01010, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 30. тел/факс 254-21-99, e-mail: inbox@6apladm.ki.court.gov.ua
Головуючий суддя у першій інстанції: Чудак О.М.
22 травня 2019 року Справа № 640/18397/18
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді Епель О.В.,
суддів: Карпушової О.В., Літвіної Н.М.,
за участю секретаря Лісник Т.В.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача Суліми О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 березня 2019 року у справі
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління
Пенсійного фонду України в м. Києві
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - відповідач) про:
1) визнання протиправними дій відповідача щодо застосування Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення формування пенсійної системи» від 08.07.2011 р. № 3668-VI у зворотній дії у часі при виконанні постанови КМУ від 23.04.2012 р. № 355, що призвело до порушення ст. 58 Конституції України;
2) зобов'язання відповідача провести перерахунок пенсії позивача з 07.11.2017 р. відповідно до постанови КМУ від 23.04.2012 р. № 355 на підставі довідки Київського міського військового комісаріату про розмір грошового забезпечення в розмірі 3659,25 грн. за відповідною посадою станом на 01.04.2012 р., виходячи з 89% грошового забезпечення з урахуванням ч. 3 ст. 51 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та ч. 2 ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» у редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ» від 04.07.2002 р. № 51-IV;
3) зобов'язання відповідача компенсувати позивачу суму недоплат до пенсії за період з 01.07.2012 р. по 31.12.2017 р. однією сумою в розмірі 20307,56 грн.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 05 грудня 2018 року позовну заяву було залишено без руху та встановлено позивачу строк, зокрема для подання заяви про поновлення строку звернення до суду з цим позовом та надання доказів поважності причин його пропуску.
На виконання вимог вказаної ухвали суду позивачем було подано заяву про поновлення строку звернення до суду, в якій в обґрунтування причин пропуску строку звернення з даною позовною заявою він зазначив, що про порушення свого права на належне пенсійне забезпечення та про зменшення розміру його грошового забезпечення з 89% до 80% при обрахунку пенсії він дізнався з листа ГУ ПФУ в м. Києві від 10.10.2018 р., наданого у відповідь на його звернення.
Також у своїй заяві позивач стверджував, що ним не пропущено строк звернення до суду, оскільки він не міг дізнатися про порушення свого права раніше 10.10.2018 р. З цих підстав позивач просив суд поновити йому строк звернення з цим позовом з 01.07.2012 р.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 березня 2019 року причини пропуску позивачем строку звернення до суду з позовною заявою в частині вимог за період з 01.07.2012 р. по 06.11.2017 р. було визнано неповажними та повернуто позовну заяву в цій частині вимог у зв'язку з пропуском позивачем строку звернення до суду за відсутності поважних причин.
Постановляючи зазначену ухвалу, суд застосував спеціальний 12-місячний строк звернення до суду, прийняв до уваги висновки Верховного Суду щодо вирішення питання про дотримання позивачами строків звернення з позовними заявами у справах даної категорії та виходив з того, що пенсія є щомісячним платежем, який отримує особа, а тому про порушення свого права позивач дізнався, не отримавши такого забезпечення у належному розмірі ще в липні 2012 року, а також з того, що перебіг строку звернення до суду з вимогами про її виплату у певному розмірі за кожен конкретний місяць розпочинається у цьому місяці.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати, поновити йому строк звернення до суду з цим позовом з 01.07.2012 р. та постановити рішення про задоволення його позовних вимог, посилаючись на те, що він звертався до суду з позовом у даній справі про неправомірність застосування Закону України «Про заходи щодо законодавчого реформування пенсійної системи» у зворотній дії в часі при виконанні постанови № 355, що судом умисно перекручено зміст ч. 2 ст. 51 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», порушено ст.ст. 17, 22, 58 Конституції України, рішення КСУ №№ 8-рп/99, 5-рп/2002, 1-рп/99, 1-зп та норми зазначеного Закону.
Крім того, апелянт наполягає на тому, що він дізнався про порушення свого права лише з листа ГУ ПФУ у м. Києві від 10.10.2018 р., направленого у відповідь на його звернення від 01.10.2018 р., та вважає, що застосуванню підлягає ч. 3 ст. 51 Закону № 2262-ХІІ, відповідно до якої строк перерахунку пенсії, як він про таке просить у своєму позові, є необмеженим і його пенсія підлягає перерахунку саме з 01.07.2012 р., що є датою порушення його прав.
З цих та інших підстав апелянт вважає, що оскаржувана ним ухвала суду прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання про повернення позовної заяви за період вимог з 01.07.2012 р. по 06.11.2017 р.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.04.2019 р. було відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою позивача, встановлено строк для подання відзиву на неї та призначено судовий розгляд справи.
У строк, встановлений судом, відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду - без змін з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, з даною позовною заявою ОСОБА_1 звернувся до суду 07.11.2018 р.
Позовні вимоги позивачем були заявлені за період з 01.07.2012 р.
Підставою для поновлення строку звернення до суду з позовом у цій справі ОСОБА_1 зазначає, що він дізнався про порушення свого права з листа ГУ ПФУ в м. Києві від 10.10.2018 р. та вважає, що протиправне здійснення виплати пенсії в неналежному розмірі відбулося з вини відповідача, а тому строк її перерахунку законодавством не обмежується.
Перевіряючи рішення суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
Так, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з ч. 2 ст. 123 КАС України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
У ч. 2 ст. 51 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 р. № 2262-ХІІ (далі - Закон № 2262-ХІІ) перерахунок пенсій, призначених особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом та членам їх сімей, провадиться з першого числа місяця, що йде за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув права на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців.
Статтею 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 р. № 1058-IV визначено, що пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Отже, законодавством регламентовано шестимісячний строк оскарження до суду рішення, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, який обчислюється з дня, коли особа дізналася про порушення своїх прав, свобод чи інтересів або повинна була дізнатися про таке порушення.
Водночас, оскільки пенсія є щомісячним платежем, то про порушення свого права позивач повинен був дізнатися, не отримавши такого забезпечення у належному розмірі ще в липні 2012 року. Перебіг строку звернення до суду з вимогами про її виплату у певному розмірі за кожний конкретний місяць розпочинається у цьому місяці.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 03.04.2018 р. по справі № 175/1665/17, в ухвалі Верховного Суду від 29.10.2018 р. по справі № 813/1930/18 та, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, є обов'язковим для апеляційного суду при розгляді даної апеляційної скарги.
Встановлення адміністративним процесуальним законодавством часових меж реалізації особою її права на судове оскарження обумовлено метою досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та дисциплінуванням учасників адміністративного судочинства щодо своєчасної реалізації їх права на захист.
При цьому, підставами для визнання поважними причин пропуску строку звернення з адміністративним позовом є виключно обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежали від волевиявлення особи, що звернулась до суду, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасної реалізації нею свого права та підтверджені належним чином. Тобто такі обставини повинні виключати будь-яку практичну можливість особи бути обізнаною з існуванням певних фактів, щоб вона не повинна була і не могла дізнатися про порушення свої прав, свобод чи інтересів до певного моменту.
Разом з тим, практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справи «Стаббігс на інші проти Великобританії», «Девеер проти Бельгії»).
У рішеннях Європейського суду з прав людини від 28.10.1998 р. по справі «Осман проти Сполученого королівства» та від 19.06.2001 р по справі «Круз проти Польщі» зазначено, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Більш того, у рішенні від 07.07.1989 у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» ЄСПЛ наголосив на тому, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
У свою чергу, в рішенні Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. по справі «Смірнова проти України» визначено, що нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції.
Відповідно до ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» Конвенцію та практику ЄСПЛ є джерело права.
У свою чергу поряд з процесуальним строком звернення до суду з адміністративним позовом спеціальною нормою Закону № 2262-ХІІ визначено 12-місячний строк, у межах якого особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом та членам їх сімей, може бути виплачено різницю в пенсії за минулий час.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що оскільки позовна заява подана до суду 07.11.2018 р., то з урахуванням встановленого ч. 2 ст. 51 Закону № 2262-ХІІ 12-місячного строку на поновлення порушеного права, позовна заява в частині вимог за період з 01.07.2012 р. по 07.11.2017 р. підлягає поверненню на підставі ч. 2 ст. 123 КАС України.
При цьому, апеляційний суд звертає увагу на те, що ані до суду першої інстанції, ані в ході апеляційного провадження позивачем не було надано доказів на підтвердження наявності поважних причин пропуску строку звернення до суду щодо вимог за вказаний період.
З приводу доводів апелянта про те, що він дізнався про порушення свого права лише з листа ГУ ПФУ у м. Києві від 10.10.2018 р., судова колегія зазначає, що пенсія є щомісячним платежем, тому про порушення свого права позивач повинен був дізнатися не отримавши такого забезпечення у належному розмірі ще у липні 2012 року. Перебіг строку звернення до суду з відповідними вимогами про її перерахунок та виплату у певному розмірі за кожен конкретний місяць розпочинається у цьому місяці.
Крім того, з матеріалів справи та безпосередньо з апеляційної скарги позивача вбачається, що він звернувся до відповідача лише 01.10.2018 р. і жодних доказів наявності непереборних обставин, які б об'єктивно унеможливлювали звернення з до відповідача раніше, у продовж майже шести років, суду не надано.
Водночас, колегія суддів зазначає, що реалізація особою наданих їй прав залежить від її власного волевиявлення.
Посилання представника відповідача на те, що в іншій справі № 757/75157/17-а вже прийнято судове рішення за позовом ОСОБА_1 з тотожними позовними вимогами, колегія суддів відхиляє, оскільки у вказаній справі та в даній адміністративній справі позивачем заявлено позовні вимоги різні за змістом та підставами звернення до суду.
Твердження апелянта про те, що застосуванню підлягає ч. 3 ст. 51 Закону № 2262-ХІІ, відповідно до якої строк перерахунку пенсії, як він про таке просить у своєму позові, є необмеженим і його пенсія підлягає перерахунку саме з 01.07.2012 р., що є датою порушення його прав, є необґрунтованими, з огляду на вищезазначене та з урахуванням висновків Верховного Суду, наведених в постанові від 03.04.2018 р. по справі № 175/1665/17 та в ухвалі від 29.10.2018 р. по справі № 813/1930/18.
Посилання апелянта на те, що він звертався до суду з позовом у даній справі про неправомірність застосування Закону України «Про заходи щодо законодавчого реформування пенсійної системи» у зворотній дії в часі при виконанні постанови № 355, що судом умисно перекручено зміст ч. 2 ст. 51 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», порушено ст.ст. 17, 22, 58 Конституції України, рішення КСУ №№ 8-рп/99, 5-рп/2002, 1-рп/99, 1-зп та норми зазначеного Закону, апеляційний суд до уваги не приймає, з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач має статус ветерана війни - учасника бойових дій та звернувся до суду з цим позовом з метою реалізації відповідного права на пенсійне забезпечення в порядку Закону № 2262-ХІІ. Заявлені ним позовні вимоги й перевірялися судом першої інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали на предмет щодо дотримання строків звернення до суду. Тож, в цій частині доводи апелянта безпідставні.
Решта наведених доводів апеляційної скарги стосуються вже розгляду його позову по суті, що не може здійснюватися апеляційним судом в межах даного апеляційного провадження при перевірці дотримання судом першої інстанції норм процесуального права щодо допуску позову в певній частині вимог до судового розгляду.
Надаючи оцінку доводам апелянта, судова колегія також приймає до уваги рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому Суд зазначив, що «…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід…».
Враховуючи вищевикладене та проаналізувавши всі доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вони не спростовують правильності висновків суду першої інстанції щодо пропуску позивачем строку звернення до суду з цим позовом в частині вимог за період з 01.07.2012 р. по 07.11.2017 р. та відсутності поважних причин для його поновлення.
Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Отже, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а ухвала Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 березня 2019 року - без змін.
Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 березня 2019 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.
Повний текст судового рішення виготовлено 22 травня 2019 року.
Головуючий суддя
Судді: