Господарський суд Рівненської області
вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013
"21" травня 2019 р. м. Рівне Справа № 918/229/19
Господарський суд Рівненської області у складі судді Качура А.М.,
розглянувши матеріали справи
за позовом: Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
до відповідача: Національного університету "Острозька академія"
про стягнення в сумі 1 783,68 грн.
секретар судового засідання: Коваль С.М.;
Представники:
Від позивача: Родоман Т.О.,
Від відповідача: не з'явився;
Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до Господарського суду Рівненської області із позовом до Національного університету "Острозька академія" про стягнення в сумі 1 783,68 грн., з яких: 1 665,14 грн. - пеня, 118,54 грн. - 3% річних.
Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача
Позовні вимоги аргументовані неналежним виконанням відповідачем умов укладеного між сторонами договору на постачання природного газу №136/16-ТЕ-28 від 24 лютого 2016 року в частині своєчасної сплати вартості газу.
22 квітня 2019 року відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого відповідач позовні вимоги не визнає, та зазначає, що положеннями Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" передбачена підстава для звільнення покупців енергії від відповідальності за несвоєчасне виконання ними грошового зобов'язання по оплаті отриманого газу.
06 травня 2019 року позивачем подано до суду відповідь на відзив, відповідно до змісту якої позивач зокрема зазначає, що положення Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" не підлягають до застосування в даному спорі, оскільки відповідач не є організацією з теплопостачання або теплогенерації, не має відповідної ліцензії а також згідно з відомостями зазначених у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не здійснює діяльності щодо теплопостачання та/або теплогенерації.
В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав зазначених у позовній заяві.
В судове засідання представник відповідача не з'явився, про місце дату та час розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення.
Інші процесуальні дії у справі
Ухвалою суду від 05 квітня 2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №918/229/19, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження, справу призначено до слухання в засіданні на 23 квітня 2019 року.
Ухвалою суду від 23 квітня 2019 року розгляд справи відкладено на 21 травня 2019 року.
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини
24 лютого 2016 року між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (позивач, постачальник) та Національним університетом "Острозька академія" (відповідач, споживач) було укладено договір постачання природного газу №136/16-ТЕ-28 (надалі - договір), згідно з предметом якого постачальник зобов'язався передати у власність споживачу у 2016 році природний газ, а споживач зобов'язався прийняти та оплатити цей природний газ, на умовах цього договору.
Згідно з пунктом 12 договору, цей договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, поширює дію на відносини, що фактично склалися між сторонами з 01 лютого 2016 року і діє в частині реалізації газу до 31 березня 2016 року (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.
Пунктом 1.2. договору передбачено, що газ, який продається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.
Пунктом 2.1. договору встановлено, що постачальник передає споживачу з 01 лютого 2016 року по 31 березня 2016 року (включно) газ обсягом до 70 тис. куб. м. у тому числі по місяцях (тис. куб.м.): лютий - 25 000, березень - 45 000.
Відповідно до пунктів 3.4.-3.5. договору приймання-передача газу, переданого постачальником споживачу у відповідному місяці поставки, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг використання газу споживачем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газ.
Не пізніше 5-го числі місяця, наступного за місцем поставки газу, споживач зобов'язується надати постачальнику, зокрема підписані та скріплені печатками споживача два примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу в розрахунковому місяці, його фактична ціна та вартість.
Постачальник не пізніше 8-го числа повертає споживачу один примірник оригіналу акту, підписаного уповноваженим представником та скріплений печаткою, або надає у письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.
Як видно з матеріалів справи, на виконання умов договору позивачем передано, а відповідачем прийнято природний газ на загальну суму 79 152,00 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 29 лютого 2016 року на суму 44 681,00 грн., та від 31 березня 2016 року на суму 34 471,00 грн.
Пунктом 6.1. договору передбачено, що остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки.
В свою чергу відповідач свої зобов'язання з оплати природного газу, поставленого протягом вказаного періоду, виконав несвоєчасно, що підтверджується банківськими виписками за 31 березня 2016 року , 05 квітня 2016 року та 05 травня 2016 року.
Згідно з пунктом 8.2. договору у разі невиконання споживачем пункту 6.1 цього договору постачальник має право не здійснювати поставку газу споживачу або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати та наявності технічної можливості. У разі невиконання споживачем пункту 6.1 цього договору він зобов'язується сплатити постачальнику, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.
Керуючись положеннями пункту 8.2. договору позивач нарахував відповідачу пеню в розмірі 1 665,14 грн. за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань.
Також позивач нарахував відповідачу 3% річних у розмірі 118,54 грн. відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.
Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування, оцінка аргументів сторін
З наведених обставин видно, що спірні правовідносини є за своїм змістом майновими, договірними та стосуються постачання природного газу. Спірний характер правовідносин базується на тому, що позивач вважає свої вимоги про нарахування відповідачу пені та 3% річних обґрунтованими, а відповідач заперечує проти цього.
Частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до частини 6 статті 265 Господарського кодексу України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
Статтею 655 Цивільного кодексу України врегульовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Як передбачено частинами 1, 2 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
У силу вимог частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Статтею 536 Цивільного кодексу України унормовано, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Положеннями статті 525 Цивільного кодексу України, та частини 6 статті 193 Господарського кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з нормами статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України унормовано, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Як передбачено пунктом 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Відповідно до частин 1, 2 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Судом взято до уваги, що згідно частини 2 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
За змістом статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до частини 1 статті 12 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу", постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ, якісні характеристики якого визначено стандартами, в обсязі та порядку, передбачених договором, а споживач зобов'язується сплачувати вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачені договором.
Згідно з пунктом 2 частини 2 статті 19 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" відповідач зобов'язаний забезпечувати своєчасну оплату в повному обсязі послуг з постачання природного газу згідно з умовами договорів.
Суд здійснив перевірку правильності розрахунку позивача щодо нарахованих 1 665,14 грн. пені та 118,54 грн. 3% річних приходить до висновку, що розрахунок здійснено відповідно до положень умов договору та норм чинного законодавства, є законним та обґрунтованим, відповідачем не спростованим, а відтак вимоги про стягнення пені та 3% річних підлягають до задоволення.
У своєму відзиві отриманому судом 22 квітня 2019 року відповідач зазначає, що положеннями Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" передбачена підстава для звільнення покупців енергії, від відповідальності за несвоєчасне виконання ними грошового зобов'язання по оплаті отриманого газу, а відтак позовні вимоги до задоволення не підлягають.
Щодо вказаних тверджень суд вважає за необхідне зазначити наступне.
За приписами частини 3 статті 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", який набрав чинності 30 листопада 2016 року, на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.
У свою чергу у преамбулі та статті 2 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" передбачено, що цей Закон визначає комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення. Дія цього Закону поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії.
Під заборгованістю, що підлягає врегулюванню відповідно до цього Закону (стаття 1 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії"), слід розуміти, зокрема:
кредиторську заборгованість перед постачальником природного газу теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води;
заборгованість з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого опалення, постачання гарячої води, водопостачання, водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, установам і організаціям, що фінансуються з державного та/або місцевих бюджетів, та/або іншим підприємствам теплопостачання, централізованого водопостачання та водовідведення, що постачають теплову енергію, надають послуги з централізованого опалення, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) населенню, а також організаціям та установам, що фінансуються з державного та/або місцевих бюджетів, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії, послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води, водопостачання, водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, та залишилася не погашеною станом на 1 січня 2016 року (далі - заборгованість з різниці в тарифах).
Із системного аналізу наведених норм видно, що для застосування норм Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", зокрема частини 3 статті 7 цього закону, необхідно щоб відповідач відносився до теплопостачальних чи теплогенеруючих організацій або щоб заборгованість виникла у різниці в тарифах у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи органами місцевого самоврядування.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про теплопостачання" теплогенеруюча організація - суб'єкт господарської діяльності, який має у своїй власності або користуванні теплогенеруюче обладнання та виробляє теплову енергію; теплопостачальна організація - суб'єкт господарської діяльності з постачання споживачам теплової енергії.
Господарська діяльність з виробництва теплової енергії та її постачання підлягає ліцензуванню (стаття 16 Закону України "Про теплопостачання"), пункт 29 частини 1 статті 7 Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності".
Вимогами частини 3 статті 2 Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності" передбачено, що суб'єкт господарювання може здійснювати види господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, після внесення відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань щодо рішення органу ліцензування про видачу йому ліцензії.
Суд не встановив наявності у відповідача ліцензії на виробництво, постачання теплової енергії. Так само відповідачем не надано суду доказів того, що заборгованість на яку позивачем здійснено нарахування 3% річних та пені належить до заборгованості, що виникла у різниці в тарифах. Відповідачем також не доведено, що виробництво та постачання теплової енергії здійснювалося за нерегульованим тарифом. Судом також досліджено статут відповідача та не встановлено відомостей про те, що відповідач є теплопостачальною або теплогенеруючою організацією.
Суд не може зрозуміти підстави на яких відповідач посилається на норми статті 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", адже норми цієї статті визначають порядок врегулювання заборгованості саме теплопостачальних та теплогенеруючих організацій.
Згідно з положеннями частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з вимогами статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до положень статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Також, згідно з приписами статті 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Нормами статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що відповідач не спростував надані позивачем аргументи.
Висновки суду
На думку суду, встановлені обставини щодо невиконання відповідачем договірних зобов'язань з своєчасної оплати поставленого товару, свідчать про порушення відповідачем прав позивача. Суд погоджується з аргументами позивача стосовно обґрунтованості вимог про стягнення пені та 3 % річних.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення 1 783,68 грн., з яких: 1 665,14 грн. пені та 118,54 грн. 3% річних є законними, ґрунтуються на положеннях укладеного між сторонами договору та нормах чинного законодавства України. Відповідач не навів суду переконливих аргументів на підтвердження своєї позиції, які б переважили аргументи позивача або викликали обгрунтовані сумніви стосовно позовних вимог. Доводи позивача відповідачем не спростовані, а відтак вимоги позивача підлягають до задоволення.
Необхідно зазначити, що позивач при зверненні з позовом мав найменування - Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України".
У своїй відповіді на відзив позивач зазначив, що на виконання постанови КМУ від 06 березня 2019 року №226 "про деякі питання акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", забезпечено проведення державної реєстрації статуту Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" у новій редакції.
Згідно з даними, що внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, найменуванням позивача є Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України". Суд приймає до уваги вказані пояснення щодо найменування позивача.
Розподіл судових витрат
Згідно з положеннями статті 129 ГПК України, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
Судові витрати в сумі 1 921,00 грн. судового збору підлягають до стягнення з відповідача на користь позивача.
Керуючись статтями 73, 74, 76-79, 91, 120, 123, 129, 233, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задоволити повністю.
2. Стягнути з Національного університету "Острозька академія" (35800, Рівненська область, місто Острог, вул. Семінарська 2, код 22554101) на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"(01601, місто Київ, вул. Б.Хмельницького 6, код 20077720) 1 665 (одна тисяча шістсот шістдесят п'ять) грн. 14 коп. пені, 118 (сто вісімнадцять) грн. 54 коп. 3% річних та 1 921 (одна тисяча дев'ятсот двадцять один) грн. 00 коп. судового збору.
Позивач: Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01601, місто Київ, вул. Б.Хмельницького 6, код 20077720).
Відповідач: Національний університет "Острозька академія" (35800, Рівненська область, місто Острог, вул. Семінарська 2, код 22554101).
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 256 ГПК України).
Інформацію по справі, що розглядається, можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/.
Повне рішення складено 23 травня 2019 року.
Суддя Качур А.М.