01010, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 30. тел/факс 254-21-99, e-mail: inbox@6apladm.ki.court.gov.ua
Головуючий суддя у першій інстанції: Погрібніченко І.М.
Суддя-доповідач: Епель О.В.
22 травня 2019 року Справа № 640/1418/19
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Епель О.В.,
суддів: Карпушової О.В., Літвіної Н.М.,
за участю секретаря Лісник Т.В.,
позивача ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 07 березня 2019 року у справі
за позовом ОСОБА_1
до Управління праці та соціального захисту населення
Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації (далі - відповідач) про:
- визнання протиправними дій УПСЗН Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації щодо відмови позивачу у видачі посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни;
- визнання протиправною та скасування відмови УПСЗН Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації у видачі позивачу посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни;
- зобов'язання УПСЗН Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації видати позивачу посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни.
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 07 березня 2019 року в задоволенні позову було відмовлено в повному обсязі.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій наполягає на тому, що він приймав участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у складі формувань Цивільної оборони, що, як він вважає, підтверджується наданими ним доказами, а також стверджує, що він набув право на встановлення йому статусу інваліда війни.
Крім того, апелянт зазначає, що судом першої інстанції не наведено мотивів, з яких було відхилено кожний з поданих ним доказів, неправильно застосовано пункт 9 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та взагалі не застосовано статтю 18 даного Закону та не перевірив дії відповідача в порядку частини 2 статті 2 КАС України, а обмежився лише копіюванням тексту зазначеної норми.
З цих та інших підстав апелянт вважає, що рішення суду прийнято за неповно встановлених обставин та з порушенням норм матеріального і процесуального права, а тому просить його скасувати і ухвалити постанову про задоволення позову в повному обсязі.
Також апелянт заявляє клопотання, в якому просить дії та відмову УПСЗН перевірити в порядку ч. 2 ст. 2 КАС України та при прийнятті рішення врахувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду у справі № 826/7507/18.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.04.2019 р. було відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до судового розгляду.
У межах строку, встановленого судом, відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, у період з 01.10.1983 р. по 17.01.1988 р. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , працював на Чорнобильській атомній електростанції на посаді електромонтера-кабельника.
Ппозивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії та учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (посвідчення від 03.07.1998 р. серії НОМЕР_1 з вкладкою НОМЕР_2).
Згідно з довідкою МСЕК від 02.06.1998 р. серії КИЕ-1 № 034020 позивачу встановлено ІІ групу інвалідності довічно, у зв'язку з захворюванням, пов'язаним з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
21.12.2018 р. позивач звернувся до УСЗН Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації із заявою про видачу йому посвідчення «Інвалід війни».
Листом від 04.01.2019 р. № 35-28 відповідач відмовив позивачу у видачі зазначеного посвідчення у зв'язку з відсутністю правових підстав для поширення на неї статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, відповідно до п. 9 ст. 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального статусу», оскільки надані нею документи підтверджують лише статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та настання інвалідності у зв'язку із захворюванням, пов'язаним з роботами по ліквідації цих наслідків, а не участь позивача в ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у складі формувань Цивільної оборони.
Позивач, вважаючи протиправними дії відповідача щодо відмови у встановленні йому статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення, звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Судова колегія встановила, що відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що з документів, які були подані позивачем відповідачу для встановлення статусу інваліда війни, а також до суду на підтвердження заявлених ним позовних вимог, вбачається, що він дійсно направлялася до зони ЧАЕС для виконання робіт з ліквідації наслідків аварії, але належних доказів того, що він був залучений саме до формувань Цивільної оборони для виконання відповідних робіт, немає.
При цьому, судом першої інстанції було враховано правові висновки Верховного Суду, викладені в постановах при вирішенні аналогічних спорів.
Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, колегія суддів погоджується із зазначеними висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 р. № 3551-XII (далі - Закон № 3551-XII), Положенням про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 р. № 302 (далі - Положення № 302).
Так, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст. 4 Закону № 3551-XII, ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.
Перелік осіб, які належать до інвалідів війни, визначений у ст. 7 Закону № 3551-XII.
Пунктом 9 частини 2 статті 7 Закону № 3551-XII передбачено, що до інвалідів війни належать також інваліди з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.
У п. 2 Положення № 302 посвідчення є документом, що підтверджує статус ветеранів війни та інших осіб, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", на основі котрого надаються відповідні пільги і компенсації.
Відповідно до п. 10 Положення № 302 «Посвідчення інваліда війни» видається на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності.
Інвалідам війни, у яких групу інвалідності встановлено без терміну перегляду, видаються безтермінові посвідчення, іншим - на період встановлення групи інвалідності. У разі продовження медико-соціальною експертною комісією терміну чи зміни групи інвалідності в посвідчення (на правій внутрішній стороні) вклеюється новий бланк, до якого вносяться відповідні записи. Записи в бланку завіряються відповідно до п. 8 цього Положення.
Отже, з викладених правових норм вбачається, що статус інваліда війни з підстав, визначених у п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону № 3551-XII, надається за наявності в особи сукупності таких обов'язкових умов:
1) залучення особи до складу формувань Цивільної оборони;
2) отримання інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.
При цьому, наділяючи осіб, які приймали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, правом на отримання статусу ветерана війни (інваліда війни), законодавець у Законі № 3551-XII та Положенні № 302 не визначив родових ознак формувань Цивільної оборони, на склад яких поширюються зазначені пільги, та/або переліку документів, які б підтверджували факт участі осіб у складі формувань ЦО. Тому, зазначепні обставини підлягають встановленню в кожному випадку індивідуально, з урахуванням обставин справи.
Разом з тим, Положенням про Цивільну оборону СРСР, затвердженим постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18.03.1976 р. № 1111, та Положенням про невоєнізовані формування ЦО СРСР, затвердженим наказом начальника ІДО СРСР від 06.06.1975 р. № 90, було передбачено, що формування ЦО, у тому числі і невоєнізовані, створювались для виконання заходів з ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж, та їх наслідків, а також при ліквідації аварій, катастроф, стихійних сил, великих пожеж, та їх наслідків, а також при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення.
Однак, окрім формувань Цивільної оборони, у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС брали участь й інші формування, які створювались в іншому порядку, ніж невоєнізовані формування ЦО та направлялись у райони виконання робіт згідно з розпорядженням керівників відповідних органів, відомств, організацій, установ та підприємств.
При цьому, пунктом дев'ятим, відповідно до якого статус інваліда війни було поширено й на осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, частину другу статті 7 Закону № 3551-XII було доповнено Законом від 15.06.2004 р. № 1770-IV, метою прийняття якого було віднести до інвалідів війни близько 200 осіб, залучених до мобільних загонів спецзахисту формувань Цивільної оборони Чернігівської, Житомирської та Київської областей, які виконували роботи у 30-тикілометровій зоні найвищого радіоактивного забруднення, і отримали інвалідність.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу на те, що позивач дійсно перебував у зоні Чорнобиля та брав участь у виконанні робіт з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, але належні докази, якими б підтверджувалося, що такі роботи здійснювалися ним саме у складі формувань Цивільної оборони відсутні.
Водночас, посилання апелянта на те, що на час аварії на ЧАЕС йому було 40 років, а тому він підлягав зарахуванню до формувань ЦО в обов'язковому порядку, а також на те, що він працював робітником (електромонтером-кабельником) (у підтвердження надає копію паспорту, трудової книжки, довідку від 14.04.1997 р.) є необґрунтованими, оскільки такі обставини не підтверджують факту здійснення ним саме ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у складі формувань ЦО.
Твердження апелянта про те, що він працював у мовах, які прирівняні до війни (посилається на довідку про дозу зовнішнього опромінення), з огляду на вищезазначене, не надають достатніх підстав для задоволення даного адміністративного позову.
Посилання апелянта на довідку МСЕК щодо встановлення йому інвалідності, на відзнаки за відвагу в надзвичайних ситуаціях, колегія суддів приймає до уваги, але зазначає, що такі документи підтверджується факт участі позивача у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, але не факт здійснення нею певних робіт саме у складі формувань Цивільної оборони.
Доводи апелянта про те, що спірні обставини підтверджуються листом Мінсоцполітики від 13.12.2018 р. № 319/0/3-18 та наказом ВПОАЕ «Союзатоменерго» від 06.12.1982 р. № 672 с, є необґрунтованими, оскільки такі документи не підтверджують безпосередньо саме його участі у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у складі формувань Цивільної оборони.
Разом з тим, ця обставина є істотною, оскільки у протилежному випадку статус інваліда війни (на підставі п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону № 3551-ХІІ) поширювався би на всіх, хто належать до категорії осіб, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС і її наслідків і відповідно мають статус ліквідатора наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що не відповідає меті Закону № 3551-ХІІ.
Аналогічні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 07.06.2018 (справа №377/797/17) та від 10.05.2018 р. (справа №279/12162/15-а) та в ухвалі Верховного Суду України від 07.07.2017 (справа №676/4127/16-а) та ухвалі Вищого адміністративного суду від 31.05.2017 р. (справа №К/800/36540/16) та, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, є обов'язковими для врахування апеляційним судом при розгляді даної справи.
Посилання апелянта на те, що судом першої інстанції не наведено мотивів, з яких було відхилено кожний з поданих ним доказів, та не перевірив дії відповідача в порядку частини 2 статті 2 КАС України, а обмежився лише копіюванням тексту зазначеної норми, є безпідставними, оскільки в мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду першої інстанції судом надано оцінку доказам, поданим позивачем і викладено чіткі мотиви, з яких виходив суд.
При цьому, надаючи оцінку доводам апелянта, судова колегія також приймає до уваги рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому Суд зазначив, що «…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід…».
Відповідно до ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» висновки ЄСПЛ є джерелом права.
З приводу клопотання апелянта щодо перевірки дій та відмови УПСЗН в порядку ч. 2 ст. 2 КАС України, колегія суддів зазначає, що оскаржувані позивачем дії були вчинені відповідачем з дотриманням вимог наведеної норми, а саме: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З приводу врахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду у справі № 826/7507/18 при ухваленні судового рішення у даній справі, колегія суддів зазначає, що в ст. 7 КАС України законодавцем закріплено джерела права, які застосовуються судом, зокрема Конституція та закони України, міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Рішення судів першої та/або апеляційної інстанцій не є джерелами права, які застосовуються судом. Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує лише висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, які й були прийняті до уваги колегією суддів при розгляді даної справи, про що вказано вище.
Тому, заявлене позивачем клопотання не ґрунтується на нормах законодавства та не підлягає задоволенню, а оцінка його доводам надана апеляційним судом у мотивувальній частині даного судового рішення.
Твердження апелянта про те, що судом неправильно застосовано пункт 9 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та взагалі не застосовано статтю 18 даного Закону, апеляційний суд до уваги не приймає з огляду на вищезазначене.
Отже, проаналізувавши всі доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції повно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 07 березня 2019 року - без змін.
Разом з тим, оскільки судом апеляційної інстанції не здійснено зміни або скасування рішення суду, то відповідно до ст. 139 КАС України, понесені відповідачем та апелянтом у цій справі судові витрати перерозподілу не підлягають.
Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 07 березня 2019 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.
Повний текст судового рішення виготовлено 22 травня 2019 року.
Головуючий суддя
Судді: