАП.
Як встановлено статтею 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Відповідно до ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням, інакше як на підставі і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
У відповідності до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до положень ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису,у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Статтею 23 КУпАП визначено, що адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.
Позивач, як водій транспортного засобу, повинен виконувати встановлені діючим законодавством правила дорожнього руху. Відступати від виконання своїх обов'язків водій може лише в умовах дії непереборної сили або коли іншими засобами неможливо запобігти власній загибелі чи каліцтву громадян.
Колегія суддів зазначає, що позивач не заперечує, що дійсно здійснив зупинку в дії дорожніх знаків 5.38 «місце для стоянки», з додатковою табличкою 7.17 «Інваліди», а посилання позивача на те, що під час здійснення такої зупинки він не помітив вказаного дорожнього знаку, зумовлено виключно бажанням уникнути передбаченої законом відповідальності.
Відтак, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що при винесенні спірної постанови у справі про адміністративне правопорушення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, інспектор поліції діяв на підставі та у межах наданих йому повноважень.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції з вищенаведених мотивів.
Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно з ч.2 ст. 6 КАС України та ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.
У п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
З огляду на викладене, враховуючи положення ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись, ч. 3 ст. 243, ст. ст. 271, 272, 286, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 05 березня 2019 року у справі № 307/3685/18 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення.
Постанова є остаточною та касаційному оскарженню не підлягає. (стаття 272 КАС).
Головуючий суддя Н. М. Судова-Хомюк
судді І. В. Глушко
В. Я. Макарик
Повне судове рішення складено 23.05.2019 року.