П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
23 травня 2019 р.м.ОдесаСправа № 489/1073/19
Головуючий в 1 інстанції: Рум'янцева Н.О.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Джабурія О.В.
суддів - Вербицької Н.В.
- Кравченка К.В.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 14 березня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до управління патрульної поліції в Миколаївській області Департаменту патрульної поліції, інспектора взводу № 2 роти № 2 батальйону № 1 управління патрульної поліції в Миколаївській області рядового поліції Боткар Івана Олександровича про скасування постанови у справі про притягнення до адміністративної відповідальності серії НК № 985649 від 21.02.2019 року,
ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом про скасування постанови серії НК № 985649 від 21.02.2019 року про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, якою позивача притягнуто до відповідальності за ст. 132-1 КпАП України та застосовано до нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 510 грн.
Позивач вважає оскаржувану постанову незаконною, вказує, що адміністративного правопорушення не вчиняв, а відповідачем в свою чергу не надано жодних доказів дотримання процедури здійснення габаритно-вагового контролю у спеціально відведеному місці.
Представник відповідачів заявлені вимоги не визнав, просив відмовити у їх задоволенні, вказуючи на наступні обставини.
Так, під час патрулювання 21.02.2019 року інспектором УПП в Миколаївській області ДПП капітаном поліції Ботнаром І.О. разом з напарниками було виявлено порушення Правил дорожнього руху. Водій вантажного автомобіля MAN TGX 28.540, номерний знак НОМЕР_1 , з причепом TAD Classic 30-3, номерний знак НОМЕР_2 , в м. Миколаєві по вул. Пушкінській, здійснював перевезення великогабаритного вантажу без відповідних на те документів, чим порушив п. 22.5 ПДР України.
Інспекторами було прийнято рішення про зупинку вказаного транспортного засобу, у відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію». При перевірці документів водія (позивача) було виявлено, що у нього відсутні відповідний дозвіл, чим порушено п. 22.5 ПДР України, за що передбачено відповідальність за ст. 132-1 КпАП України. У зв'язку з цим було прийнято рішення про винесення постанови у справі про адміністративне правопорушення стосовно позивача.
Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 14 березня 2019 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погодившись з ухваленим рішенням ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 14 березня 2019 року та ухвалити нове рішення, яким скасувати постанову у справі про адміністративне правопорушення серії НК № 985649 від 21.02.2019 року.
Апелянт зазначає, що 21.02.2019 р. о 00:20 год. в м. Миколаїв по вул. Велика Морська, транспортний засіб під його керуванням було зупинено інспектором патрульної поліції через порушення п. 22.5 ПДР та винесено постанову про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення серії НК № 985603. За цією постановою ОСОБА_1 було визнано винним у вчинення правопорушення, передбаченого ст. 132-1 КпАП України, та накладено адміністративне стягнення в розмірі 510 грн.
Вже о 00:40 год. в м. Миколаїв по вул. Героїв України, транспортний засіб під керуванням ОСОБА_1 було знову зупинено іншим екіпажем патрульної поліції через порушення п. 22.5 ПДР та винесено постанову про притягнення до адміністративної відповідальності та накладення адміністративного стягнення в розмірі 510 грн.
Апелянт вважає, що його було двічі притягнуто до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, чим порушено ст. 61 Конституції України, оскільки він виконував перевезення вантажу і мав доставити його до місця призначення, тому не мав об'єктивної можливості усунути вчинене правопорушення протягом короткого проміжку часу.
Також апелянт послався на те, що при складанні першої постанови про притягнення до адміністративної відповідальності (серії НК № 985603 від 21.02.2019 р.), його не було попереджено про заборону подальшого руху, транспортний засіб затримано не було, а тому він на власний розсуд продовжив рух, що призвело до притягнення його до адміністративної відповідальності вдруге.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно до вимог ч.5 ст.14 Закону України «Про дорожній рух», учасники дорожнього руху зобов'язані знати та неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
Відповідно до положень п. 1.5 ПДР, дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров'ю громадян, завдавати матеріальних збитків. Особа, яка створила такі умови, зобов'язана негайно вжити заходів до забезпечення безпеки дорожнього руху на цій ділянці дороги та вжити всіх можливих заходів для усунення перешкод, а якщо це неможливо, попередити про них інших учасників дорожнього руху, повідомити уповноважений підрозділ Національної поліції, власника дороги або уповноважений ним орган.
Правила дорожнього перевезення небезпечних вантажів, зокрема порядок погодження маршруту транспортних засобів під час дорожнього перевезення небезпечних вантажів, затверджено Наказом МВС України від 26.07.2004 р. № 822.
Згідно до вимог п.22.5 ПДР, за спеціальними правилами здійснюється дорожнє перевезення небезпечних вантажів, рух транспортних засобів та їх составів у разі, коли хоч один з їх габаритів перевищує за шириною 2,6 м, за висотою від поверхні дороги - 4 м, за довжиною - 22 м.
Відповідно до п. 4 «Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами», затверджених постановою КМУ від 18.01.2001 р. № 30, рух великовагових та великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами здійснюється на підставі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, виданим перевізникові уповноваженим підрозділом Національної поліції, або документа про внесення плати за проїзд таких транспортних засобів.
Положеннями п. 25 Правил, забороняється проїзд великогабаритних та великовагових транспортних засобів без дозволу, або документа про внесення плати за проїзд, що повинні знаходитись у водія і пред'являтися на вимогу уповноважених осіб.
Факт вчинення ОСОБА_1 зазначеного адміністративного правопорушення підтверджується постановою у справі про адміністративне правопорушення, зафіксованого не в автоматичному режимі, винесеною компетентною посадовою особою в межах наданих повноважень, а також письмовим рапортом інспектора патрульної поліції, який був очевидцем події. Крім того, факт вчинення наведеного правопорушення не заперечується і самим апелянтом.
Колегія суддів критично ставиться до посилань апелянта на те, що його двічі було притягнуто до адміністративної відповідальності за одне й теж саме правопорушення, оскільки, як перебачено п. 1.5 ПДР, особа зобов'язана негайно вжити заходів до забезпечення безпеки дорожнього руху та вжити всіх можливих заходів для усунення перешкод, а якщо це неможливо, попередити про них інших учасників дорожнього руху, повідомити уповноважений підрозділ Національної поліції, власника дороги або уповноважений ним орган. Жодних з перелічених дій апелянт не зробив та на власний розсуд, продовжив рух з вантажем, габарити якого перевищують допустимі, без відповідного дозволу та узгодження.
За таких обставин колегія суддів вважає наведені висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст. 2, 7, 8, 9, 10, 73, 74, 77 КАС України та не приймає доводи, наведені в апеляційній скарзі про те, що судове рішення підлягає скасуванню.
Відповідно до вимог ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів. Відповідач, який є суб'єктом владних повноважень, свою позицію суду доказав та обґрунтував її.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 308; 311; 315; 316; 321; 322; 325 КАС України, суд апеляційної інстанції, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 14 березня 2019 року - без змін.
Постанова є остаточною, оскарженню у касаційному порядку не підлягає.
Головуючий суддя Джабурія О.В.
Судді Кравченко К.В. Вербицька Н. В.