П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
23 травня 2019 р.м.ОдесаСправа № 540/2478/18
Головуючий в 1 інстанції: Василяка Д.К.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Джабурія О.В.
суддів - Вербицької Н.В.
- Кравченка К.В.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просив суд визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо невиплати йому 20.07.2018 року (в день виключення зі списків особового складу військових частин та всіх видів забезпечення) належних звільненому працівникові сум та зобов'язати Херсонський обласний військовий комісаріат нарахувати та виплатити йому суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.07.2018 року до 16.08.2018 року.
В обґрунтування заявлених вимог позивач вказував на те, що у період з 09.02.2016 року до 20.07.2018 року він проходив військову службу у Збройних Силах України на підставі укладеного контракту.
20.07.2018 року ОСОБА_1 було звільнено з військової служби та на підставі наказу № 76 від 20.07.2018 року з 20.07.2018 року він був виключений зі списків особового складу військових частин та всіх видів забезпечення. При звільненні йому було нараховано 16 928 грн. 80 коп. грошового забезпечення, проте не виплачено в день виключення зі списків особового складу військових частин та всіх видів забезпечення.
Позивач вказував на те, що зазначений розрахунок він отримав лише 16.08.2018 року, тобто через 27 днів. Таким чином, ОСОБА_1 вважає, що згідно положень статей 116, 117 КЗпП України має місце затримка виплати йому належних сум, як звільненому працівникові, що є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, тобто виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Відповідач посилався на безпідставність позовних вимог, вважав їх такими, що не підлягають задоволенню, оскільки норми законодавства про працю до спірних правовідносин не застосовуються, так як позивач має статус військовослужбовця. Проходження військової служби регулюється спеціальним законодавством. Порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов'язки визначаються Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу», відповідними положеннями про проходження військової служби громадянами України, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Питання щодо поширення норм законодавства про оплату праці на військовослужбовців розглядалося на Пленумі Верховного Суду України. Відповідно до пункту 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року № 13 передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів не поширюється на військовослужбовців та прирівняних до них осіб (рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ тощо). Таким чином, відповідач вважає, що законодавство про працю поширюється на військовослужбовців з особливостями передбаченими спеціальним нормативними актами, які регулюють питання військової служби, статус військовослужбовців, проходження військової служби та інші подібні питання.
Крім того, відповідач вважає, що нормативно-правовими актами допускається звільнення військовослужбовців без повного розрахунку на день звільнення. В обґрунтування зазначеного відповідач послався на частину 3 статті 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затв. Указом Президента України від 10.12.2008 р. №1153/2008, за якою особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу частини. Аналогічні по суті норми закріплені і в п. 12.8 Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України № 170 від 10.04.2009 р. Відповідач зауважує на тому, що саме позивач наполягав на скорішому звільненні його з військової служби. Крім того, позивач був ознайомлений з наказом про виключення його зі списків особового складу, проти виключення зі списків особового складу не заперечував.
Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2019 року позовні вимоги задоволено повністю.
Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не проведення ОСОБА_1 повного розрахунку при звільненні. Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.07.2018 року по 16.08.2018 року у розмірі 11184,32 грн. В частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за один місяць допущено негайне виконання рішення суду.
На зазначене рішення ІНФОРМАЦІЯ_3 подано апеляційну скаргу. Апелянт просить скасувати рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2019 року у повному обсязі та закрити провадження у справі.
Ухвалою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 16.05.2019 р. вирішено продовжити розгляд справи в порядку письмового провадження.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Наказом військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_4 підполковника ОСОБА_2 від 20.07.2018 року №75 рядового ОСОБА_1 , механіка-радіотелефоніста відділення зв'язку та інформатизації Олешківського районного військового комісаріату Херсонської області оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_5 » Сухопутних військ Збройних Сил України, звільненого з військової служби в запас наказом військового комісара Херсонського обласного військового комісаріату оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_5 » Сухопутних військ Збройних Сил України від 18 липня 2018 року №34-РС (по особовому складу), 20 липня 2018 року виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення і направлено для зарахування на військовий облік до Олешківського районного військового комісаріату Херсонської області оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_5 » Сухопутних військ Збройних Сил України.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач зазначає, що 20.07.2018 року при його виключенні зі списків особового складу та всіх видів забезпечення йому було нараховано та не виплачено грошове забезпечення у розмірі 16 928 грн. 80 коп., при цьому розрахунок у вказаній сумі із позивачем було проведено лише 16.08.2018 року. Тобто період затримки по день фактичного розрахунку склав 27 днів. Вважаючи, що виплату вказаної суми відповідачем було затримано, позивач звернувся до суду із вимогою зобов'язати виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку.
Позиція апелянта полягає у тому, що норми КЗпП України до позивача не застосовуються оскільки він є військовослужбовцем, при цьому нормативно-правовими актами допускається виплата грошового забезпечення на наступний місяць, за минулий, як і було виплачено позивачу.
Вимогами ч. 1 ст. 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Вирішуючи справу суд першої інстанції вважав встановленим факт затримки розрахунку при звільненні, що не заперечувалось також і представником відповідача, у зв'язку з чим дійшов висновку про існування підстав для визнання бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не проведення розрахунку по належному позивачу грошовому забезпеченню 20.07.2018 р. протиправною. Разом з тим, суд першої інстанції вважав за необхідне зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, а саме за період з 20.07.2018 р. по 15.08.2018 р. (16.08.2019 р. є днем фактичного розрахунку).
Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Апелянт посилається на те, що норми законодавства про працю не поширюються на правовідносини, що виникли між сторонами, оскільки позивач має статус військовослужбовця, а питання проходження військової служби регулюються виключно спеціальним законодавством.
Проте, колегія суддів критично ставиться до таких доводів апелянта, оскільки частиною 2 статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» визначено, що порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов'язки визначаються як цим Законом, так і відповідними положеннями про проходження військової служби, а також іншими нормативно-правовими актами.
Враховуючи, що нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відповідач при звільненні ОСОБА_1 мав сплатити у день звільнення належну йому суму грошового забезпечення на підставі ст. 116 КЗпП України. Разом з тим, за несвоєчасність розрахунку настає відповідальність, яка передбачена положеннями ст. 117 КЗпП України.
Положеннями ст. 3 Кодексу законів про працю України визначено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Згідно до вимог ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Колегія суддів враховує, що сам апелянт не заперечує проти факту затримки розрахунку з позивачем при звільненні.
Разом з тим, відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у Постанові №13 від 24.12.1999 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» - установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
Після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовця та виключення зі списків особового складу військової частини з ним має бути проведений розрахунок.
ОСОБА_1 звільнений з військової служби та виключений зі списків особового складу військової частини 20.07.2018 р., при цьому повний розрахунок з ним при звільненні проведений лише 16.08.2018 р., тобто допущена протиправна бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка виразилась у не проведенні розрахунку по належному позивачу грошовому забезпеченню 20.07.2018 року.
Колегія суддів враховує, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії, чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникла б необхідність повторного звернення до суду. Тому погоджується з висновком суду першої інстанції про доцільність зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, а саме за період з 20.07.2018 по 15.08.2018 р.
При цьому, при розрахунку середнього заробітку для обчислення суми відшкодування за несвоєчасність розрахунку, відповідно до п. 2 Порядку № 100, враховуються виплати за останні два календарні місяці роботи, які передують події, з якою пов'язана відповідна виплата, тобто в даному випадку два календарні місяці роботи, які передують звільненню, а саме травень та червень 2018 року.
Згідно до 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Відповідно до вимог ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів. Відповідач, який є суб'єктом владних повноважень, свою позицію суду не доказав та не обґрунтував її.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Разом з тим, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин),а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції було вірно визначено необхідність стягнення з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку, з урахуванням наданої відповідачем довідки про заробітну плату (від 31.08.2018 № 6/1/589), а також вірно, з урахуванням формули наведеної в абз. 2 п. 8 Порядку №100, визначено середньоденну заробітну плату ОСОБА_1 (399,44 грн.). Проте, була допущена помилка у розрахунку суми середнього заробітку за час затримки розрахунку, яка визначається як (27 х 399,44) і становить 10 784,88, а не 11 184,32 грн., як вказав суд першої інстанції.
За таких обставин, у відповідності до положень ч. 4 ст. 317 КАС України, колегія суддів вважає за необхідне змінити рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2019 року в частині визначення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку, а в іншій частині - залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 308; 311; 315; 317; 321; 322; 325 КАС України, суд апеляційної інстанції, -
Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 - залишити без задоволення.
Рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2019 року - змінити, виклавши третій абзац резолютивної частини в наступній редакції:
«Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (ЄДРПОУ НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ) суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.07.2018 року по 16.08.2018 року у розмірі 10 784,88 грн. (десять тисяч сімсот вісімдесят чотири гривні вісімдесят вісім копійок).
В іншій частині рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2019 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Головуючий суддя Джабурія О.В.
Судді Кравченко К.В. Вербицька Н. В.