Справа № 640/21297/18 Суддя (судді) першої інстанції: Вєкуа Н.Г.
22 квітня 2019 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Парінова А.Б.,
суддів: Беспалова О.О.,
Губської О.А.,
при секретарі судового засідання Гужві К.М.,
за участю представників учасників судового процесу:
від позивача (апелянта): Гапоненко Р.І.,
від відповідача: Бурлицький В.Ю.,
від третьої особи: Михайлов А.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 березня 2019 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, третя особа: Головне територіальне управління юстиції у м.Києві про визнання протиправним рішення та наказу, -
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Міністерства юстиції України, в якому просить:
- скасувати рішення Дисциплінарної комісії арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) про застосування до арбітражного керуючого ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді позбавлення права на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) на підставі подання № 1179 від 05.10.2018, яке оформлено протоколом № 76/11/18 від 06.11.2018;
- визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України від 07.12.2018 № 3852/5 про анулювання свідоцтва про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), виданого ОСОБА_1;
- зобов'язати Міністерство юстиції України виключити з Єдиного реєстру арбітражних керуючих запис про припинення діяльності арбітражного керуючого та запис про недійсність свідоцтва про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.12.2018 відкрито провадження у справі та визначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
04 березня 2019 року від позивача до Окружного адміністративного суду міста Києва надійшло клопотання про забезпечення позову, в якому останній просить суд забезпечити позов шляхом зупинення дії наказу Міністерства юстиції України від 07.12.2018 № 3852/5 про анулювання свідоцтва про право здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), виданого ОСОБА_1 до прийняття рішення в адміністративній справі.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 05 березня 2018 року у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, позивач звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою та посилаючись на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, які мають значення для справи, неповнотою дослідження доказів та неправильним застосуванням норм права просить скасувати ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 05 березня 2018 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його заяву про забезпечення позову.
Представником Головного територіального управління юстиції у м.Києві було подано відзив на апеляційну скаргу відповідно до змісту якого останній просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва без змін.
Під час апеляційного розгляду справи позивач підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити.
Представник відповідача та представник третьої особи у судовому засіданні заперечували проти задоволення апеляційної скарги, просили залишити рішення суду першої інстанції без змін.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
Як вбачається зі змісту заяви про забезпечення позову позивач, обґрунтовуючи необхідність вжиття відповідних заходів позивач посилається на те, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити або унеможливити виконання рішення суду, а також є очевидними ознаки протиправності рішення, що у свою чергу може призвести до порушення його прав, свобод та інтересів позивача та інших осіб, зокрема учасників у справах про банкрутство де позивач виконує відповідні повноваження.
Також заявник зазначає, що у разі вирішення спору на його користь, що в свою чергу матиме наслідком поновлення дії свідоцтва, на час поки буде розглядатись спір, його буде усунено від виконання повноважень ліквідатора у справах про банкрутство, що знівелює ефективний захист та поновлення його прав в подальшому, а також завдасть значної шкоди діловій репутації позивача.
Крім того, позивач зауважує, що на момент звернення з даною заявою, питання про припинення його участі як ліквідатора та звернення до автоматизованої системи для визначення нового арбітражного керуючого ініційоване судами у двох справах про банкрутство.
З огляду на зазначене та враховуючи, що чинним законодавством не передбачено можливість повернення попереднього ліквідатора у справу після його зміни, позивач стверджує, що він буде позбавлений можливості на отримання грошової винагороди ліквідатора у всіх відкритих справах про банкрутство.
Таким чином, на переконання апелянта, незастосування відповідного заходу забезпечення позову призведе до збитків як для сторін у справах про банкрутство, так, безпосередньо, і для нього.
Приймаючи рішення про відмову у задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив з того, що у ході розгляду заявленого клопотання судом не виявлено існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам позивача до прийняття у справі судового рішення, або неможливості захисту таких прав та інтересів без вжиття заходів забезпечення позову, або необхідності докласти значних зусиль та витрат для відновлення таких прав та інтересів при виконанні у майбутньому судового рішення, якщо його буде прийнято на користь позивача. Крім того, судом першої інстанції було також вказано про те, що наявність очевидних ознак протиправності оскаржуваних рішень, дій та/або бездіяльності може бути виявлена судом тільки на підставі з'ясування фактичних обставин справи, а також оцінки належності, допустимості та достовірності як кожного доказу окремо, так і достатності та взаємного зв'язку наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності.
За наведених обставин суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви про вжиття заходів забезпечення позову.
Переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про таке.
Відповідно до частин першої та другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Разом з цим, частиною другою статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України передбачений вичерпний перелік підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а суд повинен, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи існує хоча б одна з названих підстав, і оцінити, чи не може застосування заходів забезпечення позову завдати більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
У свою чергу, відповідно до вимог пункту 17 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України № 2 від 06.03.2008 року "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ" в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також вказати ознаки, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень. Суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Згідно Рекомендації N R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятий Комітетом Міністрів Ради Європи 13 вересня 1989 року рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта.
З наведеного вбачається, що забезпечення адміністративного позову є крайнім заходом, вжиття якого можливе виключно за наявності підстав вважати, що рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень є очевидно протиправними.
Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Таким чином, з наведеного вбачається, що суд, розглядаючи заяву про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, з огляду на докази, надані заявником для підтвердження своїх вимог, має пересвідчитись, зокрема, у тому, що існує дійсна і реальна загроза невиконання рішення суду чи суттєва перешкода у такому виконанні.
Отже, згідно з вимогами чинного законодавства, вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову суд повинен здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності їх вжиття з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову та його предметом; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду у разі невжиття заходів забезпечення позову; запобігання порушенню охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу, у разі вжиття заходів забезпечення позову.
Основним завданням процесуальних норм, які регламентують вжиття судом заходів забезпечення позову, є досягнення балансу між правом позивача на захист свого порушеного права та правом відповідача заперечувати проти адресованих йому вимог у будь-який дозволений законом спосіб.
Разом з тим, враховуючи доводи позивача з питання забезпечення позову, колегія суддів приходить до висновку, що з наявних матеріалів справи не встановлено підстав, які б свідчили про те, що невжиття судом таких заходів створить очевидну небезпеку заподіяння шкоди правам та інтересам позивача або ускладнить чи зробить неможливим виконання рішення суду за наслідками розгляду даної справи.
При цьому, як вбачається з прохальної частини заяви, позивач просить суд вжити заходів забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення суб'єкта владних повноважень.
Проте, колегія суддів зазначає, що у даному випадку така обов'язкова умова для забезпечення адміністративного позову, як "наявність очевидних ознак протиправності оскаржуваного рішення", може бути виявлена судом тільки на підставі з'ясування фактичних обставин справи, а також оцінки належності, допустимості і достовірності як кожного доказу окремо, так і достатності та взаємного зв'язку наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності.
Тобто, на даному етапі суд позбавлений можливості встановити наявність очевидних ознак протиправності оскаржуваного рішення. Крім того, встановлення ознак протиправності оскаржуваного рішення є фактично вирішенням адміністративного спору по суті, враховуючи предмет позову, що є неприпустимим на даній стадії судового процесу.
Разом з цим, суд враховує, що застосування таких заходів, а саме шляхом зупинення дії наказу Міністерства юстиції України від 07.12.2018 № 3852/5 про анулювання свідоцтва про право здійснення діяльності арбітражного керуючого, суперечить сутності та змісту зазначеного наказу Міністерства юстиції України та меті, з якою його було прийнято.
Тобто, вживаючи заходів забезпечення позову у вказаний спосіб до вирішення справи по суті (до встановлення протиправності або правомірності прийняття оскаржуваного наказу), суд фактично усуне всі наслідки, які на його підставі були застосовані до позивача, що у даному випадку є неприпустимим, оскільки порушує принцип рівності сторін, регламентований статтею 8 КАС України.
За наведених обставин та враховуючи, що позивач не довів необхідність вжиття відповідних заходів з урахуванням приписів частини 2 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для вжиття заходів забезпечення позову у спосіб, заявлений позивачем.
Таким чином, колегією суддів встановлено, що ухвала Окружного адміністративного суду м. Києва про відмову у вжитті заходів забезпечення позову є законною та обґрунтованою, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.
Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції необхідно залишити без змін.
Керуючись статтями ст.ст. 150-154, 311-313, 315-316, 321-322, 325, 328 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 березня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя А.Б. Парінов
Судді О.О. Беспалов
О.А. Губська
Повний текст постанови виготовлено 24 квітня 2019 року.