23 травня 2019 року м. Дніпросправа № 160/9046/18
(суддя Кучма К.С., м. Дніпро)
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Чередниченка В.Є. (доповідач),
суддів: Іванова С.М., Панченко О.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2019 року у справі №160/9046/18 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 30 листопада 2018 року звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області згідно з яким, просить:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не призначення позивачу пенсії за віком;
- зобов'язати відповідача призначити та виплачувати позивачу пенсію за віком, як не працюючому пенсіонеру, з урахуванням всього стажу, заробітної плати для обчислення пенсії, підвищення розміру пенсії відповідно до ч.3 ст.29 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-IV), але в розмірі не меншому ніж прожитковий мінімум для непрацездатних осіб, починаючи з дати звернення - 22.05.2018 року.
Позов обґрунтовано тим, що позивач набула права на призначення пенсії, проте відповідач протиправно відмовив їй у реалізації цього права.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2019 року у задоволенні позову відмовлено повністю.
Рішення суду мотивовано тим, що всупереч пункту 2.9. Порядку, при зверненні до відповідача позивачем було подано копію паспорту громадянина України для виїзду за кордон із терміном дії не чинним (дійсним) на дату його подання.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції позивач оскаржив його до апеляційного суду з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального права. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити повністю.
Апеляційна скарга фактично обґрунтована тим, що відповідач протиправно відмовив позивачу у реалізації її набутого права на призначення пенсії, оскільки у відповідності до Порядку №25-1 з 01.08.2016 року із заявами про призначення пенсії до управлінь Пенсійного фонду України можуть звертатися особи, які проживають (зереєстровані) в визначених адміністративно-територіальних одиницях, незалежно від території обслуговування таких органів.
Згідно з відзивом на апеляційну скаргу, відповідач зазначаючи про законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, розглянути справу за участю його представника.
При цьому, суд апеляційної інстанції зробив висновок щодо відсутності підстав для задоволення клопотання відповідача про розгляд справи за участю представника Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, оскільки ним не наведено обставин, які б свідчили про необхідність розгляду цієї справи за участю осіб, які беруть участь у справі в той час як положення норм КАС України встановлюють пряму норму розгляду зазначеної категорії справи без участі сторін за наявними матеріалами справи.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та знайшло підтвердження під час апеляційного розгляду справи, що до листопада 1996 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживала у АДРЕСА_1 , після чого виїхала на постійне місце проживання до Ізраїлю, де перебуває на консульському обліку в Посольстві України в Державі Ізраїль (м.Хайфа), що підтверджується копією паспорту громадянина України для виїзду за кордон (а.с.13).
22.05.2018 року представник ОСОБА_1 . за довіреністю від 27.11.2017 року - ОСОБА_2 звернувся до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області із заявою про призначення позивачу пенсії за віком та здійснення запитів відповідно до записів трудової книжки для отримання довідок про заробітну плату для обчислення пенсії, довідок про перейменування (реорганізацію) підприємств, інших недостатніх для призначення пенсії документів, врахування найвигіднішого періоду, та до заяви додав копію трудової книжки, копію закордонного паспорта громадянина України, копію довідки про присвоєння ІПН та довіреності (а.с.21-28).
Листом Кам'янського відділу обслуговування громадян (сервісний центр) управління обслуговування громадян ГУ ПФУ в Дніпропетровській області від 31.05.2018 року №831/02-07/24 ОСОБА_1 було повідомлено, що відділом з питань призначення та перерахунків пенсій №6 управління застосування пенсійного законодавства ГУ ПФУ в Дніпропетровській області 29.05.2018 року повернуто для доопрацювання пакет документів для призначення/перерахунку пенсії позивачу, у зв'язку із закінченням 05.09.2016 року терміну дії паспорту громадянина України для виїзду за кордон (а.с.7). Правомірність дій відповідача щодо не призначення позивачу пенсії за віком є предметом спору переданого на вирішення суду.
Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при ухвалені оскарженого рішення, виходить з наступного.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Статтею 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено що, у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Рішенням Конституційного суду України від 7 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону №1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону № 1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Як зазначено в рішенні Конституційного суду України від 7 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 оспорюваними нормами Закону №1058-ІV держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
Таким чином, позивач як громадянин України, який проживає за кордоном має право на соціальний захист встановлений для громадян України.
Реалізація права на призначення та виплату пенсії здійснюється не автоматично, а передбачає виконання ряду процедурних дій, пов'язаних з її призначенням та які передбачені Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" затвердженого постановою Пенсійного фонду України № 22-1, 25.11.2005 (далі - Порядок).
Відповідно до пункту 2.1 Порядку до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи:
1) документ про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган і мають відмітку у паспорті) або свідоцтво про загальнообов'язкове державне соціальне страхування;
2) документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок підтвердження наявного трудового стажу). За період роботи, починаючи з 01 січня 2004 року, структурний підрозділ, відповідальний за ведення персоніфікованого обліку (далі - відділ персоніфікованого обліку), надає структурному підрозділу, відповідальному за призначення пенсії, довідку з бази даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - реєстр застрахованих осіб) за формою згідно з додатком 1 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування , затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року № 10-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за № 785/25562 (далі - Положення), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення.
Пунктом 2.9 зазначеного Порядку встановлено, що особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).
При цьому, суд апеляційної інстанції зауважує на тому, що документи, визначені Порядком №22-1, що подаються особою до Пенсійного фонду повинні бути чинними (дійсними) на дату їх подання.
Між тим, суд апеляційної інстанції враховує те, що Постановою Пенсійного фонду України №29 від 26.12.2018 року затверджено Зміни до деяких постанов правління Пенсійного фонду України та доповнено пункт 2.9 Порядку №22-1 новими абзацами такого змісту: «Документи мають бути чинними (дійсними) на дату їх подання.
Документи, видані компетентними органами іноземних держав щодо громадян України, іноземців і осіб без громадянства, визнаються дійсними в Україні за наявності легалізації, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України».
Пунктом 1 Постанови Верховної Ради України від 26.06.1992 р. №2503-ХІІ «Про затвердження положень про паспорт громадянина України та про паспорт громадянина України для виїзду за кордон» передбачено, що паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу власника і підтверджує громадянство України. Паспорт є дійсним для укладання цивільно-правових угод, здійснення банківських операцій, оформлення доручень іншим особам для представництва перед третьою особою лише на території Україні якщо інше не передбачено міжнародними договорами України.
Документом, що посвідчує особу громадянина України за кордоном і при перетинанні державного кордону України, є паспорт громадянина України для виїзду за кордон або дипломатичний і службовий паспорти, посвідчення особи моряка і проїзний документ дитини. Ці документи виготовляються і оформляються відповідно до положень, що затверджуються Кабінетом Міністрів України на підставі рекомендацій Міжнародної організації цивільної авіації.
Згідно з п.12 Положення «Про паспорт громадянина України для виїзду за кордон», затвердженого Постановою №2503-ХІІ передбачено, що строк дії паспорта становить десять років.
Судом першої інстанції встановлено, та не заперечується сторонами, що при зверненні до відповідача із заявою про призначення пенсії, представником за довіреністю ОСОБА_2 було подано копію паспорту громадянина України для виїзду за кордон ОСОБА_1 , який було видано 05.09.1996 року, строком дії до 05.09.2006 року, з відміткою, що термін дії паспорту продовжено до 05.09.2016 року (а.с.13).
Враховуючи те, що строк дії паспорту громадянина України для виїзду за кордон ОСОБА_1 на дату звернення до відповідача з заявою про призначення пенсії сплину, суд апеляційної інстанції зробив висновок, що такий паспорт не є документом, що посвідчує особу ОСОБА_1
Суд апеляційної інстанції зазначає, що встановлені законом вимоги щодо надання до органу, що призначає пенсію документу, що засвідчує особу, яка звернулася з відповідною заявою, навіть через свого представника встановлено для ідентифікування такої особи, при цьому без такої ідентифікації неможливо встановити дійсне волевиявлення цієї особи.
При цьому, посилання позивача на положення постанови Пенсійного фонду України № 25-1, 14.12.2015 року якою затверджено «Деякі питання впровадження електронних пенсійних справ на базі централізованих інформаційних технологій» та у відповідності до якої із заявами про призначення пенсії до управлінь Пенсійного фонду можуть звертатися особи, які проживають (зереєстровані) в визначених адміністративно-територіальних одиницях, незалежно від території обслуговування таких органів суд апеляційної інстанції вважає помилковим, оскільки підстановою для повернення для доопрацювання документів відповідач зазначає непред'явлення паспорта, який засвідчує особу.
Питання щодо місця проживання (реєстрації) не може бути порушено до встановлення особи, яка виявила намір реалізувати своє право на призначення пенсії.
Між тим суд апеляційної інстанції зазначає про те, що закінчення строку дії паспорта ОСОБА_1 не є автоматичною умовою позбавлення останньої громадянства України, оскільки така особа не позбавлена права у встановленому законом порядку отримати (продовжити дію) документ, що підтверджує її особу на території України.
Враховуючи те, що позивачем при зверненні до відповідача з заявою про призначення пенсії не було надано документу, що посвідчує особу, суд апеляційної інстанції зробив висновок про те, що відповідач мав законні підстави для повернення документів без розгляду, при цьому суд зауважує, що таке повернення не позбавляє права особу повторно звернутися з заявою про призначення пенсії у встановленому законом порядку.
Оскільки судом першої інстанції правильно по суті вирішено спір суд апеляційної інстанції зробив висновок щодо необхідності залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду без змін.
Керуючись: пунктом 1 частини 1 статті 315, статтями 316, 321, 322, 327, 329 КАС України, Третій апеляційний адміністративний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2019 року у справі №160/9046/18 - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених частиною 5 статті 291, пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повне судове рішення складено 23 травня 2019 року.
Головуючий - суддя В.Є. Чередниченко
суддя С.М. Іванов
суддя О.М. Панченко