Справа № 127/10299/19
Провадження № 2/127/1441/19
(ЗАОЧНЕ)
22.05.2019 року Вінницький міський суд Вінницької області
в складі: головуючого судді Федчишена С.А.,
при секретарі Підвисоцькій О.Ю.,
розглянувши в відкритому судовому засіданні в місті Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, -
ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу. Позов мотивовано тим, що 08.05.2018 р. позивач передав відповідачу в борг грошові кошти в сумі 17 000доларів США, зі строком повернення до 20.05.2018. На підтвердження передачі коштів відповідач написав розписку. Однак, взяті на себе зобов'язання за розпискою відповідач не виконав та отримані кошти не повернув. Таким чином, у зв'язку з простроченням виконання зобов'язання позивач просить стягнути з відповідача борг на загальну суму 458 684,87 грн., з яких 446 930,00 грн.-основний борг, 11 754,87 грн.- три відсотки річних.
Ухвалою суду від 19.04.2019року відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження та призначено до судового розгляду.
В судове засідання представник позивача не з'явився надав суду заяву про розгляд справи у його відсутність, позов підтримав за обставин викладених в ньому, просив позов задовольнити, не заперечував щодо заочного розгляду.
Відповідач в судове засідання не з'явилась з невідомих суду причин.
Враховуючи вимоги ст. 280 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу у відсутність учасників судового процесу, постановивши по справі заочне рішення.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.
При розгляді справи судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, що згідно розписки від 08.05.2018 р. відповідач отримав в борг у позивача кошти 17 000,00доларів США та зобов'язується повернути кошти в повному обсязі до 20.05.2018 р. (а.с.40).
Відповідно до ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (ч. 2 ст. 1047 ЦК України).
Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша стаття 1049 ЦК України).
Таким чином, за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
Отже, у разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
У той самий час за змістом частин 1, 2 статті 207 і частини другої статті 1047 ЦК України дотримання письмової форми договору позики має місце у тому разі, якщо на підтвердження укладення договору представлена розписка або інший письмовий документ, підписаний позичальником, з якого вбачається як сам факт отримання позичальником певної грошової суми в борг (тобто із зобов'язанням її повернення), так і дати її отримання.
Відтак, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
Отже, досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суди для визначення факту укладення договору, його умов та його юридичної природи з метою правильного застосування статей 1046,1047 ЦК України повинні виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Саме такий правовий висновок про застосування статей 1046, 1047 ЦК України міститься в постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63 цс13, та в постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15.
Статтею 1051 ЦК України передбачено, що позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця, або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.
Таким чином, суд дійшов висновку, що договір позики який було укладено між сторонами, відповідач в установленому порядку не оспорив з тієї підстави, що грошові кошти насправді не були одержані ним від позикодавця, тому даний договір є дійсним і підлягає виконанню.
Зобов'язання по поверненню позивачу суми позики у повному обсязі мало бути виконане відповідачем 20.05.2018 року, проте взяте на себе зобов'язання по поверненню позики відповідач не виконав. Таким чином, заборгованість відповідача по зобов'язанню із повернення позики становить 17 000 доларів США, що згідно курсу НБУ станом на 08.05.2018 року еквівалентно 446 930,00 грн.
Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 530 ЦК України визначено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), відповідно до ст. 610 ЦК України.
За приписами статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.
Вказана норма знайшла своє відображення у правовій позиції Верховного суду України, висловленій в постанові від 27.01.2016 у справі №6-771цс15.
Виходячи з положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді 3% річних виступають способом захисту майнового права та інтересу стягувача, який полягає у отриманні компенсації (плати від боржника за користування ним коштами, належними до сплати стягувачеві).
В даному випадку, 3 % річних складає 11754,87 грн. (446 930,00 (основна сума боргу)*3%*320:365:100).
Згідно ст. 141 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь держави 4469,30 гривень судового збору, оскільки позивач є інвалідом І групи та звільнений від сплати судового збору.
На підставі викладеного, згідно ст. ст. 526,530,610,625,1046, 1047, 1051 ЦК України, керуючись ст. ст. 5, 10-13, 19, 76-82, 141, 258, 259, 264, 265, 273, 280 ЦПК України, ЗУ «Про судовий збір», суд -
Позов задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг в сумі 458 684,87грн., з яких: 446 930,00грн. - основний борг, 11 754,87грн. - три відсотки річних.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави 4469,30грн. судового збору.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. В разі проголошення вступної та резолютивної частини, в той же строк з дня складання повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Повне судове рішення складено 22.05.2019року.
ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , ІПН АДРЕСА_2 .
ОСОБА_2 АДРЕСА_3 , паспорт НОМЕР_1 виданий Ленінським РВ УМВС України у Вінницькій області 13.09.2010року.
Суддя :