23 травня 2019 року м. Дніпросправа № 0840/2937/18
(суддя Бойченко Ю.П., м. Запоріжжя)
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Чередниченка В.Є. (доповідач),
суддів: Іванова С.М., Панченко О.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою Запорізького приміського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 16 січня 2019 року у справі №0840/2937/18 за позовом ОСОБА_1 до Запорізького приміського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 19 липня 2018 року звернулась до суду з позовом до Запорізького приміського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області згідно з яким, просить:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у невиплаті, починаючи з червня 2015 року, пенсії позивачу;
- зобов'язати відповідача поновити виплату пенсії з червня 2015 року негайно після проголошення судового рішення;
- зобов'язати відповідача виплатити заборгованість по пенсії з червня 2015 року негайно після проголошення судового рішення.
Позов обґрунтовано тим, що відповідач безпідставно припинив позивачу виплату пенсії з червня 2015 року.
Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 16 січня 2019 року позов задоволено частково.
Суд, визнав протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у невиплаті пенсії позивачу з червня 2015 року. Зобов'язав відповідача поновити нарахування та виплату пенсії позивачу та виплатити заборгованість з червня 2015 року. В задоволення решти позовних вимог - відмовив.
Постанова суду мотивована тим, що відповідач безпідставно припинив позивачу виплату пенсії, оскільки рішення про таке припинення відповідачем не приймалося. Зазначає про те, що невиплата пенсії позивачу є протиправною бездіяльністю суб'єкта владних повноважень а тому виплата пенсії за минулий час здійснюється без обмеження строку. Крім того, суд першої інстанції зробив висновок щодо необхідності задоволення позову починаючи з червня 2015 року, оскільки матеріали пенсійної справи не містять доказів виплати ОСОБА_1 пенсії до 01.11.2015 року.
Не погодившись з постановою суду першої інстанції відповідач 04.03.2019 року подав апеляційну скаргу, при цьому враховуючи дату отримання скаржником копії повного судового рішення, що оскаржується - 19.02.2019 року та положення частини 2 статті 295 КАС України суд апеляційної інстанції зробив висновок про наявність у скаржника встановленого законом права на поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 16 січня 2019 року.
В апеляційній скарзі відповідач зазначаючи про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити повністю.
Апеляційна скарга фактично обґрунтована тим, що судом першої інстанції неповно встановлено обставини, що мають значення для вирішення справи та помилково задовольнив позов починаючи з червня 2015 року. Зазначає про наявність у відповідача законних підстав для припинення позивачу виплати пенсії з 01 листопада 2015 року.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та знайшло підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що позивач є пенсіонером та перебуває на обліку в Запорізькому приміському ОУФПУ в Запорізькій області, відповідно до Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 №1706-VII, на підставі довідки про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції від 21.01.2015 №2323003106.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що листом №31/В-4 від 22.03.2018 року відповідач на заяву позивача повідомив про припинення позивачу виплати пенсії в результаті отримання інформації з Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб (а.с.14).
Правомірність дій відповідача щодо припинення виплати позивачу пенсії з червня 2015 року є предметом спору переданого на вирішення суду.
Згідно із частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV).
Частиною третьою статті 4 Закону № 1058-IV встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів ПФУ та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон № 1058-IV. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом № 1058-IV, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.
Відповідно до частини першої статті 47 Закону № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Згідно із частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність як такі, що є неконституційними, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009); 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Наведений перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом.
Проте згідно з наявною в матеріалах справи копією листа №31/В-4 від 22.03.2018 року виплата пенсії позивачу була зупинена у зв'язку в результаті отримання інформації з Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб (а.с.14).
Водночас Закон № 1058-IV не передбачає такої підстави припинення виплати пенсії, як отримання інформації з Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб.
Конституційний Суд України у Рішенні від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 зазначив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
У рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) дійшов висновку про те, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю в поводженні, яка порушувала статтю 14 Конвенції, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. При цьому Суд зауважив, що у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника, що призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункти 51-54).
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.
У вказаних рішеннях Конституційного Суду України та ЄСПЛ застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може пов'язуватися з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.
Правова позиція щодо застосування вищезазначених норм права викладено у постанові Великої палати Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи №805/402/18 провадження №11-644асі18, яка набрала законної сили 04.09.2018 року.
Щодо доводів апеляційної скарги про необхідність застосування до спірних відносин шестимісячного строку звернення до суду з позовною заявою, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії; нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
У разі порушення органом Пенсійного фонду України законодавства про пенсійне забезпечення шестимісячний строк звернення до адміністративного суду встановлений КАС України не застосовується, оскільки це має наслідком неможливість реалізувати передбачене частиною другою статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» право пенсіонера на виплату сум пенсії за минулий час та компенсації втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати без обмеження будь-яким строком.
Аналогічну правову позицію щодо строків висловив Верховний Суд у постанові від 19.06.2018 по справі №646/6250/17.
Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Разом з цим, суд апеляційної інстанції враховує те, що припинення відповідачем виплати пенсії позивачу відбулося без прийняття відповідного рішення, як того вимагають положення статті 49 Закону № 1058-IV, що свідчить про протиправну бездіяльність відповідача, яка полягає у безпідставній невиплаті пенсії позивачу, що в свою чергу свідчить про необхідність застосування до спірних відносин положень статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Щодо висновку суду першої інстанції про задоволення позову починаючи з червня 2015 року, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Судовому захисту підлягає лише порушене право. Так, до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. В контексті наведеного має значення лише суб'єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту. Однак, обов'язковою умовою здійснення такого захисту судом є наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.
При цьому неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб'єктивних прав та обов'язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку.
Відповідно, дії суб'єкта владних повноважень є такими, що порушують права і свободи особи в тому разі, якщо: по-перше, такі дії вчинені владним суб'єктом поза межами визначеної законом компетенції і по-друге, оспорювані дії є юридично значимими, тобто такими, що мають безпосередній вплив на суб'єктивні права та обов'язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов'язку.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач 10.04.2015 року звернулась до відповідача з заявою про перерахунок її пенсії на особовий картковий рахунок НОМЕР_1 (а.с.35).
Розпорядженням №16 від 20.04.2015 року УПФУ в Вільнянському районі позивачу з 10.04.2015 року призначено виплату пенсії по інвалідності у розмірі 1049 грн. (а.с.36).
В свою чергу, як вбачається з виписки по картковому рахунку позивача НОМЕР_1 , їй було здійснено УПФ Вільнянського району виплату пенсії у розмірі 1049 грн. 08.06.2015 року, 08.07.2015 року, 07.08.2015 року, 08.09.2015 року та 08.10.2015 року (а.с.12).
Враховуючи те, що позивачу пенсію було виплачено по жовтень 2015 року, суд апеляційної інстанції вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що права позивача були порушені з червня 2015 року, як наслідок позов за період з червня 2015 року по жовтень 2015 року задоволенню не підлягає.
Оскільки право позивача на виплату пенсії відповідачем порушено з 01 листопада 2015 року, тобто з фактичної дати припинення її виплати, суд апеляційної інстанції зробив висновок вказані обставини свідчать про наявність підстав для зміни судового рішення, замінивши слова та цифри «з червня 2015 року» на слова та цифри «з 01 листопада 2015 року».
Враховуючи те, що судом першої інстанції правильно вирішено спір, суд апеляційної інстанції вважає за можливе змінити лише абзаци другий та третій рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 16 січня 2019 року в частині визначення дати з якої відповідач повинен здійснити поновлення та виплату позивачу пенсії, зазначавши правильну дату - 01 листопада 2015 року.
Враховуючи зазначене, суд апеляційної інстанції зробив висновок про необхідність частково задоволення апеляційної скарги та зміни рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 16 січня 2019 року в частині визначення початкової дати здійснення поновлення та виплати пенсії ОСОБА_1 , а саме, замість «з червня 2015 року» вказати «з 01 листопада 2015 року».
Керуючись: статтями 241-245, 250, пунктом 2 частини 1 статті 315, статтями 317, 321, 322, 327, 329 КАС України, Третій апеляційний адміністративний суд, -
Апеляційну скаргу Запорізького приміського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області - задовольнити частково.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 16 січня 2019 року у справі №0840/2937/18 - змінити в частині визначення початкової дати здійснення поновлення та виплати пенсії ОСОБА_1 , а саме, замість «з червня 2015 року» вказати «з 01 листопада 2015 року».
В іншій частині рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 16 січня 2019 року у справі №0840/2937/18 - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених частиною 5 статті 291, пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повне судове рішення складено 23 травня 2019 року.
Головуючий - суддя В.Є. Чередниченко
суддя С.М. Іванов
суддя О.М. Панченко