П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
21 травня 2019 р.м.ОдесаСправа № 815/1321/18
Головуючий в 1 інстанції: Соколенко О. М.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача - Шляхтицького О.І.,
суддів: Потапчука В.О., Семенюка Г.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2019 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Одесі про визнання неправомірними рішень та зобов'язання вчинити певні дії,-
Короткий зміст позовних вимог.
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати неправомірними рішення Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в місті Одесі від 18 вересня 2018 року №6787 та від 06 листопада 2017 року №411/Р-8; зобов'язати Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України в місті Одесі призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком з 08 вересня 2017 року (з дати першого звернення за призначенням пенсії) на підставі Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” з проведенням індексації і компенсації втрати частини доходів разом із додатками, згідно переліку, наведеному у ньому
В обґрунтування позову зазначалось, що з дня набрання чинності Рішення Конституційного суду України, були скасовані дискримінуючі положення законодавства, що забороняли виплату пенсії громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, а тому наразі позивач має беззаперечне право на призначення належних йому пенсійних виплат. Позивач вважає, що виходячи з правової, соціальної природи пенсії, право громадянина на одержання, призначеної йому пенсії не може бути пов'язано з такою умовою як постійне проживання в Україні, а держава, в свою чергу, у відповідності з конституційними принципами зобов'язана гарантувати це право, незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія. Окрім того, посилаючись на ст.14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Україною 07 липня 1997 року, ст.46 Конституції України, ч.2 ст.2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», рішення Європейського суду з прав людини у справі «Case of Pichkur v. Ukraine» від 07 лютого 2014 року, рішення Верховного суду України по справі №21-168а-15 та по справі №645/2730/15-а, представник позивача у позові вказує, що враховуючи те, що ні національне, ні міжнародне законодавство, ні судова практика, не містять жодної норми в частині обмеження виплати пенсії по факту місця проживання особи, тому відсутні підстави для обмеження пенсійних виплат позивачу - громадянину України, якого позбавили належного йому майна - пенсії. Як стверджується у позові, ОСОБА_1 досяг усіх умов для призначення йому пенсії, що зумовлює обов'язок відповідача призначити і виплачувати йому пенсію на підставі його першого звернення від 08 вересня 2017 року.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2019 року позовні вимоги було залишено без задоволення.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Не погоджуючись з даним рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити адміністративний позов.
Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на таке.
Обставини справи.
Судом першої інстанції було встановлено, що позивачем 28 липня 2017 року була заповнена заява про призначення/перерахунок пенсії до уповноваженого органу Пенсійного фонду України, в якій він просив призначити йому пенсію за віком. Вказана заява, що міститься в матеріалах справи, є апостильованою.
08 вересня 2017 року від імені позивача - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , представником за дорученням ОСОБА_2 до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Одесі подано заяву за вих. №1441 від 05 вересня 2017 року, в якій представник ОСОБА_1 просила призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком. Вказана заява зареєстрована в Управлінні за №6787, про що свідчить відтиск штампу відповідача у її правому нижньому куті.
У переліку додатків до заяви за вх. №6787 зазначено: копію довіреності, копію посвідчення особи, оригінал трудової книжки, копію диплому про навчання № НОМЕР_1 , копія диплому про навчання №868322, оригінал, посвідченої нотаріально та апостильованої особистої заяви ОСОБА_3 про призначення йому пенсії за віком.
За розглядом заяви №6787 від 08 вересня 2017 року щодо призначення пенсії за віком ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , постійне проживання якого зареєстровано у АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 , у відповідності до п.1 ст.8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» рішенням Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Одесі від 18 вересня 2017 року №6787 відмовлено у призначенні пенсії позивачу. Було зазначено, що при зверненні за призначенням пенсії позивачем не було надано паспорту громадянина України або посвідку на постійне місце проживання в Україні. Отже, як вказано у рішенні №6787 про відмову у призначенні пенсії, підстав для призначення пенсії за віком немає.
Також, у вказаному рішенні від 18 вересня 2017 року №6787 про відмову у призначенні пенсії зазначено, що для вирішення питання щодо призначення пенсії ОСОБА_1 , необхідно надати документ, що підтверджує громадянство України та постійне проживання в Україні.
Судом встановлено, що представником позивача ОСОБА_5 за №1512 від 19 вересня 2017 року була подана до Пенсійного фонду України заява із додатками до неї, що зареєстрована 29 вересня 2017 року, в якій представник позивача просив переслати заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії з наданими додатками за належністю уповноваженому Управлінню для розгляду по суті.
Листом від 13 жовтня 2017 року вих. №14376/Р-11 Пенсійним фондом України направлено на адресу Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Одесі звернення В. Меламеда від 19 вересня 2017 року №1512 та копії доданих до нього документів.
Вказаний лист зареєстрований в Центральному об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України в м.Одесі 23 жовтня 2017 року за вх. №411/Р-8, про що свідчить відтиск штампу Управління у правому нижньому куті вказаного листа.
06 листопада 2017 року за вих. №411/Р-8 Центральним об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України в м.Одесі на адресу адвоката Меламеда В., який діє в інтересах ОСОБА_1 , направлено лист у відповідь на заяву від 23 жовтня 2017 року №411/Р-8, в якій зазначено, що звернення про призначення пенсії ОСОБА_1 , що подане представником від імені позивача розглянуто Центральним об'єднаним Управлінням Пенсійного фонду України.
З посиланням на положення п.1 ч.1 ст.8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», ст.5 Закону України «Про громадянство України» п.2.22 Порядку подання та оформлення документів для призначення пенсій зазначено, що при зверненні за призначенням пенсії не було надано паспорт громадянина України або посвідку на постійне проживання в України. Отже, підстав для призначення пенсії за віком ОСОБА_1 немає. У листі також зазначено, що для вирішення питання щодо призначення пенсії ОСОБА_1 необхідно надати документ, що підтверджує громадянство України та постійне проживання на території України.
Вказані обставини сторонами не заперечуються, а отже є встановленими.
Висновок суду першої інстанції.
Відмовляючи в позові, суд першої інстанції, зокрема, виходив з того, що разом із заявами про призначення пенсії, які були подані представником позивача до Управління, не було надано документа щодо позивача на підтвердження громадянства України.
Колегія суддів вважає ці висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам статей 2, 6, 8, 9, 73, 74, 75, 76, 77, 78 КАС України, Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та постанові Правління ПФУ від 25 листопада 2005 року № 22-1 Про затвердження Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Джерела права й акти їх застосування та оцінка суду.
Преамбулою Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі Закон) передбачено, що цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 8 Закону право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Згідно до частини 1 статті 44 Закону заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Постановою Правління ПФУ від 25 листопада 2005 року № 22-1 було затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі Порядок).
Відповідно до пункту 1.1 Порядку заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім'ї у зв'язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, об'єднаного управління (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації).
Згідно до підпункту 1 пункту 2.1 Порядку до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи документ про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган і мають відмітку у паспорті) або свідоцтво про загальнообов'язкове державне соціальне страхування;
Також, пунктом 2.9 Порядку передбачено, що особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції 08 вересня 2017 року представником позивача за дорученням до відповідача подано заяву за вих. №1441 від 05 вересня 2017 року, в якій представник ОСОБА_1 просила призначити та виплачувати пенсію за віком.
У переліку додатків до заяви за вх. №6787 зазначено: копію довіреності, копію посвідчення особи, оригінал трудової книжки, копію диплому про навчання № НОМЕР_1 , копія диплому про навчання №868322, оригінал, посвідченої нотаріально та апостильованої особистої заяви ОСОБА_3 про призначення йому пенсії за віком.
До вказаної заяви відповідачем складено розписку-повідомлення, згідно якої заяву громадянина ОСОБА_1 прийнято 08 вересня 2017 року і зареєстровано за №6787.
У розписці-повідомленні наведено перелік документів, доданих до заяви, а саме:
- заява про призначення пенсії №6787;
- паспорт/посвідка (копія) представника №КО821099;
- копія довіреності від 28 липня 2017 року;
- трудова книжка від 17 березня 1970 року.
З аналізу наведеного вбачається, що під час подання необхідних матеріалів (в тому числі 23 жовтня 2017 року) представником позивача не було додано паспорту громадянина України позивача, а також документу про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків, що суперечить вимогам пунктів 2.1 та 2.9 Порядку та свідчить про правомірність відмови позивачу в призначенні пенсії в зв'язку з відсутністю необхідного переліку документів.
Крім того, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо неправомірності відмови позивачу у призначенні пенсії з підстав його постійного проживання за межами України, оскільки такі обґрунтування суперечать рішенню Конституційного суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009, яким пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону №1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону №1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Як зазначено в Рішенні №25-рп/2009 оспорюваними нормами Закону №1058-ІVдержава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
Також, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Пічкур проти України”, яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії, як таке, стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).
У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Таким чином, враховуючи все вищезазначене у сукупності, колегія суддів приходить до висновку про безпідставність позовних вимог ОСОБА_1 про визнання неправомірними рішень та зобов'язання вчинити певні дії.
Доводи апеляційної скарги.
Доводи апеляційної скарги з приводу того, що позивач досяг усіх необхідних умов для призначення пенсії, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки вказані обставини повинні бути перевірені пенсійним органом, як суб'єктом владних повноважень на підставі повного переліку документів, який передбачений чинним законодавством та який позивачем не було надано відповідачу у необхідному обсязі.
Також, колегія суддів зазначає, що відмова позивачу в призначенні пенсії не позбавляє позивача права на пенсійне забезпечення. Таке право може бути, реалізоване позивачем за умови дотримання всіх необхідних процедур та механізмів, визначених законодавством, в тому числі, шляхом надання необхідних документів.
Інші доводи, викладені у апеляційній скарзі за змістом ідентичні до зазначених в позові, зазначених висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні норм матеріального права.
Також, доводи апеляційної скарги, яким була дана оцінка в мотивувальній частині рішенні, ґрунтуються на суб'єктивній оцінці фактичних обставин справи та доказів. Зазначені доводи не містять посилань на конкретні обставини чи факти або на нові докази, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції.
Таким чином, на підставі встановлених в ході судового розгляду обставин, суд першої інстанції правильно дійшов висновку щодо спірних правовідносин.
Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін відповідно до приписів статті 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 308, 309, 315, 321, 322, 325 КАС України,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2019 року - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Головуючий суддя Шляхтицький О.І.
Судді Потапчук В.О. Семенюк Г.В.