Справа № 826/14646/18 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Шевченко Н.М.
22 травня 2019 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Костюк Л.О.;
суддів: Бєлової Л.В., Бужак Н.П.;
за участю секретаря: Горяінової Н.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду апеляційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ» Смолія Богдана Володимировича на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 лютого 2019 року (розглянута за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, м. Київ, дата складання повного тексту рішення - відсутня) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ» Волкова Олександра Юрійовича, третя особа - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про зобов'язання вчинити дії, -
У березні 2018 року, ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ», третя особа - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, у якому просить:
- зобов'язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ» Волкова Олександра Юрійовича подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо ОСОБА_1 як вкладника Публічного акціонерного товариства «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ», який має право на відшкодування коштів у розмірі 30091,80 грн., які обліковуються на поточних рахунках в ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ» № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 .
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на положення Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», відповідно до яких, на думку позивача, йому має бути виплачена гарантована сума відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Зазначає, що відповідачем в порушення вимог чинного законодавства, не включено позивача до переліку вкладників ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб за договором банківського вкладу, чим порушується його право.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 лютого 2019 року позов задоволено повністю.
Зобов'язано Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ» подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ), як вкладника ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ», який має право на відшкодування коштів за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб за договором банківського рахунку «Поточний рахунок «Ощадний» від 21.01.2016 № НОМЕР_4 у розмірі 30091,80 грн., які обліковуються на поточних рахунках в ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ» № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 .
Не погоджуючись з вказаною постановою, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати рішення з мотивів неповного з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду першої інстанції обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувана постанова суду першої інстанції - зміні з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції, що 21.01.2016 між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ» укладено договір банківського рахунку «Поточний рахунок «Ощадний» НОМЕР_4 , на підставі умов якого банком на ім'я позивача відкрито поточний рахунок № НОМЕР_2 для здійснення розрахунково-касового обслуговування.
Того ж дня, між позивачем та ТОВ «Інвестиційно-Розрахунковий центр», укладено договір від 21.01.2016 № 980-020-000179645, згідно з яким позивач передає ТОВ «Інвестиційно-Розрахунковий центр» у власність грошові кошти у сумі 30000,00 грн. Відповідно до положень даного договору, кошти та відсотки повертаються у безготівковій формі на рахунок № НОМЕР_1 в ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ».
19.05.2016 з банківського рахунку ТОВ «Інвестиційно-Розрахунковий центр» позивачу здійснено повернення коштів на його банківський рахунок в ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ'у розмірі 91,80 грн., від TOB «Інвестиційно-Розрахунковий центр» з призначенням платежу «Оплата процентів по договору № 980-020-000179645 від 21.01.2016» та грошові кошти в розмірі 30000,00 грн. з призначенням платежу «Повернення коштів згідно з договором № 980-020-000179645 від 21.01.2016».
У матеріалах справи наявна виписка по особовому рахунку ОСОБА_1 за період з 19.05.2016 по 24.05.2016, на підтвердження вищезазначених валютних операцій.
Разом з тим, в указаній виписці міститься повідомлення про нікчемність правочину від 19.05.2016. Роз'яснено, що зарахування коштів 19.05.2016 на рахунок № НОМЕР_1 від ТОВ «Інвестиційно-Розрахунковий центр» в сумі 91,80 грн. та 30000,00 грн. є нікчемним правочином в силу положень статті 215 Цивільного кодексу України та п. 7-9 ч. 3 статті 39 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Надалі, виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 23.05.2016 № 812 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку. Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ» призначено Ірклієнко Юрія Петровича.
13.06.2016 виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийняла рішення № 991, відповідно до якого продовжено строки тимчасової адміністрації у ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ» з 23.06.2016 до 22.07.2016 включно.
Відповідно до рішення Правління НБУ від 12.07.2016 № 124-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 12.07.2016 № 1213 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ» та делегування повноважень ліквідатора банку, згідно з яким розпочато процедуру ліквідації з 13.07.2016 до 12.07.2018 включно, призначено уповноважену особу Фонду гарантування та делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ» Ірклієнку Юрію Петровичу з 13.07.2016 до 12.07.2018 включно.
Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 01.09.2016 № 1702 змінено уповноважену особу Фонду, якій делегуються повноваження ліквідатора ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ», згідно з яким всі повноваження ліквідатора ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ» делеговано Волкову Олександру Юрійовичу з 05.09.2016.
У подальшому, рішенням виконавчої дирекції Фонду від 24.01.2017 № 2652 змінено Уповноважену особу Фонду, якій делегуються повноваження ліквідатора ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ», згідно з яким всі повноваження ліквідатора ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ» делеговано Гриценку Володимиру Володимировичу з 25.01.2017.
Надалі, рішенням виконавчої дирекції Фонду від 08.02.2018 № 383 змінено Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів на ліквідацію ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ» та визначено її повноваження.
Згідно з зазначеним рішенням з 09.02.2018 відкликано повноваження ліквідатора ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ», делеговані Гриценку Володимиру Володимировичу , та призначено Уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ» провідного юрисконсульта відділу розслідування протиправних діянь департаменту розслідування протиправних діянь Смолія Богдана Володимировича , якому з 09.02.2018 делеговано повноваження ліквідатора, визначені пунктами 4, 5, 6 та 8 частини другої статті 37, пунктом 4 частини першої статті 48 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
На момент розгляду судом даної справи, на офіційному веб-сайті Фонду гарантування вкладів фізичних осіб зазначено Уповноваженими особами Фонду гарантування вкладів на ліквідацію ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ» Волкова О.Ю. та Смолія Б.В.
Досліджуючи обставини справи, судом встановлено, що 19.11.2016 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо відшкодування фізичним особам через систему гарантування вкладів фізичних осіб шкоди, завданої зловживаннями у сфері банківських та інших фінансових послуг» від 15.11.2016 № 1736-VIII, яким передбачено, що до вкладу прирівнюються кошти, які залучені від фізичної особи як позика або вклад до небанківської фінансової установи через банк, що виступив повіреним за відповідним договором і на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо відшкодування фізичним особам через систему гарантування вкладів фізичних осіб шкоди, завданої зловживаннями у сфері банківських та інших фінансових послуг» віднесений до категорії неплатоспроможних, якщо при цьому банком не було поінформовано фізичну особу під розпис про непоширення на такі кошти гарантій, передбачених цим Законом, а фізична особа, яка розмістила, надала такі кошти, прирівнюється до вкладника.
На підставі норм зазначеного Закону позивач звернувся до відповідача із заявою про прирівняння останнього до вкладника неплатоспроможного банку.
Листом від 14.08.2017 ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ» відмовив позивачу, повідомивши, що правові підстави для включення інформації щодо ОСОБА_1 до Переліку рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб відсутні, з огляду на те, що здійснені перекази коштів на рахунок позивача є нікчемними.
04.12.2017 позивач звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ» Волкова О.Ю., про визнання права на отримання гарантованої суми відшкодування за вкладом, скасування рішення та зобов'язання подати інформацію.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 07.12.2017 відкрито провадження в цивільній справі № 761/44075/17.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 03.10.2018 провадження у цивільній справі № 761/44075/17 закрито та роз'яснено позивачу право на звернення до суду для захисту своїх прав в порядку адміністративного судочинства.
Надаючи правову оцінку матеріалам, обставинам справи, а також наданим поясненням та запереченням сторін колегія суддів звертає увагу на наступне.
Щодо поновлення строку звернення до суду за захистом своїх порушених прав, колегія суддів зазначає наступне.
Так, позивач звернувся за захистом своїх порушених прав у березні 2018 року.
Під час звернення до суду першої інстанції разом із позовною заявою подано клопотання про поновлення строку звернення до суду за захистом свої прав.
Колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції відкрито провадження у справі, питання щодо строків звернення позивача до суду сторонами не піднімається у зв'язку із чим суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що позивачем не порушено строки звернення до суду з метою захисту свої порушених прав.
Щодо вимоги позивача про зобов'язання Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ» Волкова Олександра Юрійовича подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо ОСОБА_1 як вкладника Публічного акціонерного товариства «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ», який має право на відшкодування коштів, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У спірних правовідносинах суд враховує правові висновки Великої Палати Верховного Суду щодо застосування статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (надалі по тексту також - Закон № 4452-VI), викладені у постанові від 04.07.2018 у справі № 826/1476/15.
Вищевказаним Законом встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Відносини, що виникають у зв'язку із створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються цим Законом, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та Національного банку України (стаття 1).
Так, відповідно до положень ч.1 ст. 26 Закону № 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами.
Вкладником в розумінні пункту 4 частини першої статті 2 Закону № 4452-VI є фізична особа (у тому числі фізична особа - підприємець), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката.
Згідно з положеннями статті 27 Закону № 4452-VI Уповноважена особа Фонду складає перелік рахунків вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку.
Нарахування відсотків за вкладами припиняється у день початку процедури виведення Фондом банку з ринку (у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України «Про банки і банківську діяльність», - у день прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку).
Уповноважена особа Фонду протягом 15 робочих днів з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку формує:
1) перелік рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню;
2) перелік рахунків вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до пунктів 4 - 6 частини четвертої статті 26 цього Закону;
3) переліки рахунків, за якими вкладники на індивідуальній основі отримують від банку відсотки за договорами, укладеними на умовах, що не є поточними ринковими умовами відповідно до статті 52 Закону України «Про банки і банківську діяльність», або мають інші фінансові привілеї від банку та осіб, які використовують вклад як засіб забезпечення виконання іншого зобов'язання перед цим банком, що не виконане;
4) перелік рахунків вкладників, що перебувають під арештом за рішенням суду;
5) перелік рахунків вкладників, вклади яких мають ознаки, визначені статтею 38 цього Закону. Кошти за такими вкладами виплачуються Фондом після проведення аналізу ознак, визначених статтею 38 цього Закону, у тому числі шляхом надіслання запитів клієнтам банку, у порядку та строки, встановлені Фондом, а також підтвердження відсутності таких ознак.
Виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр відшкодувань вкладникам для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку рахунків, за якими вкладник має право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду. Фонд не пізніше ніж через 20 робочих днів з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку розміщує оголошення про початок відшкодування коштів вкладникам на офіційному веб-сайті Фонду.
Фонд також оприлюднює оголошення про початок відшкодування коштів вкладникам у газеті «Урядовий кур'єр» або «Голос України».
Інформація про вкладника в переліку рахунків вкладників має забезпечувати його ідентифікацію відповідно до законодавства.
Згідно з положеннями ст.ст. 37, 38 Закону № 4452-VI, Фонд або його уповноважена особа наділені повноваженнями щодо виявлення факту нікчемності правочинів, тобто мають здійснити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою статті 38; прийняти відповідне рішення про виявлення факту нікчемності правочину і повідомити про це сторін правочину, а також вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності правочинів.
Також, за змістом вищенаведених норм Закону № 4452-VI право перевірки правочинів на предмет перевірки виявлення серед них нікчемних не є абсолютним, а кореспондується з обов'язком встановити перед прийняттям рішення обставини, з якими Закон пов'язує нікчемність правочину, довести суду такі обставини. Тобто самого твердження про нікчемність правочину недостатньо для визнання його таким, оскільки воно нівелюється протилежним твердженням вкладника про дійсність вкладу.
Частиною 3 ст. 38 Закону № 4452-VI передбачений перелік підстав, за яких правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, є виключним.
Також, варто зазначити, що згідно з частиною третьою статті 36 Закону № 4452-VI є нікчемними правочини, вчинені органами управління та керівниками банку після початку процедури виведення Фондом банку з ринку. Положення статті 228 Цивільного кодексу України не можуть бути застосовані комісією банку чи уповноваженою особою Фонду при вирішення питання щодо віднесення правочинів до нікчемних для розширення переліку підстав нікчемності, визначених у частині третій статті 38, а також у частині третій статті 36 Закону № 4452-VI.
Окрім зазначеного вище, колегія суддів звертає увагу на те, що Законом № 4452-VI до такого переліку віднесені правочини, що вчинені (укладені) саме банком. Щодо правочинів (у тому числі договорів), які укладені між фізичними чи юридичними особами - уповноважена особа таких повноважень за цим Законом не має.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину, урегульовані цивільним законодавством, положення якого не можуть бути застосовані комісією банку чи уповноваженою особою Фонду при вирішенні питання щодо віднесення правочинів до нікчемних для розширення переліку підстав нікчемності, визначених у частині третій статті 38, а також у частині третій статті 36 Закону № 4452-VI.
ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ», виконуючи розрахунковий документ з ТОВ «Інвестиційно-Розрахунковий центр» на переказ коштів на користь позивача, не набув прав на кошти, які переказувались, а тому ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ» не є стороною переказу коштів, а є лише виконувачем своїх зобов'язань за договорами банківського рахунку перед клієнтом, в даному випадку перед ТОВ «Кредитно-інвестиційний центр», забезпечуючи рух коштів від ініціатора до отримувача переказу, тобто позивача.
Таким чином, операція прийняття і зараховування (перерахунок) на рахунок коштів не є правочином між Банком та позивачем згідно зі статтею 202 Цивільного кодексу України.
Здійснюючи операції з внесення (перерахування) коштів, банк не вчиняє окремі правочини, а виконує свої зобов'язання з обслуговування клієнтів банку, передбачені Цивільним кодексом України, Законом України «Про банки і банківську діяльність», Інструкцією про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженою постановою Правління НБУ від 12.11.2003 № 492, та договорами з відповідними клієнтами банку.
Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 1066 Цивільного кодексу України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.
Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами.
Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.
Загальні засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України урегульовано Законом України від 05.04.2001 № 2346-III «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні».
Так, відповідно до п.п. 7.1.2, ст. 7 Закону № 2346-III поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання коштів і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України.
Згідно з п. 1.7 ст. 1 Закону № 2346-III документ на переказ готівки - документ на переказ, що використовується для ініціювання переказу коштів, поданих разом з цим документом у готівковій формі.
Як убачається з виписки по особовим рахункам ОСОБА_1 за період з 19.05.2016 по 10.10.2018 спірні грошові кошти у сумі 30 091, 80 грн. знаходиться на рахунку позивача у ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ».
Отже, перерахування на банківський рахунок позивача грошових коштів юридичною особою відповідає вимогам чинного законодавства.
Важливо зазначити, що правова оцінка доводів, які можуть вказувати на недійсність правочину з інших підстав, ніж у зв'язку з його нікчемністю, не може бути надана під час розгляду та вирішення даної справи, оскільки юрисдикція адміністративних судів не поширюється на вирішення спорів про визнання договору недійсним.
За висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 04.07.2018 у справі № 826/1476/15, якщо внаслідок проведених операцій Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, а не банку, завдані збитки (штучно збільшена сума гарантованих державою виплат), то стаття 38 Закону № 4452-VI не може бути застосована, а Фонд має звертатися до суду з вимогою про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину на підставі статті 228 Цивільного кодексу України. Лише за наявності рішення суду можна застосовувати до позивача будь-які наслідки недійсності нікчемного правочину за цією статтею.
На підставі вище зазначеного, колегія суддів приходить до висновку про те, що операція з перерахування коштів на рахунок позивача не належить до правочинів, передбачених ч.2 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», які можуть бути перевірені Уповноваженою особою на предмет нікчемності.
Транзакція - це банківська операція, яка полягає в переведенні коштів з одного рахунку на інший, що не є правочином у розумінні норм чинного законодавства України, тому не може бути визнана нікчемною.
Окрім зазначеного, колегія суддів раховує висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 04.07.2018 у справі № 826/1476/15, про те, що перелік передбачених частиною третьою статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» підстав, за яких правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, є виключним. Положення статті 228 Цивільного кодексу України не можуть бути застосовані комісією банку чи уповноваженою особою Фонду при вирішенні питання щодо віднесення правочинів до нікчемних для розширення переліку підстав нікчемності, визначених у частині третій статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Щодо посилання відповідача щодо неправомірності дій банку щодо укладання з ТОВ «Інвестиційно - розрахунковий центр» договору про відступлення права вимоги, колегія суддів зазначає наступне.
Так, суд апеляційної інстанції не приймає до уваги зазначені вище посилання, оскільки вказані обставини не є предметом розгляду даної адміністративної справи.
Окрім зазначеного, колегія суддів вказує, що відповідачем не доведено наявність правових підстав для не включення позивача до переліку вкладників ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду.
На підставі вище зазначеного, колегія суддів приходить до висновку, що Уповноваженою особою, як суб'єктом владних повноважень, не наведено достатніх підстав, за наявності яких можливо стверджувати про нікчемність досліджуваних операцій.
Проте, колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції не в повній мірі надано оцінку обставинам справи та зважаючи на задоволення позовних вимог про зобов'язання включити позивача до вказаного переліку, звертає увагу на наступне.
Так, відповідно до ч.2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Як роз'яснив Верховний Суд України у пункті 3 постанови Пленуму N 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення», вихід за межі позовних вимог - це вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено.
Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. З цього випливає, що вихід за межі позовних вимог можливий за наступних умов:
- лише у справах за позовами до суб'єктів владних повноважень, оскільки лише в цьому випадку відбувається захист прав та інтересів позивача;
- повний захист прав позивач неможливий у спосіб, про який просить позивач. Повнота захисту полягає в ефективності відновлення його прав;
- вихід за межі позовних вимог повинен бути пов'язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна заява.
Враховуючи вищевикладене, з огляду на необґрунтованість доводів правомірності не включення позивача до переліку вкладників , які мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, та для повного забезпечення захисту прав позивача, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати таку бездіяльність відповідача протиправною.
З огляду на вказане, керуючись ч. 2 ст. 9, ч. 2 ст. 245 КАС України, колегія суддів вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати протиправною бездіяльність Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ» Волкова Олександра Юрійовича щодо не включення ОСОБА_1 як вкладника Публічного акціонерного товариства «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ», який має право на відшкодування коштів у розмірі 30091,80 грн., які обліковуються на поточних рахунках в ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ» НОМЕР_1 , № НОМЕР_2
Окрім зазначеного вище суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку, що оскільки у межах даного спору Уповноважена особа виступає в якості посадової особи Фонду, то судові витрати підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Фонду, та зазначає наступне.
При задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (ч. 1 ст. 139 КАС України).
Однак, згідно з п. 17 ст. 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 16 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб позови, подані проти працівників Фонду, вважаються позовами, поданими проти Фонду.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів зазначає про те, що вірним суб'єктом за рахунок якого підлягає присудження судових витрат на користь позивача є Фонд гарантування вкладів фізичних осіб.
Таким чином, судові витрати підлягають стягненню не з уповноваженої особи, а з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції в повній мір досліджено обставини справи на підставі яких суд прийшов до правильного висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню проте помилково застосував норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення питання, а тому рішення суду першої інстанції підлягає зміні.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Зі змісту частин 1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, але помилкове застосування норм матеріального права призвели до неправильного вирішення питання, а тому рішення суду першої інстанції підлягає зміні на підставі ст. 317 КАС України.
Таким чином, оскільки суд першої інстанції не повно встановив обставини у справі, його висновки не відповідають обставинам справи, судове рішення ухвалене з порушенням норм матеріального права, тому рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 лютого 2019 року підлягає зміні.
Керуючись ст.ст. 2, 10, 11, 229, 237, 241, 242, 243, 250, 251, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 328, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ» Смолія Богдана Володимировича - задоволити частково.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 лютого 2019 року - змінити, виклавши його резолютивну частину в такій редакції:
«Визнати протиправними бездіяльність Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ» Волкова Олександра Юрійовича щодо не включення ОСОБА_1 як вкладника Публічного акціонерного товариства «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ», який має право на відшкодування коштів у розмірі 30091,80 грн., які обліковуються на поточних рахунках в ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ» № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2.
Зобов'язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ» Волкова Олександра Юрійовича подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо ОСОБА_1 як вкладника Публічного акціонерного товариства «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ», який має право на відшкодування коштів у розмірі 30091,80 грн., які обліковуються на поточних рахунках в ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ» № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 .
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: АДРЕСА_2 ) судові витрати у розмірі 704,80 грн. (сімсот чотири гривні 80 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (код ЄДРПОУ 21708016 вул. Січових Стрільців 17, м. Київ, 04053).».
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, проте на неї може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ст. 329 КАС України.
(Повний текст виготовлено - 22 травня 2019 року).
Головуючий суддя: Л.О. Костюк
Судді: Л.В. Бєлової,
Н.П. Бужак