Справа № 2340/5093/18 Головуючий у І інстанції - Гаращенко В.В.
Суддя-доповідач - Мельничук В.П.
23 травня 2019 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючого-судді: Мельничука В.П.
суддів: Ісаєнко Ю.А., Лічевецького І.О.,
при секретарі: Андрієнко Н.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа: ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій неправомірними та зобов'язання здійснити дії,-
ОСОБА_1 звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Міністерства оборони України, третя особа: ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення Міністерства оборони України (п. 31 протоколу № 115 від 16.11.2018 року) про відмову Позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги як інваліду ІІ групи внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС;
- зобов'язати Міністерство оборони України призначити Позивачу одноразову грошову допомогу як інваліду ІІ групи внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у відповідності до ст. 16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 975 від 25.12.2013 року та здійснити її виплату.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачу 04.12.2017 року при повторному огляді МСЕК встановлено ІІ групу інвалідності, у зв'язку із захворюванням пов'язаним із виконанням обов'язків військової служби по ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС. Також, Позивач вважає, що має право на отримання грошової допомоги у зв'язку з настанням інвалідності ІІ групи внаслідок отриманого захворювання під час проходження військової служби, проте відповідач відмовив йому у призначенні одноразової грошової допомоги з підстав звернення до Відповідача за сплином трьох місячного терміну після закінчення зборів.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2019 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Міністерства оборони України (п.31 протоколу №115 від 16.11.2018) про відмову у призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, як інваліду ІІ групи, внаслідок отримання захворювання, що пов'язане з проходженням військової служби по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
Зобов'язано Міністерство оборони України повторно розглянути питання про призначення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) одноразової грошової допомоги як інваліду ІІ групи, внаслідок захворювання пов'язаного з проходженням військової служби по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, відповідно до ст. 16 Закону України «Про соціальній та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №975 від 25.12.2013 з урахування правової позиції викладеної в рішенні суду.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог та змінити абзац третій резолютивної частини виклавши в наступній редакції: «Зобов'язати Міністерство оборони України призначити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу як інваліду 2 групи внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у відповідності до ст. 16 Закону України «Про соціальній та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців,військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 975 від 25 грудня 2013 року та здійснити її виплату.»
В апеляційній скарзі Позивач не погоджується з рішенням суду першої інстанції, та посилається на порушення судом першої інстанції норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.
Зокрема, Позивач зазначає, що під час виконання постанови Черкаського окружного адміністративного суду № 2340/5093/18 від 25 лютого 2019 року Позивачу буде втретє відмовлено у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги, незважаючи на наявність рішень суду та виникне необхідність звернення до суду втретє. Тому Позивач вважає, що іншого способу захистити його права, а ніж зобов'язати Міністерство оборони України призначити та виплати одноразову грошову допомогу як інваліду 2 групи внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у відповідності до ст. 16 Закону України «Про соціальній та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» немає.
Учасниками справи не подавався відзив на апеляційну скаргу.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , як військовозобов'язаний призваний на спеціальні збори та брав участь з 13.02.1987 року по 14.04.1987 року у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, вказане підтверджується випискою з військового білета НОМЕР_2 , військовим квитком Позивача та довідкою архіву штабу Київського військового округу від 24.10.1992 року № 51/3207.
З довідки управління соціального захисту населення Чигиринської районної державної адміністрації від 22.12.2017 року № 1583/04-05 вбачається, що позивач не отримував одноразову компенсацію при встановленні як ІІІ та ІІ групи інвалідності у відповідності до ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Відповідно до заключення обласної СПЕЦ ВКК № 3107 від 18.06.1996 року, встановлено, що захворювання ОСОБА_1 пов'язані з виконанням обов'язків військової служби з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
У відповідності до витягу з акту огляду МСЕК серії 2-18 АД № 177501 від 14.08.1996 року, Позивачеві вперше встановлена ІІІ група інвалідності (захворювання пов'язане з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС).
Згідно з довідкою МСЕК серії 12 ААА № 873966 від 04.12.2017 року Позивачу визначено ступінь втрати професійної здатності та встановлено ІІ групу інвалідності з причиною: захворювання, так, пов'язане з виконанням обов'язків військової служби з ліквідації наслідків на ЧАЕС.
16 листопада 2018 року пунктом 31 протоколу № 115 Відповідачем відмовлено Позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги відповідно до п. 6 ч. 2 ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», з посиланням на пропуск 3-х місячного терміну.
Не погоджуючись з таким рішенням Позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Задовольняючи адміністративний позов частково суд першої інстанції виходив з того, що позивач як військовослужбовець, який отримав захворювання пов'язане з виконанням обов'язків військової служби, має право на отримання одноразової грошової допомоги згідно з ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Щодо вирішення питання про зобов'язання Міністерства оборони України призначити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, суд першої інстанції дійшов висновку про не можливість підмінити державний орган рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень. Оскільки такі дії суду виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем, а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, спірні правовідносини врегульовані: Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 року № 2232-XII (у редакції на час виникнення спірних правовідносин), (далі - Закон № 2232-XII), Законом України «Про соціальній та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII) та Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України № 975 від 25 грудня 2013 року (далі - Порядок № 975).
Відповідно до ст. 41 Закону № 2232-XII виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закон № 2011-XII одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Згідно з пп. 4 п. 2 ст. 16 Закон № 2011-XII одноразова грошова допомога призначається і виплачується, в тому числі, у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.
Згідно з п. 3 Порядку № 975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Таким чином, право на отримання одноразової грошової допомоги, у розумінні Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та їх сімей», не пов'язується з часом та місцем звільнення з військової служби, а пов'язується із фактом та часом встановлення інвалідності військовослужбовцю, який звільнений з військової служби, яка настала внаслідок поранення, контузії, захворювання, отриманих під час виконання обов'язків військової служби, незалежно від строку, що минув після звільнення з військової служби.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що Позивач як військовослужбовець, який отримав захворювання пов'язане з виконанням обов'язків військової служби, має право на отримання одноразової грошової допомоги згідно з ст. 16 Закону № 2011-XII.
За таких обставин, висновки зроблені Відповідачем, про те, що право Позивача на отримання одноразової грошової допомоги набувається лише з моменту встановлення військовозобов'язаному інвалідності, за умови якщо вона встановлена не пізніше трьох місяців після закінчення зборів правомірно не взято судом першої інстанції до уваги, в зв'язку з чим рішення Міністерства оборони України (п. 31 протоколу № 115 від 16.11.2018 року) про відмову у призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, як інваліду ІІ групи, внаслідок отримання захворювання, що пов'язане з проходженням військової служби по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС є протиправним та обґрунтовано скасовано, з чим погоджується колегія суддів.
Щодо вирішення питання про зобов'язання Міністерства оборони України призначити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, колегія суддів зазначає наступне.
При розгляді справи за адміністративними позовами про зобов'язання органів Міністерства оборони України вчинити дії щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги по інвалідності, суд вправі зобов'язати відповідний орган розглянути зазначене питання, а не приймати рішення певного змісту, що не належить до компетенції суду.
Суд не може підміняти державний орган рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.
Так, прийняттю рішення про призначення та виплату відповідної допомоги передує перевірка поданих документів на їх відповідність вимогам законодавства. Суд не може зобов'язати відповідача прийняти рішення про призначення та виплату одноразової допомоги за обставин, коли достеменно не встановлено, що всі подані документи належним чином оформлені, а всі етапи їх перевірки - завершені.
Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - ключовим завданням якого є - здійснення правосуддя. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішення.
Отже, вказана позовна вимога є формою втручання в дискреційні повноваження Відповідача та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03 квітня 2018 року у справі № 750/5581/17 та від 22 травня 2018 року у справі № 285/1538/17, від 18 квітня 2019 року справа № 537/2897/16-а.
При цьому, Міністерство оборони України при повторному розгляді вказаного питання та прийнятті в подальшому рішення, не вправі відмовляти Позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги як особі з інвалідністю ІІ групи з тих самих підстав, за яких судом визнані протиправними дії Відповідача.
Відповідно до частини 4 статті 245 КАС України суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Як зазначається у рішенні Конституційного Суду України від 29 серпня 2012 року № 16-рп/2012, Конституція України гарантує здійснення судочинства судами на засадах, визначених у частині третій статті 129 Конституції, які забезпечують неупередженість здійснення правосуддя судом, законність та об'єктивність винесеного рішення тощо. Ці засади, є конституційними гарантіями права кожного на судовий захист, зокрема, шляхом забезпечення перевірки судових рішень в апеляційному та касаційному порядках, крім випадків, встановлених законом (рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2011 року № 13-рп/2011).
Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Відповідно до пункту 70 рішення у справі «Рисовський проти України» (№ 29979/04) Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип «належного урядування», зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовний спосіб. При цьому, на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливості уникати виконання своїх обов'язків.
З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що позовна вимога про зобов'язання Міністерство оборони України призначити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу та здійснити її виплату не підлягає задоволенню, оскільки суд не може підміняти державний орган рішення якого оскаржується та приймати замість нього таке рішення.
Водночас, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що належним захистом порушеного права Позивача є зобов'язання Відповідача належним чином повторно розглянути питання про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги як інваліду ІІ групи, внаслідок захворювання пов'язаного з проходженням військової служби по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС відповідно до ст. 16 Закону України «Про соціальній та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 975 від 25.12.2013 з урахування правової позиції викладеної в рішенні суду, з чим погоджується колегія суддів.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення адміністративного позову.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.
Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Розглянувши доводи ОСОБА_1 , викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування не вбачається, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2019 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий-суддя: В.П. Мельничук
Судді: Ю.А. Ісаєнко
І.О. Лічевецький
Повний текст складено 23.05.2019 року.